Короткі нариси з історії Гарнізонного храму. Частина І. Перші єзуїти.

Товариство Ісуса (лат. – Societatis Iesu), більш відоме як орден єзуїтів, є, мабуть, чи не найвідомішим монаршим згромадженням Католицької церкви. «Вчителі Європи», як згодом прозвуть цих монахів, зажили собі слави ще за життя їх засновника – іспанського дворянина Ігнатія Лойоли. Саме він, разом з кількома своїми товаришами, серед яких був й Франциск Ксав’єр, у 1534 р. в невеликій каплиці Святих Мучеників на Монмартрі в день Успіння Богородиці, склав обітниці чистоти, які дали життя Товариству.

Папа Павло ІІІ підтверджує “Конституції” Товариства Ісуса.

Зв’язавши себе обітницями, перші єзуїти постановили відправитись до Святої Землі з метою проповідництва серед мусульман. Якщо ж це виявилось би неможливим, вони мали вирушити до Риму, щоб виконувати волю Папи Римського. Позаяк шлях до Єрусалиму був закритим, дорога скерувала їх до «Вічного міста». Перша половина XVI ст. для Католицької церкви були не найкращими часами. Реформація, яка набирала обертів, сильно підважила авторитет Церкви як єдиного тлумача християнства. Задекларувавши можливість кожної людини через здобуття освіти, вивчати Слово Боже, протестантизм викрив низький рівень теологічної та освітньої підготовки католицького кліру. Дана ситуація ставала все загрозливішою, тому коли Ігнатій Лойола попросив затвердити «Конституції» Товариства, яке оголосило про намір проповідувати в краях, де католицизм мав недостатньо сильні позиції, папа Павло ІІІ погодився на це. Буллою «Regimini militantis Ecclesiae» 1540 р. єзуїти отримали легальне право на існування.

Нове згромадження, спершу, мало чим відрізнялось від інших за характером діяльності. Одначе, з кінця 50-их рр. в їх сферу діяльності поступово почала входити освітня складова, яка й прославила їх на весь світ. Єзуїтська система навчання орієнтувалась на виховання внутрішніх кадрів Товариства, згодом допускалось навчання й світських осіб. Де факто, саме добра підготовка проповідників ордену зіграла чи не найпершу роль в їх успішності.

Мартин Латерна.

Менш, ніж за 20 років з початку діяльності, структура Товариства розрослась і включала в себе колегії в різних кінцях світу. До Речі Посполитої ж перші єзуїти прибули ще в 60-их рр. XVI ст.. Спершу, керівництво провінції доволі стримано ставилось до ідеї створення широкої мережі монастирських закладів. Причин було достатньо, однією з головних було наявність відповідного матеріального забезпечення конкретних осередків. Одначе, сильне бажання вищого духовенства та магнатерії мати при своїх резиденціях освічених монахів призвело до доволі швидкого розростання структур ордену. 1584 р. на запрошення львівського архієпископа Яна-Димітра Соліковського до Львова прибули перших 5-ро єзуїтів на чолі з вихідцем з Дрогобича Мартином Латерною. Окрім нього, прибув ще й Якуб Вуєк [1], який отримав посаду архієпископського теолога та проповідника катедри і Каспер Нагай, якого деякі дослідники вважають татарином за походженням.

Якуб Вуєк

До слова, згодом саме о. Каспер стане особистим духівником фундаторки львівського храму Ельжбети Сенявської. Не маючи власного місця для молитов, перші монахи здійснювали відправи у т.зв. «Жебрацькій» каплиці в кафедральному соборі. Першим пристановищем став палац архієпископа на пл. Ринок.. Таке явне потурання місцевого першоієрарха викликало невдоволення в місцевого кліру, який став у відкриту опозицію до новоприбулих монахів. Конфлікт дійшов навіть до побиття єзуїтів в часі відсутності їхнього патрона. Одначе, це не зупинило розвиток осередку. Позаяк головним орієнтиром діяльності єзуїтів була праця з місцевою шляхтою, зовсім скоро вони отримали підтримку однієї з найбагатших міщанок – Софії Ганель. Певний час монахи навіть жили у її кам’яниці, теж на пл. Ринок. Завдяки підтримці місцевої шляхти та короля Сигізмунда ІІІ магістрат посприяв у виділенні земельної ділянки вздовж мурів міста (стара міська лазня). Частково, територія, на якій постав єзуїтський комплекс, була подарована іншими представниками шляхти. На отриманій ділянці, коштом Софії Ганель було зведено перший монастир з каплицею Архангела Михаїла, яка стояла поруч монастиря оо. Францисканців. Перша святиня могла помістити до 1 тис. осіб і саме в ній було розміщено «Розп’яття Ісуса Христа»[2], ікону св. Станіслава Костки та ікону Матері Божої Утішительки. 1608 р. завдяки заповіту Соліковського, яким той передавав єзуїтам свою бібліотеку, а також фундаціям Єжи Мнішка, Костянтина Корнякта, Ельжбети Сенявської та ряду інших шляхтичів було урочисто відкрито колегіум[3].

Костянтин Корнякт

Поруч з цим тривало формування території, на якій мав постати єзуїтський комплекс. Фактично, до 1610 р. було викуплено (частково на гроші, отримані від єврейської громади, опісля судового процесу попередніх років) останні парцелі, на яких 31 липня в день святого Ігнатія Лойоли, було розпочато будівництво храму святих апостолів Петра і Павла….

Примітки:

1 – Якуб Вуєк (пол. Jakub Wujek, 1541, Вонгровець — 1597) — польський католицький релігійний діяч, єзуїт, теолог, філософ. Автор перекладу Біблії польською мовою.

2 – Приналежність скульптури “Розп’яття” авторству Іоанна Пфістера недоведена.

3 – Колегія – це етап організації єзуїтського осередку. Між термінами “навчальний заклад” та “колегія” прямого співвідношення немає.

Олег Друздєв

Підземелля Гарнізонного храму свв.апп. Петра і Павла (костел єзуїтів), 17 липня 2017