Хуст — там, де Ріка впадає в Тису

5 грудня 2016, 16:29 | Хуст | view photo | 1 |   | Код для блогу |  | 

Володимир МОРОЗ

Хуст на Закарпатті — третє за величиною місто області, центр району та один з міських осередків історичного краю під назвою Мараморощина або ж Мараморош. Поселення існувало уже у Х-ХІ ст. Воно входило до складу княжої Русі-України, а згодом до Угорського королівства, Галицько-Волинського князівства або ж королівства Русі, як його називали середньовічні європейські джерела. Хуст розташований на давньому соляному шляху і, власне, для захисту соляних копалень Солотвина звели Хустський замок — його руїни видніють на верхівці згаслого вулкану, що піднімається над околицею на висоту понад 330 м. Колись тут також була каплиця, але про все за чергою.

Панорама Хуста із Замкової гори: у центрі — реформатська церква, справа римо-католицька церква св. Анни, зліва православний собор св. Кирила і Мефодія

У наші дні населення Хуста становить понад 28000 осіб. Місто оновлюється, і його інфраструктура зручна для туристів. Якщо відштовхнутися від офіційних переліків пам’яток, то у Хусті є дві національного значення: руїни замку та реформатська (у давнину римо-католицька) церква св. Єлизавети; квартал 1930-х рр. — пам’ятка місцевого значення; вісім пам’яток історії і п’ять — монументального мистецтва. Зрозуміло, що ці переліки не вичерпують архітектурних «родзинок» та історичних місць, які варто відвідати, побувавши у Хусті — місті з історією приблизно 1000 років, у якому здавен крім русинів-українців співжили представники різних національностей: угорці, німці, євреї, а також конфесій і релігій — католики, православні, протестанти, юдеї.

Краєвид старого Хуста

Храм святої Єлизавети

Отож, уже у 1329 р. Хуст отримав міські права. Тоді Закарпаття відбудовувалося після нищівної навали монголо-татарських орд XIII ст. Вести мову про пам’ятки, що були знищені нападниками, складно. Утім, риси їх де-не-де, та й виринають. Приклад — найдавніша сакральна споруда міста церква св. Єлизавети. Тепер це діючий храм громади Реформатської Церкви Закарпаття.

«Єлизаветинський костел, кінець ХІІІ — початок XIV, XV ст. Існуючого виду набув у першій половині XV ст. Кам’яний, оборонного типу, однонавовий, прямокутний у плані, з п’ятикутною апсидою, укріпленою контрфорсами. З боку західного фасаду примикає прямокутна у плані башта-дзвіниця із шатровим завершенням, перебудована у XVІІІ ст. У костелі збереглися готичні стрільчасті вікна, стрільчата арка в інтер’єрі. Нава перекрита хрещатими склепіннями, ребра профільовані і переходять у капітелі пілястрів», — описали пам’ятку у другому томі книги «Памятники архитектуры и градостроительства Украинской СССР».

Церва стоїть на узвишші і оточена муром. До неї ведуть двоє воріт. Уже сам вигляд храму засвідчує його історичний характер. Якщо приглянутися, до у ньому можна догледіти рис романського архітектурного стилю — попередника готики.

Церква св. Єлизавети — Реформатська церква, на акварелі 1862 року

«Архітектурні деталі церкви здебільшого виконані в готичному стилі, хоча де-не-де дає про себе знати і романський стиль. Якщо взяти до уваги елементи західного та південного порталів, то можна зробити висновок, що вони виконані в традиціях ранньої готики. Тому найбільш прийнятною виглядає версія, прихильники якої вважають, що церква була зведена в другій третині XIV ст. Не випадково, що своїми формами хустська церква найбільше нагадує тячівську і вишківську, адже період після 1329 року ознаменувався значним піднесенням королівських міст», — йдеться у брошурі «Хуст. Реформатська церква» виданій за підтримки ЄС в рамках проекту «Tourist route to the common religious and cultural heritages».

Романський стиль архітектури домінував у Європі у Х-ХІІ ст. і в Україні порівняно небагато пам’яток з його рисами. Тут слід згадати церкву святого Пантелеймона княжого Галича 1194 р. (тепер с. Шевченкове), собор Успення Пресвятої Богородиці у Крилосі, собор Бориса і Гліба у Чернігові тощо. На Закарпатті до таких (із ознаками романського і готичного стилів) належить теж колись католицький, а тепер реформатський храм у селі Кідьош/Зміївка, з яким пов’язана легенда про угорського царя Соломона, онука великого князя київського Ярослава Мудрого. До слова, існує легенда, за якою під руїнами Хустського замку похована угорська королева Анастасія Ярославна, мати Соломона. Цю історію переповідають і в наші дні, зокрема у путівнику Віталія Петруся «Край наш — Хустщина».

Теперішній вигляд реформатської церкви

З історії храму св. Єлизавети відомо, що у XVI cт. він став протестантським завдяки проповіднику Густі Ловасу Томашу, який прийняв вчення Жана Кальвіна. Тож Реформація зачепила громаду міста безпосередньо.

«З першої половини 1600 року на чолі протестантської громади стає сім’я Бетлен. Граф Бетлен Іштван у 1638 р. на гроші свого брата-князя реконструює церкву. 1699 року побудували чотири вежі на даху, які стали взірцем сьогоднішніх веж, реставрованих у 2001 р. Значна внутрішня перебудова церкви проведена протягом 1774-1783 рр. Саме тоді зроблено різану кам’яну підлогу (до речі вона збереглася до сьогодні), місця для сидіння, розташований у північній частині верхній ярус і корону собору», — подає Михайло Бізонич у книзі «Хуст у старовинній листівці».

Під підлогою храму поховано багато відомих хустян, які належали до реформатської громади, їх імена викарбувані на мармурових плитах, встановлених у 2006 р.

Особливо цікавими є розписи першої половини XV ст. усередині церкви св. Єлизавети. Вони збереглися частково і їх з пізніших нашарувань відкрив реставратор Йожеф Лангі.

Святий Іштван/Стефан — розпис початку XV ст. у реформатській церкві

«На північній стіні біля тріумфальної арки збереглися фрагменти композиції із зображенням св. Олени, а в її середньому регістрі були виявлені зображення угорських канонізованих королів: св. Ласло, св. Іштвана та св. Імре. В пошкодженій сюжетній композиції лівого регістру вдалося розпізнати дві постаті: одна з них — жінка на колінах із зведеними до молитви руками. На західній стіні нефу в 2012 році було розкрито досить незвичну композицію, де зображений в повний зріст страждаючий Христос показує свої рани. На південному боці тріумфальної арки з боку вівтарної апсиди виявлені образи двох “мудрих дів”», — йдеться у виданні «Хуст — Реформатська церква».

На дзвіниці храму збереглися дзвони 1587 і 1683 рр.

При реформатській церкві діяла школа з квартирою учителя. Вже за незалежної України її переробили у навчальний клас для дітей, приміщення для зібрань, житло пастора і бухгалтерію. Реформатська громада охоче відчиняє церкву для відвідувачів.

Замкова каплиця і церква св. Анни

Будівництво Хустського замку, згідно з письмовими джерелами, розпочали у 1090 р., а тривало воно до 1191 р. Первісно фортеця складалася з нижнього і верхнього дворів і її вигляд дозволяють уявити збережені плани та мистецько-архітектурні реконструкції. Нас же цікавить найбільше частина, збудована у середині XVI ст. — її називали «Фердинанд» на честь австрійського цісаря, який повелів починати будівництво.

Римо-католицька церква святої Анни у Хусті (зліва) на рисунку ХІХ століття

«Південна частина замку називалася Фердинанд, її збудували у 1550 р. Тут стояла циліндричної форми вежа, у верхній частині якої утримували арсенал, середня слугувала каплицею, а в нижній був пороховий погріб», — подали автори «Памятников градостроительства…».

Побачити ту каплицю годі, адже 3 червня 1766 р. над Хустом пронеслася гроза і в замок влучили три блискавки. Пам’ятка почала занепадати, а влітку 1789 р., також під час бурі, впала ще одна вежа. У 1799 р. влада дозволила римо-католицькій громаді Хуста використати камінь із замкової каплиці для будівництва нової церкви у самому місті — так постав костел св. Анни. До нього ж перенесли дзвін і годинник із Годинникової вежі замку.

«Це частина замку Хуст, зруйнованого, але не переможеного — сильнішого у престолі живого Бога» — такий напис латинською мовою розмістив на новозведеній церкві священик Вікентій Шимеліус.

Римо-католицька церква святої Анни у Хусті в наші дні

Збудували біля храму і шкільні приміщення.

У наші дні в римо-католицькій церкві служать меси українською та угорською мовами. Тут же є діючий орган.

Собор Вознесіння Господнього

Головним греко-католицьким храмом у Хусті є собор Вознесіння Господнього. Його розпочали будувати у 1747 р. Однойменна церква-попередниця була дерев’яною «з красною вежею» і стояла ще у 1751 р. При ній було кладовище.

Ще на початку ХІХ ст., у 1801 р., кам’яний храм мав одну дерев’яну вежу-дзвіницю на мурованому фундаменті.

«Церква потребувала нових риз вартістю 150 ринських. Новий іконостас вирізав Франциск Тек, який робив іконостас для Ужгородської кафедральної церкви. За різьбярську роботу він отримав 600 ринських, але громаді потрібно було ще 1400 ринських, щоб пофарбувати, позолотити і закінчити іконостас», — подає Михайло Бізонич.

Церква Вознесіння Господнього у Хусті на старовинній листівці

У 1837 р. церкву перебудовували. Вочевидь, у 1855 р. вона отримала дві вежі і набула теперішнього вигляду. Здавна до греко-католицької громади Хуста, де перебував віце-архидиякон (термін — синонім слова «декан» — прим. авт.), належало село Боронява із василіянським монастирем Благовіщення Пресвятої Богородиці. Після того, як у рамках йосифінської касати Боронявський монастир офіційно ліквідували у 1788 р., василіяни були сотрудниками-помічниками хустських парохів. Серед хустських парохів кінця XVIII — початку ХХ ст. — Андрій Кордовань, Стефан Андрухович, Йоан Мигалич, Йоан Зомборій, Йоан Пастелій (адміністратор), Орест Чопей (адміністратор), Йоан Вашко, Йоан Дудинський.

Здавна при церкві існувала школа.

«Із сіверної сторони. Од Ізи, веде крайова дорога, котра зветься Ізькою вулицею. На конуи Ізької вулиці на лівому боці є нова поверхова будова греко-католицької церковної школи. Од неї направо є велика греко-католицька церков, котра має дві високі вежі. Коло неї є фара», — читаємо в описі Хуста у підручнику «Наша околиця» 1931 р.

Інтер’єр собору Вознесіння Господнього у Хусті

Усередині собор Вознесіння Господнього був прикрашений жовто-блакитними смугами. Засновником національного хору при храмі був о. Іван Бокшай. З приходом радянської влади багатьох священиків, зокрема, і пароха Миколу Русинка, арештували та відправили до концтаборів. Із них отець не повернувся.

Влада насильно відібрала храм у греко-католиків і передала його Російській Православній Церкві. У 1960-х сюди перенесли Боронявську чудотворну ікону Матері Божої — радянський режим боровся із вірними ГКЦ, які приходили до насильно закритого боронявського монастиря молитися. Собор повернули греко-католикам 12 лютого 1990 р. Згодом до Бороняви віддали й ікону.

