Нове життя Старої Поляни

16 травня 2007, 12:42 | Краєзнавство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Петро МАРУСЕНКО, Микола КОСИЦЬКИЙ. – „Дзеркало тижня”, № 18, 12 — 18 травня 2007 року

Скромна церква на вулиці Стара Поляна на Юрковиці — одна з реліквій Києва. Вона відома далеко за межами не лише міста, а й країни. 14 травня Макаріївська церква відзначає 110-ту річницю із дня заснування. Чим же знаменитий цей храм?

Він був започаткований наприкінці XIX століття з метою дати духовне світло жителям околиці міста — Юрковиці. На цій околиці переважно жили майстрові — шевці, столяри, візники, чорнороби, дрібні торговці та міські торговки, які з ранку до вечора добували хліб насущний. Пияцтво, ненормативна лексика напівкримінального люду, діти, як правило, кинуті напризволяще — такі були прикмети усіх київських околиць. Щоб хоч трохи змінити ситуацію на Юрковиці, група ентузіастів із Релігійно-просвітницького товариства вирішила відкрити на Юрковиці школу-храм.

Мотором цієї справи став священик Федорівської церкви на Лук’янівці отець Костянтин Терлецький. Важко уявити, через які труднощі довелося йому пройти, доки нарешті наприкінці 1897 року було відкрито церкву на честь митрополита Київського і всієї Русі священомученика Макарія, що 1497 року був убитий татарами в селі Скригалові (сучасна Білорусь) на шляху з Вільно до Києва. Наприклад, просто нереально було зібрати потрібні на будівництво церкви-школи 12—15 тисяч рублів. Тоді ж абсолютно випадково виявилося, що причет Байкового цвинтаря може запропонувати для Юрковиці стару дерев’яну церкву. Отець Костянтин негайно оглянув будівлю і виявив, що вона цілком може придатися для побудови храму. 14 травня 1897 року о першій годині дня було закладено церкву.

Щоб нині уявити собі місце закладки Макаріївської церкви-школи, треба напружити уяву. Це був високий пагорб, із якого відкривався прекрасний краєвид на Київ, особливо на Софійський та Володимирський собори, на Михайлівський монастир, Десятинну і Андріївську церкви. У долинах містилися поселення, відомі під назвами Антіфієва поляна, Чмельов Яр, урочища Татарське, Половецьке, Печенізьке.

Костянтин Терлецький був діяльним і невтомним. Він наймав робітників, купував матеріали, збирав пожертвування, просив цеглу, ліс. Розраховуючись із робітниками, священик, через відсутність грошей у касі Товариства, нерідко віддавав усі свої невеликі заощадження. Не дивно, що енергійність отця Костянтина дозволила в стислі терміни впорядкувати гору, і церкву було збудовано до 1 листопада 1897 року.

Першим священиком Свято-Макаріївської церкви став отець Михайло Алабовський, учень отця Костянтина. При ньому було створено Свято-Макаріївське братство. Піклуючись про власне релігійно-моральне самовдосконалення, члени братства не забували і про ближніх. Насамперед тих, кого закабалив згубний порок пияцтва. Особливо турбувалися про бідних членів місцевої парафії, а також сиріт, безпритульних дітей, стареньких, хворих, калік і всіх нужденних. Їм допомагали в пошуку роботи, надавали життєво необхідні речі або одноразову грошову допомогу.

1902 року, на пропозицію дружини отця Михайла, під егідою братства на Юрковиці відкривається і дитячий денний притулок. Адже вчасно нагодувати й доглянути дітей було нікому. Вихованням дітей дошкільного віку опікувалися в побудованому братством притулку. Діти залишалися у притулку з 8-ї години ранку до 4-ї — взимку і до
5—6-ї години — влітку, причому бідним надавалися чай, обід і підвечірок. Батькам таких дітей пропонували посильно жертвувати на стіл, заможніші ж ішли на обід додому.

Як бачимо, життя храму до революції складалося не тільки з відправлення літургії. Благодійна діяльність братства, можна сміливо стверджувати, змінила моральний клімат на Татарці. Проте трагічні події 1917 року і громадянська війна перекреслили життєствердну діяльність церкви, як, власне, і нормальне життя народу.

Макаріївська церква ще животіла до 1925 року, доки більшовицька влада її не закрила. Гітлерівці, окупувавши Україну, не лише дозволили відновити роботу храму в 1942 році, а й погодилися звільните приміщення церкви, зайняте ними під фуражний склад.

У 1945 році в храм прийшов отець Георгій Єдлінський. І прослужив там 43 роки. З його приходом змінилося обличчя церкви. Ікони для храму написав давній друг сім’ї Єдлінських, відомий український художник Іван Їжакевич. Звичайно, крім літургійної, жодну іншу діяльність проводити було неможливо. Після Другої світової війни церкві постійно загрожувало закриття. Особливо скрутні часи настали за часів Микити Хрущова.

Мудрість отця Георгія можна порівняти лише з його добротою. Він був напрочуд сердечною, доброзичливою і самовідданою людиною. Не дивно, що до нього тягнулися люди. Втім, у 60—70-ті роки представники міської інтелігенції були не дуже схильні ходити до церкви. Але ті з них, хто шукав Бога, із задоволенням ішли до Макаріївського храму. Серед парафіян значилися: професор Юрій Квітницький, журналіст і правозахисник Валерій Марченко, письменник Павло Проценко, мистецтвознавець Михайло Селівачов, народний майстер Василь Парахін, інженер Семен Вітебський, архітектор Лідія Мамаєнко…

Отець Георгій мав дуже великий авторитет. Про це свідчить хоча б той факт, що він був духівником митрополита Київського Іоанна Соколова. Коли отець Георгій перейшов вісімдесятирічний рубіж, він став потребувати допомоги у служінні. І 1984 року у храмі з’явився отець Анатолій Затовський. Парафіяни називали їх так: «наш батюшка» і «молодий батюшка». За роки їхньої спільної служби отець Анатолій, хоча настоятелем храму був він, набирався досвіду в отця Георгія. Сам отець Анатолій вважає, що неможливо переоцінити користь від спільної праці з отцем Георгієм.

Поворотним моментом у житті церкви стало святкування 1000-ліття хрещення Русі. Як влучно зауважив отець Анатолій, це був «набат, який проспівав радянській владі «зі святими упокій». Після 1988 року церква отримала можливість, що називається, вийти з підпілля. Вона розпочала діяльність, яка була їй властива ще до жовтневого перевороту.

Поволі змінювався і зовнішній вигляд церкви. Відтворили зруйновані більшовиками бані, відбудували приміщення церковної школи. З кінця 80-х років відкрилася недільна школа. Спочатку її називали «гуртком», щоб не дражнити комуністичних гусей. Першим викладачем став Леонід Яскевич (котрому в березні виповнилося 80 років), який уже понад 40 років служить у храмі. Він і досі в центрі уваги завдяки своїм справді енциклопедичним знанням, доброзичливості та бажанню допомагати.

Отож, отець Анатолій став, по суті, фундатором храму-школи в наш час. Під його керівництвом і понині діє Всеукраїнське Православне педагогічне товариство. З минулого року настоятелем призначили отця Владислава Софійчука. Це — молодий, вельми освічений священик. Взагалі, серед отців Макаріївського храму чимало колишніх науковців. Наприклад, отець В’ячеслав Трутнєв багато років працював із Центром космонавтики і досі має там друзів. Випускник МФТІ імені Баумана, що завжди було ознакою якості, отець Богдан Огульчанський тепер відомий як автор підручників для школи з християнської етики. Нині до друку готується видання, присвячене історії Свято-Макаріївської церкви.

У день освячення храму, 7 листопада 1897 року, священик Г.Прозоров сказав: «... У мирській суєті, поглинена незмінною злобою дня, яка поневолює і мертвить душу, людина всю свою увагу спрямовує на зовнішнє: їй ніколи заглянути всередину себе, ніколи перевірити свою совість. У храмі ж усе інакше. Сюди християнин несе кращу частину своєї сутності, тут він відволікається від буденної праці і мирського розсіяння. Тут кожен закликається до того, щоб заглибитися в найбільш приховані тайники своєї душі і перевірити її моральний зміст». Сьогодні ці слова звучать ще актуальніше.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти