Херсон

3 листопада 2014, 15:29 | Херсон | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Підготувала Ніна ПОЛІЩУК

Місто різних націй і релігій

Місто Херсон було засноване 18 червня 1778 року за наказом Катерини ІІ і за проханням її ж фаворита Григорія Потьомкіна. Назвали місто на честь давнього міста Херсонес, що було в Криму і в якому був хрещений київський князь Володимир. Таким чином імператриця хотіла підкреслити зв’язок тогочасної Російської імперії як з християнством, так і з культурним світом взагалі, адже Херсонес був грецькою колонією.

Та, звичайно, історія міста не обмежена лише його заснуванням. Під час російсько-турецької війни 1737-1739 рр. тут була оборонна фортеця Олександр-Шанц, але ще задовго до цього, у ІХ-ХІІ ст. через херсонську дельту Дніпра проходив давньоруський торговий шлях «із варяг у греки», а у IV-III ст. до н. е. тут жили скіфи-землероби і скіфи-скотарі, яких згодом змінили войовничі сармати. За часів козаків цю територію називали Диким полем. Тут було дві Запорізькі Січі: Кам’янська Січ (біля сучасного м. Берислав) у 1709-1711 рр. та 1728-1734 рр. і Олешківська Січ (в районі сучасного м. Цюрупинськ) з 1711 по 1728 роки. Проте до заснування міста Херсона Запорізьку Січ зруйнували вщент…

Історія міста

До приїзду імператриці для відвідин нового міста готувалися ретельно: будували мости, вкладали кам’яну дорогу, адже довкола все ще був сухий степ і дике поле. Подейкують, що навіть вздовж дороги ставили муляжні вишукані будинки, поселення, щоб око імператриці раділо і не відчуло суттєвої різниці між пишнотами Великоросії та Малоросії, чи то пак, Новоросії, як тоді ще іменували Таврійський край. Той шлях назвали Дорогою Катерини. Рештки його можна зустріти й зараз, до прикладу, коли проїжджаєш Берислав автострадою до Каховки, то можна побачити на березі річки скульптуру Б. Хмельницького, а поруч з ним невеличкий кам’яний міст, по якому їздили імперські карети.

Отже, під час своїх перших відвідин Херсона імператриця заклала камінь у фундаменті першого собору міста, який тепер називається Катерининським, посадила декілька дубів, один з яких зараз стоїть зацементований в парку ім. Леніна. Так Херсон почав своє життя як важливе торгове місто на півдні імперії, як морський і річковий порт (адже Миколаїв і Одеса будуть збудовані пізніше — у 1789 і 1794 роках відповідно). Наприкінці XVIII ст. через херсонський порт здійснювали торгівлю з Італією, Францією, Іспанією. Саме тут почали розбудовувати Чорноморський флот, який потім переведуть до Миколаєва, де порт дозволяв приймати кораблі з глибокою осадкою. Будівництвом Херсонської фортеці і самого міста займався генерал-цехмейстер І. Ганнібал, потім інженер-полковник М. Корсаков. Продовжив їхню справу адмірал Ф. Ушаков, який прибув до Херсона на чолі колони з 700 балтійських матросів.

Міська ратуша

Словом, поки торгове життя вирує, у 1813 році відкривають перше повітове училище (до того часу Херсон – центр Херсонської губернії), потім – чоловічу гімназію, училище торгового мореплавання, сільськогосподарське училище. Театри, музеї… У 1907 році Херсон з’єднують з великими містами залізницею. Та невдовзі бурхливе життя поліса злегка дезорієнтується постійною зміною влади: у період березня 1917 — по лютий 1920 місто контролюють австро-німецькі війська, козаки гетьмана П. Скоропадського, яких змінює Директорія УНР, а потім – війська Антанти та армія А. Денікіна. Врешті-решт у лютому 1920 встановлюють радянську владу. Почалася активна індустріалізація регіону і все, що характеризує політику СРСР.

Під час німецько-радянської війни більшість заводів були евакуйовані на Схід. Оборона міста тривала з 15 по 18 серпня 1941 року, а окупація – до березня 1944. Тут діяли партизанські загони робочих із заводу ім. Комінтерну. Маловідомим є той факт, що на території Херсонщини у цей час також діяла ОУН, окружний провід якої очолював рідний брат С. Бандери – Богдан Бандера. У листопаді 1942 року організація була ліквідована німцями.

Міський театр

Післявоєнні роки були часом відбудови промисловості міста, подальшої радянізації, що добре відображає архітектура сучасного центру міста, на головній площі якого – площі Свободи – донедавна стояв Ленін, якого знесли під час Майдану 2014 року. Зараз на постаменті український прапор, що символізує пам’ять про Небесну сотню. Натомість, справжній центр старого міста знаходиться ближче до Дніпра, в районі вулиць Суворова, Перекопської і Соборної. Більшість архітектурних пам’яток знаходяться у стані руїни.

Починаючи з 2012 року деяким вулицям Херсона завдяки громадській ініціативі і підтримки міськради почали повертати історичні назви. До прикладу, вул. Леніна отримала свою дореволюційну назву – Соборна, оскільки на ній стоїть колишній кафедральний собор православної Таврійської єпархії – Свято-Успенський; а вулиця 50 років Жовтня тепер Богородицька; вул. Карла Маркса – Потьомкінська.

Релігія в Херсоні: храми міста

Херсон, як і Херсонщина загалом, були віддавна полірелігійними, оскільки це був край торговий, тому приваблював переселенців, що, відповідно, приходили зі своїм віровченням. Так, тут й дотепер є не тільки християни різних конфесій (серед яких на початку заснування поліса левову частку займали протестанти), але й мусульмани, юдеї.

Від початку існування по сьогоднішній день місто має три різні храми, що почергово були головними соборами Херсона – Свято-Катериненський, Свято-Успенський та Свято-Духівський храми. Зараз спробуємо заглибитися в історію релігії поліса трішки детальніше.

Алея Духовності

Херсон у 2012 році отримав так званий довідник з основних храмів міста – Алею Духовності. На місці старого порослого чагарниками скверу, що за головним міським РАГСом, відновили Покровський сквер, де і знаходиться алея.

У 1803 році на місці сучасного скверу херсонські старообрядці побудували дерев’яну капличку, а вже за декілька років тут стояв храм Покрови Пресвятої Богородиці. З появою радянської влади будівлю використовували то як зерносховище, то як в’язницю для німецьких військовополонених. Проте у 1944 році Херсонська міськрада затвердила рішення підірвати храм задля того, щоб вулиця Жовтневої революції, яку перегороджувала церква, стала наскрізною. Потім, як вже зазначалося, територія, де була споруда, залишалася захаращеною. А першою краплею у будівництві скверу на колишньому місці Покровської церкви стало встановлення скульптури Божої Матері Покрова у 2009 році. Тоді ідею херсонського жіночого клубу «Ініціатива» підтримав тогочасний міський голова Володимир Сальдо та охочі допомогти херсонці. На День матері того ж року архиєпископ Херсонський і Таврійський УПЦ КП Іоанн здійснив освячення образу.

Алея Духовності

Будівельні роботи у сквері тривали довгий час, у 2011 році йому офіційно дали назву «Покровський», а на свято Покрови Богородиці 14 жовтня 2012 року члени того ж жіночого клубу за сприяння міської влади відкрили Алею Духовності або Алею «Історії Херсона в храмах», де на 17 пам’ятних дошках зображені святині міста та зібрані короткі історичні довідки про них.

Свято-Катериненський (Спаський) собор

У 1781 році Новоросійський генерал-губернатор князь Г. Потьомкін вирішує поставити новий Свято-Катеринеський собор на місці дерев’яної гарнізонної церкви святого архангела Михаїла. Споруда стала першим кам’яним православним храмом міста. Не складно здогадатися, що фаворит імператриці будував собор на честь своєї покровительки Катерини ІІ, чому свідчить перший камінь у фундаменті, який зберігся дотепер: «Екатерина Вторая, Императрица и Самодержица Всероссийская, неподражаемая, но примерная потомству в великих делах ее к сей стране град, флота и коммерции, на сем месте благоволила быть Божиему, во имя святой великомученицы Екатерины, соборному храму, который заложен месяца августа в 30 день 1781 г.». Коли ж сама імператриця відвідувала місто, то подарувала храму другу назву – Спаський – що мало свідчити про вдячність Богові за перемогу в російсько-турецькій війні 1787-1791 років.

Свято-Катериненський (Спаський) собор

Храм вважається прикладом російського класицизму. Біля входу стоять скульптури апостолів Петра і Павла, великомучениці Катерини. Зокрема, Петро має в руках ключі від Раю, а Павло – меч, які, окрім відомих біблійних символів, набули нового значення в цьому соборі: ключі від Раю – ключі від морських торгових шляхів Півдня імперії, які були здобуті мечем у війні. Подвір’я собору згодом стало своєрідним меморіалом, адже тут були поховані полеглі у війні головнокомандувачі Херсонської фортеці, а в самому соборі, біля іконостасу знаходиться усипальниця Г. Потьомкіна.

З приходом радянської влади собор закрили, частину іконостасу перенесли в краєзнавчий музей, решта цінностей зникли безслідно. У 1930 році у храмі відкрили антирелігійний музей, а могилу князя Г. Потьомкіна відкрили і зробили експонатом. Останній факт обурив відомого херсонського письменника Бориса Лавріньова, який звернувся з відповідним проханням у Народний комісаріат освіти та у Комітет з охорони пам’яток мистецтва та давнини. Тож антирелігійну контору закрили, проте не забарилися зробити приміщення зерносховищем. У роки окупації у храмі відновили богослужіння, проте після повернення радянської влади, туди знову завезли зерно. У 1968 році почали реставрацію, щоб зробити там черговий музей, та у 1970 році тут знаходився Будинок пропаганди обласної організації Союзу охорони пам’яток історії і культури. Іронічно…

Врешті-решт храм повернули Українській Православній Церкві (Московського Патріархату) 25 серпня 1991 року. Крізь історичні перипетії до сьогодні від великого іконостасу в храмі залишилися царські ворота та 11 автентичних образів, більшу частину яких зараз зберігають у Херсонському художньому музеї ім. А. Шовкуненка.

Свято-Успенський собор

Свято-Успенський храм був побудований і освячений в Херсоні у 1798 році за ініціативою міських купців. Фасад храму був виконаний у стилі класицизму, інтер’єр оздоблювали мозаїки і фрески у візантійському стилі. Найбільшою пам’яткою церкви був іконостас, який складався з 50-х ікон і був 30 метрів у довжину та 17 метрів заввишки.

Та з появою радянської влади у 1922 році Успенський собор закрили і розграбували, як і багато святинь у місті. У 1930 році зі споруди вирішили зробити спортивний клуб. Отже, унікальні фрески замазали коричневою фарбою, а іконостас і багато інших образів у церкві розібрали під загальним гаслом «Стекло из окладов икон на застекление окон!». 1935 рік – добровільна спортивна спільнота «Спартак» дала будівлі назву Палац спорту.

Щоправда, під час німецької окупації міста у Другій світовій війні у серпні 1941 року храм ненадовго відновив свою діяльність. Старші місцеві парафіянки, які ще пам’ятають ті часи, говорять, що стіни собору були пофарбовані у страшний колір, у стелі прорублені дірки з негерметичними вікнами, крізь які під час дощу на підлогу лилися потоки води. Іконостас зник, проте люди, які займалися ремонтом храму при німцях, розповідали, що коли підняли підлогу, то побачили, що ікони попередні господарі вкладали у зігнилі та зіпсуті місця в підлозі, таким чином волейболісти стрибали по іконах…

Після війни православна громада намагалася й далі відстояти свої права на храм, проте міська влада віддала перевагу спорту замість релігії, аргументуючи таке рішення наступним чином: «У період окупації Палац спорту був зайнятий церквою, проте наразі будівля повинна бути передана «Спартаку», оскільки спортивне товариство витратило на ремонт і доведення Палацу спорту до належного стану близько 750 тисяч рублів». Про минулі 124 роки, які храм був храмом і належав до православної церкви, тогочасна міська влада, очевидно, забула…

