Залізці

4 вересня 2011, 16:15 | Залізці | 0 |   | Код для блогу |  | 

Релігійна історія Залізців: на гербі – Пречиста з Ісусом

Церква Святої Трійці

Історія Залізців у Зборівському районі на Тернопільщині, нараховує вже понад п’ять віків. Перша згадка про це поселення над Серетом належить до 1477 р., коли воно мало назву Розточа. Вже в 1483 р. його згадують під сучасним йменням, і відтоді життя міщан тісно переплелося з діяльністю як Східної, так і Латинської Церков. Навіть у місцевому, хоч і невеликому, замку була каплиця.

Незважаючи на те, що на терені сучасних Залізців археологи виявили пам’ятки часів княжої Русі-України, першим відомим із писемних джерел власником тоді ще села став Петро Сєнінський, власник Олеська та підкоморій сандомирський. Його спадкоємницею стала у 1511 р. донька Ядвіга, яка вийшла заміж за Мартина Каменецького, подільського воєводу. Цей лицар і заклав на невеликому узвишші серед боліт долини Серету чотирикутний у плані замок, у комплекс якого входили мури на два яруси висоти, чотири триярусні кутові вежі та надбрамна башта. Також він отримав у 1516 р. від короля Сигізмунда І Старого привілей, згідно з яким Залізці на чотири роки звільнили від податків. Тоді ж село набуло статусу міста. У 1520 р. Залізцям надали ще й магдебурзьке право. Представники влади затверджували всі ці полегшення для простолюду неспроста: місто і його укріплення були стратегічним пунктом у боротьбі з татарами.

“На з’їзді воєвод і старост, зібранім на жовтень 1520 р. у Львові, ухвалено такий план оборони, затверджений потім королем: на Поділлі стоятиме служебне військо, під проводом головного свого коменданта каштеляна камінецького Яна Творовского… Головний обоз і гармата мають стояти на галицько-волинській границі між Олеськом і Залізцями, і гетьман має бути при ній,” писав М. Грушевський про події того часу.

Кальне

Безсумнівно, що парафія Східної Церкви у Залізцях виникла раніше за римо-католицьку, одначе щодо її давньої історії, то інформації у документах небагато. Давню залозецьку церкву зараз можна оглянути в селі Кальному Зборівського району. Цей, збудований із дуба у галицько-гуцульському стилі, тризубний та однокупольний храм, за переказами, первісно стояв неподалік замку в Залізцях. У Кальне його перевезли влітку 1810 р. – громада села купила споруду після того, як давніша сільська церква частково згоріла і її відпродали у с. Красносільці в теперішньому Золочівському районі. У 1811 р. перенесений храм освятили під іменням Воскресіння Христового. І хоч у 1856 р. його інтер’єр перемалювали, до наших днів зберігся старовинний іконостас, дослідивши який, мистецтвознавці могли б виявити нові цікаві факти з історії Залізців.

Парафія візантійського обряду в Залізцях здавна належала до Львівської архиєпархії. Щодо латинської парафії, то до 12 квітня 1796 р. вона була складовою Луцької дієцезії. У Львівську її перенесли у зв’язку зі зміною кордонів після поділів Речі Посполитої. Показовим прикладом того, як у XVI-XVIII ст. міжконфесійні стосунки тісно перепліталися із військовими, є те, що поштовхом до будівництва костелу в містечку стали напади мусульман. Татари часто “гостювали” в Залізцях та околицях, в 1519 р. вони навіть зруйнували костел та домініканський монастир у Підкамені. Оскільки саме в Підкамінь спершу ходили на відправи місцеві латинники, то “коли забракло домініканців, побожна пані Ядвіга Каменецька почала мислити про будівництво костелу в Залізцях. Здається, що спершу був дерев’яний костел”, - занотував у своїй розвідці про містечко о. С. Баранч.

Костел, архівне фото

Латинську парафію у містечку заклали в 1547 р., а мурований римо-католицький храм св. Антонія у 1639 р. освятив єпископ баковський Ян Замойський. У головному вівтарі цієї церкви був один образ Матері Божої, а у вівтарі в пресвітерії – другий. Існували також дві каплиці: праворуч від входу – з вівтарями та іконами Святої Трійці та св. Яна Непомуцена; ліворуч – із вівтарями Ісуса Христа на хресті та св. Антонія Падуанського. Тоді Залізцями уже володіли князі Вишневецькі, а в замку діяла каплиця, яку обслуговував окремий капелан.

Костел розташований на шляху від дамби великого Залозецького ставу до замку. Він уже понад півстоліття перебуває у руїні, й, оглядаючи товсті, порослі травами мури без даху, важко повірити, що саме тут знайшли свій спочинок аж троє представників могутньої колись родини князів Вишневецьких. Першим у криптах храму в 1636 р. поховали 35 чи 37-річного королівського конюшого та кременецького старосту Януша Вишневецького. Такою була доля князя, що указ короля Владислава IV Вази про призначення гетьманом польним коронним застав його на смертному одрі. Утім, його братові Олександрові судилося прожити ще менше – він помер 23-річним 21 травня 1641 р., пробувши тільки три дні на посаді коронного чашника. Уже 25 травня не стало й батька, 70-річного воєводи руського князя Костянтина Вишневецького. Він помер від приступу апоплексії після того, як принесли звістку про смерть останнього сина. До слова, саме К. Вишневецький був поряд із Мнішеками головним покровителем Дмитра-Самозванця.

У другій половині XVII ст. найвизначнішим власником Залізців став князь Дмитро-Юрій Вишневецький, онук Костянтина і син Януша. Приблизно у 1646 р. в містечку збудували костел і монастир для отців-августиніанців, які протягом століть надавали духовну обслугу в замку, в походах та в місцевій парафії. Також з іменем Д.-Ю. Вишневецького пов’язана оборона містечка від турків у 1675 р. Тоді забобонні нападники перед штурмом вирішили поворожити, чи буде їхній напад успішним, і випустили на терен між своїм табором і замком чорну курку. Птаха, перелякавшись, полетіла стрімголов у турецький стан, і загарбники сприйняли це за недобрий знак – відійшли без бою.

Костел, сьогоднішнє фото

Після Вишневецьких Залізці стали власністю Потоцьких, з яких у старості релігійним поривом відзначився каштелян краківський та великий коронний гетьман Йосиф Потоцький. Спершу він приблизно в 1726 р. реставрував костел, після чого головний фасад споруди набув рис ґотики, ренесансу та бароко водночас. Уже 1 лютого 1751 р., у 78-річному віці, власник містечка здійснив із Залізців паломництво у Підкамінь, відкинувши будь-які застереження щодо можливої шкоди здоров’ю. За поважним чоловіком на прощу зимовою дорогою йшли десятки шляхтичів і шляхтянок. Сучасники тієї події писали, що “wielk by? konkurs ludzi na nabo?e?stwie” – імовірно, що прийшли як помолитися, так і подивитися на найшанованішого сенатора Речі Посполитої.

Зрештою Й. Потоцький із супутниками успішно повернулися у Залізці, де гетьман помер 19 травня, захворівши на гостру респіраторну вірусну інфекцію – катар. Покійника протягом восьми тижнів відспівували в замку, а потім поховали у фарному костелі у Станіславові (тепер Івано-Франківськ. – Прим. авт.).

У 1768 р. Залізці перейшли у власність Міхала Олександра Ронікера, а коли той збанкрутував – до родини М’янчинських. У 1853 р. містечко як посаг Альфонсини М’янчинської перейшло до Володимира Дідушицького. Це були часи занепаду замку і значних змін не тільки в політичному, а й у релігійному житті: 1790 р., уже за Австрії, у Залізцях скасували монастир августиніанців, а їхній бароковий храм, який звели у 1740 р., передали українцям. Відтоді і дотепер пам’ятка є церквою Покрова Пресвятої Богородиці.

Костел, сьогоднішнє фото, вигляд зі середини

Цей греко-католицький храм стоїть у частині містечка, званій Новими Залізцями, і в ньому колись служив український письменник, фольклорист та музикознавець о. П. Білинський. Ще одну греко-католицьку церкву, Святої Трійці, збудували у Старих Залізцях на початку ХХ ст. Парох Старих Залізців о. В. Склепкович був головою місцевого осередку товариства “Просвіта”. Тепер Святотроїцький храм є православним.

Здавна при латинській парафії у Залізцях існував шпиталь, отці опікувалися вбогими та хворими. Подвір’я з домом для цього закладу придбав ще о. Андрій Свєнціцький, який був парохом у 1674-99 рр. Із 1801 р. до цієї справи долучилися сестри милосердя. Їхній монастир у 1760 р. заснувала Гелена Потоцька, і діяв він у Бродах. Коли споруди обителі згоріли, сестри перебралися у Залізці. Також вони зайнялися утримуванням та вихованням осиротілих дівчат.

У 1857 р. згорів уже костел св. Антонія, але його у 1859 р. власним коштом відновив парох о. Вінцентій Зелінський. Храм зазнав нових руйнувань уже під час світових воєн, і тепер римо-католики служать в іншому костелі.

Залізці протягом віків залишаються багатоконфесійним містечком: з традиційних тут напрямків не представлені тепер хіба юдеї, які колись мали свою синагогу. Немає уже й своєрідного результату столітньої полонізації українства – “греко-католиків-поляків”. У 1895 р. у Залізцях греко-католиками визнавали себе 3157 осіб, римо-католиками – 1636, юдеями – 2502 особи. Водночас русинами-українцями записалися 3065 осіб, поляками – 2846 і німцями – 1379 осіб. Конфесійна карта відтоді змінилася, але залишилися старовинні пам’ятки, які відвідують туристи не тільки з України.

Герб ЗалізцівУ свою чергу релігійна історія містечка закарбувалася не тільки в архітектурі, а й в історичному гербі, відомому з 1520 р. Його, згідно з описом Г. Штрьоля, утворюють “на блакитному тлі оточена золотим сяйвом Матір Божа з немовлям Ісусом, під нею срібний півмісяць, обернений рогами догори”. Голову Богородиці оточує німб із зірками. Таким гербом Залізці користувалися впродовж своєї історії за винятком середини ХІХ ст., коли вживали герб Потоцьких “Пилява”. Також не можна було застосовувати його за радянських часів. Але заборони минулися бо, як писав відомий соціолог Еміль Дюркгайм, “створений людиною інститут не може ґрунтуватися на похибках та брехні: інакше він не міг би довго існувати”. Життя повернулося у своє природне русло.

Корисна інформація

Залізці розташовані за 35 км від Тернополя на автошляху Тернопіль-Броди-Червоноград. Від Зборова і, відповідно від автошляху Львів-Тернопіль, сюди 29 км. Історичні пам’ятки у містечку розташовані компактно біля греблі великого ставу: найближче до водойми стоїть церква Святої Трійці; далі вулицею розташовані руїни костелу св. Антонія, а потім – залишки замку. На подвір’ї останнього щороку організовують святкування Івана Купала. Дещо окремо, на протилежному березі Серету, розміщена церква Покрова Пресвятої Богородиці – колишній костел августиніанців.

Література

  1. Грушевський М. С. Історія України-Руси. — Т. 7. — К.: Наукова думка, 1995. – 628 с.
  2. Зборівщина: історія і сьогодення: Історико-краєзнавчий нарис / Укл. М. Б. Бігус. – Тернопіль : Воля, 2008. – 480 с.
  3. Клименко О., Хаварівський Б. Міська геральдика Тернопільщини. — Тернопіль: Воля, 2003. — 500 с. (+ 8 с. вкладка).
  4. Мороз В. Замки Тернопілля. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2009. – 176 с. ; іл.
  5. Храм Воскресіння Христового / Автор тексту та упоряди. П. І. Козловський, керівник проекту о. І. Гавдяк. – Тернопіль : ТзОВ “Тернограф”, 2011. – 32 с. ; іл.
  6. Bali?ski M., Lipinski T. Syaro?ytna Polska pod wzgl?dem historycznym, geograficznym i statystycznym opisana. — T. II. — Cz??? 2. — Warszswa: Nak?ad i druk S. Orgelbranda, 1845. — 1431+VIII s.
  7. Bar?cz S. Za?o?ce. — Pozna?: Czcionkami i w komisie W. Simona, 1889. — 31 s.
  8. S?ownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów s?owia?skich. – T. 14. – Warszawa : nak?. Filipa Sulimierskiego i W?adys?awa Walewskiego, 1895. – 938 c.
  9. Заложці

Підготував Володимир МОРОЗ

Система Orphus
Рейтинг
0
0