Храми Подолу. Iсторія нетлінної краси
Закінчення. Початок читайте тут
З 1677 р. на тому ж місці була знову споруджена дерев’яна церква з однією апсидою, що зафіксовано в плані Києва за 1695 р. Поряд iз дерев’яним храмом на початку 1772 року розгорнулися роботи по зведенню нового кам’яного храму св. Миколи Набережного. Автором цього шедевру архітектурного мистецтва був видатний український зодчий Іван Григорович-Барський.
Відбудова церкви та прилеглих приміщень відбувалась досить довго. Освячення відбудованої церкви відбулось у жовтні 1812 року після того, як у храмі встановили іконостас, придбаний у Києво-Печерській лаврі. Храм діяв до 1860 року, а потім, у 1863 р., поруч із основним храмом був збудований трапезний храм із дзвіницею, на честь Благовіщення Божої Матері. Тривалий час храм залишався без господаря й без нагляду, хоча й був внесений до переліку пам’яток архітектури, що охороняються державою. Було викрадено кілька старовинних ікон. Iз 1970 року велись роботи по реставрації храму та монументального живопису. Від 1992 р. церква св. Миколи Набережного знову набула статусу діючої. Почались регулярні богослужіння. А 20 жовтня 1995 року, після смерті патріарха Володимира (Романюка), громада на загальних зборах ухвалила одностайне рішення про перехід у канонічне й організаційне підпорядкування УАПЦ. Але шлях до офіційного визнання виявився складним і тернистим. Лише у лютому 2000 р., після тривалих судових процесів, ухвалою Колегії Верховного Суду України була остаточно підтверджена правомірність волевиявлення парафії щодо перебування у лоні УАПЦ.
Одна з найкрасивіших споруд ХVIII ст. на Подолі — київська Покровська церква. Її архітектурний ансамбль складається з самої церкви ХVIII ст., двоповерхової прибудови, облаштованої на початку ХIХ ст. і дзвіниці, збудованої у другій половині ХVIII ст. Двір храму частково загороджений цегляним парканом з воротами та частково-металевою решіткою на ажурній цегляній парапетній стіні. В центрі знаходиться цегляна аркада з ворітьми та фіртками. Будівля виконана в стилі українського бароко Іваном Григоровичем-Барським.
Відносно року будівництва існує дві версії: перша — 1772 р., друга — 1766 р. І та, і інша версія дослідників має задокументоване підгрунтя. Хоча сучасні історики та археологи схильні більш правильним періодом вважати 1766 р. У давнину, ще до монголо-татарської навали, вважалось, що Божа Мати є покровителькою над Руссю. Пізніше майже по всій Україні будувалися храми на честь Святої Покрови, а зображення Покрови Божої Матері стає патронатним для українського козацтва. Таким чином, мова йде про церкви найвпливовішої суспільної сили того часу на Україні — козацтва.
Церква Покрови Богородиці була збудована у часи розквіту стилю бароко, що найбільше відображав менталітет української нації. В європейських країнах цей стиль здобув визнання у ХVII ст. — першій половині ХVIII ст. В Україні стиль бароко поширився у другій половині ХVII ст. Для нього характерна динамічність у побудові, пишна декоративність. Поєднання бароко з елементами народної архітектури стали основою своєрідного стилю — «українського бароко». У своїй книзі «Стили в архитектуре Украины» Ю. Асєєв пише: «Стиль барокко был противоречивым и неоднозначным. Так в разных странах он выражал идеи и дворянской культуры времен расцвета абсолютизма, и борьбы за национальное единство, и вкусы бюргерства». Власне, українське бароко характеризувалось соковитими формами, любов’ю до розкішного орнаменту, насичених кольорів. Мабуть, найяскравішим майстром, який творив у даному стилі, був І. Григорович-Барський.
Він народився у 1713 р. в місті Києві на Подолі, найвірогідніше в сім’ї священика Києво- Подольської Успенської церкви. Існує гіпотеза, що походив він із багатодітної сім’ї київського крамара, та це сумнівно, тому що крамарі в Україні не могли мати подвійних прізвищ. Таке прізвище міг мати дворянин або священнослужитель. І. Григорович- Барський здобув освіту у Києво- Могилянській академії. Він формувався як митець у колі талановитих художників, живописців, архітекторів. Та особливий вплив на молодого архітектора справила архітектурна школа К. Б. Растреллі. Талант Григоровича-Барського розквітав в період найвищого підйому українського бароко, що вплинуло на творчі уподобання архітектора. біографічні дані досить обмежені. У січні 1744 р. І. Григорович- Барський одружився. Родина його згодом стала великою, в ній народилося 15 дітей. У кінці 1740-х рр. він займає посаду магістра. Згодом стає головним архітектором київського магістрату. І можна сказати без перебільшення, що у другій половині ХVIII ст. архітектура Подолу визначалась, в основному, його будівлями. Як зазначав історик М. Холостенко, для творчого почерку І. Григоровича-Барського притаманні три особливості: неабиякий розмах діяльності і кількість забудов, сконцентрованість споруд, в основному, в районі Подолу, що був на той час головним торговельно-економічним центром міста, і високий професіоналізм, сповнений оригінальності та архітектурної майстерності. М. Холостенко писав: «Слід підкреслити, що він (Григорович-Барський) ніколи не був просто наслідувачем, він завжди зберігав свою творчу індивідуальність та історичні традиції української культури».
Особливо відчутно це в архітектурі Покровського храму. Споруда відрізняється гармонійною єдністю, вишуканістю традицій народної архітектури. Церква двоповерхова, що є однією з характерних композиційних особливостей, властивих І. Григоровичу-Барському. Та найбільшою оригінальністю в Покровському храмі виділяються живописні ганочки. До нашого часу їх збереглося два. Хоча припускається, що був третій, головний, який знаходився у західній частині будови.
Покровський храм вважається однією з кращих робіт І. Григоровича-Барського. Та і цей чудовий витвір мистецтва не минула доля багатьох інших споруд під час пожежі 1811 р. У путівнику «Київ» описувались втрати, які зазнав храм, так: «Пожежа Подолу 1811 року та пізніша перебудова великою мірою зіпсувала будову — підлогу між горішньою і долішньою церквами викинуто, сходи до ганків знищено, покриття бань змінено на ампірове, до західного фасаду притиснуто незграбну прибудову».
Приміщення Покровської церкви в різні часи використовували для різних потреб. З 1933 по 1946 рр. в ній знаходилось відділення Київського обласного архіву. З 1946 р. теплу споруду було передано в користування православній общині. У 1946 р. і 1948 р. відбулись ремонти храму. Невдовзі храм повністю перейшов православній общині. У 1950 р. розпочався капітальний ремонт церкви, що значно змінив конструкцію бань і покрівлі, було відновлено цоколь і карнизи. З 1969 р. приміщення Покровського храму орендувало українське товариство охорони пам’яток історії та культури. Її основні приміщення стали використовуватись як складські приміщення. А в теплій церкві розташувався виробничий цех. У 1970 рр. в церкві були проведені реставраційні роботи, основані на історичних довідках про архітектурний ансамбль. І на сьогодні вона знову радує вишуканою красою і належить Українській православній церкві Київського патріархату.
Ще багато чудових храмів прикрашають Поділ. Та головне, що вони є не тільки витворами мистецтва, а тими місцями, де людська душа може зігрітись і очиститись від спілкування з Богом. Адже наші серця — той нерукотворний та тендітний храм, краса якого залежить лише від нас самих...
