Церква, яку не вдалося втопити у Дністрі

24 серпня 2006, 11:28 | Краєзнавство-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Анна ДАНИЛЮК. – „Доба”, №34 (510), 24 серпня 2006 року

РухотинЯкщо їхати у напрямку Хотина через села, по дорозі не може не привернути увагу найстаріша у Топорівцях церква, якій, кажуть, більш ніж 400 років. Однак мало хто з місцевого люду знає, що старовинна духовна споруда - не єдина, чий вік своїм корінням сягає у глибоке історичне минуле. У віддаленому селі Рухотин цього ж району збереглася ще одна церква, яку збудували, за деякими даними, ще у 1459 році.

У самому Рухотині є декілька версій з приводу виникнення храму. Одні жителі кажуть, що нібито церкву в ті часи збудував пан Палпа з сусіднього села Перебиківці, інші стверджують, що вона споруджена у ХV столітті з дозволу кримського хана. Друге припущення грунтується на тому, що церква зведена у формі ковчега, на хрестах є півмісяці, стіни плавно переходять у склепіння. Щодо стін церкви, то вони, до речі, збудовані із каменю шириною 1,5 метра. За словами колишнього вчителя місцевої школи Степана , штукатурили церкву своєрідним способом – "під шкірочку" (це коли на руку натягують так звану рукавичку зі шкіри тварин і тонесеньким шаром наносять цемент на поверхню). Земля навколо церкви вимощена і укріплена кам'яними плитами. Втім, унікальною є не лише церква Різдва Богородиці, а й дзвіниця, що знаходиться поруч. На відміну від самого храму, вона має первісний вигляд: викладена з грубого вапнякового каменю, має стіни товщиною до метра. До радянських часів дзвіниця була вкрита драницями, а відтак її перекрили жерстю.

Сільський літописець і дослідник Степан Бранашко розповів, що і сама церква, і дзвіниця органічно вписались в унікальний історичний орнамент Рухотина, знаменитий насамперед своїм валом – грандіозним земляним укріпленням – городищем. Висота цього валу – від 6 до 9 метрів, ширина – 35 метрів. Внутрішній діаметр у формі овалу – щонайменше 700 і більше метрів. Легенда стверджує, що вал у Рухотині збудували турки. А професор Б.Тимощук у путівнику називає вік споруди – VІ століття до нашої ери. У книзі стверджується, що укріплення навколо поселення слугувало пращурам для переховування худоби від нападів ворогів. Древнє, шосте, місто на правому березі Дністра, яке налічувало понад 40 тисяч населення, називалось у ті часи Гієукати. За роки свого існування Гієукати (Рухотин) пережило чимало потрясінь, однак найганебнішої наруги зазнала саме церква Різдва Богородиці у 60-х роках минулого століття, коли місцева влада духовний храм спочатку закрила, а відтак на його місці створила... атеїстичний музей. Так звані активісти села у плащаницю змели сміття і закрили згорток у шафі вівтаря. Атрибутику храму повантажили на візок і вивезли до Дністра. Хоругви, хрести, ікони, святі книги плили річкою і не тонули. Атеїсти дрючками намагались їх занурити у воду, але їм це не вдавалось. Степан Бранашко розповів, що розгнівані жінки тоді накинулись на ініціатора акції – тодішнього голову сільради, який ледве втік від розправи. У селі пригадують, що він рачки ліз по толоці від церкви, а розлючені жителі Рухотина якби впіймали, то вчинили б самосуд над безбожником. Однак церкву атеїсти таки закрили, і у ній на кілька десятиліть замовкли дзвони.

Саме у ті роки найбільшої шкоди зазнав церковний іконостас, створений австрійськими митцями, який місцеві розумники вирішили підновити водними фарбами, а відтак полакувати. Від суцільного покриття лаком створився парниковий ефект – вологі та цвілі відреставровані у такий варварський спосіб стіни почали перетворюватись на муку...

Нині старовинна церква, збудована свого часу з прицілом на вічне існування, зсередини має жалюгідний вигляд: потускніли, вицвіли лики святих, стіни осипались, до святині, здається, немає нікому діла. Відновити іконостас на пожертви парафіян чи незначні кошти сільради неможливо. Єдиний, хто по-справжньому вболіває, опікується долею церкви, – ентузіаст Степан Бранашко. Чоловік збирається поїхати у реставраційний відділ Художнього інституту до Львова і запросити до Рухотина експерта. За висновками ж місцевих фахівців, на реставрацію іконостаса потрібно щонайменше 300 тисяч гривень. Хто платитиме такі гроші за реставрацію, – запитання непросте. Як з'ясувалось, відомостей про церкву немає ні у реєстрі культурного надбання України, ні у реєстрі архітектурних пам'яток нашої держави. Ні самої Рухотинської церкви, ні дзвіниці в Україні на паперах не існує!

Але малопримітна, оточена з усіх боків зеленню церква, живе. Щовихідних і щосвят збирає під своїм куполом людей, які люблять і шанують слово Боже.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти