Переяславська машина часу
Павлина СЕМИВОЛОС. – «Дзеркало тижня», № 36 (665), 29 вересня — 5 жовтня 2007 року
Перше, що дарує гостеві Переяслав, — це... усмішка. Губи самі собою розтягуються до вух, проблеми розвіюються, як за помахом чарівної палички, і на душі стає світло й гарно. Повітря тут особливе, з підвищеним вмістом молекул радості, чи що? Чи сама місцевість діє так позитивно?..
Ну, те, що місця тут незвичайні, — поза всяким сумнівом. Неспроста ж саме в Переяславі Тарас Шевченко створив свої найкращі твори, серед яких «Заповіт», «Наймичка», «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Минають дні...». Тут жив і працював — викладав риторику та піїтику в Переяславському колегіумі — Григорій Сковорода. Тут він написав збірку «Сад божественних пісень» і знамените «Всякому городу нрав і права». Саме в Переяславі ще один видатний українець Микола Гоголь трудився над підготовкою містичного «Вія». Неспроста все це, ой неспроста...
У Переяславі народилися класик єврейської літератури Шолом-Алейхем і знаменитий український архітектор Володимир Заболотний. У меморіальному музеї Володимира Гнатовича, чиїм головним шедевром став проект будинку Верховної Ради України (до речі, Заболотний спроектував там абсолютно все, навіть внутрішній дизайн споруди, аж до найменших деталей!), панує особлива атмосфера. Підозрюю, тут на повну потужність працює таємно винайдена переяславцями машина часу: переступив поріг музею і... раз! welcome to USSR! Але не в кондовий совок, а в життя інтелігентних, високоосвічених і культурних людей того періоду. Людей, котрі розумілися на літературі, музиці (до речі, сам академік Заболотний досить незле грав на скрипці, яку тут-таки можна побачити) і гарних витончених речах.
Колекція скульптур та східних диковинок, прозорі, наповнені повітрям і ніжним світлом ліричні акварелі Заболотного розглядати потрібно не поспішаючи, зі смаком. Як і запропоновані академіком проекти облаштування нинішнього Майдану Незалежності чи Європейської площі. У музеї ж таки можна побачити і меблі з будинку ВР, виготовлені за проектом Володимира Гнатовича. Дуже, доповім я вам, адекватні предмети депутатського інтер’єру — добротні, функціональні, досить лаконічні й скромні. Такі, якими, за ідеєю, мають бути й самі слуги народу.
Поруч — археологічний музей, споруджений над рештками церкви ХІ століття. Це перший у вітчизняній музейній практиці досвід зберігання й експонування архітектурно-археологічної пам’ятки безпосередньо на місці розкопок. Серед тамтешніх експонатів особливо вражає розкішний бронзовий античний таз — лутерій, виготовлений у V ст. до н.е. Цікава історія знахідки. Виявляється, неоціненну річ на подвір’ї в однієї селянки абсолютно випадково виявив музейний працівник. Побачив і... ледве мову не одібрало. Вгамувавши емоції, запропонував жінці «бартер»: він їй купує новий таз, а вона віддає йому лутерій. Власниця раритету недовго думаючи погодилася. До речі, навіть приблизно не уявляючи собі справжньої цінності реліквії, селянка немилосердно використовувала її для господарських потреб.
З археологічного плавно переміщуємося в музей трипільської культури. По секрету зізнаюся: переяславській експозиції, звісно ж, далеко до виставлених у самому с.Трипіллі «побратимів», але диковинки, здатні зацікавити туриста, є й тут. Скажімо, саме в переяславському зібранні трипільських раритетів зберігаються дві дивовижні керамічні фігурки — фрагмент скульптури так званого вождя та голова антропоморфної скульптури. Більшості з нас відомі хіба що досить примітивні, в основному жіночі статуетки трипільського «походження». Обличчя ж кожної фігурки, експонованої в переяславському музеї, наділене індивідуальними рисами, у кожного — свій вираз, за яким можна прочитати не лише настрій, а й характер.
По сусідству «прописався» музей козацької слави. Це — унікальне зібрання 200 картин і скульптур на козацьку тематику Василя Завгороднього. Їх автор подарував музею. Роботи майстра чудові! Талановиті, колоритні, а головне — такі справжні, живі, такі українські!.. Задивишся на якогось замисленого запорожця — і... переносишся в минуле. У сиві часи, що пахнуть полином і загубилися на битому чумацькому шляху...
Віднайдений у «козаків» патріотично-поетичний настрій якнайкраще пасує до відвідин, мабуть, найзнаменитішого переяславського музею — народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (між іншим, він є першим вітчизняним скансеном — музеєм просто неба). У цьому музеї, що розкинувся на 30 га, теж дуже класно. І надзвичайно цікаво! А машин часу скільки!.. Заходиш у садибу киянина, який жив на Подолі в період Київської Русі, і... Високий частокіл, навколо шумлять столітні дерева, а в будинку прохолодно, спокійно, тихо... Подолянам тих часів можна тільки позаздрити: жили вони в умовах значно більш людських, аніж їхні нащадки з ХХІ століття.
А ось козацька церква Іоанна Богослова, побудована 1606 року. Поруч — козацький цвинтар. Точніше, 67 кам’яних і дерев’яних хрестів ХVII—XIX ст., перевезених сюди зі зруйнованих цвинтарів наддніпрянських сіл Переяславщини, котрі потрапили в зону затоплення Канівського водосховища. Місце дивовижне. І дуже гарне. Воно ніби охороняється чимось або кимось добрим і мудрим.
Будинок священика, шинок, музей українського рушника, подвір’я столяра, хата ткача, ярмарковий майдан, сільська управа, музей народного сухопутного транспорту... Гарантовано: вражень і емоцій буде з головою. Цікаво, а що вам запам’ятається найбільше? У мене ж переяславський скансен чомусь асоціюється насамперед із намальованим на дверях хати пасічника козаком Мамаєм.
Згадуються цікаві розвідки знаного вітчизняного сходознавця Олександера Шокала, який проводить паралелі між Мамаєм і Буддою. А й справді, Мамай, як і Будда, — просвітлений мудрець. Напружте пам’ять: як зображують Мамая? Він сидить у позі лотоса, медитує, спрямувавши відсторонений погляд у нескінченність... Не утримаюся, щоб не процитувати Сергія Жадана:
Будда сидів
на високій могилі,
Будда споглядав
будяків цвітіння.
Навколо степи і баби похилі,
й країна — спорожнена
тиха катівня...
Втім, останні рядки не мають до Переяслава-Хмельницького ані найменшого стосунку.
За організацію інформаційного туру за маршрутом «Музейні скарбниці Київщини» автор дякує Київському обласному туристичному агентству, управлінню культури та туризму Київської облдержадміністрації і Національній туристичній організації України.
