Край старовинних бойківських церков
Ірина ВОРОНЯК. — «Суботня Пошта», 10 липня 2009 року
А тоді вже рушати далі, сповнившись душевного трепету та гордості за політ фантазії та майстерність працьовитих бойківських рук.
Про церкви можна багато розповідати, класифікувати їх за типом будівництва чи ще чогось. Але краще все¬таки у них побувати і намилуватись дивом, що на століття застигло у дереві. А ще у них особлива аура, адже моляться тут століттями, і щиро, попростому, поселянськи і бойківськи.
Найперше варто, мабуть, поїхати у Ясеницю Замкову. Саме у цьому гірському селі є дивовижна за формою та розмірами дзвіниця, що при храмі святого Михайла. Вона простягається вгору до неба на цілих 14 метрів! А звели її далекого 1790 року. Пережила і війни, і лихоліття, але величі та краси не втратила. Отож не дивно, що у ній нині розмістився ще й музей національного побуту. Щоправда, побувавши у ньому, все¬таки варто відійти на кілька метрів, щоб добре оглянути та достойно оцінити цей витвір бойківської сак¬ральної архітектури. Звели її у формі квадрата, складається з трьох ярусів. А верх прикрашено невеличким наметом. Але що найцікавіше - два нижні яруси прикрашені арками! І це робить її особливою на всі українські Карпати.
Утім, усі храми тут особливі. Адже нема жодного подібного на інший. Навіть той самий майстер ніколи не зводив двох однакових церков. Хоча усі дотримувались єдиних принципів у головному. Зокрема, усі церкви тридільні. І найважливішою справою вважалося оформлення центральної нави, яка здіймається високо вгору понад верхи апсида та бабинця. Та й бані щораз вужчими уступами дивляться у небо. Так ніби нагадують гірські ялиці та смереки!
Далі недалечко від Ясениці є село Тур'є. Тут збереглася не менш дивовижна церква святого Миколая. Вона - найстарша на Старосамбірщині - з 1690 року! Але її сучасний вигляд дещо відрізняється від попередниці, бо храм зазнав пошкоджень під час Другої світовової війни і відбудований у 1945 році.
Чудове бойківське сакральне кільце творять храми, які розкидані у Прикарпатті довкола Лаврівського монастиря святого Онуфрія. Це, зокрема, у селі Соснівка - святого Михайла, зведена у 1798 році. А ще цікавіша - у Росохах. Тут дуже оригінально підійшли до створення ансамблю храму Різдва Богородиці. Унікальність не лише у тому, що його створювали та удосконалювали впродовж чотирьох століть, а й в архітектурному вирішенні. Саму церкву звели у XV - XVI ст. Вона мурована, а три її верхи - дерев'яні. Поруч - дзвіниця з XIX століття. А окрім того, весь ансамбль на століття раніше обнесли муром.
Їдучи трасою Львів - Ужгород, варто таки спинитись у селі Бусовисько. По-перше, красою та досконалістю вражає сам собор Пресвятої Богородиці з 1780 року та дзвіниця - на вісім років молодша. Але всередині! Усі верхи "розкриті". Відтак створюється враження єдиного простору, а бабинець з'єднали з центральним зрубом аркою. Однак, мабуть, не це головне. Мешканці цього села мають унікальну можливість щонеділі молитись до справді старовинних ікон XIV та XVI століть - "Преображення Христа" та "Поклін царів і східних мудреців Ісусові". Щоправда, невідомі імена їх творців.
Трохи старшим, аніж у Бусовиську, - на півстоліття - є храм Успіння Богородиці, що у селі Топільниця Горішня. Маленька, чепурна серед краси вічнозелених смерек і теж стара, як карпатський ліс, церква святого Миколая у селі Потік. А ще варто поїхати у село Тисовиця. Храм святої Параскеви тут з 1781 року. Несхожа на інші, але таки бойківська церква! Під'їжджаючи до неї, мимоволі задумаєшся про вічне. І хочеться тут затриматися не на мить! Ну а щоб дізнатись, як будували бойки з дерева трохи пізніше, то тоді - до Лібухови, до храму Покрови Пресвятої Богородиці з 1820 року.
Уміють таки бойки і будувати майстерно на віки, і гостей радо приймати!
