Вони будували Храм
Н. СОРОКІНА. — Католицький медіа-центр, 6 листопада 2009 року
8 грудня 1896 парафіяни храму св. Олесандра звернулися до Київського Губернатора з клопотаням про побудову нового храму. Вони писали, що один храм не може вмістити всіх тих, хто хоче прийти на Богослужіння. «Такое лишение весьма чувствительно для людей, ищущих утешения в слушании Слова Божия и в исполнении своих религиозных обязанностей. И кроме того, вредно сказывается на нравственной жизни населения вообще, а в особенности – подрастающих поколений. Заботясь об удовлетворении этой насущной духовной потребности нашей и наших семейств, мы возымели горячее желание … воздвигнуть в городе Киеве новый каменный приходской храм в имя св. Николая на средства, которые предполагаем собрать между собою по подписке». Перше Подання підписали 864 особи. Це представники різних прошарків населення: дворяни та селяни, купці та предствники інтелегенції, високоосвічені і малограмотні. Що об’єднало цих людей?
Вони хотіли побудувати Храм Господній.
Тоді це було нелегко. Стільки різних листів, довідок, узгоджень потрібно для будівництва майбутнього храму! Нарешті 30 березня 1898 р. отримано офіційний дозвіл Міністра внутрішніх справ на будівництво храму та створення комітету.
В травні того ж 1898 року в залі Київської Міської Думи відбулися збори з метою вибрання комітету. Більшістю голосів вибрали 12 чоловік. Згадаймо їх. Адже вони дуже хотіли збудувати храм.
В.М.Олтаржевський – член Київської міської Думи, колезький асесор
Л.М.Янковський – почесний мировий суддя
Граф В.О. Браницький – єгермейстер двору Його Величності
С.В.Ромишевський – домовласник, член Думи
А.С. Червинский – дворянин, землевласник
І.В Лиховський – дворянин, присяжний повірений
І.С.Щеньовський – дворянин, землевласник
Л.Е. Гутшон – інженер-технолог, колезький асесор
С.Ф.Саріут-Залеський – дворянин
Граф Ю.А.Потоцький – камер-юнкер двора Його Величності
В.О.Долинський – дворянин, промисловець і купець
Ю.А.Анжиєвський – власник заводів.
Головою комітету було вибрано Л.Янковського.
Комітет відразу організував збір пожертвувань та оголосив конкурс на проект нового храму. Проектів було багато. Вони досить жваво обговорювалися в пресі. Для реалізації був прийнятий проект студента Петербурзького інституту цивільних інженерів, 24-річного С. Воловського. Але, за відсутністю у Воловського необхідного досвіду, було вирішено доручити робоче проектування, керівництво і нагляд за будівництвом В.Городецькому.
8 серпня 1899 р єпископом Луцько-Житомирської єпархії Клопотовським у співслужінні з 22 священиками єпархії і кліриками, було відправлено урочистий молебень, під час якого закладено перший камінь під фундамент храму .
Спорудження нового храму в Києві було в центрі загальної уваги. Місцева преса регулярно повідомляла про будь-які події, пов’язані з будівництвом храму. За 10 років будівництва збирались пожертви від приватних осіб, і вже на початок 1910 р. налічувалось 500 тис. руб.
Зібрати таку суму було досить нелегко. Аналіз тогочасної преси та архівних документів, переважно заповітів, що зберігаються в архіві Луцько-Житомирської консисторії, показує, що будівництво нового храму не залишило байдужими католиків міста.
Вони будували Храм.
В газеті „Dziennik Kijowski” була спеціальна колонка із заголовком «Пожертви на храм св.Миколая в Києві». Крім значних коштів, що їх жертвували заможні люди, були й невеликі - 5, 25, 50 руб. Багато було анонімних жертводавців. «С. і А. Пам’яті матері Антоніни – 100 руб.». Голова Комітету Л. Янковський, як писала газета, десятий раз пожертвував 10 тис. руб. Збирати кошти допомагали парафіяни, особливо жінки. Комітет через пресу неодноразово дякував їм за їх жертовну працю. Крім приватних осіб, гроші надходили також від приватних підприємств. Парафіяни також жертвували золоті прикраси, ікони, килими.
Адже вони будували Храм!
6 грудня 1909 р. єпископ-суфрогант Антоній Карас урочисто освятив новий храм. Хочеться написати про те, яким був цей храм св. Миколая. Спробуємо за матеріалами тогочасної преси описати його інтер’єр. В 1908 році були завершені фарбувальні роботи. Всередині храм був двоколірний – сіро-рожевий. В цьому ж році було виготовлено вітражі «у німецькому дусі» фірмою з Риги «Ернст Тоде». Ці вікна стали справжньою окрасою храму. В головному вівтарі знаходилися три великі вікна, що зображали сцени Різдва Христового, Страждання Спасителя та Воскресіння. В правій наві – велике скло Благовіщення, а внизу - молитва «Радуйся Маріє», в лівій – св. Миколай; внизу - вікно з молитвою «Отче наш». Вітражі були і в інших вікнах. Навіть в похмуру погоду світло, що пробивалось через кольорове скло, давало ілюзію сонячних променів. Теракотова підлога зроблена з метлахської плитки. В храмі був мармуровий амвон, мармурові скульптури Діви Марії та Ісуса Христа, мармурова огорожа. Крім головного вівтаря, в храмі спочатку було їх ще 4 – Божої Матері, св.Миколая, св.Антонія, Серця Ісуса. На них були статуї, ікони, бронзові підсвічники, а підлога була устелена килимами.
Конфесіонали, яких в 1919 р. було п’ять, лавки для вірних, крісла – все це виготовлялося з дерева з чудовою готичною різьбою. Для освітлення храму використовували шість люстр, бронзових та кришталевих, десять бра, світло яких створювало неповторну атмосферу. В храмі також був коштовний літургійний посуд. .... ( Літургійні шати також є в описі предметів). Згодом було встановлено австрійський орган.
Все було прекрасним і дорогим, але вірні не шкодували грошей, бо вони будували храм.
Вони будували храм... Памятайте про це ви, які приходите раз на тиждень на Службу Божу. Памятайте про це ви, які приходите на концерти. Памятайте про це ви, які, може, й не були тут, але проходили чи проїжджали поряд. Памятайте про це ви, від яких залежить повернення храму віруючим.
І, насамкінець, згадаймо слова першого настоятеля храму Ю. Змігродського: «Кожна жертва, складена на славу Божу, ніколи не забудеться, бо коли через смерть наші вуста оніміють на молитві, то це каміння, ці вівтарі, ці лампи і органи тут, на землі, в молитві нас заступлять, і ім’я наше славне до Бога вознесуть».
Вони будували Храм. А ти? Що будуєш ти?