У наші дні храм Вознесіння у Хусті є одним з трьох соборів Мукачівської єпархії ГКЦ, поряд із ужгородським і мукачівським. Також у місті діють греко-католицькі громади і храми: Пантелеймона і Стефана при «малій семінарії», Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії при лікарні, Петра і Павла «на Соковиному», деканальна — Преображення на вул. Керамічній або ж Старій торговиці, Пресвятої Євхаристії при монастирі оо. францисканців, каплиця Пресв. Родини при монастирі сестер-василіянок. На вул. Шевченка у Хусті діє духовний колегіум святих Кирила і Методія, при якому, як подає Сергій Федака, є майстерня з пошиття риз — замовляють для України, Словаччини, Угорщини, США, Канади.

Будинок, в якому у 1938-1939 рр. проживав о. Августин Волошин

До слова, сестри василіянки у Хусті несуть своє служіння в історичному будинку, в якому у 1938-1939 рр. проживав визначний церковний і громадсько-політичний діяч та президент Карпатської України о. Августин Волошин.

«Солодкий мій народе! З великою утіхою, з невимовною радістю бачу, що ти виробив у собі свідомість, що ти не є вже тим пониженим рабом, тим нещасним рутеном, яким тебе колись з презирством прозивали чужі пани, але що ти є сином великої нації святого Володимира Великого і Ярослава Мудрого. 14 лютого 1939. / Мій заповіт. Твердо вірую, що обновлення церковної єдности принесе за собою й політичну свободу нашого народу. Із гарячої любови до тебе, народе мій, бажаю, щоб ти чим скорше обновив свою церковну й народну єдність і щоб в будучности не дав себе розвивати чужими інтересами. 19 серпня 1944 р.», — ці слова викарбувані на таблиці, вміщеній на фасаді цього будинку.

Меморіальна дошка отцю Августину Волощину у Хусті

На жаль, доводиться констатувати, — незважаючи на те, що пройшло вже понад чверть століття відколи Україна незалежна, в українському місті Хуст зловмисники неодноразово плюндрували і продовжують цю та інші пам’ятки. І правоохоронні органи не знаходять винних…

Окрема історія — перебування у Хусті в 1938-1939 рр. єпископа Діонісія Няраді — Апостольського візитатора з правами Апостольського адміністратора для Мукачівської єпархії, який підтримав прагнення Карпатської України. А ще неподалік греко-католицького собору стоїть пам’ятник будителю Закарпаття Олександру Духновича. Його відкрили у 1932 р.

Православна церква

Найдавнішим православним храмом УПЦ (МП) у Хусті є церква Благовіщення на вул. Керамічній, яку завершили 7 травня 1925 р., коли поряд стояла давніша, дерев’яна, святиня. Будувала церкву громада під проводом преподобного Алексія (Кабалюка).

«Освячення храму і перша Свята Літургія в новому храмі були звершені 14 жовтня 1929 року в свято Покрова Божої Матері при великому зібранні віруючих і духовенства. Освятили храм з духовенством два владики: Серафим, єпископ Сербський і Карпаторуський, і Горазд, архієпископ Празький і всієї Чехословакії», — пише Віталій Петрусь.

В радянські часи настоятелями були Алексій (Кабалюк), Йосип Ілюк, Олександр Медвецький, Іоан Густі, Василій Поп. У 1964-1970 рр. церква була замкнутою, оскільки тоталітарна влада надумала будувати на її місці школу. Але громада добилася відкриття храму у 1970 р. У 2004 і 2007 рр. церкву Благовіщення розбудували та перекрили.

Собор святих Кирила і Мефодія УПЦ (МП)

Найбільший православним храмом УПЦ (МП) у Хусті є собор святих Кирила і Мефодія, що неподалік головного майдану міста. Його звели уже в незалежній Україні, і в ньому є частини мощей всіх Києво-Печерських святих. З іншого боку, на іконостасі тут можна побачити ікону російського царя Миколи ІІ.

Інші православні храми УПЦ (МП) у Хусті — при резиденції єпископа Хустського і Виноградівського, каплиця на кладовищі. Також православні служать у храмі при лікарні.

Юдейська спільнота

Хустська синагога стоїть у центрі міста. Її збудували у 1872-1875 рр. Будівля має дев’ять куполів, усередині — розписи. Загалом у Хусті було декілька юдейських громад. Значними провідниками ортодоксальної у ХІХ ст. були Авраам Яков та Мойсей Шік. Хасидську спільноту очолювали Лейфер Їшраел Яков — син реббе із Надвірної та його нащадки Лейфер Смуел Смелке і Ахарон Мосе.

На давній вул. Корятовича, що веде від собору Вознесіння на південь, діяла юдейська віросповідна школа. Її заснували у 1923 р., але через два роки закрили через брак учнів. У 1929 р. вона знову запрацювала. Окремо із 1934 р. діяла школа для дівчат. В часи окупації Закарпаття угорським режимом Горті, а також у час безпосередньої окупації нацистською Німеччиною у 1944 р. юдеїв переслідували. Частину євреїв насильно депортували до Кам’янця-Подільського теперішньої Хмельницької області, де їх знищили. За нацистів у Хусті створили ґетто — зібраних у ньому людей вивозили у табір смерті в Аушвіці. Загалом це 10825 осіб.

Синагога у Хусті

«Вічна пам’ять Єврейській Общині Хуста, яка жила і трудилась в місті на протязі зверх ста років та до 1941 року нараховувала більш, чим 6000 душ. Весною 1944 року 10825 євреїв Хуста та навколишніх сіл були загнані в ґетто, збудоване угорською владою разом з німецьким гестапо, після чого ешелонами їх відправляли в Освенцім-Біркенау в дні 24 травня, 26 травня, 2 червня, 6 червня. Там більшість зразу були знищені. Останніх відправили на примусові роботи, де звірськи знущались над ними голодом та побоями. Небагато з них залишились жити. Нехай буде благословенною пам’ять цих жертв!» — викарбувано на меморіальних плитах, що стоять тепер біля синагоги.

Станом на 1946 р. у Хусті залишилося 400 євреїв. В часи СРСР хустська синагога була однією з небагатьох діючих. Її також намагалися замкнути, щоб влаштувати клуб взуттєвої фабрики. Але вірні жінки постійно чергували біля синагоги і не дозволили це зробити.

***

Панорама Хуста із Замкової гори

Тож у Хусті таки є на що подивитися. На все місто відкривається чудовий краєвид із Замкової гори. До Хуста курсують потяги із Ужгорода та Львова, існують прямі автобусні рейси із Києва та Одеси.

Що прочитати:

  1. Бізонич Михайло. Хуст у старовинній листівці. — Хуст: Б. в., 2011. — 127 с.
  2. Івченко А. С., Пархоменко О. А. Україна. Фортеці, замки, палаци… — К.: ДНВП «Картографія», 2009. — 1091 с.
  3. Памятники градостроительства и архитектуры Украины. — Т. 2. — К.: Будівельник, 1985. — 336 с.
  4. Пап Степан. Історія Закарпаття. — Т. ІІІ. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2003. — 648 с.
  5. Петрусь Віталій. Край наш — Хустщина. — Ужгород: Патент, Б. р. — 33 с.
  6. Пріцак Олемян. Хуст. Минуле столиці Карпатської України // Нова Зоря, 26 лютого 1939 року. — С. 6-7.
  7. Реабілітовані історією. Закарпатська область. – Книга перша. / Ред. І. М. Різак та ін. – Ужгород: Видавництво «Закарпаття», 2003. – 788 с.
  8. Реабілітовані історією. Закарпатська область. Книга друга / Ред. І. М. Різак та ін. – Ужгород: Видавництво «Закарпаття», 2004. – 799 с.
  9. Хуст. Реформатська церква. — Б. м., Б. р. — 12 с.
  10. Федака Сергій. З історії християнства на Закарпатті. — Ужгород: Ліра, 2013. — 188 с.
Система Orphus

Ілюстрація статті:

Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти