Це треба бачити. Суботів - козацька столиця

9 червня 2009, 10:48 | Краєзнавство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

НЕРАДЕНКО Т.М. — «Музейний простір України», вересеноь 2008 року

1.jpg...Коли йшла війна козацького війська та польської шляхти під проводом Богдана Хмельницького, то лилася козацька кров струмочком. На полі бою лежали поранені три воїни козаки. Дійшла ця звістка до села Суботова, до хати, де жили три красуні сестри, і наказав їм сліпий лірник криниці копати, воду чисту добувати і нею козаків поїти.… (з легенди про три криниці у Суботові).

Село Суботів

Землі, на яких виникло село, були даровані чигиринському підстарості Михайлу Хмельницькому (батьку Богдана Хмельницького) на зламі ХVІ—ХVІІ ст.

Хоча за археологічними джерела населення мешкало тут з неолітичного періоду.

В селі та на його околицях знайдено багато археологічних пам’яток: багатошарове поселення неоліту - ранніх слов’ян, два поселення і одне городище чорноліської культури, два поселення скіфського часу, курганний могильник «Три брати», могильник зарубинецької культури, посад пізньосередньовічного Суботова та ін.

В історичних джерелах знаходимо: «… Він посів тут Суботівську слободу… і почав був досить розживатись». Тут пройшли дитячі роки майбутнього гетьмана України. У невдалому для польського війська бою з турками і татарами під Цецерою у 1620 р. М. Хмельницький загинув, а його син, Богдан, потрапив у полон.

Повернувшись через два роки, Богдан Хмельницький оселяється в Суботові і починає розвивати господарство, яке залишилося від батька.

Про період 1622-1645 рр. відомості досить скупі. З початком Визвольної війни у 1648 році статус Суботова зазнає значних змін: він стає приміською резиденцією гетьмана України Богдана Хмельницького.

Тут, на стародавньому городищі, було споруджено невелику фортецю, а в ній житлові, господарські та інші будівлі гетьманського двору. Тут проживала родина гетьмана, а також челядь й козацька старшина.

У 1651-1653 роках Богдан Хмельницький своїм коштом будує поруч із замчищем Іллінську церкву і заповідає поховати себе в її стінах.

Укріплення Суботова та його околиць у ХVІІ ст. за місцем розташування розділяються на три групи: центральна - оборонні споруди замку та Іллінська церква; південна - Вовчий шпиль, спостережний пункт; укріплення для захисту з боку заплави Тясмину - хутори на пагорбах, що здійснювали додатковий контроль над Суботівським шляхом.

Окремо виділялись підземні ходи, що виконували роль шляхів сполучення між укріпленнями.

Центром був замок площею у 2 га, який розташовувався на мису з крутими схилами, мав оточуючий рів, два яруси валів із ескарпованими схилами, три дерев’яні та одну кам’яну вежі.

Археологічні дослідження свідчать про два етапи в будівництві замку, хронологічні рамки яких визначаються життям та діяльністю Михайла та Богдана Хмельницьких. Перший: кінець ХVІ ст. - 1620 рік, коли Суботів був власністю М. Хмельницького, який закладає фундаменти замкових укріплень. Другий: 1622-1657 роки, коли Б. Хмельницький продовжує спорудження укріплень, використовуючи свої знання в галузі фортифікації, яких він набув у Франції.

Початок 1650-х років приносить якісні зміни в архітектуру замку: споруджуються будівлі із каменю та цегли. Це будинок гетьмана, оборонна вежа, Іллінська церква. Вони повинні були викликати у іноземних гостей і послів повагу до господаря гетьмана України, а відтак до всієї держави. Посередині замчища стояв величний кам’яний палац.

Руїни замку зберігалися ще до 1830 року і були замальовані у 1826 році художником Сплетсером.

У 1830 році залишки замку були розібрані на будівництво Медведівського монастиря.

У 1664 році Суботів було захоплено і зруйновано польськошляхетським військом С. Чарнецького.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Суботів у складі Правобережної України відійшов до шляхетської Польщі. А після включення у 1793 році Правобережної України до складу Російської імперії, Суботів став звичайним селом Київської губернії.

В Суботові двічі - 1843 та 1945 роках - побував Т.Г. Шевченко, який неодноразово згадував село у своїх творах (містерія «Великий льох», поезії «Стоїть у селі Суботові», «Заступила чорна хмара» та ін.). Тут він виконує свої малюнки: «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», «Кам’яні хрести в Суботові», «Будинок Хмельницьких в Суботові» (останній не зберігся).

Тарас Шевченко. «Богданова церква в Суботові». 1845. Папір, акварель.

Сьогодні, відвідавши замчище Богдана Хмельницького, ви побачите кам’яні фундаменти оборонної вежі, над якими будується захисний павільйон з розміщенням у ньому експозиції знахідок, що були зроблені археологами під час попередніх розкопок.

У 2006 році відновилися археологічні дослідження на замчищі Богдана Хмельницького. Вони, без сумніву, дадуть нові цікаві знахідки і майбутні туристи зможуть ознайомитися з ними під час подорожі за «Золотою підковою Черкащини».

Важливими в історії Суботова є Іллінська та Михайлівська церкви.

Іллінська церква — визначна архітектурна, історична і культурна пам’ятка другої половини ХVІІ століття, що добре збереглася майже в первісному вигляді до наших днів. Її історія складає вже 353 роки.

На жаль, поки що немає літописних даних про точний рік побудови храму.

З непрямих свідчень Самійла Величка і Григорія Грабянки можна зробити висновок, що церква будувалася як домовий храм сім’ї Хмельницьких впродовж 1651-1653 років навпроти гетьманського палацу з його південнозахідної частини.

Ймовірно, зведено цю монументальну споруду на кошти гетьмана та за його проектом. Але і зараз рік побудови церкви викликає суперечки між дослідниками, адже Павло Алепський, подорожуючи через Суботів 1656 року, відзначав, що в цей час в приміщенні проводились облицювальні роботи.

Збереглися відомості про 1652 рік як рік спорудження храму, коли Богдан Хмельницький розібрав мусульманську мечеть в Суботові, використовуючи каміння для свого храму.

Отже, найвірогідніше Іллінська церква споруджувалася в 1651-1653 роки, а в серпні 1653 року - на День Св. Іллі - була освячена. В 1656 році, коли в ній побував Павло Алепський, в церкві проводились додаткові роботи.

Літописні згадки про Іллінську церкву знаходимо у зв’язку із смертю Богдана Хмельницького. За традиціями православної церкви як фундатора храму гетьмана поховано праворуч від вівтаря, біля південної стіни споруди.

Але невідомо, чи домовина гетьмана залишилася на місці поховання.

У «Чернігівському літописі» ХVІІІ століття було вміщено відомості, що 1664 року, коли польськошляхетські війська захопили Чигирин, за наказом Стефана Чарнецького тіла Богдана та його сина Тимоша були видобуті та викинуті з домовин. Частина дослідників не вважає цю вістку достовірною.

Відомо, що саме в 1664 році було спалено значну частину Суботова. Тоді ж зруйновано будівлі і укріплення садиби гетьмана. В той же час церква залишилась практично неушкодженою.

Вже з ХІХ ст. почали розповсюджувати різні версії про те, що вірні козаки Богдана Хмельницького в день його похорону підмінили його тіло і поховали в іншому місці. Одні гадають, що прах гетьмана поховали біля Іллінської церкви на погості, інші - що перенесли його і поховали в склепі під Михайлівською церквою у Суботові і навіть у Холодному Яру. А доказів і досі немає.

Відомий на Черкащині краєзнавець П.П.Соса вважав, що підміна тіла гетьмана під час похорону була практично неможлива з урахуванням церковних правил та релігійних переконань духовенства, та і потреби в цьому у 1657 році не було.

Отже, Богдан Хмельницький не міг бути похований в інших місцях, окрім Іллінської церкви. П.П.Соса допускає, що рідні й шанувальники Б. Хмельницького, після глумлення над прахом гетьмана, дійсно зібрали останки від праху і поховали на погості біля церкви.
Але для з’ясування тієї або іншої гіпотези необхідно провести масштабні розкопки і додаткові наукові дослідження. Археологічні дослідження, що проводились в церкві в 1970-х роках, не дають можливості стверджувати або заперечувати відомості літописів.

Архітектори розглядають Іллінську церкву як переходову пам’ятку від середньовічної і ренесансної архітектури до українського бароко.

Основні розміри церкви: довжина 23 м, ширина 14,08 м, висота стін 7,35 м. Церква збудована із каменю і цегли, товщина стін 1,8 м.

Місце для церкви вибрано надзвичайно вдало з погляду оборонного, а також містобудівного та художнього.

Документальних джерел про подальшу долю Богданової церкви у другій половині ХVІІ століття на даний час, на жаль, не виявлено.

Не знайдено документальних джерел і про долю Іллінської церкви в ХVІІІ столітті. Ця біла пляма в історії храму чекає на свого дослідника. Лише на початку ХІХ століття Іллінська церква знову починає згадуватися в документальних джерелах. І відтоді ми вже можемо добре прослідкувати її долю за малюнками 1826 р. з «Истории Малой России…» Д.М. Бантиш Каменського, 1845 р. Т.Г. Шевченка, за гравюрою 1861 р. К.Пржичиховського та ін.

З 1851 року місце священика Іллінської церкви займав отець Роман Орловський. Рішенням Палати державного майна церкву планували розібрати на цеглу. І тоді отець Роман Орловський почав бити в усі дзвони.

До Суботова приїздили інженери, оглядали споруду й кожного разу приймали рішення, що виключало одне одного. Настирливість отця Р.Орловського перемогла! Він довів справу до кінця: не лише зберіг пам’ятку, підтримав її, але й зробив усе можливе, щоб відродити первісний вигляд церкви. Під час реставрації дерев’яний купол перенесли на вівтарну частину.

Відновлена Богданова церква була освячена 30 вересня 1869 року. Згодом, в 1874 році замість дерев’яної дзвіниці побудували кам’яну, з’єднавши її з церквою кам’яним коридором.

До кінця ХVIII-ХІХ ст. відносяться і кам’яні хрести, що і зараз стоять позаду церкви.

В 1921 році на прилеглій до церкви території проводились перші археологічні дослідження. Їх проводив академік Української Академії Наук І.Я.Стелецький. Метою розкопок було виявлення поховання Богдана Хмельницького.

З початком колективізації у Суботові представники місцевої влади вирішили закрити Іллінську церкву.

Спроба влаштувати в приміщенні храму сільський клуб для молоді виявилася не вдалою, адже кам’яне приміщення не отоплювалося. Певний час тут демонструвалися кінофільми, і церковне начиння замінили декорації з краєвидами природи. Пізніше в церкві було влаштоване зерносховище.

З початком окупації Чигиринщини фашистськими загарбниками на прохання більшості суботян було поновлено службу в Іллінській церкві.

Священиком в цей час і до останнього закриття служив отець Димитрій Квартальнов. Напередодні святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією в 1953 році прийнято рішення про закриття Іллінської церкви як культового закладу й створення там краєзнавчого музею. Тоді ж експедицією Інституту історії і теорії архітектури Академії архітектури УРСР на чолі з видатним архітектором і вченим Г.Я. Логвином здійснено перші історикоархітектурні дослідження Іллінської церкви.

В 1953 р. у церкві було встановлено символічний надгробок Богдана Хмельницького, виконаний за проектом І. Шмульсона.

На початку 1970-х років церкву реставрували. Архітектору С.К. Кілессо вдалося відновити первісну форму даху із заломом, розміри і форму «муравленої» зеленої полив’яної черепиці, віконні дубові рами з круглими литими кольоровими шибками, первісну форму порталу та барокового фронтону зі стрільницями. Роботи завершились в 1977 році.

Завдяки старанням місцевих краєзнавців І.К. Юрченка, С.І. Вахненка, В.П. Арутіна та ін. в приміщенні церкви було створено цікаву експозицію краєзнавчого музею. Та згодом найцінніші експонати стали поступово переправлятися до музеїв Києва, Черкас, Переяслава. В зв’язку з незадовільним фінансуванням музей час від часу то припиняв свою роботу, то знову відновлював.

В 1990 році на численні звернення жителів Суботова було прийнято рішення про відновлення служби в церкві. Іллінська церква як видатна пам’ятка історії та архітектури перебуває на балансі Національного історикокультурного заповідника «Чигирин» з правом безкоштовної оренди з боку релігійної общини. Нині це Українська православна церква Київського патріархату.

Під час підготовки до 400-річчя з дня народження Богдана Хмельницького у 1993—1995 роках відбулася чергова реставрація церкви. Церкву було перекрито мідною бляхою, поштукатурено, побілено. В ній було встановлено новий іконостас із липової деревини, оздоблений ручним різьбленням.

Іконостас встановлено за малюнками кінця ХІХ ст., які на диво збереглися в одному з архівів Санкт-Петербурга. Іконостас вкрито позолотою.

У 2003 році, під час святкування 350-річчя Іллінської церкви їй повернули дзвін, який в свій час було вивезено до Перяслав-Хмельницького, а пізніше випадково знайдено в Городищі.

У 2005-2006 роках з метою пошуків поховання Богдана Хмельницького проводилися археологічні дослідження Іллінської церкви. Під час проведення досліджень всередині церкви, під її фундаментами та навколо неї були використані сучасні технології та новітнє пошукове обладнання: ультразвукове обстеження, пробне буріння, відпрацювання нової технології відеозйомки свердловини зсередини, сучасне магнітометричне дослідження та інше.

І хоча проведені дослідження не виявили місця поховання Б. Хмельницького, це ще не означає, що його тут ніколи не було і немає зараз. Потрібні подальші дослідження різноманітних джерел. За програмою «Золота підкова Черкащини» в церкві у 2006 році розпочалися ремонтнореставраційні роботи.

Михайлівська церква

Інша церква с. Cуботова, про яку відвідувачам розповідають у селі Св. Архистратига Михайла.

Вірогідно, вона була побудована за вказівкою Михайла Хмельницького на центральному майдані хутора. В ній, за літописними джерелами, у 1652 р. був похований Тиміш, син Б. Хмельницького.

Церква була дерев’яною, трибанною. Протягом трьохсотлітньої історії вона не раз гинула в пожежі і знову відбудовувалася: в 1664, 1718, 1786 роках.

Збереглися рідкісні фотографії із зображенням Михайлівської церкви, що датуються кінцем ХІХ та 1912 роком. Зі створенням в Суботові колгоспу, церкву закрили і протягом кількох років тут знаходився сільський клуб, хоча іконостас та ікони зберігалися.

У 1935 році церкву було зруйновано, а її дерев’яні конструкції використано для спорудження зерносховища. Таким був кінець історії Михайлівської церкви, хоча час від часу її реліквії дають про себе знати. Нещодавно було виявлено частину різьбленого іконостасу, що являє собою зображення Івана Хрестителя.

Суботівське городище чорноліської культури

Городище було виявлено у 1950 році відомим українським археологом О.І. Тереножкіним.

Суботівське городище розташоване на західному кінці села, на правому високому березі р. Суботь.

Його північнозахідна половина була обкопана в давнину з двох боків глибокими ровами і має в плані круглу форму. Ця частина укріплення має назву «Малий городок» або «Кінське копито». Діаметр городка 85-100 метрів. Тут на початку ХХ ст. при оранці було знайдено скарб: у великому горщику знаходилися бронзові вудила і велика кількість круглих гладеньких бронзових бляшок.

На схід від «Кінського копита» знаходиться інша, більша за площею, частина городища, яка називається «Великим городком».

В плані вона має форму трикутника зі сторонами 200 метрів. Загальна довжина городища біля 300 метрів, ширина в різних частинах від 50 до 200 метрів.

Розкопки городища дали велику кількість цілого та відновленого з уламків глиняного посуду: тюльпановидні горщики, корчаги, великий та середні лощені кубки, миски.

Серед цікавих знахідок - гарно випалені глиняні «цеглинки» (можливо, для склепіння печі) та уламки прямостінних жаровень (для готування їжі).

Глиняний посуд показує спадкоємність білогрудівської та чорноліської культур. Про це свідчать й інші знахідки з городища: шліфовані провушні сокири та крем’яні вкладиші для серпів.

На Суботівському городищі знайдено багато ллячок, лійок, фрагментів тиглей, які свідчать про те, що городище було одним із бронзоливарних центрів передскіфського часу в лісостеповому Правобережжі.

На городищі широко використовувалися вироби з кістки та рогу. Знайдені кістяні шила, наконечники стріл, вироби для вуздечки, палії та бляшки, пряслиця, підвіскиамулети та ін.

Цікавими знахідками на городищі є скарби: один складався з деталей бронзового кінського спорядження; другий — з бронзових прикрас: браслетів, сережок, парних бляшок, пронизок, намиста; третій — з бронзового кельта, залізного тесла і двох бронзових браслетів із спіральною орнаментацією; четвертий — у сталевого меча з бронзовим руків’ям, браслетів, сережок, скроневих кілець, бляшки та невеликих злитків бронзи.

Датується городище ХІ—VІІІ ст. до н.е. Дослідження Суботівського городища мали велике значення для вивчення розвитку культури праслов’ян, ядро формування якої знаходилося в Середньому Подніпров’ї, куди входять і землі Чигиринщини.

Спадкоємність генетично пов’язаних культур пізньої бронзи та раннього залізного віку чітко простежується зокрема в еволюції місцевих форм кераміки, її орнаментації. Ця культурна традиція продовжує тут розвиватися і пізніше, переростаючи у VІІ ст. до н.е. в культуру «скіфіворачів» Геродота, що проживали за скіфського часу в лісостеповій зоні між Дніпром і Дністром.

Три криниці

Хто б не приїздив до Суботова, його обов’язково ведуть до «Трьох криниць», що розташовані у південній частині села в глибокій балці, яка має назву «Качалка». Їх площа — 3,0 га. Зараз вони є пам’яткою Національного історикокультурного заповідника «Чигирин».

Вода в криницях чиста і приємна на смак. Але «Три криниці» є і пам’яткою історії, тому що їх виникнення пов’язане з відомим діячем нашої історії Б. Хмельницьким, за часів якого, за легендою, тут існував козацький шпиталь.

Багато легенд ходять в народі про «Три криниці». Ось одна з них...

"Добре побив шляхту Богдан на Жовтих водах. У тій грізній січі ледь живими залишилися три найхоробріші козаки з Богданового війська. Що то за відважні витязі були - кожен проти ворожої сотні бився. Відшукав Богдан на полі брані зранених своїх побратимів. Підняв їх закривавлені тіла з землі. Поцілував кожного і наказав поранених негайно везти до Суботова, де гетьман планував створити госпіталь.

І подалися вершники до Тясмину. На ранок другого дня вони вже минули Замкову гору. На бугрі біля Суботова зустрівся їм дідусь. Зупинив вершників. Розповіли вони йому про наказ гетьмана. А ранені стогнали, просили пити. У глибокій балці напоїв старий поранених джерельною водою.

Знався дідусь на лікарських травах, збирав цвіт, корінці. Настояв їх на джерельній воді, все поїв трьох козаків. Тією ж водою обливав рани, що швидко зарубцьовувалися.

І вирвав старий хоробрих витязів з обіймів смерті. Швидко одужали вони і, коли сідали на коней, подякували дідусеві. Незабаром після нової великої перемоги повернувся Богдан Хмельницький до Суботова. І приїхали з ним ті три славних козаки. Знайшли дідуся, низько вклонилися йому до ніг.

А потім спустились в балку і кожен викопав біля життєдайного джерела невеличку криничку, обклав її білим каменем. Так і стоять вони донині - свідки давніх героїчних подій".

А ось друга легенда.

"Коли йшла війна козацького війська та польської шляхти під проводом Богдана Хмельницького, то лилася козацька кров струмочком, а на землі, серед поля, на могилі лежали три воїни козаки.

Дійшла ця звістка до села Суботова, до хати, де жили три красуні сестри. І сказав їм сліпий лірник криниці копати, воду чисту добувати і нею козаків поїти. Почали вони козацькі кринички копати. День копають, ніч копають, а як зійшло сонце, то всі побачили, що молоді дівчата перетворилися на старих бабусь. То вони свою вроду, всю красу свою віддали воді.

Напоїли козаків дівчата тією водою, обмили рани і не стало глибоких ран. Стали козаки ще сильніші й красивіші. Кинулись вони в бій і перемогло тоді українське військо. А потім, дізнавшись про це, Богдан Хмельницький наказав обложити ці криниці дубом, а поряд з ними побудувати шпиталь. З того часу і стоять три криниці - три сестриці: та нема краще води, ніж в них".

Місцеві жителі доповнюють легенди про «Три криниці». Вони кажуть, що кожен, хто перший раз відвідав пам’ятку, повинен вмитися або попити джерельну воду. Дівчатам вода дає вроду, а хлопцям — силу, щоб захищати свою Батьківщину!

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти