Дзвони найдавнішої церкви виливали з кусочків олова, які дарували люди
Існує дві гіпотези щодо віку церкви. За давнішою – Успенська церква зведена у 1783 році на тому ж місці, де вона стоїть і зараз, у колишньому передмісті Чернівців – Калічанці. Сучасні ж історики схильні до думки, що храм спершу стояв біля Турецького моста, але згодом за наказом австрійської влади був перенесений на теперішнє місце. Австрійська влада, будучи католицькою, не хотіла бачити православну церкву в центральній частині міста, але й не хотіла її руйнувати, тому вирішила просто перенести на околицю. За цією гіпотезою Успенську церкву побудовано ще 1735 року.
Є припущення, що храм будувала та ж сама артіль майстрів, що і церкву Святої Трійці на Клокучці, – на це вказує близькість за часом зведення, спільність планів та деталей обробки. У протоколі інспекційних перевірок 1924 року значиться дерев'яна церква Успення Пресвятої Богородиці на Калічанці, у непоганому стані, а дзвінарня з однією дзвіницею у поганому стані. Навколо церкви ще тоді була огорожа. У документах архівного фонду Митрополії Буковина за 1924-1926 роки та у щорічнику православної церкви Буковини за 1934 рік є відомості, що церква Успення Пресвятої Богородиці, яка є філіалом Миколаївської церкви (на вул. Сагайдачного – авт.), була збудована на кошти православного релігійного фонду при допомозі Леона де Рей та парафіян. Так з'явився один із найстаріших та найцікавіших зразків буковинської архітектурної школи, класичний зразок архаїчного безбанного типу храмів. До речі, характерною рисою буковинської архітектури є віконця Успенської церкви – невеличкі, прорізані високо під стелею і затінені значним схилом даху. Вхід із півдня – також особливість архітектури краю.
У 1950 році комуністична влада закрила церкву, припинились і богослужіння. Відтак тут до 1970 року в церкві знаходився склад із продовольчими товарами. У цей час дзвіницю було розібрано і розтягнуто, викрали й чотири старовинні дзвони. Згодом зігнив дах церкви і склад перенесли, при цьому храм залишили відчиненим. Тепер вже саму церкву почали ламати й грабувати. Але 1974 року Архівне бюро храм відремонтувало і зачинило, надавши йому статус пам'ятника архітектури УРСР, а держава взяла його під охорону.
Понад сорок років Успенська церква була "мертвою". Та після здобуття Україною незалежності, на прохання багатьох мешканців Калічанки, церкву відкрили і передали в користування громаді УАПЦ, згодом УПЦ КП. У той час церковне приміщення і подвір'я були у запущеному стані: все заросло чагарником, огорожі не було. Допомогти відбудувати храм Успення зголосилися парафіяни Георгій Побурян і його дружина Вероніка, Діонизій Гикало та Ольга Суховерська. Цього ж року сім'я Кушнірюків викопала і оздобила криницю, а Дмитро Бурденюк зробив кам'яні хрест і стіл на подвір'ї. Церковну ділянку нарешті було обгороджено. Згодом Георгія Побуряна обрали старостою храму, а його дружину Вероніку – скарбником.
– Мій батько був церковним старостою, тому я багато чого знаю саме від нього, – розповідає Вероніка Побурян. – Але все одно спочатку було дуже скрутно. Найважче виявилося перекривати церкву бляхою, потім вирубували зарослі навколо і садили фруктові дерева, які пожертвував Василь Довганюк. Непросто виготовлялися дзвони: ми дали оголошення у газети і люди приносили по кусочку олово, з якого потім вилили дзвони.
Як розповіла пані Вероніка, храм зроблений з такого твердого дуба, що коли свердлили дірки в стіні – аж іскри летіли! У 1994 році збудовано нову дзвіницю, а 1998-му – каплицю біля дороги та іконостас. Уже два роки у церкві є газове опалення.
Будучи ініціатором відродження Успенського храму, подружжя пожертвувало цій справі 15 років. Зараз кожному з них вже за 70, але вони і надалі працюють на церковній ниві.
– Я щодня прошу Господа дати нам трошки віку і сил, щоб ми встигли заасфальтувати дорогу до церкви, бо тут у вологу погоду – суцільна калюжа! Крім того, хотілося б замінити підлогу в храмі, – каже пан Георгій.
Володимир БОТЮК
