Красне Сонечко просвіти
Надія КОРНЕЛЮК. – “Хрещатик”, №118 (3108), 27 липня 2007 року
28 липня православні християни молитовно відзначають день пам’яті рівноапостольного Великого князя Володимира — хрестителя Русі
Господь — у найвідповідальніші і найважчі часи для церкви і держави — завжди посилав суспільству Своїх обранців, на яких покладалася місія спасіння народу. Так сталося, що коли Київську Русь намагалися захопити ворожі племена, наші пращури не знаходили порятунку. Та угледіло всемилостиве око благого Бога князя Володимира — і постав Великий князь на київських кручах над Дніпром, звелівши охреститися усьому люду в ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Світло Христової Істини кардинально змінило на краще й самого Володимира, і він із мстивого і властолюбного язичника Промислом Божим перетворився на чудового християнина і знаряддям спасіння для тисяч підвладних йому людей. А щоб здобути вірність і любов громадян, князь прикликав на пораду старих мудрих людей, вибраних з волі народу, допомагав нужденним, сиротам, вдовам... Тож не дивно, що всі називали його лагідним батечком і Сонечком Красним.
Від того часу, як держава навернулася у християнську віру, стали інтенсивно розвиватися наука і освіта. Почав Володимир приживляти на нашій землі писемність, вчені монахи робили літопис про все, що відбувалося на Русі, у суспільстві зростала роль загальнолюдських цінностей, були закладені основи живопису й архітектури. Він заснував інші нові міста (зокрема Володимир на Волині), побудував чимало церков, найкращою серед яких була Десятинна у Києві. Володимир — перший князь, який наказав карбувати срібні гроші: з одного боку було зображення князя на престолі, з іншого — державний герб-тризуб...
Минули століття, та народ пам’ятає благодіяння свого великого просвітителя. Не випадково традиційний для Київської Русі символ — тризуб, знак апостольства Києва, герб святого Володимира — поновлено в сучасній Україні. Під цим знаком розпочалася нова українська державотворча діяльність у минулому столітті, під ним українці і тепер, у третьому тисячолітті, крокують у майбутнє. Та найбільше шанують рівноапостольного князя кияни, адже саме за нього відбувся розквіт державності і культури. А в топонімії Києва віддзеркалюється пам’ять про святого: Володимирська гірка — візитна картка міста, Володимирська вулиця, руїни княжої Десятинної церкви, Володимирський собор з історичними композиціями “Хрещення Русі” і “Хрещення Володимира”... А червоно-чорне забарвлення центру світської освіти — нині Національний університет імені Тараса Шевченка — було зумовлено кольорами дореволюційного ордена на честь святого князя Володимира.
Кияни завжди шанували свого Великого предка, особливо урочисто звершували його
пам’ять та зводили храми на його честь. А добра справа просвітництва, започаткована ним, триває у Матері міст руських і сьогодні...
— Милістю Божою у районі Володимирського ринку зметнувся золотими хрестами храм, який носить ім’я святого праотця нашого князя Володимира і його правнучки преподобної ігумені Євфросинії Полоцької,— розповідає настоятель храму ігумен Феодосій (Снігірьов).— Спочатку люди дивувалися: чому на базарі?.. Та минуло зовсім небагато часу, і до церкви полинули не тільки мешканці району, а й численні відвідувачі ринку. Ті, хто вчора здивовано знизували плечима, дивлячись на білокам’яну споруду серед торжища, сьогодні не втрачають нагоди зайти помолитися Богу, поставити свічку.
Храм, зведений в гущавині сучасного мегаполіса, з’явився не просто так. Це склалося історично. У 1833 році на місце сучасного Палацу “Україна” з Печерська (де тепер Нова Печерська фортеця) був перенесений стародавній дерев’яний храм на честь святого рівноапостольного князя Володимира, побудований коштом Києво-Печерської лаври. Відтоді кияни почали йменувати церкву не просто Володимирською, а Володимиро-Либідською. Так само назвали і храмову вулицю (сьогодні більша частина її йменується Щорса, і лише невеличка ділянка зберегла історичну назву); один з престолів храму був присвячений святителю Митрофану Воронезькому, тому сусідня вуличка мала назву Митрофанівська (тепер Ковпака). А коли біля Володимирської церкви, місця велелюдного, за звичаєм того часу сформувався ринок, то кияни не довго вирішували, як його іменувати — він став Володимирським. До речі, серед знаних парафіян Володимиро-Либідської церкви був Григорій Нарбут — ректор Української Академії мистецтв й основоположник вітчизняної школи графіки. Багато років Володимирський храм був духовним серцем Нової Будови, як тоді називали цей район. Та настав період войовничого атеїзму. За радянських часів влада пропонувала влаштувати в храмі... крематорій. Проте церкву в 1936 році знищили, а крематорій зробили на Байковому кладовищі.
Наступна сторінка історії храму відкрилася вже в третьому тисячолітті. У 2001 році православні жителі району ініціювали відродження зганьбленої святині. Почин підтримала адміністрація Володимирського ринку, і того ж року, після десятиліть запустіння, на святому місці знов затеплилася молитва.
— Ми з парафіянами твердо усвідомлюємо, що відродження Володимиро-Либідської церкви стало можливим винятково завдяки молитвам святого князя Володимира, преподобної Євфросинії Полоцької, а також багатьох священиків та мирян цього храму, гнаних й убитих за віру в 20-х роках,— каже настоятель храму ігумен Феодосій (Снігірьов).— Ми зберігаємо їх імена, молимося про їх упокоїння, а вони, вірю в це, моляться перед престолом Божим за нас, що відроджуємо їх храм. Серед небесних попечителів нашої церкви також угодники Божі, частинки мощей котрих почивають в храмі: апостоли Андрій Первозванний та Євангеліст Марк, великомученики Пантелеймон Цілитель та Георгій Побідоносець, великомучениця Катерина, рівноапостольна Ніна та цариця Тамара, преподобні Сергій Радонезький та Серафим Саровський, києво-печерські преподобні та оптинські старці... Є у нас і частинка Животворящого Хреста Господнього. Ці святині — найбільша наша цінність, саме до них Божественна благодать приводить щодня багато людей.
Володимиро-Либідська церква, відроджена усім миром, є не тільки острівцем благодаті серед міського шуму, а й джерелом духовної просвіти. Ось вже кілька років при храмі в пристосованому приміщенні діє Свято-Володимирський духовно-просвітницький Центр, створений за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. При Центрі влаштовано постійно діючий православний відеозал (нині упорядковується широкоекранний кінозал на 100 місць), лекторій духовно-просвітницького центру раз на тиждень запрошує всіх бажаючих більше дізнатися про православ’я й духовне життя. Є і дитяча недільна школа, і громадська православна бібліотека, і відеотека, і аудіотека духовної літератури для осіб з вадами зору та сліпих. До того ж регулярно відбуваються літературні і поетичні зустрічі, концерти духовної музики, православні фотовиставки, експозиції живопису, графіки та інших творчих напрямків, які організовує діючий тут Клуб православної пісні і творчості міста Києва. Крім того, Центр видає безкоштовний щотижневий листок “Православний Печерськ”, що став популярним серед віруючих киян. Священики Володимиро-Либідського храму дбають й про дітей-інвалідів з Дніпровського Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями.
Ось так парафіяни разом зі своїм священиком прагнуть не тільки відродити зганьблену безбожниками святиню, а й нести Слово Боже на цьому велелюдному й галасливому місці всім, хто воліє його почути. Вони, якоюсь мірою, наслідують апостолам, які проповідували людям Євангеліє усюди, зокрема й “на торжищах та площах”.
Святий апостол Павло заповідав: “Пам’ятайте наставників ваших, котрі проповідували вам Слово Боже, і наслідуйте віру їх”. І сьогодні наш боголюбивий народ, осяяний Красним Сонечком Правди, славить свого просвітителя — рівноапостольного Великого князя Володимира. Невпинно спливає час, та триває духовний зв’язок поколінь і апостольське служіння: від хрестителя Русі рівноапостольного князя Володимира до нинішнього Предстоятеля Української Православної церкви Блаженнішого митрополита Володимира...
