Історична довідка про Будинок митрополита
Національний заповідник "Софія Київська", б.д.
Спочатку будинок був одноповерховим з глибоким підвалом під усією спорудою. Витягнутий по осі північ-південь, він мав два гранчасті ризаліти, що виступали на східному і західному фасадах. Товсті цегляні стіни були прорізані високими арочними вікнами без декоративних обрамлень. У центрі східного фасаду знаходився арочний вхід, фланкований трьохчвертними колонками, об’єднаними стрічкою ступінчастого карнизу, розташованого на рівні капітелей. Склепінчасті підвали не мали вікон; будівлю було встановлено на високому профільованому цоколі й увінчано високим ступінчастим карнизом незначного виносу. Стіни будівлі членувалися по вертикалі пласкими лопатками.
Спорудження другого поверху відноситься до часу перебування на київській кафедрі митрополита Рафаїла Заборовського (1731-1747). У цих роботах імовірно брав участь Й.-Г. Шедель. На другому ярусі північного ризаліту було влаштовано церкву Воскресіння Христового, вхід до якої здійснювався із західного боку ризаліту. Вірогідно, будівництво другого поверху в загальних рисах було завершено до 1737 р., оскільки в інтер’єрах у цей час уже провадилися оздоблювальні роботи, зокрема „... малювание двох спален из позолотою и стенками... малювание балюсов и... икон и сходов и дверей и рам покоевых”. Вхід на другий поверх здійснювався двома сходами: внутрішніми з центральних сіней і гвинтовими у південній частині будівлі. Над будинком було влаштовано високий дах.
Будівництво було продовжено за наступника Рафаїла Заборовського – митрополита Тимофія Щербацького (1747-1757), котрий „...распространил архиерейский дом, завел при нем сад и оградил его решетками”. За проектом архітектора С. Антонова над Митрополичим будинком було надбудовано мансарду, зроблено новий дах „з заломом”, на східному і західному фасадах споруджено пишні барочні фронтони. Фронтони було прикрашено пілястрами, волютами, ліпним орнаментом, настінним розписом, визолоченими рипідами (сонцями). З півдня до Митрополичого будинку прибудували мурований одноповерховий корпус келій. У 1757-1758 рр., вже за митрополита Арсенія Могилянського (1757-1770), над ним звели другий дерев’яний поверх „для умножения покоев” з домовою церквою.
За митрополита Гавриїла Кременецького (1770-1783) до південно-західного рогу Митрополичого будинку прибудовано „два корпуса келий, один деревянный, а другой каменный одноэтажный для начальствующих Архиерейского дома (в числе коих первым был Киево-Софийского монастыря наместник)”. Розширення і перебудови Митрополичого будинку продовжувалися і в наступні часи. Софійський кафедральний монастир було скасовано в 1786 р., проте митрополити продовжували в ньому жити і підтримувати будинок ремонтами; один з таких ремонтів відноситься до 1816 р., коли київську кафедру посідав Серапіон Александровський (1803-1822).
У 1822 р., коли Київським митрополитом став Євгеній Болховітінов, під його резиденцію було пристосовано корпус келій (згодом – Бурса), оскільки „Дом митрополичий застал он … при кафедральном соборе очень ветхим” і „… не замедлил приняться за приведение [его] в благоустройство”. За Євгенія Болховітінова Митрополичий будинок набрав вигляду, зафіксованого в 1831 р. на креслениках чотирьох фасадів будинку. До тих часів це була вже вельми складна споруда, що складалася з низки різночасових об’ємів. З півдня до давнього ядра примикала велика двоповерхова прибудова під високим дахом „з заломом”. На східному фасаді прибудови на рівні другого поверху влаштовано великий балкон на шести стовпах. Під ним, по центру прибудови, існував окремий вхід. Далі на південь до цієї прибудови примикала ще одна, менша двоповерхова споруда, яка також мала свій вхід. З півночі до давнього ядра також була зроблена невелика прибудова, в якій два поверхи відповідали рівню поверхів старого об’єму, а вище розташовувався ще один напівповерх. По центру північної прибудови, з заходу, розташовувався вхід, у якому було влаштовано сходи, що вели до церкви Воскресіння Христового на другому поверсі північного ризаліту. З заходу північної прибудови існував ще один вхід, що примикав до її північно-західного рогу. У зв’язку з тим, що в 1820-х рр. закрили західний в’їзд на митрополиче подвір’я (браму Заборовського), замурували її проїзд, розібрали кордегардії і на місці згаданого подвір’я розпланували сад, західний фасад будинку втратив значення парадного. В цей час було замуровано три західні ґанки будинку, на їх місці влаштовано звичайні дверні отвори. У центрі західного фасаду основного об’єму було влаштовано балкон на двох стовпах.
Наступні зміни всередині будинку здійснено на початку 1840-х рр. за митрополита Філарета Амфітеатрова (1837-1857), коли було перебудовано церкву Воскресіння христового, яку переосвятили в ім’я священномученика Макарія. Численні перебудови будинку проводилися впродовж 1860-1880-х рр.: всередині нього оновлено церкву, у південній стіні якої пробито двері у суміжну кімнату для збільшення приміщення для парафіян. Знову було перебудовано вхідні сходи в церкву, перед входом до якої прибудовано кам’яні сіни. Про інтер’єри Митрополичого будинку дають уявлення описи 1854 та 1872 рр.: „В доме сем на верхнем этаже десять комнат чистых, раскрашенных, с паркетным полом в шести комнатах; одна комната лакейская, одна передняя, и одна прихожая с парадною лестницею, которая в 1861 году вновь переделана, а в нижнем этаже с правой стороны прихожая, зал, гостиная и спальня, в которых имеет помещение эконом Митрополитанского дома, а с задней стороны две комнаты послушнических, с полатями и перегородками в оных; с левой стороны парадного крыльца, где прежде была кладовая, устроены в 1861 году чистые комнаты, именно: зал, гостиная, прихожая, спальня, для послушников двух с теплыми сенями; под лестницею устроена новая кладовая и вместо бани устроена вновь в том же году Митрополичья кухня о двух комнатах, с новым закрытым входом на верх; под нижним этажом погреб каменный в прежнем виде”. Вірогідно в цей час здійснено найбільш значні перебудови будинку за все ХІХ ст. Було частково розібрано південну прибудову, від якої донині збереглася незначна частина, що включає по три віконні отвори в першому і другому поверхах. Західний курдонер було повністю забудовано новим об’ємом із заокругленими наріжжями, у північній половині якого розмістили парадні сходи на другий поверх, що збереглися до наших часів. До цієї прибудови примикав ще один прямокутний об’єм, на другому поверсі якого було влаштовано великий балкон на стовпах. До вцілілої ділянки південної прибудови із заходу додали новий двоповерховий об’єм.
Планувальна структура Митрополичого будинку відображена на кресленику, виконаному архітектором В. Ніколаєвим у 1885 р. За його проектом будинок знову оновлено в 1888 р., коли у південній прибудові було влаштовано лазню. 1892 р. виконано нові розписи в церкві: стіни і склепіння пофарбовано блакитною фарбою, написано орнаменти, на склепінні намальовано зображення Спасителя, чотирьох євангелістів і Святого Духа. 1900 р. будівлю обстежив архітектор Євген Єрмаков, який зазначив необхідність ремонту тиньку, наявність тріщин в стінах, прогини даху, руйнацію сволоків, поганий стан печей, підлоги, віконних рам тощо. Під час ремонту приміщення другого поверху і східний фасад було прикрашено ліпленням, виконаним скульптором Михайлом Івановим. 1913 р. до східного фасаду прибудовано тамбур. У подальшому внутрішні приміщення неодноразово перероблялись у зв’язку з пристосуванням їх під різні установи. На фотографіях початку ХХ ст. видно, що східний фронтон Митрополичого будинку прикрашено живописом, що знаходився у верхній частині тимпана між волютами. Крім того, на дерев’яних щитах, оббитих залізом, було написано ікони, вставлені в обрамлені наличниками п’ять ніш, над вікнами, розташованими в полі фронтона.
У пореволюційні часи живопис на фронтоні забілено, ікони вийнято. У 1923-1924 рр. під керівництвом архітектора С. Грабовського здійснено натурні дослідження й обміри споруди з метою виявлення її первісного ядра. У 1947-1949 рр. проведено ремонт споруди та її часткове перепланування. Найзначніші зміни торкнулися першого поверху будинку. Було видалено значну частину конструкцій даху для влаштування приміщень мансарди. Для освітлення кімнат використано слухові вікна та віконні отвори в нішах фронтонів. Розібрано тамбур перед східним входом і відновлено давній портал.
За Указом Президента України В.Ющенка № 1881/2005 від 30 грудня 2005 р. „Про невідкладні заходи щодо відродження Софії Київської як загальнонаціонального духовного центру” постановлено здійснити серед інших заходів ремонтно-реставраційні роботи в Будинку митрополита, у тому числі з відновлення інтер’єрів цього будинку, з урахуванням можливості проведення в ньому офіційних заходів.
