Церква Воздвиження Хреста Господнього в Луцьку

30 жовтня 2007, 12:44 | Краєзнавство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Юрій РИЧУК. – Волинські єпархіальні відомості, № 10 (35), жовтень 2007 року

Крони дерев, що обступають храм, ніби захищають його від суєти міста, не кожен перехожий його й помітить відразу. Хтось кивне на невиразні блакитні стіни: «О, це тут був планетарій». А ті височенні тополі – блаженний затишок для кожного, хто простує до церкви. Здається, навіть шум луцьких магістралей он там, відразу за огорожею, сюди не сягає. І ніби звідкілясь із підсвідомості, навіяні пам’яттю предків, благословенням Божого місця, зринають тіні минулого церкви, якій не раз за багатовікову історію судилося бути доленосною для українського Православ’я на Волині...

...Страшна пожежа після нападу татар 1618 року знищила багато дерев’яних будівель у Луцьку. Згорів і міський шпиталь разом із церквою святого Лазаря, якими тільки-но почали опікуватися члени створеного 1617 року Луцького Хрестовоздвиженського братства.

Братства, ці громадсько-релігійні і культурно-освітні заклади, об’єднали в собі свідомих, вольових людей, які не тільки свої гроші й майно, але й час, сили а то й життя віддавали за справу збереження української культури, мови і віри. Досить згадати, що членами Луцького братства були митрополит Петро Могила, видатний громадський лідер Данило Братковський, фундаторка Київського братства Галшка Гулевичівна, іконописець Йов Кондзелевич...

Після пожежі невтомні братчики, заручившись королівським дозволом, почали будуватися. З’явилися церква, шпиталь, монастир, школа. Кажуть, до прогресивної слов’яно-греко-латинської братської школи приїжджали вчитися і зі Львова, із Острога, і навіть з Києва.

Нову церкву будували більше 10 років. Проте кам’яній та набагато більшій за попередню, їй з Божої ласки судилося стати на роки не просто братським храмом, але й, як пише історик Петро Троневич «центром із збереження духовної спадщини українського народу, об’єднавши у своїй громаді прихожан різних станів: князів, шляхту, духовенство, міщан...»

...2002 року відновлене Луцьке братство встановило біля Хрестовоздвиженського храму меморіальну дошку, де вказало перелік братчиків, які поховані у підземній крипті храму. На плиті – слова вдячності: «За ваші добрі земні діла мир вам, спокій і спасіння в Царстві небеснім...»

Храм пережив тимчасове володіння уніатського духовенства (1774-1795, 1803-1833 роки), пожежу 1803 року, продаж з аукціону «на злом»... Лише заступництво київського генерал-губернатора Безака врятувало споруду. У вівтарі зробили капличку, яку братчики освятили 1888 року. А 1890-го уже правили Літургію у відбудованій церкві і навіть приймали родину імператора Олександра ІІІ.

До кінця Другої свтової війни Хрестовоздвиженський храм був осідком Української Автокефальної Православної Церкви. Й тоді Церква була осідком екзарха: луцький єпископ Полікарп (Сікорський) на певний час організував тут свою кафедру, оселившись в будівлях монастиря поряд.

Нова атеїстична влада з 1957 року заборонила в храмі Богослужіння. До 1965 року,добудувавши до старовинного вівтаря прямокутне двоповерхове приміщення, храм переобладнали під планетарій. Відтоді у церковних стінах волинським школярам розповідали про астрономію.

Вітер змін приніс невдовзі шквал національно-визвольних подій. Рада у справах релігій при Раді Міністрів СРСР 10 травня 1990 року зареєструвала у Луцьку релігійну громаду й передала їй «культову будівлю Свято-Хрестовоздвиженського храму». Сьогодні це вважається появою однієї з першихв Україні громад Української Автокефальної Православної Церкви. А уже 2 серпня, на свято Іллі, тут відслужили першу літургію. Важливу роль у відновленні храму Господнього відіграло новостворене Луцьке братство святого апостола Андрія Первозваного.

Очевидці кажуть, що з кожним новим Богослужінням до храму приходило все більше людей, і їх кількість інколи сягала навіть багатьох тисяч. Люди йшли молитися до першої УКРАЇНСЬКОЇ церкви. А пожертви на відновлений храм збирали по цілій області.

З того часу і на кілька наступних, найгарячіших у релігійному житті краю, років Хрестовоздвиженський храм став центром відродженого на Волині українського Православ’я. Тут утворилася кафедра керуючого Рівненсько-Луцькою єпархією УАПЦ єпископа Миколая (Гроха), а в листопаді 1990 року Божественну Літургію правив Патріарх Мстислав (Скрипник).

Якийсь час, «підігріті» полум’ям суперечливого міжконфесійного протистояння, не могли лучани поділити старий, величний храм. То хотіли тут зробити церкву «тільки для патріотів», то не могли дійти згоди, якеправослав’я «більш українське» – Автокефальної Церкви чи Київського Патріархату?.. Стихло у 1994 році. Якраз тоді до храму прийшов молодий священик Іван Семенюк, який на парафії працює й дотепер.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти