Через злидні до бароко: історія луцьких бернардинів

19 грудня 2016, 16:52 | Краєзнавство-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Олександр КОТИС

«Хроніки Любарта», 9 липня 2015

Якщо прогулюватися горбистими луцькими околицями і, маючи хороший «зум», фотографувати центр міста, то практично з будь-якого боку буде відкриватися вигляд на собор Святої Трійці. Храм з високопосадженими куполами відіграє вагому роль у формуванні образу міста. Та сьогодні ми зробимо іншу мандрівку – у його барокове минуле.

Шикарний бароковий оборонний монастир із підземними ходами! Як мало сьогодні про це згадують. Та історія цього об’єкта настільки ж багата, наскільки він височіє у наш час над усім містом. Факти і події в монастирській кліо написані доволі непогано, тож можна складати детальну хронографію історії. Що з цього розповісти сучасникам? Ми оглянемо найцікавіше з того, що стосується костелу бернардинів до перероблення його у православний собор.

Козаки грабували – шляхта будувала

«І нехай воздасть нам Бог сили піднятися з руїн, і запанувати мирові та добру над пристанищем святого Бернардина», - так закінчив свою молитву священик без монастиря Антоній Янишевський, тікаючи з міста. Подумки він стояв уночі над попелищем спаленого монастиря, яким доручили керувати. Напередодні великий ґвалт зчинився в Луцьку: мов темна орда сунувся розлючений натовп від храму до храму і грабував місто, спалював усе на своєму шляху. Сріблястий півмісяць пробивався крізь нічні хмари над містом, заливав світлом розпач священика. І вже не руки у молитві, а тільки обгорілі стовпи, з яких мимоволі ще сходив дим, були простягнуті до неба в усій своїй немочі. Тоді в Луцьку була суцільна ніч.

Події 1648 року надовго відбилися на історії міста, його мешканцях, а особливо на католицьких святинях. Християни і юдеї – усі разом захищали місто від нападу розгнузданих козаків і їх помічників татар. У коловороті безкарності, кажуть, до ватаг приєдналися деякі мешканці навколишніх сіл. Під час нападу на Луцьк постраждало дуже багато мешканців і храмів. Костел же бернардинів, уже потім якому надали міцності і ролі бути захисником-фортом міста, був ущент розграбований. Винесли усе майно, забрали навіть балясини зі сходів. Монастир був пограбований і підпалений, меблі та вівтар костелу були порубані, забрано дзвони, ікони, інші коштовності…

Ченці ордену бернардинців (східноєвропейське відгалуження ордену францисканців) оселилися в Луцьку десь на початку XVII століття. Завдяки підтримці місцевої шляхти почали тут свою діяльність і отримали в користування дерев’яний костел святого Христа.

А, от, храм цей є справжньою загадкою, бо таки невідомо, з якого часу він існував. Є відомості, що костел з таким посвяченням був у Луцьку вже в XV столітті. А це ще часи Великого князівства Литовського. Часи минали, бернардини з’явилися у місті і в 1640-х роках Агнєшка Станішевська, дружина луцького земського судді,  фундувала шмат землі біля костелу святого Христа і гроші на побудову монастиря. Тут же заснували шпиталь для убогих. Він діяв протягом віків аж до закриття монастиря в ХІХ столітті.

Скупі залишаються в дереві

Осідок отців-бернардинів знаходився поза містом на горі. Розташування було вдалим, бо з висоти оглядалося все місто. З іншого ж боку, монастир був поза оборонними міськими валами при самій дорозі на схід, отже, відкритий для ворогів. Потихеньку монахи починали розгортати діяльність. Після подій 1648 року вони оговтувалися поволі, з часом придбали орган. Окремих земель десь поряд з містом монастир не мав. Проте ченцям було надано землю від монастиря до річки Глушець – тут вони розбили фруктовий сад. Поруч з монастирем був мурований будиночок, використовуваний під пекарню. Відомо також і про бернардинську броварню. Тримати її було зручно і вигідно, оскільки придорожне розташування монастиря давало можливість добре торгувати з приїжджими. Саме дорога і подорожні й визначили подальшу долю монастиря.

Якщо гуляти по вулиці Лесі Українки, то можна побачити, що в районі перетину з вулицею Кривий Вал вона має вигин. Історія дає певні здогади, звідки він узявся. Попід самим монастирськими вікнами проходила дорога, що дуже не подобалося ченцям. У 1673 році вони подали скаргу до польського сейму з клопотанням перенести дорогу. Клопотання задовільнили. Імовірно, основна дорога з міста на схід тепер стала оминати монастирську територію з боку сучасного розташування Театрального майдану. Тож і лінія нинішньої вулиці Лесі Українки «вигнулася» в бік майдану від напрямку на храм.

Минуло лиш півстоліття з часу розорення обителі козаками, як одного серпневого дня 1696 року настоятель монастиря Сильвестр Славочевський грюкав у двері мешканців околиць міста. Він вимагав чимскоріше бігти з повними води відрами до монастиря і гасити його. Та ні міські сторожові, в чиї обов’язки входив нагляд за пожежною безпекою, ні монастирська братія, ні налякані вогнем міщани нічого не могли вдіяти. Вогонь все розгорявся і дуже швидко дерев’яне приміщення костелу зайнялося повністю. Встигли винести деякі богослужбові речі. Люди безпорадно метушилися навколо вогнища, а за ними спокійно спостерігав чорний ворон, який сидів на цвинтарних пам’ятниках неподалік. У той момент він уособлював собою силу і незворушність стихії, яка прирекла костел на повну руйнацію.

Біда прийшла з того боку, з якого ніхто її не очікував. Як виявили в процесі слідства, костел підпалили. Палієм виявився органіст храму. Він зізнався, що затіяв пожежу, аби приховати крадіжку. Після цього шляхтичі Гораїни і Ліновські пожертвували кошти на будівництво нових монастиря і костелу, також дерев’яних.

Далі – усе, як в Умберто Еко. Маловідомий рукопис «Опис міста Луцька і Волині», складений ченцем давнього монастиря, був би вже загубленим, якби його не опублікував консерватор Збігнєв Ревський у луцькому суспільно-науковому місячнику «Зніч» у 1930-х. Минули десятиліття і відомості про працю ченця опублікував дослідник Богдан Колосок. Що ж такого цікавого повідав невідомий монах? А розповів він одну історію, як луцькі бернардини через скупість настоятеля позбулися дуже щедрого дарування.

Якось із Поділля на Волинь мандрував скарбник (той, хто завідував фінансами) із Брацлава Павло Майковський. Їдучи до Луцька, він дізнався, що бернардини не мали власного мурованого костелу. Скарбник вирішив свої гроші віддати «на хвалу Божу», щоб ченці могли збудувати величний храм. Майковський не став наближатися до монастиря бернардинів своїм великим екіпажем, а підійшов пішки, одягнений мов бідняк.

«Пустіть мене на спочинок, я вам щедро віддячу», - закликав подорожній недавніх погорільців. Та настоятель монастиря Феліціан Сєкєрський звелів дати йому тільки шматок хліба і кухоль пива. Така «щедрість» не сподобалася багатому скарбнику і він пішов по теперішній вулиці Лесі Українки вниз – туди, де був маленький і напівдерев’яний монастир тринітарів. Ті його щедро погодували, хоча самі не мали достатньо коштів. За такий прийом Майковський вирішив гроші, спочатку призначені для бернардинів, віддати тринітаріям. Так, останні отримали можливість збудуватися, а бернардини залишилися «в дереві». Фундував їм Майковський щотижня булку хліба, а щомісяця бочку пива на віддяку.

Костел і монастир тринітарів у Луцьку. Зображення з ікони XVIII століття, яка зберігається в Музеї волинської ікони

Такий стан справ головної проблеми не вирішував. Найбільший католицький орден Речі Посполитої, осідок якого розташовувався при в’їзді в коронне місто Луцьк, вимагав чогось величнішого і монументальнішого. І деякі люди вже виношували плани...

Троянда у підкові

Бароко. Стиль, який заполонив усю Європу від Альбіону до Дніпра. Відповідь католицького світу «усім цим протестантам». Явище, яке несло загальні цінності доби в кожен регіон і, переймаючи місцевий колорит, втілювалося у різноманітні варіації стилю. Бароко! Велична епоха шедеврів архітектури, малярства і музики.

«Як вони могли намалювати вульгарного бідняка у храмі? Що це за корзина, яка от-от упаде зі столу? Хто узагалі допустив цього маньяка Караваджо до церкви? Я такого не приймаю! І що це за такі гнуті лінії на фасаді нового Петрівського храму? Хто це все вигадав!», - так собі думав традиційних поглядів італієць, який чи не першим у світі стикнувся з новим явищем, яке захопить півпланети на найближчі півтора століття.

Бароко не залишає байдужим. Воно звертає на себе увагу, кричить, здіймає ґвалт, проникає у глибини душі, змушує відчувати, співпереживати, дивуватися, обурюватись і захоплюватися. Твори бароко ніби «розуміють» людину, інтерферують з її відчуттями, творячи естетичну сутність. «Я буду великим, величним і завоюю прихильність мас», - так самозакохано, гучномовно, але зовсім не пустослівно, заявляло про себе бароко і на прикладі майбутнього комплексу бернардинів у Луцьку це буде видно дуже переконливо.

На початку XVIII століття група шляхтичів на чолі з Радзивіллами вирішила, що луцьким бернардинам треба щось нове і сучасне. Вони замовили і оплатили проект нового мурованого оборонного барокового комплексу монастиря та костелу. У 1720 році почалися будівельні роботи. Планувалося, що комплекс має вражати своїм розміром і бути свого роду воротами в Луцьк, маючи при цьому й оборонне значення. Кароль Радзивілл виділив 56 тисяч злотих на будівництво комплексу.

Дуже цікавою є задума комплексу: мурований монастир у плані є підковоподібним з «вушками» на краях підкови. У центрі розташовується великий мурований костел у формі троянди. Ідея була настільки цікава і «пропіарена», що потрапила на карту Руської провінції ордену бернардинів як символ Луцька. Мапа називається Tabula chorographica Provinciae Russiae й видана десь усередині XVIII століття. На ній – зображення комплексу луцьких бернардинів – троянди у підкові.

Tabula chorographica Provinciae Russiae. Луцький комплекс бернардинів - дугоподібна будівля лівіше центру зображення. Карта з архітектрно-історичного нарису "Луцьк" Богдана Колоска і Ростислава Метельницького

Проте щось пішло не так. Як свідчить давній літописець в «Описі міста Луцька…», бернардинському керівництву не сподобався заламаний дах «трояндового» костелу, тож вони запросили архітектора Павла Гіжицького переробити проект храму. Підковоподібний монастир не чіпали. А тим часом фундаменти троянди вже були закладені, а монастир уже практично збудований, оскільки будувався ще з 1720 року. Настоятель монастиря Григорій Михайловський наказав розібрати фундаменти. На їхньому місці стали закладати фундаменту того костелу, який для бернардинів намалював Павло Гіжицький. Не було б це бароко, якби справи розгорталися лінійно.

Гіжицький, архітектор-єзуїт, створив простіший, але не менш витончений костел на основі хрестової ідеї храму. Фактично, замість троянди у підкові вийшов хрест у підкові. Будівництво завершили аж у 1789 році. У храмі висіли портрети жертводавців. Загалом всередині було 10 вівтарів з живописними полотнами XVII-XVIII століть. У головному вівтарі містився образ святого Франциска, написаний у Римі.

Фото костелу. Зображення з сайту kresy.pl

Костел бернардинів на настінному розписі ризниці кафедрального собору Петра і Павла. Невідомий автор

Є одна дуже добра фотографія, яка показує, яким насправді був дах монастиря.

Костел і монастир бернирдинів в середині ХІХ століття. Видно, яким високим був дах монастиря. Фото з книги Адама Войнича "Луцьк на Волині"

Костел бернардинів. Зображення з книги Миколи Петрова, яку видав Помпей Батюшков, "Памятники старины в западных губерниях империи"

Підземні ходи існують і досі

Комплекс бернардинів вийшов справді дуже гарним і величним. Крім того, невідомий архітектор троянди у підкові за ідеєю Кароля Радзивілла вміло врахував природний рельєф – він дугою описав пагорб і помістив усередині високий костел як домінанту над усією заплавою річок Стир та Глушець.

Проте мав комплекс і інше значення – він був оборонним. До оборонної функції творці підійшли комплексно. На зовнішній стороні вигину приміщення монастир має дві вежі, з яких планувався обстріл ворога. Крім того, обстріл передбачили і з кінців підкови, які мали виступи. Поряд із комплексом знаходився насипний пагорб, з якого вели спостереження за околицями і замком. У пагорбі були влаштовані муровані приміщення для солдатів на випадок воєнних дій.

Незавершений малюнок Наполеона Орди. Вигляд від річки Гулшець. Зображення з Національного музею у Кракові

Та найзагадковіший оборонний об’єкт – три підземні ходи, які вели від комплексу бернардинців. Два з них починалися від монастиря. В 1936 році їх дослідили. Вони мали довжину по 120 метрів висотою 1 метр. Тягнулися в бік річки Глушець і під нинішньою вулицею Парковою з’єднувалися в один хід. Бачили ці ходи і в 1967 році. Тоді, на жаль, їх частково знищили. Проте є і третій хід. Його влаштували для проходу в іншому напрямі – від спостережного пагорба в бік міської брами – нинішньої вулиці Кривий Вал. За деякими свідченнями, під час спорудження будинку зв’язку на перетині Лесі Українки і Кривого Валу, в котловані бачили давню споруду, схожу на хід. Проте досліджень не провели. Це ще одна загадкова сторінка масиву луцьких підземель.

Поряд зі спорудами бернардинів був цвинтар, де спочатку ховали ченців ордену, але потім він став використовуватися для ховання усіх католиків міста. Розташовувався приблизно на місці нинішнього Національного банку. Коли в 1920-х роках його будували, то знайшли поховання людини з конем. Про цю знахідку писали у тодішній луцькій пресі. На цвинтарі розташовувалася цікава капличка Скорботного Христа. Як пише автор книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктор Літевчук, у 1814 році мандрівник Едвард Рачинський мандрував до Туреччини разом з художником Людвіком Фурманом. Останній зробив ескіз із замком і каплицею Христа. Потім на цій основі малюнок зробила Ганна Потоцька, а відтак – Й. Вагнер. Зрештою робота останнього побачила світ аж у 1821 році.

Каплиця Скорботного Христа 1640-х років. На дальньому плані - Верхній замок та костел домініканців

Луцький зразок європейської спадщини

З часу побудови комплекс бернардинів вражав своїх сучасників. Його згадували у своїх творах чи не всі мандрівники, які приїжджали в місто зі східного напрямку. У той час не було такої густої  високої забудови, як зараз, тож із пагорбу, де розташований монастир, відкривався вигляд на все місто. Зрозуміло, що монументальний комплекс на пагорбі виднівся здалеку і на під’їздах до міста. Шотландський священик Ебенезер Гендерсон подорожував по Російській імперії і відвідав Луцьк у 1821 році. Комплекс бернардинців його вразив і він назвав його «чудовим і величним палацом біля східного в’їзду в місто» і що він поряд із церквами інших католицьких орденів «разом із обширним і старим романтичним замком додають атмосферу величі місту».

Костел і монастир бернардинів малювали як сам, так і вигляд на місто, який відкривався з його пагорбу. Відомі твори різних авторів, зокрема Наполеона Орди, який зробив акварельний вигляд комплексу від річки Глушець, а також змалював каплицю Скорботного Христа на фоні міста.

Вигляд на річку Глушець, замок, домініканський та по-єзуїтський костели. Таким був вигляд, який відкривався із пагорбу, де розташований комплекс бернардинів. Автор Міхал Кулеша, 1852 рік

«Будівля Гіжицького у Луцьку тим цікава, що давній костьол і кляштор бернардинів належить до найбільш видатних архітектурних композицій пізнього бароко в Польщі», - відгукувався луцький польський дослідник міжвоєнного часу Збігнєв Ревський.

А дослідник історії архітектури Луцька наших часів Богдан Колосок так писав про пам’ятку: «Вміле врахування природніх умов і багатство архітектурного задуму в дусі кращих європейських зразків ставлять луцький Бернардинський комплекс в ряд кращих ансамблів України. Він належить до найвизначніших не лише в Україні, а має і європейську значимість».

Ми неодмінно вернемося на сторінках видання "Хроніки Любарта" до історичних хронік цієї пам’ятки луцької старовини, щоб зрозуміти, як костел бернардинів перетворився на православний Свято-Троїцький собор, адже всередині ХІХ століття його барокова історія завершилася.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти