Домініканський жіночий монастир в Кам’янці-Подільському
Г.ОСЕТРОВА. — "Подолянин"/"Домініканці в Україні та Росії", б.д.
Починається ця історія значно раніше. Вперше черниці-домініканки з'явилися в місті на початку 17-го ст. На чолі їх стала Єлизавета Цєпловська. Відомо, що вона прийняла католицизм у свідомому віці, вступила до ордену домініканок і приїхала до Кам'янця разом з кількома черницями, щоб тут заснувати монастир. 1615 р. черниці збудували дерев'яний костьол в ім'я св. Катерини Сієнської (за іншими даними — Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії). Подільський історик Юзеф Ролле пише, що костьол був «убогий».
Розташовувався він у долині Смотрича біля Руської брами. Там же домініканки придбали у воєводи Лянцкоронського кам'яний будинок з ділянкою землі й улаштували в ньому монастир. Спочатку домініканки були досить бідними. Потім польський король Сигізмунд III надав їм у власність село Новосілку (Жабинці), що було підтверджено рішенням сеймів. 1628 р. брацлавський воєвода Потоцький надав їм село Пудлівці.
Нову сторінку в історію Домініканського монастиря вписала Марія Могилянка, в першому шлюбі дружина Стефана Потоцького, в другому — Миколая Фірлея, воєводи сандомирського. Марія Могилянка походила з відомого молдавського роду Могил (Мовіле), була дочкою Яреми Могили. З цього ж роду походив засновник Києво-Могилянської академії Петро Могила.
1643 р. Марія Могилянка пожертвувала домініканкам палац Потоцьких, який містився на вул. Татарській біля Вітряної брами. Дочка Марії Могилянки від першого шлюбу Софія Вікторія Потоцька вступила до монастиря домініканок і внесла до нього свій посаг — понад 25 тисяч злотих. Вона ж стала настоятелькою монастиря. На ці гроші домініканки стали будувати костьол і монастир. Будівництво було закінчено 1672 р., і домініканки вже збиралися оселитися в ньому, але того ж року Кам'янець захопили турки. Вони зруйнували костьол, а споруди монастиря перебудували під фортифікації. Пам'ятаючи історію монастиря, кам'янчани і у 19-му ст. називали ці укріплення «дівочим ронделем».
Після захоплення Кам'янця турками черниці виїхали з міста і оселилися в Жовкві, де заснували монастир. 1699 р., після закінчення турецької окупації, деякі з кам'янецьких домініканок повернулися до міста. Певно, звідси походили і хотіли закінчити життя у рідному місті. Це були Софія Сулковська, Цецилія Гумецька, Вікторія Богуш, Анна Білецька. Вони оселилися на старому місці — в кам'яниці Лянцкоронських біля Руської брами. Під час турецької окупації ця кам'яниця служила казармами для яничарів, котрі охороняли Руську браму. Через деякий час усі черниці померли, 1707 р. монастир спорожнів і став поступово руйнуватися.
1708 р. за запрошенням зі Львова до Кам'янця прибула настоятелька Варвара Корчевська з двома домініканками: Анелею Недзвецькою і Феліцією Важинською. Черниці оселилися в старому поруйнованому монастирі біля Руської брами. Скоро знайшлися благодійники, а саме настоятель Домініканського чоловічого монастиря Йосип Моцарський, який подарував черницям досить велику суму, та й інші жителі міста. Черниці змогли купити будинки з ділянками землі у Катерини Фредрової, братів Станіслава і Стефана Гораздовських, у Секержинських, а також кам'яний будинок з ґрунтом у прелата канцлера Кафедрального костьолу Цешинського. Ці будинки з ділянками землі містилися біля Францисканського монастиря.
У 1710-1712 рр. було збудовано монастирські келії, а в 1713-1721 рр. костьол св. Михаїла. 1712 р. монахині переселилися з монастиря біля Руської брами у новозбудований монастир. На початку 50-х років 18-го ст. костьол св. Михаїла і келії згоріли. На допомогу домініканкам прийшли жителі міста, було зібрано значні пожертвування. Велику суму грошей надав староста теребовльський Михаїл Потоцький. Упродовж 50-х років 18-го ст. було збудовано нові костьол і монастир.
Костьол св. Михаїла збудовано в стилі бароко. Він кам'яний однонавовий, з двома невеличкими бічними каплицями. Фасад костьолу прикрашали 4 пілястри з капітелями, трикутний фронтон було прикрашено ліпним декором. На фасаді було також кілька статуй святих. Окремої дзвіниці костьол не мав. Всередині його було оздоблено ліпним декором. Усього в костьолі було 5 вівтарів.
Монастирські келії складалися з двох корпусів, які примикали до костьолу з півдня та півночі. У південній частині монастиря був великий сад з фруктовими деревами, квітниками і городом. У городі був великий погріб з кам'яним склепінням, на якому було збудовано дерев'яну альтанку. Монастирський і передкостьольний двори було вимощено каменем. При монастирі діяла школа для дівчат.
Після приєднання Поділля до Росії в житті монастиря сталися зміни. При губернаторі Федорові Лубяновському (1831 - 1833 рр.) від великого саду монастиря відрізали значну частину землі для влаштування бульвару. Цей сад, перетворений у міський і названий Старим бульваром, став улюбленим місцем прогулянок кам'янчан.
Тоді ж, саме 1833 р. домініканкам було заборонено мати школу для дівчат. Ще через 10 років російська влада відібрала у монастиря земельні маєтки (Жабинці, Пудлівці, третю частину Цвікловець і юридику при Руській брамі, тобто ділянку землі, де колись був перший монастир домініканок). Замість цього черницям стали видавати платню.
1864 р. монастир було скасовано. Один корпус монастиря пристосували під Кримінальну Палату і 2-у Поліцейську частину, а другий — під казарми Подільського губернського батальйону. У костьолі влаштували військовий клуб, а 1906 р. переробили його на церкву. Після 1917 р. монастирські споруди використовували під тюремні приміщення.
У повоєнний час комплекс споруд Домініканського жіночого монастиря використовувався під заводські приміщення. У1980 - 1990 рр. тут розміщувалося Кам'янець-Подільське СКБ медичної електротехніки.
У наш час за розпорядженням Хмельницької облдержадміністрації комплекс споруд жіночого монастиря домініканок передано у користування Кам'янець-Подільській дієцезії Римо-Католицької Церкви.