Ось так з 1945 року по 1992 рік у храмі займалися спортом. Очевидці навіть розказують, що на місці колишнього вівтаря був туалет для спортклубівців…

Свято-Успенський собор

Після довгорічних перипетій, поневірянь храм таки передали у власність громади у 1992 році, наступного ж року розпочали реставрацію. Хоча реставрацією як такою ремонтні роботи назвати не можна, радше – відновлення. Замість обіцяних владою дубових вікон поставили пластикові, замість каменю заливають бетон. Про відновлення візантійських фресок не йде й мови, проте тішить, що храм хоча б таким чином відновлюють, оскільки, схоже, іншого шляху «реставрації» для нього не передбачалося, хіба що тільки подальша руйнація.

Особливість храму така, що ззовні він виглядає як мінімум утричі меншим, ніж у середині, де під його куполом може поміститися 10-поверховий будинок (висота понад 30 метрів, довжина – понад 50). Власне кажучи, це одна з причин такої затяжної реставрації, яка триває ще й досі – великі масштаби і роботи, і руйнувань, адже попереднє життя храму в якості спорткомплексу не дало йому права на збереження бодай якоїсь автентичності – тільки стіни. Більшою мірою собор відновлюють коштом громади (200-300 активних прихожан), щоправда купол і надкупольний хрест встановили за підтримки держави.

Про автентику іконостаса та стінописів не може йти й мови, бо не залишилося достеменних свідчень, якими вони були. Єдиною іконою з 50-х іконостасних, яка чудом вціліла, є ікона Божої Матері «Благодатне небо», що офіційно вважається чудотворною. Також у «кафедральні часи» храму тут був інший херсонський чудотворний образ – Касперівська Богородиця. Святиню свого часу задля збереження тимчасово перевезли в Одесу, де вона залишається й нині.

Храм св. цариці Олександри

У Херсоні це єдиний храм, постійні прихожани якого мають офіційні посвідчення члена парафії, та єдиний храм, під куполом якого стоїть український прапор – церква святої великомучениці цариці Олександри Українська Православна Церква Київського Патріархату. А настоятель храму не тільки опікується справами громади й реставрацією споруди, але й щодня надає безкоштовні послуги психолога людям, які цього потребують.

У 1898 році відбулося урочисте закладення храму імені святої великомучениці цариці Олександри. Оскільки храм головно мав діяти для вихованець жіночої гімназії, то покровителькою обрали саме св. царицю Олександру, яка стала відома завдяки своїй безстрашній відданості волі Божій. Жінка була дружиною імператора Діоклетіана, який переслідував християнин. Олександра ж, дізнавшись про твердість віри святого Георгія під час його мук, пішла вклонитися до ніг мученика і привселюдно оголосила себе християнкою, після чого чоловік засудив її до страти. Уже смиренно йдучи на страту, цариця попросила у стражів перепочинку і, схилившись, тихо померла.

Храм св. Олександра

Отже, повертаючись до історії церкви, у 1902 році із підняттям дзвіниці освятили храм. У 1922-1927 роках храм належав до Української Автокефальної Православної Церкви, та невдовзі церкву, як і більшість в Херсоні, закрили і передали у власність Херсонському педінституту, згодом тут були майстерні загально технічного факультету. Тільки у 90-х невелика група людей з місцевого товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка розпочали боротьбу за повернення храму під опіку Української Православної Церкви. Напередодні Великодня 1992 року споруда таки була передана громаді УАПЦ. А вже 1997 року громаду зареєстрували як парафію УПЦ КП.

Від автентичного храму сьогодні частково вціліли стіни споруди і мармурові кіоти всередині храму обабіч іконостасу, на яких зображені Володимир Великий та свята вмч. цариця Олександра. Купола й хрести, вікна, які були частково замуровані, підлогу, іконостас, стінопис – усе це довелося відновлювати довгі роки виключно коштами віруючих. Ремонтні та реставраційні роботи частково тривають й досі.

інтер'єр храму св. Олександри

Громада при храмі сьогодні налічує до 700 активних прихожан. Зокрема така чисельність пастви стала однією з причин введення у 2004 році за спільною згодою фіксованого членства в церковній громаді. Посвідчення, які видаються окремій людині після так званого «випробувального терміну» на активність у житті храмової спільноти, мають юридичну силу і надають власнику право голосу у вирішенні тих чи інших питань у громаді. Така необхідність виникла, за словами настоятеля храму отця Андрія Калити, коли декілька років у с. Калінінське, що на Херсонщині, новозбудовану церкву за рішенням сільської громади передали під покровительство УПЦ (МП), не врахувавши супротив церковної громади – 30 сімей, які виключно за власні кошти й побудували храм.

У церкві св. цариці Олександри біля кіоту зі зображенням Володимира Великого стоїть український прапор, який тепер служить як пам’ять про молитви і хресну ходу парафії на Херсонському майдані під час цьогорічної революції. Також у цій християнській громаді раз на місяць підтримують традицію перших християн – агапе – спільний обід та молитва парафіян. А недільна школа має дві групи: для дітей віком від 4 до 8 років, та від 8 років і старше.

Церква Різдва Богородиці (Греко-Софіївська)

Першу дерев’яну церкву Святої Софії Премудрості Божої звели в Херсоні греки, які були одними з перших поселенців міста. Це були брати Димитрій, Афанасій та Стефан Горнапуло з острова Хеопс, який на тай час був захоплений римлянами. У 1780 р. вони почали закладати кам’яну церкву, тоді ж відбулося її освячення на церкву Різдва Богородиці. Так храм має два престоли: нижній на честь Різдва Богородиці, а верхній – в ім’я святих Костянтина та Єлени. Ця святиня Херсона є однією з небагатьох, якій вдалося якнайкраще зберегти свою автентичність, адже у храмі й досі є іконостас (близько 450 років) та образи, що їх привезли з собою греки, настінний розпис та живопис XVIII століття. Незвичною для Херсона є архітектура церкви, яка виконана за схемою базиліки – два ряди колон розділяють храм на три нефи.

Церква Різдва Богородиці

Грецький храм, як його називають херсонці, у 1917 році закрили і вилучили з нього церковні цінності. Богослужіння відновили під час німецької окупації і вони не припинялися після завершення війни. У воєнний час настоятель церкви протоєрей Ожіговскій Серафим Якович переховував мирних жителів міста. Після звільнення міста священик також збирав кошти для відновлення Херсона, а власну квартиру перелаштував у міні-госпіталь. Згодом він був нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».

Церква Різдва Богородиці, інтер'єр

Церква Всіх Святих

Цей храм ще називають «Кладбищенським», бо він стоїть на території Херсонського некрополя – Петровського кладовища, одні з найдавніших поховань якого датують 80-ми роками XVIII століття. До прикладу, найдавнішою вважають могилу єромонаха Василія 1781 року.

Церква Всіх Святих

Церкву Всіх Святих будували у 1804-1808 роках у стилі класицизму. Це єдиний православний храм у місті, який не припиняв богослужінь у часи атеїзму. Усередині зберігся автентичний різний іконостас і образи, які були виконані ярославськими іконописцями у XVIII столітті. Та хоч храм не закрили у радянські часи, проте у 1929 році переплавили дзвони «для потреб індустріалізації» та почали конфісковувати церковні реліквії, цінності. Деяку частину з них вдалося повернути завдяки прихожанам, що спільними коштами викуповували сакраментальні для них речі. У храмі, до речі, зберігся чудотворний образ, списаний з Касперівської Божої Матері.

Петровське кладовище, на території якого знаходиться церква, є одним із найстаріших кладовищ Херсона. Тут ховали відомих людей міста, чиновників, учасників російсько-турецьких війн, воїнів як білої, так і червоної армії, петлюрівців, учасників повстання отамана Григор’єва 1919 року, воїнів Першої і Другої світових війн. Принагідно згадаємо, що цвинтар офіційно закрили для поховань ще у 1883 році...

Отже, на Петровському є поховання поляків, іспанців, французів, греків, німців, навіть можна побачити, пробравшись крізь чагарники, декілька козачих хрестів, адже Херсон був також містом зборів Чорноморського козацького війська. Особливістю цього некрополя є також відсутність територіального розмежування поховань за приналежністю до конфесій, більше того – збережена повага до солдат ворога. До прикладу, поруч із братськими могилами захисників Севастополя є могили французів, які були їхніми противниками у Кримській війні. Сьогодні кладовище переповнене і нерідко серед напівзруйнованих фігур у грецькому стилі, склепів й урн з прахом можна побачити залізобетонні надгробки з червоною зіркою замість хреста. Частина цвинтаря знаходиться під асфальтом – наслідки перебудов і відбудов Херсона.

На кладовищі

Собор Святого Духа (Привозний)

Свято-Духівську церкву вважали найбільш багатою, коштовно оздобленою церквою Херсона, адже на її будівництво виділили немалу суму купці, які воліли на ярмарковій площі звести святиню. Отже серед херсонців побутують ще дві назви цієї церкви – Привозна або Купецька.

Будівництво храму розпочали у 1804 році. Тоді церква мала форму хреста з колонами на фасаді. Неподалік звели п’ятиярусну дзвіницю, що також виконувала роль невеличкої церкви – Преображенської. Щоправда, дзвіниця згоріла вщент у 1941 році, якраз у День Преображення (19 серпня). Наразі ж на цьому місці стоїть каплиця.

У 1907 році Свято-Духівську церкву збільшили, добудувавши трапезну. Але золоті часи храму тривали не довго, вже у 1922 році зі сакральної споруди зникли усі цінності, згодом будівлю закрили, а з 1937 по 1944 роки тут зберігали борошно. У серпні 1944 року храм повернули віруючим, тоді ж розпочалася реставрація, яка, щоправда, не змогла врятувати давніх розписів на стінах святині. Слід згадати, що наприкінці 1941 року, якраз у часи окупації Херсона, православним дозволили проводити богослужіння у трапезній храму, оскільки, як вже було згадано, у серпні того ж року згоріла Преображенська церква-дзвіниця.

У 1947 році, під час реставраційних робіт Привозна церква стає кафедральним собором міста. Невдовзі одеські іконописці до цього храму подарували чисельні ікони. Та до 1995 року храм не мав повноцінної дзвіниці, його «голос» заміняли 8 маленьких дзвонів.

Собор Святого Духа

Свято-Духівський собор має найбільше в місті шанованих ікон: чудодійний образ списаний з Касперівської Божої Матері, Спас Нерукотворний, копії Феодорівської та Почаївської ікон Божої Матері, ікона святителя Миколая Мир Лікійських Чудотворця, образи святого преподобного Іоанна Руського та преподобомучениці Параскеви Римської з частинами їхніх мощей, також мощі преподобного мученика Варсофонія Херсонського, преподобної Євтропії Херсонської, блаженної Домініки Олешківської та мощі преподобних Києво-Печерських.

Греко-католицький храм Св. Кирила і Мефодія та монастир Св. Володимира Великого

Греко-католицька громада в Херсоні сформувалася у 90-ті роки минулого століття на основі чисельних переселенців із Західної України. На початку незалежності України віруючі звернулися з проханням про душпастирську опіку до отців Чину святого Василія Великого. Уже в 1994 році місцева влада виділила частину колишнього аеродрому для будівництва греко-католицького чоловічого монастиря. Відтак, поки архітектори креслили плани майбутнього монастирського комплексу, новоприбулий єромонах Ісидор (Гончар) та брат Василь (Данищук) власноруч будували тимчасове приміщення для монастиря.

Греко-католицький храм Св. Кирила і Мефодія

У 2007 році з Івано-Франківської області перевезли дерев’яну (з дуба та смереки) церкву, 16 тисяч деталей якої на місці складали 4 людини. Це була ініціатива отців Василіан із давнього Крилоса. Того ж року «мандруючу» церкву освятили на честь рівноапостольних Кирила і Мефодія.

Цей храм – сучасна реконструкція української дерев’яної сакральної архітектури XVI століття, стиль — галицький. Наразі церква св. Кирила і Мефодія єдиний зразок дерев’яної сакральної архітектури в місті, а також єдине місце гуртування греко-католицької громади.

Будівництво ж монастирського комплексу почалося у 2009 році, коли заклали наріжний камінь у фундамент. До того монахи жили в «вагончиках», пристосованих для проживання.

Монастир

Римо-католицький костел Пресвятого Серця Ісуса Христа

Намагаючись залучити у Херсон іноземців, надаючи їм пільги і приділяючи особливу увагу, князь Г. Потьомкін вирішив побудувати в Херсоні римо-католицьку церкву. Для будівництва була відведена трикутна площа в північно-західній частині купецького передмістя, на якій близько 1787 року й постав храм. Потім на місці першої церкви в 1792 році звели глиняний храм (капличку) і освятили в ім'я Спасителя. Будівництвом керував священик-єзуїт Елізум Шац. Кам'яну церкву поставили 1820-х роках і освятили в ім'я святих Пія і Миколи, а в 1840-х роках надбудували шпиль. Але і ця церква була перероблена, бо на плані об’єкту 1855 року той самий храм вже іменувався церквою св. Антонія і його оточувала овальна огорожа.

Римо-католицький монастир

У будинку, що належав Католицькій Церкві, перебувала церковна школа і спілка допомоги бідним католикам. Членами товариства були відомі в місті люди, серед яких: І. К.Квінто — міський архітектор, Г. К. Пачоський — відомий вчений, засновник Природничо-історичного музею Херсонського губернського земства.

Влітку 1849 костел був освячений як кафедральний собор, тому що Херсон став центром новозатвердженої дієцезії. А у дореволюційний час частина вулиці Суворова, де зараз знаходиться костел, носила назву Католицька.

Не пройшли повз храм і революційні події. 18 березня 1917 тут відбувся польський мітинг. 28 квітня 1918 греко-уніатський гарнізонний священик отець Бачинський вперше в Херсоні прочитав у костелі проповідь українською мовою. Після революції деякий час храм був закритий для богослужінь. А 2 травня 1922 ліквідаційна комісія з відділення Церкви від держави задовольнила прохання парафіян про тимчасове користування будівлі храму з усім майном та інвентарем, потрібним для богослужінь.

У 1923 році громада костелу налічувала 65 осіб. 12 лютого 1923 був укладений договір між Херсонською радою робітничих і селянських депутатів, в особі представника П. Герасимчука та уповноваженим релігійної громади при костелі Т. І. Оскерко. Згідно з угодою, Херсонська рада робітничих і селянських депутатів передала у безстрокове безоплатне користування і володіння будівлю костелу релігійній громаді при римо-католицькому храмі в Херсоні. Проте вже в 1930-х роках він був закритий і його приміщення використовували під Держкінопрокат. Зі східного боку до нього був прибудований кінозал.

З 1947 р. приміщення костелу було істотно перебудовано. З одного боку в ньому розмістили майстерні з ремонту кіноапаратури, а з іншого боку був прибудований кінозал. Напередодні 1 травня 1957 в приміщенні був відкритий дитячий кінотеатр ім. Павлика Морозова, який спеціалізувався на показі фільмів для дітей.

У 1991 році, після проголошення незалежності України, Папа Римський створює Кам'янець-Подільську єпархію, куди входила і Херсонська область. Першим католицьким священиком на Херсонщину був направлений о. Леон Малий, який починає організовувати парафію Пресвятого Серця Ісуса Христа. Завдяки наполегливості віруючих-католиків, одне з приміщень діючого кінотеатру було надано для проведення богослужінь у певні години і дні. А у 1994 католицькій громаді було відведено частину будівлі. І у 2000 р. міська влада віддає усю будівлю в оренду.

Тут не рідко під час богослужіння молитва «Отче наш» вимовляється як мінімум трьома мовами – українською, польською та російською, адже літургії відвідують віруючі не тільки м. Херсона, але й туристи з країн Європи та Америки.

У 2005 р. завдяки служінню отця-настоятеля Артура міська влада дала дозвіл на реконструкцію храму. У червні цього ж року почалася його реконструкція, оскільки стан будівлі на момент повернення віруючим не можна було назвати задовільним: зруйновані стіни, дірява покрівля, служби проходили в приміщенні, де не було вікон. У той час активну участь у реконструкції храму брали католики Німеччини, Польщі, США та інших країн.

На очах зал кінотеатру перетворився і став знову храмом: відреконструювали стелю з вбудованими вікнами, звели вежу, на яку в грудні 2005 р. встановили дзвін і хрест. Замість колишнього радянського кінотеатру тепер стоїть римо-католицький храм, який, по суті, зайняв своє попереднє місце.

Для туристів

Отож, якщо ви вирішили навідатися у давній Херсон і пройнятися історією його храмів, пропонуємо вам маршрут прогулянки. Починаємо із залізничного вокзалу, з головного входу якого буквально починається проспект Ушакова – головна дорога міста, що тягнеться просто до набережної. Прямуємо до церкви Всіх Святих та Петровського кладовища (ліворуч). Перед церквою, трохи збоку, бачимо єдиний у місті сонячний годинник Джона Говарда, який свого часу рятував херсонців від холери, та, за іронією долі, сам помер від тої напасті.

Після Петровського можемо вийти знову на головну вулицю міста й дійти до так званого сучасного центру із площею Свободи, облрадою та постаментом, що залишився від нещодавно поваленого Леніна, а там вже запитати дорогу до кінотеатру «Ювілейного», поруч з яким Катериненська (Спаська) церква та залишки валів давньої міської фортеці. Звідси по вулиці Перекопській дійдемо до церкви св. Олександри, біля якої морська академія та парк ім. Леніна, де стоїть один з найстаріших дубів Херсона. Також майже навпроти церкви знаходиться літературний музей-будинок Бориса Лавріньова, письменника-футуриста. До речі, вважається, що саме з Херсона пішов літературний футуризм у російські літ-кулуари. Адже тут, у Херсоні, зустрічалися і писали В. Хлєбніков, О. Кручьоних. У квартиру Лавріньова одного разу приїжджав навіть В. Маяковський.

Отже, від музею йдемо вниз до «херсонського бродвею» — вулиці Суворова. За бажанням, можна спуститися нижче, до набережної Дніпра. Вулиця Суворова – центр старого міста. За назвою не складно здогадатися, що тут жив воєначальник, зберігся його будинок і клен, який він посадив на честь народження сина. Херсонці іноді кепкують з цього факту, адже уся вулиця оповита алеєю кленів… Історичний клен наразі висох, а з його стовбура міський художник-авангардист Гепард зробив «міфологічне дерево».

Неподалік від вул. Суворова знаходяться Свято-Успенська та Греко-Софіївська церкви. Вкінці ж «херсонського бродвею» стоїть римо-католицький костел, від якого, якщо йти в бік центрального ринку, знаходиться Свято-Духівський (Привозний) собор. А щоб дістатися до греко-католицької дерев’яної церкви св. Володимира Великого варто запитати маршрут до Таврійського мікрорайону.

Зазвичай, через відлякуючу «привабливість» розбитих вулиць та пошарпаних фасадів, більшість туристів оминають справжній історичний центр давнього міста, який є в районі вул. Суворова, ближче до річпорту – так зване «грецьке передмістя». Тому, якщо волієте побачити старий Херсон, а не зрадянізований «город», одягайте кросівки і не шкодуйте часу!

Джерела і література:

  1. Антипенко І. Херсонський некрополь: «передвідкриття» http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/hersonskiy-nekropol-perevidkrittya
  2. Греко-Софіївський храм Різдва Богородиці. Херсон http://www.magazine-rest.in.ua/ua/articles/greco-sophia_church_of_the_nativity_of_the_virgin._kherson.html
  3. Інформаційний звіт Міністерства культури України «Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-конфесійних відносин в Україні» (Короткий виклад) http://odnarodyna.com.ua/content/svyato-ekaterininskiy-hram-hersona
  4. Кафедральный собор г. Херсона http://voskresenie.com.ua/svyatyni
  5. Офіційний сайт монастиря Св. Володимира Великого у Херсоні http://kherson.osbm.info/?page_id=9
  6. Хусточка М. Храм Всех Святых в Херсоне http://odnarodyna.com.ua/content/hram-vseh-svyatyh-v-hersone
  7. Хусточка М. Свято-Екатериненский храм Херсона http://odnarodyna.com.ua/content/svyato-ekaterininskiy-hram-hersona
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти