Передчуття Всесвіту

13 червня 2007, 10:11 | Краєзнавство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Павлина СЕМИВОЛОС. – «Дзеркало тижня», № 20, 26 травня — 1 червня 2007 року

Часом повсякденні й прозаїчні, як на перший погляд, речі криють у собі стільки неймовірного!.. Достатньо лишень прочинити непримітні двері повсякденності й... захлинутися від солоно-сонячного бризу могутнього океану, відчути себе на порозі бездонного космосу, таємничого Всесвіту. Достатньо лишень прочинити непримітні двері.

Так і з Житомирщиною. Здавалося б, ну що там може бути такого? Ну, звісно, в тих краях народилися велика Леся Українка й геніальний Сергій Корольов. Ще область славиться своїми гранітами й коштовним камінням. Хтось знає про Бердичів і його знаменитий костьол Босих кармелітів. От, мабуть, і весь «джентльменський набір». Але ті, хто побував у Житомирській області, не дадуть збрехати — вона особлива. Достатньо лишень прочинити непримітні двері.

І... потрапити, наприклад, у розташований у житомирському селищі Верховня маленький Лувр. Так називав Оноре де Бальзак садибу своєї майбутньої дружини Евеліни Ганської, де прожив три довгі роки. Взагалі, історія їхніх взаємин — це щось таке, що просто не вкладається в голові.

Як відомо, усе почалося з того, що Евеліна, велика шанувальниця творчості французького письменника, послала йому листа. Зрозуміло, була вона жінка аж ніяк не дурна й непогано володіла пером. Але, у будь-якому разі, напахчених листів із вензелями від захоплених дамочок з усієї Європи Бальзак отримував більш ніж достатньо. Що ж потрібно було написати такого, яких слів підібрати, щоб вони стали початком одного з найдивовижніших романів в історії людства?.. Загадка. Велика таємниця Всесвіту на ім’я «Кохання»...

«Україна починається з Бердичева», — написав Бальзак, який уперше ступив на нашу землю саме в цьому місті. Звичайно, погляд більш ніж суб’єктивний, тим паче зумовлений суб’єктивними ж обставинами. Хоча... Не дарма ж саме в Бердичеві нині можна покуштувати найсмачніший у країні «головний національний продукт» — сало. Крім того, не будь-який вітчизняний населений пункт, навіть обласний центр України, може похвалитися такими симпатичними й відносно недорогими «фірмовими» сувенірами із символікою міста — пивними кухлями, футболками, краватками, значками, візитницями тощо.

Однією ж з головних «візиток» самого Бердичева є прекрасний костьол Босих кармелітів. Дивишся на його фото: гарно, монументально — нічого не скажеш. Але жодна фотографія не може передати його потужної величі, чистої й шляхетної сили. Як ніщо не спроможне передати тихе ласкаве світло та спокій, яким віє від чудотворного образа Матері Божої Бердичівської. Біля неї якось особливо легко думається. Про все хороше, що було в житті. Про добрих людей, які оточують тебе. Про прекрасний, але такий нещасний і нерозумний світ, у якому ми живемо...

— Скільки жителів у Бердичеві?

— 85 тисяч.

— А євреїв?

— Ви що недочуваєте?

Анекдот анекдотом, але Бердичів завжди був значимим єврейським культурно-релігійним центром. Уже наприкінці ХVIII століття рабин-цадик Леві Іцхак Меїр писав, що це місто зарекомендувало себе як одна з твердинь мудрості найдавнішого народу. Ім’я Леві Іцхака Меїра давно стало святим для всіх євреїв, а його могила в Бердичеві — місцем паломництва хасидів з усього світу.

Узагалі, стародавні єврейські кладовища — місця дуже неординарні. Серед незвичайної форми похилених замшілих надгробків із закарбованими древніми письменами теж добре думається. Правда, про інше. Про суєту й круговерть, які безглуздою лушпиною покрили більшість наших днів. Про черствість і приземленість, які роз’їдають наші серця. Про прагнення до світлого й доброго, загнаного глибоко-глибоко в найдальші околиці душі...

А який неймовірний світ відкривається перед кожним відвідувачем музею коштовного і декоративного каміння, що в Новограді-Волинському! Неперевершені українські граніти (пригадуєте, що й мавзолей Леніна побудовано переважно з їхніх житомирських «побратимів»?), вигадливі кварци, топази, що вирізняються особливою внутрішньою грою світла, прозорі берили... Від деяких каменів просто неможливо відірватися: здається, в них сховано цілий Всесвіт. Де з’являються й умирають галактики й планети. Де вічне тільки світло зірок, що народжуються...

Уламком іншого Всесвіту виглядає нині маленьке селище Іршанське, де живуть люди, які працюють на місцевому гірничо-збагачувальному комбінаті. Іршанське схоже на курортне містечко в сосновому лісі — затишне, чисте. Улюблене... Б’є наповал зразково-показовий, дуже схожий на школу у фільмі про Електроніка, місцевий Будинок культури, де за символічну плату працює багато різних гуртків для дітлахів (і це в наші дні!). Та й діти тут особливі: усі, як один, усмішливі, рум’яні. Одне слово, острівець дивом вцілілого іншого життя. Щоправда, не того, яким усі жили, а того, про яке мріяли.

Мріям Корольова судилося бути втіленими в життя. (Природно, аж ніяк не всім і аж ніяк не відразу — сповнена драматизму доля неперевершеного конструктора це підтверджує. Але про те найкраще розкажуть у житомирському музеї, розташованому в будинку, де він народився. Повірте, екскурсоводи тут просто чудові.) Таким чином зробивши реальністю заповітне бажання всього людства, яке з давніх часів мріяло про зоряне небо. Нині ж до таїн Всесвіту може доторкнутися кожен. Причому на Землі. В Україні. У Житомирському музеї космонавтики. Я ж кажу: достатньо лишень прочинити непримітні двері.

За організацію прес-туру автор дякує Управлінню культури і туризму Житомирської облдержадміністрації та Національній туристичній організації України.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти