Тернопіль

4 вересня 2011, 16:30 | Тернопіль | 0 |   | Код для блогу |  | 

Славне місто Тернопіль

Тернопільські герби: старий і новийОфіційна, тобто зафіксована у письмових джерелах, історія Тернополя починається з 15 квітня 1540 р., коли польський король Сигизмунд І Старий надав великому коронному гетьманові Яну Амору Тарновському привілей на зведення замку на пустирі, званому Сопільче. Відтоді населений пункт, який у перших документах називали латинню «oppidum», тобто містечком, значно розрісся: його населення тепер становить приблизно 221 тис. осіб. Тернопіль став одним з трьох найбільших міст Галичини і, власне, центром Галицького Поділля.

Церква Воздвиження Чесного Хреста

Сучасна панорама над ставом

Інформацію про храми міста можна знайти вже у джерелах XVI ст. Зокрема, у королівській грамоті від 6 липня 1566 р. йдеться про те, що міські вали проходили біля дерев’яної церкви Різдва Христового, яку також часто називають Середньою. Біля цього храму у давнину височіла Кам’янецька брама, а на подвір’ї було кладовище.

Церква Різдва Христового

У 1570 р. власник міста князь Костянтин Острозький видав грамоту, згідно з якою при соборній церкві Різдва Христового заснували шпиталь для українців — благодійністю у ті часи займалася не держава, а Церква і, передусім, миряни. На шпиталь князь записав “на вічні часи” волоку або ж лан такий самий, як і для поляків, адже ті шпиталь уже мали. Поля для українського та польського шпиталів повинні були мати навіть аналогічні довжину та ширину. Відомо і те, де приблизно розташовувався шпитальний фундуш: на межі ґрунтів села Біла. Ще одне поле заклад мав неподалік села Велика Березовиця, теперішнього південного передмістя обласного центру.

Цікаво, що наказ К. Острозького не відділяти шпиталь від церкви порушили тільки у 1883 р., утворивши окреме “Заведеніє фундації Константина князя Острозького в Тернополі”. Останнє діяло до приходу “совєтів” і опікувалися ним сестри-служебниці Непорочної Діви Марії, яких у місто запросив греко-католицький парох Середньої церкви отець Володимир Громницький.

У 1589 році у місті сталася ще одна подія значного масштабу, пов’язана із церквою Різдва Христового: храм відвідав Константинопольський Патріарх Єремія ІІ. Глава Церкви примандрував у Тернопіль з Москви через Вільно (тепер Вільнюс – прим. упорядн.), Острог та Збараж. Він відслужив літургію, а потім послухав промову відомого у ті часи проповідника Кирила Транквіліона Ставровецького на захист братств. Відтак Патріарх затвердив статут “Рождественського церковного братства” міста.

Церква Воздвиження Чесного Хреста Натомість інший старовинний храм — церква Воздвиження Чесного Хреста, або ж Надставна — згаданий у 1570 р. в грамоті власника Тернополя, зятя Яна Тарновського князя Василя Костянтина Острозького. Ця споруда височіє на пагорбі, біля якого стояла Львівська брама. Поряд існувало і старовинне кладовище, сліди якого затерли у процесі розбудови міста. До наших днів від первісної церкви збереглася її середня частина. Вежу, що слугувала дзвіницею, добудували вже у 1627 р. На ній колись була таблиця з написом, де йшлося, що добудову здійснили тоді, коли власниками Тернополя були Тома Замойський та Катерина з Острозьких Замойська, а єпископом — Єремія Тисаровський.

Протягом віків у Надставній церкві зберігали видане у Вільні у 1649 р. Євангеліє. На срібній оправі книги було написано, що у таку “ліпоту” його оздобили стараннями і трудолюбством єрея Миколая, всіх християн і золотаря Йоана. Але найціннішими реліквіями були тернопільські чудотворні ікони Матері Божої. Одну з них, чудотворність якої підтвердив грамотою єпископ Атанасій Шептицький, можна побачити у церкві Різдва. Доля другої, давнішої, невідома. Саме їй місцеві жителі завдячували порятунком від татар у 1673 р. Під час того нападу міщани зібралися у Надставній церкві і молилися перед іконою аж раптом всередину з криком вбіг один єврей, який до того теж молився, але на дворі. Причиною його переляку було те, що у небі з’явилася якась Пані, яка стелила над церквою вузьке полотно. Усередині ж єврей взагалі остовпів, вгледівши, що та ж сама Пані — Богородиця, зображена на образі, перед яким зібралися тернополяни. Водночас татари відступили.

Рождественська і Хрестовоздвиженська церкви стоять відповідно на вул. Руській та вул. Над Ставом, тобто в межах терену, який ще до початку ХІХ ст. окреслювали міські вали. Храми — оборонні, і саме їх історію неодноразово використовували як опосередкований доказ того, що Тернопіль виник на місці старшого, чи не давньоруського, поселення Сопільче, або ж Топільче. Його, як припускають, зруйнували орди Батия у ХІІІ ст. або ж татари у пізніші часи.

І справді, існування вже у 1589 р. дерев’яної церкви, на місці якої у 1600-1608 рр. звели кам’яний храм Різдва Христового, наштовхує на думку про старший вік поселення. Адже навряд чи парафіяни взялися б розбирати нову дерев’яну церкву тільки заради того, щоб замінити її кам’яною. Будівлю мали зносити, а для цього 60 років від офіційного заснування храму — замало. Хіба що він зазнавав значних руйнувань під час татарських нападів у 1544, 1575, 1589 рр.

Ще один непідтверджений джерелами доказ гіпотези про давніше виникнення Тернополя — перекази про те, що на місці сучасної церкви Воздвиження Чесного Хреста за князювання Данила Галицького був дерев’яний храм. Зрештою, автор виданого 1919 р. “Ілюстрованого путівника Галичиною” М. Орлович писав, що стара синагога у Тернополі датована XV, а не XVI ст.

Церква Успення БогородиціЗі старовинних описів міста збереглися цікаві рядки мандрівника Ульріха фон Вердума, датовані днем 27 листопада 1672 р. Іноземець пише, що місто з трьох боків оточує велике озеро й широкі болота. “Четвертий бік захищений з боку поля досить широким ровом та обкладеним валом із двома товстими вежами на кутах і однією посередині, яка заодно служить брамою. Замок височіє з північного заходу від міста, саме посередині озера, має великі, по-італійськи важкі будівлі з каменю; мури й вежі на заході й півдні боронять замок навіть там, де навколо тягнеться озеро. Від міста є вузький сухий рів із земляним валом і частоколом. Папісти мають у місті великий кам’яний костел, русини – три, а євреї, яких тут так багато, що займають окрему, до того ж найкращу, частину міста, мали тут таку гарну кам’яну божницю, що кращої в Польщі я ніде не бачив. На сході міста, праворуч від в’їзду, розкинулося також велике передмістя з папським костелом…” 

Останнє речення зі слів мандрівника неодноразово ставало причиною пошуків слідів того “костелу”. Але, як виявляється, вишукувати його було марно — Ульріх фон Вердум не розрізняв Латинської та З’єдиненої (Унійної) Церков. Відтак він об’єднав їх під назвою Папісти і костелом назвав третю давню церкву міста — був храм Успіння Пречистої Діви Марії, зведений у 1636 р. У часи фон Вердума він був василіанським і поряд діяв монастир. Із 1744 р. ця церква стала парафіяльною. Її зруйнували в радянські часи, але відновили уже в незалежній Україні. Ця святиня розташована на теперішній вул. Острозького — колишньому Микулинецькому передмісті, неподалік автовокзалу. Далі від неї у південному напрямку, зліва від дороги на Микулинці і Теребовлю — відкрите 1840 р. Микулинецьке кладовище, а справа — новий кіркут, тобто єврейське кладовище. Старіший християнський цвинтар діяв безпосередньо біля Успенської церкви, і його знищили за радянських часів. Частину цього кладовища займають житлові будинки. Так само на вул. Острозького, на крутому пагорбі, де тепер стоїть будинок №39, діяв старий кіркут. Його зруйнували під час розбудови міста.

Катедра УГКЦ

Пам’яткою XVIII ст. і водночас візитівкою Тернополя є колишній домініканський костел (1749-1779), тепер Кафедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці УГКЦ. Він розташований на майдані Волі. Тернополяни називають цей храм скорочено — Катедра. Біля входу у святиню стоїть пам’ятник Патріарху Йосифу Сліпому. До собору примикають збудовані водночас з ним приміщення домініканського монастиря. Тепер у будівлі монастиря розташований обласний архів.

Давні римо-католицькі храми у центрі Тернополя не збереглися. Як свідчить інвентар міста від 15 березня 1672 р., вони були розташовані на Старому Ринку, поблизу Надставної церкви. У правому куті торговиці, ближче до замку, над самим ставом височів костел св. Івана Хрестителя з побіленою дзвіницею та огородженим подвір’ям і кладовищем. У лівому ж куті, ближче до Хрестовоздвиженської церкви, був розміщений старий костел, або, як його ще називали, стара фара. Уже в останній чверті XVII ст. його використовували як шпиталь, хоча поряд тоді ще зберігалися кладовище і розмальована фігура св. Миколая.

Єзуїтський храмПольський дослідник Тернополя Л. Фінкель у книзі “Тернопіль у 1672 році” чітко згадує, що у місті діяв тільки один костел, а також те, що поляки тут були у значній меншості по відношенню до українців.

Уже в ХХ ст. в Тернополі збудували новий парафіяльний костел (1904-1908), який за наказом влади підірвали 1954 р. У 1959 р. на його місці відкрили Центральний універмаг — ЦУМ. Натомість будівля костелу єзуїтів (1899-1901) на вул. Юліана Опільського (колишній вул. Скарги) частково збереглася. Її після Другої світової війни перебудували у швейну фабрику.

Із неіснуючих уже храмів також варто назвати давню дерев’яну церкву Пресвятої Діви Марії, що, згідно з інвентарем 1672 р., була розташована у північній частині міста. Цей храм звали “монастирем на вул. Рівній”, але локалізувати його розташування дослідникам досі не вдалося. Навіть більше, історики і краєзнавці не можуть вказати точно, де проходила сама вул. Рівна, хоча є припущення, що тягнулася вона понад ставом, можливо, десь у районі сучасного парку ім. Тараса Шевченка.

дерев’яна церква Пресвятої Діви Марії

Серед храмів-новобудов цікавими для туриста можуть стати передусім церква святого Петра на вул. Володимира Великого у мікрорайоні “Сонячний” та дерев’яна церква у Старому Парку.

Окрему групу в топографії Тернополя становлять вулиці, які носили або носять імена релігійних діячів. Окрім давньої вул. Петра Скарги — теперішньої Юліана Опільського, до таких належала Святоіванівська (теперішня вул. Михайла Грушевського і ділянка, яку займає обласний драмтеатр). Вулиця Фарна тяглася над ставом, на північно-західній околиці сучасної вул. Старий Ринок. Натомість вул. Зацерковна отримала назву вул. Патріарха Мстислава, Шептицьких — Митрополита Шептицького, Маркіяна Шашкевича — південна сторона сучасної вул. Гуго Коллонтая, Цвинтарна — Замонастирський провулок. Вулиці Замонастирська і отця Степана Качали, якщо не рахувати паузу радянських часів, зберегли свої назви. Натомість колишній пляц Домініканський розділили між майданом Волі та вул. Гетьмана Сагайдачного. Сучасні ж вул. Маркіяна Шашкевича та Патріарха Йосифа Сліпого — це колишні вул. Барона Гірша і Рейтарна.

Окрім архітектурних пам’яток, на увагу туриста заслуговує збережена у Тернополі традиція ходіння з вертепом і фестиваль вертепів, який традиційно організовують після Різдва. А от найбільший празник у Тернополі — на свято Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня).

Корисна інформація

На твори сакрального мистецтва багаті фонди тернопільських музеїв: обласного краєзнавчого та обласного художнього. Зокрема, у них можна оглянути шедеври Йоана Пінзеля та Антона Осинського. Тернопільський обласний краєзнавчий музей розташований на майдані Мистецтв, 3, тел. (0352) 25-35-92 (0352) 25-35-92, 52-44-77. Тернопільський обласний художній музей розташований на вул. Соломії Крушельницької, 1, тел. (0352) 52-80-72 (0352) 52-80-72.

Своєрідна експозиція сакрального мистецтва діє також у приміщенні Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ на вул. Січових Стрільців, 3, тел. (0352) 23-50-09 (0352) 23-50-09. Саме ж єпархіальне управління розташоване на ділянці, яку колись викупив Митрополит Андрей Шептицький для будівництва собору.

Підготував Володимир МОРОЗ

Система Orphus
Рейтинг
0
0