Храм на козацьких кістках

Храм на козацьких кістках - фото 1
Коли стомлений мандрівник дістається до центру вісімсотлітнього села Онут, що на мальовничих пагорбах над Дністром на Заставнівщині, своєрідною оазою для нього стає церковне подвір'я храму Воздвиження чесного і животворчого хреста Господнього

Володимир БОТЮК. — "Доба", №23 (655), 18 червня 2009 року

Кизилташский монастырь святого Стефана Сурожского90-літня сестра церкви Сагайдачного в Онуті незабаром святкуватиме 15-ліття служіння українською мовою

Коли стомлений мандрівник дістається до центру вісімсотлітнього села Онут, що на мальовничих пагорбах над Дністром на Заставнівщині, своєрідною оазою для нього стає церковне подвір'я храму Воздвиження чесного і животворчого хреста Господнього (див. фото). Тут можна відпочити у тіні високих дерев, попити чистої криничної води і відвести душу щирою молитвою. Під старою грушкою на храмовому подвір'ї, неначе реквієм за всіма вірними синами України, стоїть кам'яний хрест з тризубом. На ньому напис: "В цій могилі спочивають два бійці УПА, що загинули за волю України. Прізвища невідомі. Спіть вічним сном, нехай земля буде вам легким пером". Нижче дата – 9.11.1944 року. Як розповів староста храму Василь Месинюк, це могила вояків УПА. Двоє молодих хлопців-повстанців родом з Києва були вбиті радянськими військами у буковинському селі.

Півмільйона за святість

– Про початок будівництва нашої церкви у 1926 році мені розповідав рідний брат моєї бабусі, 1898 року народження, – каже літня парафіянка храму Воздвиження і репресована комуністичним режимом Марія Середюк. – Він брав участь у будівництві і згадував, що в ті часи село не змогло б своїм коштом спорудити церкву, якби не допоміг грошима пан з сусіднього села Чорний Потік на прізвище Бзовий, імені не пам'ятаю (з Інтернету дізнався, що цього багатія звали Василем – авт.). Цей чоловік пожертвував мільйон лей на будівництво, відтак сказавши, що коли парафіяни знайдуть всередині у церкві місце для його фотопортрета, він дасть на храм ще півмільйона. Але село відмовилось, бо грошей вистачало і за відносно короткий строк (два роки) наша церква була збудована і того ж таки 1928 року освячена. Всі роботи обійшлися в два мільйони лей, тобто половину грошей на церкву зібрали в селі.

Підходжу ближче до побіленої церкви і впадає у вічі акуратна кладка тесаних кам'яних блоків. Пан Месинюк каже, що камінь привозили з сільського кар'єру і його біля церкви обтісували селяни. На бабинці (тобто, над входом) храму – ще один хрест, але значно давніший, розбираю лише напис "Цей хрест поставили Петро та Василина Костинюки". І вказаний рік – 1929. Староста каже, що цей пам'ятний християнський символ раніше стояв на арці воріт храмового подвір'я, яка була біля дороги. Коли ж у 1989 році відновлювали церкву, то й поклали його над входом до храму.

Взагалі до 1989 у церкві був музей. І хоча в ті часи у православній споруді в більшості були побиті вікна і гніздилися голуби, її таки врятували від знищення. Адже за командою тоталітарної влади у 1962 році усе рухоме начиння з храму повиносили і спалили, однак всередині в церкві нічого не чіпали завдяки одному з сільських бригадирів, який заслонив іконостас полотном і запропонував зробити музей. Про це розповів скарбник храму Воздвиження Іван Давидюк. А у 1988 році православні парафіяни села почали писати заяви в різні державні установи (в тому числі і до Кабінету Міністрів) з проханням надати їм храм для служінь. Натхненником відновлення духовності в Онуті став сільський патріот і добрий організатор нині покійний Василь Лопатнюк. "Мій чоловік, – згадує його дружина Домка Лопатнюк, – майже самотужки займався справами відновлення кам'яного храму і знаю, що терпів наругу з боку комуністичної влади".

Як Московська олімпіада церкву гетьмана Сагайдачного пограбувала

Християни Онута згадують про ще одну стародавню і унікальну святиню, яку комуністичні посіпаки зруйнували дощенту. "В нашому селі була старовинна дерев'яна церква – там, де зараз у селі стоїть пам'ятник загиблим під час Другої світової війни, неподалік від церкви Воздвиження, – каже Іван Давидюк. – Вона була збудована 1621 року козаками за наказом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, на честь перемоги під Хотином". З'ясувалося, що храм було збудовано без єдиного цвяха і він пережив декілька імперій. І стояв би собі тихо-мирно й досі, якби не комуністична влада, що знищила його на початку 60-х років. Взяв тодішній голова колгоспу трактор і просто... розвалив ним старовинну пам'ятку архітектури, до речі, одну з найстаріших на Буковині! Коли згодом на місці церкви викопували котлован, то там знайшли багато кісток, очевидно, з братської могили і, ймовірно, козацьких. Цікаво, що після зруйнування давньої релігійної споруди селом проїжджали військові, частина яких дислокувалася на території Вінницької області. Командир військових доїхав до місця розташування стародавньої церкви і зупинився – виявляється, храм був своєрідним вказівником на військових картах, тому солдати не знали, куди їм їхати далі....

"Ще знаю від своєї мами, – згадує Марія Середюк, – що цей іконостас, який наразі стоїть у нашій Воздвиженській церкві, – зі стародавнього монастиря, що колись був над Дністром. Це підтвердили і художники-реставратори, які минулого року робили в церкві капітальний ремонт. Отож, наразі на іконостасі нижні різьблені образи – з монастирської церкви, решту ж – зі старої козацької церкви. Також знаю, що перед проведенням у 1980 році Олімпійських ігор в Москві з нашого села були вивезені й безслідно зникли безцінні ікони". Виявляється, в Онуті тоді розташовувався спортивний табір з підготовки радянських спортсменів до Олімпіади-80. І саме спортсмени з цього табору викрали і потім вивезли із села кільканадцять безцінних монастирських та козацьких образів! От так
Московська олімпіада й обікрала церкву гетьмана Сагайдачного.

Але часи гонінь минули і 1990 року єпископом (наразі – митрополитом Чернівецьким і Буковинським) Данилом було звершено чин відновлення кам'яної церкви, згодом владика посвятив також і хрест жертвам тоталітарної системи. А у 2002 році були перенесені на церковне подвір'я хрести воякам УПА. А ще зараз височіє над яром хрест сотникові підпілля, якого кадебісти вбили у яру. "Цей хрест поставлено на честь і пам'ять сотнику ОУН Панчуку Миколі Івановичу, який народився 1917 року і 1944 загинув за Українську державу". На місці, де стоїть пам'ятник жертвам Другої світової війни, селяни хочуть встановити хрест – не годиться християнським душам без хреста спочивати. На цьому хресті онутівці планують розмістити й інформацію про давню козацьку церкву – старшу сестру кам'яної церкви в Онуті. Наразі у церкві служить отець Назарій Гагалюк, який також є настоятелем парафії у селі Брідок Заставнівського району і разом з віруючими села надзвичайно пишається тим, що 10 липня наступного року в їхнього храмі буде визначна дата – 15 років, відколи в нім почалося відправлятися українською мовою.