Київська Русь – доба Гетьманщини в архітектурі Києво-Кирилівської церкви

Кирилівська церква – унікальна пам’ятка сакральної архітектури Русі ХІІ ст. з характерними для епохи феодальних воєн особливостями. Стоїть на мису високого плато. З боку плато територію мису було відділено ровом та валом, що дає підставу припускати про розташування тут укріпленого замку. Скромна, міцна, фундаментальна архітектура розкриває другу, після сакральної, функцію цієї споруди - фортеці на підступах до Києва.

Ірина МАРГОЛІНА. — "Архітектурний процес", 12 листопада 2008 року

У давнину Кирилівська церква являла собою шестистовпний однобанний хрестовобанний храм (внутрішні розміри 31 х 18.4 м х 2 м кратні давньоруській мірі довжини – "косая сажень"). Площа будівлі складає 870 кв. м., загальна площа стін 2852 кв. м.

Система фундаментів стрічкова – поздовжна та поперечна. Котлован під зовнішні стіни (190 см) у нижній частині забутований валунами та камінням на стягуючому розчині, вище пісок, потім цегляний щебінь – 15-25 см, далі цегляний мур. Стіни церкви вимуровані з плінфи рівношаровою кладкою на досить товстому (до 4 см) шарі вапняково-цем’янкового розчину у складі якого знайдено уламки плінфи, непрозорі мінерали, кальцит, зерна кварцу, вапно. Розміри плінфи від 30х26х4,5 до 32х22х5 см. З каталогу зображень знаків цегли пам'яток Х-ХІІІ ст. М.Холостенка відомо, що на цеглах Кирилівської церкви було виявлено вісім видів меток. Частіше за все зустрічається метка у вигляді колеса або сонця (Можливо це пов'язано з присвяченням храму на честь святого Кирила. Один з варіантів перекладу імені Кирило з грецької – сонце Авт.). Особливий інтерес становить знак у вигляді князівського тризуба. Цей знак великого розміру, розміщений на гладкому боці плінфи, вірогідно пов'язаний з родом Всеволодовичів [1]. Застосовувалися клинкові та лекальні плінфи для мурування пучкових стовпів, півколонок апсид, напівколон та аркатурного поясу. Товщина північної стіни 196-198 см, південної та західної 172- 176 см. Стіни споруди вірогідно, були вкриті затіркою рожевого тону 3-4 см ( склад затірки - вапно, цементівка), фрагменти якої знайдено на зовнішніх стінах центральної та північної апсидах та на віконних відкосах, двірні та віконні відкоси, портали було прикрашено фресковим розписом, залишки якого можна бачити на південному порталі.

У план споруди покладено витягнутий у напрямку захід – схід прямокутник. На сході три нави храму (бічні нави у два з половиною рази вужчі за центральну) завершується трьома півциркульними апсидами, які складають вівтарну частину. У давнину, з північного, південного та західного фасадів, храм мав прибудови. Прибудови з північного та південного боків примикали відповідно до північного та південного вівтарів (розміри кладок у розкопах 185 см х 152 см). На глибині 30-40 см. від сучасного ґрунтового рівня із західного фасаду будівлі М.Холостенко знайшов мурування, що дає можливість припустити наявність там критої паперті або галереї.

З ХІІ ст. збереглися підпружні арки, всі три конхи, арки та склепіння під хорами. Коробові склепіння виконані у ХVІІ ст. Від давніх закомар збереглися їх нижні частини на висоті 130 см, далі йде карниз ХVІІІ ст. Під час ремонту ХVІІ ст. в арки давнього карнизу були влаштовані алебастрові зірочки. Давній карниз складається з кронштейнів, піварок, "денець" - вставки у середині арок та "сердечок" вставочки між арками. На самій будівлі збереглися "денця" та "сердечка".

Дах був перекритий склепіннями. На місці перетину центральних склепінь був влаштований міцний четверик, на якому зведено циліндричний світловий барабан, прорізаний дванадцятьма вікнами. Вінчала споруду напівсферична баня ( Фото: 1. Макет ). Загальна архітектура пам’ятки стримана і аскетична тяжіє до романського архітектурного стилю.

Простоту та лаконізм будівлі підкреслював скромний декор – аркатурний пояс, що прикрашав верхню частину периметру стін й барабан бані. Вікна прикрашали дерев’яні віконниці. Під час архітектурно-археологічних досліджень знайдено фрагменти вітражних рамок і фрагменти 8-граних стекол. Також знайдено фрагменти дерев'яних віконниць і стекол круглої, трикутної та ромбовидної форми. 8-гранні – ХV-ХVІІІ ст., всі інші ХІ-ХІІІ ст.

Внаслідок багатьох історичних подій екстер’єр Кирилівської церкви зазнав серйозних перебудов. Під час монголо-татарського нашестя собор постраждав - був пограбований свинцевий дах. Найранішим свідченням відновлювальних робіт є знахідки вітражного скла ХV ст., однак перші документальні відомості про будівельні роботи належать до початку ХVІІ ст. коли було перекладено обвалені склепіння рамен просторового хреста. Наприкінці ХVІІ - на початку ХVІІІ ст. було добудовано чотири бічні бані, позакомарне перекриття перебудовано на чотирьохсхильне, вікна у центральній та північній апсидах закладено на 80-90 см, горішні вікна на північній та південній стінах трансепту та західному фасаді замуровано повністю, вікна західного фасаду замуровано цеглою ХV-ХVІ ст.(отже у цей період у храмі проводили ремонтні роботи), на фасадах збито напівколони, західний фасад підсилено півколонами, ліквідовано аркатуру на стінах та підбаннику, стесано півколонки між вікнами барабану, тесову покрівлю замінено на залізну, замість закомарного завершення влаштовано антаблемент з розвинутим карнизом.

В 1734 р. Троїцький Кирилівський монастир зазнав великої пожежі. Відбудовчі роботи здійснювалися протягом 1748-1760 рр. під керівництвом відомого українського архітектора І.Григоровича-Барського. Внаслідок перебудов церкви центральній і бічним баням надали поширеної в цей період грушоподібної форми, стіни споруди прикрасили ліпниною, над західним фасадом зведено бароковий фронтон хвилеподібного абрису, оздобивши його орнаментальним декором, вікна облямовано лиштвами з орнаментальними пальметами над ними. Лопатки завершено капітелями корінфського ордера. За тих часів, часів Гетьманщини Кирилівський храм набуває рис українського бароко. Західний фасад було прикрашено медальйонами - два бічні прямокутної форми та круглий медальйон над входом до церкви у якому було написане зображення Святої Трійці, пізніше коли храм виконував функцію лікарняної церкви у медальйоні помістили герб Російської імперії. Зараз медальйони, як всі стіни екстер'єру потиньковані. У такому архітектурному вигляді собор дійшов до наших днів (Фото 2. Сучасний вигляд).

Внутрішнє планування Кирилівської церкви майже не змінилося з давніх часів до сьогодення. Якщо ззовні вигляд споруди характеризується ваговитістю, масивним силуетом рисами що притаманні українському бароко, то інтер’єр справляє інше враження. Відзначається високою ясністю і злиттям усіх частин храму в єдиний простір. Храм добре освітлений дванадцятьма великими вікнами підбанника та тринадцятьма на фасадах, розташованих у два яруси в стінах основного об’єму і на рівні закомар. Вікна у давнину мали дубові рами з круглими, трикутними та ромбовидними шибками.

Цікаво, що підбарабанне кільце має не круглую а прямокутну форму із закругленими кутами. Перехід від арок до кільця барабана виконаний невеликими парусами. Давні зодчі, зводячи барабан та маючи досвід зведення барабанів на квадратній основі, не зваживши на прямокутну основу, зробили барабан круглим з діаметром рівним більшій стороні прямокутника. Це спричинило інженерну проблему. Барабан такого великого розміру не розміщувався на заданій основі. Для вирішення цієї проблеми розширили основу барабану і з західного боку зробили додаткову арку шириною 60 см. Зі сходу, де різниця розмірів була менше, будівничі консольно звісили частину стіни барабану. В архітектурному відношення це спричинило занадто великій розмір барабану. Невідповідність розмірів барабана підкупольному прямокутнику створює надзвичайну міцність та непропорційність головного купола по відношенню до основного об'єму будівлі [2]. Під час реставраційних робіт 1965 р. в барабані головної бані С. Висоцьким було знайдено цікаве графіті, що сучасною мовою читається як "Пойдёт на высечение". Дослідник датує напис ХІІ ст., крім того відносить його до числа будівельних за що свідчить зміст напису і місцезнаходження, яке могло бути доступним лише для людини, що знаходилась на риштуваннях. Графіті, скоріше за все, виконав головний майстер, який помітив будівельну помилку у формі підкупольного квадрату та намітив шлях до виправлення цієї помилки. Треба відмітити, що майстер був на просто грамотною людиною, він мав чудовий почерк, який не поступався професійним писцям ХІІ ст. [3].

Західна частина церкви – нартекс (притвор), у південній і західній стінах якого розміщено чотири ніші - аркасолія (від лат. аrco - дуга, solium - домовина, саркофаг), тобто місце, де знаходилися князівські поховання. Нартекс призначався для оглашених (тих, хто готувався прийняти хрещення).

У південній частині нартекса було розташовано хрещальню – місце, де відбувався обряд хрещення. Наявність хрещальні підтверджують наступні знахідки: залишки напівкруглої ніши (апсиди) діаметром 137 см., фрагменти стіни - 18-20 см. від давньої підлоги, шириною 130 см, а також підлоги виявлені в результаті досліджень М.В Холостенка 1950-1955 рр. Цей дослідник вважав, що східна стіна хрещальні являла собою нішу-апсиду в товщі стінки між південним пілоном та пілястром та була побудована до рівня шиферних карнизів[4]. Цей висновок було підтверджено під час проведення реставраційних робіт 1977 р. Залишки фрески, відкриті з-під пізніх нашарувань на західних та східних бічних частинах пілону та пілястри, являють собою незначні фрагменти фрескових композицій, розміщених на східному та західному боці хрещальні. При цьому дослідженні було встановлено, що давня тинькова основа на цих місцях нанесена одночасно з іншими прилеглими плоскостями. Це доводить, що хрещальню було побудовано до початку живописних робіт [5]. Наявність хрещальні є архітектурною особливістю планувально-просторової структури споруди (розібрана, вірогідно, ще у ХVІІ ст. під час реставрації проведеної ігуменом В. Красовським).

Дослідник А.Азлецький в описі Кирилівської церкви за 1873 р. відмічає, що у притворі храму влаштована тепла церква. Середня арка із притвору до храму зайнята скляними дверми. У правій частині притвору, у прольоті, що веде у середню частину собору влаштований іконостас, за яким знаходиться вівтар. Бічна же, ліва, північна арка замурована. Під час шурфування у північно-західного пілона під мармуровою підлогою на глибині 30 см. було виявлено дві балки-лаги ( діаметр 18х24 см ) під дерев'яний іконостас ХVІІ ст. [6]. Ці перегородки було ліквідовано у 60-х роках ХХ ст. [7].

Необхідність у хрещальні та в інших пристроях, не тільки культового, але й світського характеру, пояснюється тим, що храм був князівським.

З нартексу потрапляємо у простору центральну частину храму. Над перетином головного нефа і трансепта на висоті 28 метрів височить центральна баня собору. Шість опорних стовпів, які підтримують споруду, за дослідженнями К.Афанас'єва товстіше ніж у Софійському соборі [8].

Далі за трансептом - вівтарна частина храму, яка складається з трьох апсид. У досліджені архітектора М.Холостенка відмічається, що у вівтарі було знайдено залишки престолу ХІІ ст. з основою для надпрестольної сені, під яким виявлено отвір розміром 12 х 18 см і заглиблення до 70 см з рештками зотлілого дерева. З дерева можливо було виготовлено хрест або ларець для мощів, які обов'язково покладали під престол. Престол було відновлено у ХVІІ ст., згодом нарощено муром ХІХ ст. У бічних вівтарях у давнину престолів не було, їх влаштували на стародавній підлозі у ХVІІ ст. та нарощували муром у ХІХ ст. У 1965-66 рр. при проведенні ремонтних робіт з пониження підлоги (на 45-50 см) до давнього рівня, престоли розібрали [9].

У центральній апсиді зберігся давній сінтрон (місце для священства) та горне місце або місце для єпископа, що вказує на бажання засновника, незважаючи на віддаленість храму від міста, тобто певну периферійність, бачити у соборі представників вищої духовної ієрархії. Давній сінтрон, викладений з плінфи, у ХІХ ст. було облицьовано мармуром. Спинку крісла єпископа прикрашав орнамент.

У товщі південної стіни південної апсиди (дияконик) існує загадковий хід, що веде до місця, де був невеликий майданчик-балкон. За останніми дослідженнями цей архітектурний пристрій, що не немає аналогів в жодній з давніх культових пам'яток, було призначено для засновника Кирилівської церкви князя Всеволода [10 ].

У давнину вівтар відокремлювався від центру храму невисокою передвівтарною перегородкою - темплоном, але у ХVІІ ст. на місці давнього темплону споруджується високий п’ятиярусний дерев’яний іконостас, який у ХІХ ст. замінюється мармуровим. З мармуру виконані різьблені парапети, які знаходяться на другому поверсі – хорах. До них ведуть вузькі круті сходинки з нартекса, що прокладені в товщі північної стіни. Розташування сходів у північній стіні, на думку дослідника В.Подключникова [11]. є новим і простим архітектурним рішенням. У південній частині хор розміщена невелика капличка з однією апсидою та маленькою напівкруглою у плані нішею жертовні, її визначають як князівську молитовню.

Середнє приміщення над нартексом (центральна частина хор) відкривається у центральну частину храму, в бік підбанного простору двоарковим отвором з пучковим стовпом у центрі. Хори від основної частини приміщення відокремлюються різьбленним мармуровим парапетом ХІХ ст. на місці якого у давнину знаходився шиферний парапет.

В оздобленні стародавніх храмів широко використовували шифер – пластичне в обробці, ніжно-рожеве природне каміння.

У ХІІ ст. шифер, покладений на глиняну основу, прикрашав більшу частину підлоги Кирилівської церкви, підбанний простір підлоги був інкрустований різнокольоровою смальтою. Центральну вівтарну частину вкривали зелені майолікові плити ( 17см х 17см х 8 см). Підлогу бічних вівтарів було викладено з давньої цегли, яка й досі зберігається у північній апсиді. При проведенні досліджень виявлено, що підлога неодноразово перекладалась. У ХІХ ст. її було вкрито щитовим паркетом, вівтарну частину - мармуром. Під цією підлогою, під шаром будівельного сміття знаходилася цеглова підлога (вірогідно ХVІІ ст. І.М.) на пісочній основі, далі знов шар сміття й потім шар глиняної основи під давню підлогу [12].

Цікавими архітектурними особливостями Кирилівської церкви можна вважати наявність у споруді сінтрона з місцем для єпископа; хрещальні у нартексі; сходів ХІІ ст. у товщі північної стіни; каплички ігумена або князівської молитовні на другому поверсі; наявність пучкових стовпів на хорах, а також наявність загадкового архітектурного ходу у південній стіні різниці (південного вівтаря). Загалом в екстер'єрі і інтер'єрі храму віддзеркалюються етапи становлення та розвитку архітектури Київської Русі та доби Гетьманщини.

Література:

1. Холостенко Н.В. Каталог знаков кирпичей памятников Х-ХІІІ в. (Архив Национального заповедника "София Киевская").

2. Холостенко Н.В. Новые данные о Кирилловской церкви в Киеве // Памятники культуры. Исследования и реставрация. М., 1960., С. 6-19.

3. С.А.Высоцкий Киевские граффити ХІ-ХVІІ вв., К., 1985., С.85-86.

4. Холостенко М.В. Записка о наблюдениях над архитектурно-конструктивными особенностями памятника архитектуры Кирилловской церкви в Киеве, в связи с противоаварийными мероприятиями ( 1949 – 1954). Киевпроект, 1955 г. 27 с.

5. Отчёт о реставрации настенной живописи южного нефа Кирилловской церкви – памятника архитектуры ХІІ ст. в г. Киеве, К., 1977, С.31 (Архив Национального заповедника "София Киевская").

6. Азлецкий А. Троицкая церковь бывшего Киево-Кирилловского монастыря. // Киевские епархиальные ведомости № 6 , 1873, С.172-183.

7. Отчёт о реставрации настенной живописи южного нефа Кирилловской церкви – памятника архитектуры ХІІ ст. в г. Киеве., К., 1977, С.4 ( Архив Национального заповедника "София Киевская").

8. Афанасьєв К.М. Про пропорційність пам'ятників двньоруської архітектури ХІ-ХІІ ст. // Архітектурні пам'ятки. Збірник наукових праць., К., 1950, С.49-54.

9. Холостенко М.В. Записка о наблюдениях над архитектурно-конструктивными особенностями памятника архитектуры Кирилловской церкви в Киеве, в связи с противоаварийными мероприятиями ( 1949 – 1954). Киевпроект, 1955 г. 27 с.

10. Марголіна І., Ульяновський В. Київська обитель Святого Кирила. – К., 2005, С. 79-87.

11. Подключников В. Древний Киев. // Архитектура СССР №4, апрель, М., 1939, С.59-64. 12. Холостенко М.В. Записка о наблюдениях над архитектурно-конструктивными особенностями памятника архитектуры Кирилловской церкви в Киеве, в связи с противоаварийными мероприятиями ( 1949 – 1954). Киевпроэкт, 1955 г. 27 с.