Вишнівець релігійний: старий і новий

4 серпня 2015, 14:25 | Вишнівець | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Володимир МОРОЗ

“Три церкви, костел парафіяльний католицький, католицька каплиця, синагога і шість жидівських домів молитви”, – так виглядала релігійна топографія старовинного містечка Вишнівець на півдні Волині у 1885 році за виданням “Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich”. Історичний Вишнівець розміщений у Збаразькому районі на Тернопільщині, і в наші дні це насправді два населених пункти: Вишнівець – селище міського тиму на лівому березі річки, і Старий Вишнівець – село на її правому березі. (ТМ №72)

Вишнівець

Перша документальна згадка про Вишнівець, як пише, зокрема, історик Руслан Підставка, належить до 9 липня 1463 року, коли Василь, Семен та Солтан Васильовичі – отчичі і дідичі Збаразькі, розділили між собою маєтності, а Вишнівець дістався останньому з них. Утім, археологічні дослідження показали, що поселення існувало ще у домонгольські часи: про це писали, наприклад, Володимир Антонович та Олександр Цинкаловський. Герб родини ВишневецькихСолтан Васильович був першим, хто почав називатися Вишневецьким. Відтак протягом багатьох років релігійна історія Вишнівця була пов'язана зі злетами і падіннями цього роду. Самі ж князі Вишневецькі, як і князі Збаразькі, швидше всього, були полонізованими нащадками турово-пинських Рюриковичів. Серед їхніх предків – хреститель Русі-України князь Володимир Великий.

Із архітектурної спадщини минулих століть у теперішньому містечку й селі на увагу заслуговують замкова церква Вознесіння, залишки монастиря кармелітів біля палацу, руїни костелу св. Станіслава, синагога, церква святого Михайла і місцеві кладовища.

Замкова церква

Церква Вознесіння Господнього, вона ж – замкова, стоїть на терасі у долині річки Горинь нижче замково-палацового комплексу. Храм змурували у 1530 році і він є найдавнішою з місцевих збережених святинь та архітектурних пам'яток. Саме Вознесенська церква була родинною для князів Вишневецьких. Зокрема, у ній поховані обоє родичів князя Яреми Вишневецького: батько Михайло (р. нар. невід. – пом. 1616) і мати Раїна Могилянка (бл. 1589–1619). А ще у цьому храмі, згідно з літературною традицією, у 1604 році заручилися Марина Мнішек та Лжедмитрій І.

Краєвид на палац князів Вишневецьких та їх родинну замкову церкву

Замкову церкву ніколи не переробляли на костел – навіть тоді, коли Вишневецькі стали римо-католиками. Більше того, князі й надалі продовжували опікуватися храмом і дарували туди ікони, привезені з далеких походів. Приміром, у 1727 році останній чоловік з роду Вишневецьких Михайло Сервацій (1680–1744) передав у церкву Вознесіння ікону Матері Божої, яку в 1704 році забрав у шведів, а ті раніше – у московитів.

А в 1863 році до церкви Вознесіння з кармелітського костелу, що тоді якраз згорів, передали ще одну ікону Богородиці. Її історія пов'язана з драматичними подіями у часи Великої Смути у Московському царстві: реліквію у 1608 році привіз із Костроми князь Костянтин Вишневецький – зять Юрія Мнішека і шваґер Марини Мнішек. Він супроводжував Лжедмитрія І у Москві, а коли того вбили, потрапив у полон та був засланий до Ярославля й Костроми. Утікаючи з неволі, князь прихопив із собою ікону – швидше всього, він пов'язував її зі своїм порятунком.

«Цей чудотворний образ даний до костелу нашого вишнівецького кармелітів босих Року Божого 1718 дня 7 серпня від його світлості Михайла Корибута князя Вишневецького фундатора нашого, і був намальований у місті Костромі за рікою Волгою, а перевезений був із Москви до Польщі чудовно Костянтином Корибутом Вишневецьким Року Божого 1608 дня 7 січня», – проголошував напис на іконі.

Церква Вознесіння Господнього – Замкова – сучасний стан

Відомо, що у 1872–1873 роках Вознесенський храм реставрували і хоча це ніби йшло на користь, втрачалася автентичність… Тоді будівлю перекрили бляхою, звели нову дзвіницю, відлили нові дзвони. У 1884 році в церкві позолотили іконостас. Наприкінці ХІХ століття до цієї святині, а вона тоді слугувала парафіяльною для Вишнівця, належав хутір з 41,5 десятинами (1 десятина – у Російській імперії становила 1,0925 га – авт.) землі та ще 11 десятин сінокосів у недалекому селі Кунинець. За Союзу, у 1961–1980 роках, храм використовували як склад. З настанням часів релігійної свободи його реставрували і в наші дні у храмі служить громада УПЦ КП.

Монастир кармелітів

Очікувано, що з переходом князів Вишневецьких у латинський обряд, у їхньому родинному містечку мала з'явитися ще й римо-католицький костел. Перший такий храм біля замку, зліва від сучасних воріт палацового комплексу, наказав звести Ярема Вишневецький. У 1645 році він з дозволу із Риму заклав у цьому місці монастир босих кармелітів – Ордену босих братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель.

Інтер’єр колишнього келійного корпусу монастиря босих кармелітів

Та плани князя Яреми розлетілися з початком війни під проводом Богдана Хмельницького: уже в 1648 році козаки зруйнували кляштор. Через два роки все відбудували, але у 1655-му козаки вдруге поруйнували будову. Відновити храм і монастир Вишневецьким вдалося знову доволі швидко, та в 1672 році комплекс втретє знищили – цього разу турки й татари. Після цього кармеліти звели дерев'яний костел і корпус келій, але і їх турки спалили у 1675-му.

І тільки у XVIII столітті для Вишнівця настали спокійніші часи. У 1716 році власником містечка став князь Михайло Сервацій і протягом наступних десяти років монастир з храмом ґрунтовно оновили.

Останній Вишневецький і релігія

Михайло Сервацій Вишневецький – останній чоловік із давнього княжого родуМихайло Сервацій Вишневецький, хоч не був духовною особою, та все ж мав тісні зв'язки із духовенством. Особливо це виявилося на прикладі його втечі з московського полону. Річ у тому, що вельможа підтримував польського короля Станіслава Лещинського, а той був союзником шведського короля Карла ХІІ і гетьмана Івана Мазепи у боротьбі проти Московського царя Петра І. У 1709 році князь, будучи великим гетьманом Литовським та маршалком Великого Князівства Литовського, потрапив у полон, його відвезли аж до Глухова.

Слово за звільнення поважного в'язня замовляли численні особи, у тому числі союзник Петра І польський король Август ІІ. Та цар, вважаючи Вишневецького призвідником опору, не поспішав випускати його. Свободу Михайло Сервацій здобув завдяки тому, що втік за сприяння отців єзуїтів – послідовників мученика Андрія Боболі (1591–1657; беатифікований у 1853 році, канонізований у 1938 році). Інформацію про це знаходимо, зокрема у гербівнику Каспара Несецького. Князь змушений був, як і С. Лещинський, утікати за кордон і повернутися зміг тільки навесні 1716 року.

Будучи в опалі і втративши посади, Вишневецький осів у родинному містечку, де проектував палац на місці старого замку. Роботи тривали у 1731–1744 роках, тобто до самої смерті магната. А своїм рятівникам Михайло Сервацій віддячився тим, що у 1720 році заснував єзуїтський колегіум у Кременці – заклад, що згодом стараннями Тадеуша Чацького (1765–1813) і Гуго Коллонтая (1750–1812) став відомою гімназією й ліцеєм. Будівлі колегіуму зводили протягом 1731–1743 років. Михайло Сервацій залучив до його створення талановитих архітекторів Павла Гіжицького (1692–1762) і Паоло Фонтану (1696–1765). Перший із них ще й зайнявся у Кременці активною місіонерською діяльністю.

Руїни кармелітського костелу у Вишнівці – рисунок Наполеона Орди

До кінця життя Михайлу Сервацію Вишневецькому таки вдалося повернути собі значну частину посад і знову стати наймогутнішим магнатом Великого Князівтва Литовського. Та це вже було на схилі його віку – князь помер 18 вересня 1744 року у Меречі в Литві. Його дружина Текля Розалія з Радзивілів влаштувала покійному триденні похорони, під час яких були презентовані 12 портретів його предків, а також був зламаний гербовий щит у знак припинення роду. Зрештою, тіло останнього Вишневецького перевезли до Вишнівця.

У 1768 році костел при монастирі з великими урочистостями освятили під ім'ям святого Михайла. Значні зміни сталися тут після польського листопадового повстання 1830–1831 років – камелітів російська влада просто вигнала, а бароковий храм передала православним. Ті наново пересвятили храм у 1835 році, писав М. Теодорович. Одначе перероблений костел згорів 17 квітня 1863 року і простояв без даху до 1907-го. Тоді його відбудували. Останки похованих у підземеллях князів та шляхти у 1910 році перепоховали на католицьке кладовище. Це місце позначає арка з обеліском.

Палацово-замковий комплекс у Вишнівці

У 1921 році уже польська влада забрала храм у православних і віддала римо-католикам, які відновили богослужіння тільки після ремонтів, у 1926-му. У 1931 році до Вишнівця повернулися кармеліти. Та, як виявилося, не надовго. Радянська влада прогнала монахів, а на храм мала окремі плани: після відступу Червоної армії у підземеллях костелу знайшли десятки тіл юнаків і дівчат, закатованих комуністами. Зрештою, у 1944 році святиню підпалили. Як пишуть, це зробили вояки УПА. У 1960-х костел підірвали і знищили до ґрунту. Залишилася тільки частина корпусу келій, який переобладнали під контори. Пізніше тут облаштували гуртожитки.

Костел св. Станіслава

Костел святого Станіслава розташований на правому березі Горині, тобто у Старому Вишнівці. Його добре видно від князівського палацу. Храм цей збудували уже після вигасання роду Вишневецьких, коли містечко перейшло до їхніх родичів Мнішеків.

Руїни костелу святого Станіслава у Старому Вишнівці

Сталося це у 1757 році з ініціативи Яна Кароля Мнішека (1716–1759). Після 1832 року, коли царська влада відібрала у кармелітів костел у Новому Вишнівці, храм у Вишнівці Старому виконував роль парафіяльного. Ще наприкінці ХІХ століття у цьому костелі був образ святого Антонія Падуанського, який вважали чудотворним.

У наші дні костел стоїть в руїні, без даху – це наслідки пожежі, якої зазнав ще під час Другої світової війни. На стінах усередині храму частково збереглися розписи. У підземеллях десь мають лежати останки фундаторів...

Церква Різдва у Старому Вишнівці

Церква Різдва Пресвятої Богородиці – парафіяльний храм у старому Вишнівці і чудовий краєвид на неї також відкривається від схилів з боку палацу. На захід від храму розташоване старе городище – залишки першого вишнівецького замку.

Святиню почали будувати у 1845 році за підтримки родини Мнішеків, але довершувати її судилося вже силами місцевої громади у 1869 році.

«На церковній землі є два хутори: один в урочищі Яленець, де є дім для церковного пасічника, стебник (утеплене приміщення – авт.) з погребом для переховування бджіл і хлів для складання сіна. Усі ці будови зведені стараннями священика Іоана Перхоровича на церковні засоби і підтримуються на ті ж засоби; другий хутір в урочищі Гнідавщина, де є дім і клуня, а також стебник з погребом для зберігання бджіл. Дім і стебник, за свідченнями місцевих парафіян, збудовані покійним священиком Іоаном Лучинським на свої засоби, але з церковного лісу, а тому й не передані спадкоємцям Лучинського…», – писав М. Теодорович.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Старому Вишнівці

Показово, що ще наприкінці ХІХ століття парафіяни у Старому Вишнівці зберігали традицію формування братств: діяли старше чоловіче міщанське; молодше чоловіче села Федьківці; жіноче міщанське, жіноче села Федьківці і Товариство міщан.

В останньому десятилітті ХІХ століття до церкви Різдва Богородиці належало 72,5 десятин землі. Що цікаво, належала вона до парафії, ще згідно з записами Михайла Сервація Вишневецького від 1738 року. Тобто, ці ділянки надали ще тоді, коли у Старому Вишнівці стояла, імовірно, церква – попередниця теперішньої. У наші дні Старовишнівецька парафія належить до УПЦ КП.

Михайлівська і Троїцька церкви

До пам'яток XVIII століття у Вишнівці належить церква Архистратига Михаїла. Її звели у 1726 році за сприяння Михайла Сервація Вишневецького. Первісно Михайлівська церква була дерев'яним костелом при монастирі кармелітів. Її реконструювали спершу у 1768 році, а потім ще раз у 1840-му. В останньому випадку 6000 рублів на ремонт надала влада Російської імперії. Та ще до того, після вигнання кармелітів із Вишнівця, у 1832 році, храм святого Архистратига Михаїла перетворили на православну церкву, надавши їй типових рис московського православ'я. Та 17 квітня 1863 року цей храм згорів і Богослужіння перенесли до церкви Вознесіння, що від 1835 року тимчасово була дочірньою до Михайлівської.

А от дерев'яна Троїцька церква у Вишнівці збудована у 1892 році. Відоме й прізвище майстра, який її зводив: Омеляновський.

Синагога

Вишнівецька синагога збереглася до наших днів, хоча й докорінно перебудована – вона стоїть на вул. Грушевського. Тут діє селищна рада. Споруду звели ще у XVI–XVII століттях, адже вже тоді єврейська громада була доволі значною.

У 1893 році у Вишнівці було 460 євреїв, а у ХХ столітті – ще більше.

«Вишнівець нині представляє бідне, невелике містечко, наповнене євреями», – читаємо у М. Теодоровича.

Колишня вишнівецька синагога, тепер – селищна рада. Світлина http://ishchuk.net/

Та юдейську громаду знищили в часи Голокосту, коли у містечку створили гетто і замордували приблизно 6000 осіб. Людей розстрілювали просто у ярах: тільки там знищили 600 чоловіків, 1160 жінок і 909 дітей... Німим свідком тих подій є меморіал у яру в Старому Вишнівці. Є і залишки старого єврейського кладовища з надгробками.

Загалом теперішній Вишнівець – тихе і спокійне містечко на трасі Тернопіль–Кременець зі зручним автобусним сполученням. Окрім двох вказаних міста, сюди легко дістатися, приміром, із Івано-Франківська, Луцька, Рівного, Хмельницького, Чернівців тощо.

Що прочитати

  1. Підставка Р. Замок у Вишнівці: історія виникнення, становлення та локалізації // Видання НУ "Львівська Політехніка" "Historical and Cultural Studies" Volume 1, № 1.
  2. Клименко О., Хаварівський Б. Міська геральдика Тернопільщини. — Тернопіль: Воля, 2003. — 500 с. (+ 8 с. Вкладка).
  3. Мельничук Б., Уніят В. Вишнівець / Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. – Т. 1. – Тернопіль : Збруч, 2004. – С. 268–270.
  4. Мороз В. Замки і фортеці Тернопілля. – Тернопіль : підручники & Посібники, 2011. – 160 с.
  5. Теодорович Н. И. Историко-статистическое описаніе церквей и прихо-довъ Волынской епархіи. — Томъ ІІІ. Уезды Кременецкій и Заславскій. — Почаевъ: Типографія Почаево-Успенской Лавры,1893. — 687 с.
  6. Уніят В. Вишнівець. Тернопільщина. Історія міст і сіл. – Т. 2. – Тернопіль: Терно-граф, 2014. – С. 230–234.
  7. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року). – Т. 1. – Вінніпег: накладом Товариства “Волинсь”. –  С. 600.
  8. Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J. – T. IX. – w Lipsku : Nakładem i drukiem Breitkopfa i Haeltera, 1842. – 468 s.
  9. Herby rycerstva polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r. P. 1584. – Kraków: Nakładem wydawnictwa biblioteki polskiej, 1858. – 964 + CLXII + 13 s.
  10. Leszczyc Zbigniew. Herby szlachty polskiej. – T. І–II. – w Poznaniu: Nakładem Antoniego Fiedlera; Warszawa: E. Wende & Ska (T. Hiż I. A. Turkuł); Lwów: H. Altenberg, MCMVIII. – 351 s + LXXXVIII tablic.
  11. Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i statystycznym opisana przez Michała Balinskiego i Tymoteusza Lipinskiego. – T. II. – Warszawa: Nakład i druk S. Orgrelbranda, 1845. – 1431 + VII s.
  12. Wiśniowiec // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1893. — T. XIII (Warmbrun — Worowo). – S. 614–617.
  13. Вишнівець // http://www.castles.com.ua/vis.html
  14. Вишнівець // http://www.travelua.com.ua/ternopilshhina/zbarazkij/vishnivec.html
  15. Вишнівець. Дерев'яна церква Архистратига Михаїла (1726 р.) // http://bit.ly/1JpzIze
  16. Вишнівець. Монастир босих кармелітів. Котел святого Міхала (Михайла). (1648/1768 рр.) // http://bit.ly/1KtxBZH
  17. Вишнівець. Церква Прсв. Тройці 1892 // http://decerkva.org.ua/ter/vyshnivets.html
  18. Місця нацистського терору на території Тернопільщини 1941–1944 рр. // http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=363
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти