У Глинянах церква сама себе розписує. Учені наразі не можуть пояснити незвичайного явища.

У Глинянах церква сама себе розписує. Учені наразі не можуть пояснити незвичайного явища. - фото 1
Отець Дмитро Майкут показує мені ці незвичайні знаки. Вінок і хрест добре видно – здається, що ці малюнки зроблено… тінню. Наразі таких знаків у храмі шість.

Галина МИЦЬ. — "Високий замок", 22 квітня 2006 року

У Глинянах церква сама себе розписуєОтець Дмитро Майкут, адміністратор храму Святого Миколая, прочинив двері церкви, і на мене війнуло прохолодою. “Храм великий, стіни товсті, тому прогріються аж наприкінці серпня. Зате триматимуть тепло до кінця листопада, як усі великі давні храми”, - пояснює отець Дмитро. Я одразу оглядаю те, заради чого приїхала, – унікальні фрески на стінах, яких тут дуже багато. Окремі фрагменти письма ще дуже бліді, а деякі, зокрема ті, що під самими куполами, аж світяться насиченими барвами і тонкими виразними лініями. “Коли храм почав саморозписуватися?” – “Років із шість тому…”.

Отець Дмитро розповідає дивовижну історію церкви. Цей храм побудували 1894 року. З оповідей старожилів Глинян – Михайлини Демчишин, 1922 року народження, Марії Гроностальської, 1915 року народження, Ольги Фарміги, 1911 року народження, маленькими дітьми вони приходили до храму і пам’ятають, що спершу його ніхто не розмальовував – поштукатурили і затерли стіни, і так правилося до 1932 року. У 1932-му храм почав розписувати відомий у Галичині маляр Северин Борачек, який на той час жив у Винниках. Працював майстер протягом двох років. То було складне малярство. Отці-старожили пам’ятають, як люди з усього села зносили молоко і яйця, якими розводили фарби. Спершу розписали вівтар, наступного року, коштом громади, – центральну частину і два куполи храму.

У 1962 році, коли Глиняни були районним центром, храм закрили. Поруч був райком партії, тож тодішнім керівникам дуже заважало, коли тут правили Служби Божі. Залишився храм Святої Анни, розміщений неподалік. Люди згадують, що в закритій церкві вирізали всі ікони. Потім тут розводили нутрій. Хотіли зробити у приміщенні спортзал і кінозал, але громада не захотіла. Згадують ім’я місцевого глинянського комуніста, який платив дітям по 10 копійок, аби вони вибивали у храмі вікна. Цей чоловік особисто тримав живність у дзвіниці. І він, і всі інші, хто був причетним до руйнування храму, померли в муках від хвороб. “Господь, кажуть, дозволяє спочатку зробити злочин, але потім показує знак свій. Раптова смерть – то було б досить легко”, - пояснює отець Дмитро.

Врешті у церкві зробили склад, і вона зовсім занепала. Попід куполами свистів вітер, скрізь були купи сміття, бруд, болото і навіть пророслі кущі. Мовби гніваючись на таку несправедливість, унікальний розпис почав поступово мовби втягуватися в стіни – фарби зблідли, а лінії стали невиразними, і з часом окремі фрагменти фресок уже не можна було розрізнити.

Храм відреставрували і заново відкрили у 1989 році - 30 січня тут відбулося перше Богослужіння, яке правив отець Василь Костів. Люди відновили подвір’я, вичистили і відремонтували приміщення. А кілька років тому помітили, що бліді стіни церкви почали насичуватися фарбами. “Коли я дев’ять років тому приїхав у храм, - розповідає отець Дмитро, - з правого боку проступав розпис: “Ісус Христос у домі Марфи і Марії”. Тоді мою увагу привернули голуби – я не міг розпізнати, що це таке. Були певні зарисовки, але вельми блідими були фарби”...

Усі пам’ятають, що були дуже знищені фрески “Ісус Христос на проповіді” та “Різдво Ісуса Христа”. А у вівтарі, де величні панорами “Голгофа Христова” і “Воскресіння”, – кольорів майже не було. Нині ці фрески насичені фарбами. У вівтарі храму вже у наш час люди підмалювали стіни – то малюнки “пробиваються” навіть крізь цю нову фарбу. “Ми викликали фахівців Укрзахідпроектреставрації, Академії мистецтв, звернулися у нашу греко-католицьку церкву, у відділ сакрального мистецтва, - розповідає отець Дмитро. - Комісія, яка приїздила оглядати стіни, не змогла пояснити, що відбувається. З кінця 2000 року на розписі Борачека почали з’являтися ще й інші знаки – круглий терновий вінок і хрест усередині”.

Отець Дмитро Майкут показує мені ці незвичайні знаки. Вінок і хрест добре видно – здається, що ці малюнки зроблено… тінню. Наразі таких знаків у храмі шість.

Спершу глинянці думали, що, можливо, Северин Борачек застосував якісь особливі технології, виконуючи фрески. Але це малоймовірно. Або ж у давнину були інші розписи на стінах? Але старожили в один голос твердять, що жодних малюнків не було. “Ніяких розписів, крім сивої стіни кругом, тому хрестів не могло бути”, - каже Михайлина Демчишин.

Поки фахівці шукають наукове пояснення, отець Дмитро має пояснення релігійне. У Глинянах, каже, є старовинний образ розп’яття Ісуса Христа у старенькій дерев’яній церкві Успіння Пресвятої Богородиці, датованій кінцем XV століття. Люди у селі пам’ятають, як перед війною, 6 січня 1936 року, близько 5 години ранку цей образ, почорнілий від часу, самовідновився і самопозолотився. Сьогодні люди з усіх-усюд приїздять до старенького образа зцілюватися. Довкола дерев’яного храму – особлива аура. У тому місці досі не падає град, не б’є блискавка. “Це видимі знаки Бога людині. Іншого пояснення немає”, - каже отець Дмитро.