Разом у борні, праці та молитві

25 жовтня 2007, 11:41 | Краєзнавство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Степан БОРУЦЬКИЙ. – «Львівська газета», № 191 (1442), 24 жовтня 2007 року

Зубра“Цікаво, а чи водилися в нинішньому селі Зубра, що відразу за Сиховом, зубри?” Таке запитання мимоволі напрошується, коли розмова заходить про це село. І в цьому немає нічого дивного, оскільки таке припущення має вагомі підстави.

Адже про походження назви цього села від однойменних тодішніх великих і могутніх тварин згадує у “Словнику географічному” (1895) дослідник Ігор Дзєдзіцький, який, зокрема, зазначив, що Зубра постала в пущах, у яких водилися зубри. До речі, зубр (bison bonasus) – дійсно найбільша тварина в Європі (довжина до 3,5 метра, висота близько 1,8 метра, вага до 1000 кілограмів). На жаль, на наших землях їх винищили ще в роки Першої світової війни, нині ж залишилися на волі лише в Біловезькій пущі (Білорусь).

Дещо видозмінив наведену версію походження назви села сучасний львівський історик Василь Лаба. Він наводить дані з “Галицько-Волинського літопису” (1219), в якому йдеться, що “князь Мстислав стояв на Зубрі”, й тисяцький Дмитро під натиском польсько-угорського війська відступив від нього. Тобто тут Зубру згадано як певний оборонний рубіж, яким цілком реально могла бути однойменна річка, що й спричинилася до назви села. До речі, річка Зубра (довжина 45 кілометрів, сточище – 240 кв. км.), яка виходить із Подільської височини, є лівою опільською притокою Дністра. Щоправда, нині вона зовсім не схожа на водяний рубіж. Радше асоціюється зі словами пісні “схочу – перескочу”. Зате село Зубра нині вельми інтенсивно розвивається: споруджують нові будівлі, розширюють інфраструктуру, зростає добробут людей, відроджується їх духовність.

“А ось історія роду…”

Отже, нинішнє село Зубра (голова сільської ради – Степан Гій) розміщене за декілька кілометрів на південь від Львова над долиною однойменної річки. Завдяки археологічним дослідженням львівських учених (Денис Козак, Василь Оприск) на теренах цього населеного пункту виявлено останки тілопальних поховань (перші століття н. е.), багатих на залізну зброю, в тому числі обрядовогнуті мечі. Прикметні також стрункі чорні попільниці з трьома вушками, прикрашені мандром (пшеворська культура).

А першу письмову згадку про тутешнє поселення з назвою Зубра датовано 27 жовтня 1407 року. Саме тоді польський король Владислав II за вірну службу подарував Янові з Бєрави та його спадкоємцям с. Зубрю, що входило до Львівського повіту. Заодно була умова, аби обдарований не тільки особисто поселився в Зубрі, а й постійно брав участь у військових походах, делегувавши із собою ще одного списоносця та двох лучників. А ще через рік на прохання вже Яна із Зубри король Владислав II надав селу магдебурзьке право.

Були періоди, коли львівські райці докладали чимало зусиль, аби викупити його від шляхти. Скажімо, так було 1507 року. Зубра часто потерпала від татарських набігів. Тільки 1630-го тут знищили 55 житлових будівель із 77. Повністю, як свідчать тогочасні документи, село вигоріло 1648 року.

Окрім чужинців, допікали місцевим мешканцям і пани та підпанки. 1846 р. селяни Зубри взяли участь у масових антифеодальних виступах, навідріз відмовилися виконувати панщину та платити данину. А ще через два роки панщина в наших краях відійшла в минуле. (У селі Зубра донині живиться підземними водами древня липа, висаджена на честь скасування панщини 1848 року).

“Хто обробляє землю свою, той хлібом насичується…”

Змінювалися панівні системи, але становище селян майже залишалося таким самим. На рідній землі більшість із них або взагалі не мали своїх наділів, або ж користувалися невеличкими ділянками. У радянські часи останні обтічно називали присадибними ділянками. Водночас за тодішньою центральною садибою радгоспу “Львівський” Пустомитівського району, де діяло радгоспне рабство (навіть колгоспи тут не могли животіти), було закріплено 2143 гектари сільськогосподарських угідь, у тому числі 1620 гектарів орної землі.

Дякувати Богові, все це вже в минулому. Сьогодення підкидає нові житейські турботи. Хоча, цілком слушно кажуть люди, кожен край має свій звичай. Із роду в рід зубрівчани пишаються своєю самобутністю, працьовитістю, наполегливістю в досягненні мети. Живуть і трудяться тут відомі в окрузі взуттєвики, мудрі та досвідчені сільські господарі.

“Щоб засвоїти (собі) освічену науку…”

У матеріалах львівського магістрату зберігається акт фундації школи в Зубрі ще з 1630 року. Тоді місцевий осередок знань утримували костьол і сільська громада. Вдруге згадано діяльність школи в селі 1790-го. А вже із 1808-го вчителя місцевої школи утримував львівський магістрат. За архівними даними, 1910 р. в зубрянській трикласній школі навчалося 263 учні.

Нині в Зубрі працює середня загальноосвітня школа (директор – Володимир Сідун), у якій здобувають освіту 200 учнів. У складі досвідченого педагогічного колективу 29 учителів, зокрема, двоє вчителів-методистів і четверо старших учителів. Окрім засвоєння шкільного програмного матеріалу, учні із Зубри відвідують заняття в Пустомитівській школі мистецтв.

За рішенням педагогічної ради, вчителі й учні школи спрямовують свої зусилля на осягнення питань ділової активності та розв’язання проблем української та міжнародної економіки. Йдеться не тільки про, так би мовити, ознайомлення з відповідним теоретичним матеріалом, а й про якомога ширше залучення учнів до участі та вирішення практичних питань. Скажімо, учні цьогоріч брали участь у туристичному проекті “Бескидські струмки” (Республіка Польща), в обговоренні відкритого уроку в Центрі розвитку економіки (Львів), десять учнів постійно навчаються в Малій академії наук (МАН).

У школі доволі ефективно практикують й інші форми позакласної та позашкільної роботи. Скажімо, майже 100 дітей займаються хореографією (до речі, цього року шкільний хореографічний колектив виборов трєтє місце на обласному огляді), понад 20 учнів відвідують студію образотворчого мистецтва, працює спеціальний клас фортепіано (25 учнів), вагомі творчі здобутки має танцювальний ансамбль дівчат “Зубрянка”. Не забувають і про спорт. Так, Юрій Якимець став призером Всеукраїнських ігор із тейквон-до.

Перші кроки зроблено стосовно запровадження учнівського самоврядування, адже така робота привчає дітей до ухвалення самостійних рішень, а отже, збагачує їхній життєвий досвід, уміння діяти в сучасних умовах. Активно очолюють таку роботу учні Оксана Галань та Оля Шупер.

Вирішенню цих та інших життєвих завдань молодих і старших за віком зубрівчан, безумовно, допоможе будівництво нового приміщення школи, введення в дію якого передбачено у вересні 2008 року.

“Хліб наш щоденний…”

Майже кожен мешканець села донині переповідає переказ, згідно з яким на місці нинішнього греко-католицького храму преподобної Параскеви Сербської (XI ст.) колись чудесним чином урятувалася від татарської неволі місцева дівчина Софія Гонсюр. Сталося це далекого 1517 року. А пам’ять про цю подію зафіксовано у притворі церкви, яку, власне, зведено на прадавньому пагорбі.

Маємо дані, що 1789 року серед мешканців 142 господарств у Зубрі 114 родин за віросповіданням були римо-католиками. Та й на зламі XIX-XX століть землі Зубри населяла переважно польська людність, тож, зрозуміло, що на духовному полі тут переважали католики латинського (західного) обряду. Навіть сихівські католики, котрих разом із вірними села Вулька в ті часи налічували близько чотирьох сотень, належали до парафії в Зубрі, в якій діяв мурований костьол Архістратига Михаїла (освячений 1833 року), що входив до Львівського заміського деканату.

Після Другої світової війни поляки вимушено залишили терени Зубри. Натомість сюди переселилися українці з Польщі, які й освоїли тутешній храм уже під йменням Параскеви. Щоправда, радянський режим насильно перевів чинну релігійну громаду в лоно Руської православної церкви. Однак уже в перші роки незалежності України вірні храму перейшли в юрисдикцію Львівської архієпархії Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Вірні УГКЦ відновили церкву, встановили й освятили нові ікони. Чимало для цього зробили нинішній парох храму митрофорний протоієрей о. Микола Кузьмич (1941 р. н., 1990 р. св.). До речі, він один з ініціаторів та учасників спочатку перевезення з Рима, а відтак і встановлення копії Святої Плащаниці (Мінськ) у львівському соборі св. Юра. За духовну опіку своїми мирянами, душпастирську працю о. Миколу Кузьмича відзначено грамотами Його Святості Папи Римського Івана Павла II та Його Блаженства Любомира Кардинала Гузара.

Значну допомогу в облаштуванні храму преподобної Параскеви надали місцеві підприємці Богдан і Ярослав Дубневичі, Богдан Колодій, Іван Ровецький, Мирон Юнко. Другого дня празника Зішестя Святого Духа на апостолів (свята Святої Трійці) 2002 року в храмі преп. Параскеви відправив богослужіння Його Блаженство Любомир Кардинал Гузар, глава і отець Української Греко-Католицької Церкви. Відтоді добре запам’ятали зубрівчани настанову Його Блаженства: “Ми повинні частіше усміхатися, бо маємо любов Божу та любов ближнього”.

Нелегкою дорогою до свого храму йшли й вірні Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) села Зубра. Ще 1990 року їхню релігійну громаду юридично зареєстрували в органах влади. Тоді ж вони енергійно взялися за побудову свого першого храму. Значну допомогу отримали від тодішніх керівників “Кінескопу” (Микола Ващенюк), “Полярону” (Олександр Чаус) і господарства “Львівське” (Богдан Дубневич). Боже благословення, подвижницька праця зубрівчан, допомога їхніх жертводавців увінчалися успіхом – 28 липня 1991 року церкву освятили під іменем рівноапостольного князя Володимира Великого. Нині п’ятикупольний храм (символ чотирьох апостолів та Ісуса Христа) з кольоровими вітражами, мозаїкою, стінописами прекрасно вписався в духовне обличчя села та його мешканців. Опікується духовним життям православних митрофорний протоієрей о. Ігор Цимбала (1959 р. н., 1987 р. св.), нагороджений двома хрестами з прикрасами.

Отож, нині в селі Зубра одночасно діють дві громади – УГКЦ та УАПЦ, – вірні яких живуть у мирі та злагоді, допомагають один одному, разом долають труднощі, відзначають державні та церковні свята. Ось і цього разу 28 жовтня спочатку о 9-й ранку відправлять богослужіння в православній церкві рівноапостольного князя Володимира Великого, а об 11-й православні на чолі зі своїм настоятелем о. Ігорем Цимбалою відвідають Святу Літургію в греко-католицькій церкві преп. Параскеви Сербської, в якій Службу Божу очолить парох о. Микола Кузьмич. Відтак зубрівчани стануть учасниками численних культурно-масових, спортивних та інших святкових заходів. Буде й спільна трапеза, зубрівчани разом частуватимуть один одного, адже у правдивій християнській сім’ї так і має бути завжди. Разом у борні, праці та молитві…

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти