Велика скарбниця зцілень. Про мощі святої великомучениці Варвари та їх появу в Києві
В.В.К. — "Українське православ'я", 1 травня 2006 року
Отці IV Вселенського собору проголосили: «Господь наш Ісус Христос дарував нам мощі святих, як спасаючі джерела, різноманітно виливаючі благодіяння на немічних». Ось уже близько тисячу років на українській землі нетлінно почивають мощі святої Великомучениці Варвари, юної дівчини-християнки. Прийнявши мученицький вінець у рідному місті Іліополі (Баальбеку), через усікновення голови, свята Великомучениця вже тоді здивувала багатьох не тільки своєю мужністю та стійкістю в сповіданні християнської віри, але й багатьма надзвичайними подіями які це супроводжували.
В цьому (2006) році 17 грудня виповнюється 1700 років жертовному подвигу, який звершила в ім’я Господа нашого Ісуса Христа і віри християнської ця свята Великомучениця. Її чудотворні мощі, як скарбниця незбагнених зцілень, знаходяться зараз у Володимирському патріаршому кафедральному соборі м. Києва.
Історія перенесення цих чудотворних мощей із м. Іліополя Антіохійського у Константинопіль, а потім в Київ досить цікава і в той же час маловідома. В акафісті на честь святої Великомучениці, а також в «Житії» складеному святим митрополитом Ростовським Димитрієм (Туптало) говориться, що після мученицької смерті її юне тіло поховав благочестивий юнак на ім’я Галентіан.
Згідно Передання пізніше на цьому місці постав величний храм в честь святої Великомучениці Варвари, бо Господь не залишав своєї вибраниці й після смерті. Біографічні дані, збережені від першої половини IV ст., коли вона постраждала за Христа, святим Іоаном Дамаскіним (VII ст.). Батьківщина Великомучениці Варвари місто Бальбек–Іліополь та Іоана Дамаскіна - місто Дамаск, знаходились один від одного в декількох годинах шляху.
З часом, коли магометани почали нападати на Антіохію, християни почали переселятися в Нікомідію, а потім і у Константинопіль, забираючи з собою всі свої багатства і святині. Напевне в цей період і чесні мощі Великомучениці Варвари були перенесені до Константинополя. В цьому місті вони зберігались в церкві святої Варвари, яка стояла на березі «Золотого рогу». Поблизу, також знаходився монастир святого Димитрія. Як пояснює прот. Петро (Лебединцев) «неподалік від моста, зєднуючого сьогодні Сталбул з Галатою». Тут вони перебували до XII ст., коли були забрані в Руську землю.
Достовірних відомостей яким чином і коли потрапили святі мощі в Київ не віднайдено. Відомо, що в Києві вони були поміщені у Михайлівському Золотоверхому монастирі, який з цього часу носив в народі назву Варваринського.
Джерелом з даного питання виступає перш за все «Хроніка» ігумена Києво-Михайлівського монастиря отця Феодосія Софоновича (1655-1676) та його ж оригінальний твір “Повесть о преславных чудесахъ ея”. Крім цього історичні відомості подають подорожуючі Еріх Лясота та диякон Павло Алепський. Досить цікавою є розповідь святого Димитрія (Туптало) митрополита Ростовського, який був сучасником о. Феодосія та записав також деякі чудеса від мощей святої Великомучениці.
Серед тих, хто досліджував відомості щодо перенесення мощей святої Великомучениці Варвари в Україну та перебування їх в Києво-Михайлівському соборі є: ієром. Є. Голованський, прот. П. Лебединцев, прот. С. Петровський, прот. І. Троїцький А. Муравйов, В. Слюсарев, Н. Закревський, Н. Петров, С. Голубев, та багато інших. Із сучасних дослідників слід назвати архієп. Димитрія (Рудюка), прот. Юрія (Мицика) та І. Жиленко.
Передання щодо них відрізняється нестійкістю й багатоманітністю. Французький інженер на польській службі Боплан, коли був в Києві близько 1640 р., говорив, що мощі святої Варвари були принесені із Греції під час воєн Нікомідійських. Антіохійський Патріарх Макарій двічі був у Києві (в 1653 і 1655 рр.), де відвідував Михайлівський Золотоверхий монастир. Він стверджував, що мощі принесла царівна Анна, дружина великого князя Володимира.
В час приїзду Патріарха Макарія Києво-Михайлівським ігуменом був уже згадуваний Феодосій Софонович, який привів у своїй “Хроніці” “повість старих людей” про заснування монастиря ще в часи князя Володимира. Близько 1669-1670 рр. він написав “Мученіе Святой Великомученицы Варвары”, та вже згадувану “Повесть о преславных чудесахъ ея”.
Зокрема, в останньому творі отець Феодосій говорить: «Яким чином і коли мощі святої великомучениці Варвари було привезено до Києва, до церкви святого архістратига Михаїла, про це не написано у літописах. Проте якщо й були які-небудь згадки, то Київ довго стояв спустошений, із спорожнілими монастирями, тоді й письмена загинули. Однак від старих людей маємо повість про те, як великому князеві Михайлові-Святополку, правнуку святого Володимира, який Києвом володів, від грецького царя у дар було надіслано оці святі мощі святої великомучениці Варвари; а він (Святополк-Михаїл), змурувавши церкву святого Михайла на честь свого імені року 1108 від Різдва Христового поклав у цій церкві на освячення (її) мощі святої великомучениці Варвари, які й донині нетлінні лежать».
Інформація із цього твору була використана святим митрополитом Ростовським Димитрієм (Туптало) для написання короткого викладу чудес святої у його “Четїх Мінеях”.
Отже, згідно із повідомленням святого Димитрія Ростовського, читаємо: “Михаїл Святополк князь Київський, син Ізяславів, онук Ярославів, а правнук Володимира святого, мав першу жону грекиню, Олексія Комнина царя грецького дочку, на ім'я Варвара. Та, йдучи з Царгорода в Руську землю, вмолила батька свого, аби дав їй чесні мощі Святої Великомучениці Варвари, і взявши їх, до граду Києва із собою принесла. Чоловік же її, великий князь Михаїл, побудувавши року від створення світу 6616 (1108) церкву кам'яну в ім'я заступника свого Архистратига Михаїла, поклав у ній з честю ті святі мощі, які, коли йшов на Руську землю війною цар татарський Батий, заховані були хранителями церковними під “спудом” тієї церкви в місці таємному…”. На відміну від слів святителя Димитрія у творі о. Феодосія Софоновича, як ми бачили, зв'язок між шлюбом та набуттям мощей не зазначений й нічого не говориться ні про ім’я імператора, ні про дружину Святополка Варвару.
Інший анонімний дослідник історії Михайлівського Золотоверхого монастиря, подібно до о. Феодосія Софоновича стверджує, що мощі були принесені в цю обитель, знову ж в час князя Святополка. Зокрема він говорить: «В ті часи, коли благочестиві князі руські жили в любові і згоді із благовірними царями грецькими, чесні мощі святої Великомучениці Варвари були перенесені із Грецьких країв в Київ внаслідок наступної причини: великий князь Київський Михаїл-Святополк, правнук Володимира святого, взяв собі в дружину грецьку княжну іменем Варвару, яка відходячи із «Цар-града» в Руську землю на своє ім’я випросила у грецького царя вказані мощі однойменної собі Великомучениці Христової, і замість багатоцінного дару привезла їх до свого чоловіка, князя Михаїла-Святополка, який і поклав їх у новозбудовану кам’яну церкву святого архістратига Михаїла». Отже, цей автор подає досить цікаве уточнення, щодо того ким була дружина Святополка Варвара. А саме він вказує на те, що вона була просто грецькою княжною, але не говорить нічого про Олексія Комнина.
Необхідно відзначити, що після повідомлення вище згаданого о. Феодосія Софоновича, та особливо після видання «Синопсису», яке приписують Інокентію Гізелю, де також було це повідомлення, у всіх авторів та дослідників воно повторювалось із різноманітними вставками. Подібне бачимо на прикладі святого Димитрія Ростовського.
Стоячи на точці зору об'єктивно-історичній по даному питанню, треба сказати, що дочки в грецького царя Олексія Комнина з іменем Варвари не було, а чотири дочки були дружинами царів та князів інших країн. Літопис теж не говорить про одруження Святополка з грецькою царівною, не говорить і про мощі Великомучениці Варвари.
Але як відомо в літописах не завжди розповідаються всі деталі із минулого. Багато моментів, про які ми знаємо із інших джерел, літописці або замовчують, або ж, як вище стверджував о. Феодосій Софонович, можливо були втрачені під час довгого запустіння Києва. Напевне було втрачено і достовірне повідомлення, щодо набуття чесних і животворчих мощей святої Великомучениці Варвари.
До якого ж часу можна віднести перенесення святих мощей із Константинополя у Київ? Чи до татарського спустошення Києва чи після цієї події, а саме часу відродження Михайлівської обителі (XVI ст.)?
Деякі вчені схильні думати, що мощі Великомучениці Варвари «легко могли набути руські в Константинополі від греків після взяття і розкрадення його хрестоносцями в 1204 р.». Віднести означене набуття до часу більш раннього, на їх думку, не дає та обставина, що мощам святої Варвари в Константинополі поклонявся в 1200 р. наш паломник Добриня Андрейкович. Який пізніше був Новгородським архієпископом під іменем Антонія. Але необхідно наголосити і підкреслити, що Добриня міг частинне змішати з цілим, прикладів чого можна навести чимало. Тобто, в означеній церкві святої Варвари могли зберігатись не цілісні мощі, а ті чи інші частиці, або навіть частина їх.
Наводить на таке розуміння і “Паломник” самого Добрині, де говориться: ”А святої мучениці Варвари мощі її в церкві її ж., й від сосця йшла кров і молоко, на землю, і вчинив Бог сосець камінним”. Можливо йде мова тільки про окам'янілий сосець. Академік М. Петров говорить про те, що в Константинополі залишилась голова Великомучениці, і саме її бачив паломник Добриня Андрейкович.
Західні літописці стверджують, що нібито мощі святої Варвари, після взяття хрестоносцями Константинополя, були відвезені в Прусію. А Померанський князь Святополк викрав голову святої Великомучениці. Згідно повідомлення хроніки XIV ст., яка була складена Дюрсбургом, один із керівників німецького ордену – Дітріх, напавши в 1243 р. на замок Померанського князя Святополка-Зардович, знайшов в його скарбниці голову святої Варвари в срібному ковчезі. Пізніше, польський король Казимир III (1333-1370) дозволив перенести цю чесну «главу» із м. Торна в м. Данціг. Проте це свідчення заперечується повідомленням руського паломника Стефана Новгородця, який бачив голову святої Варвари в Константинополі, в храмі її імені, в 1350 р.
Крім того польські літописці повідомляють, що нібито рука святої Варвари, згідно побажання польського короля Сигизмунда III (1587-1632), була перенесена із м. Торна в Краківську церкву святої Варвари. Але зараз її там немає. Як відомо рука святої Варвари була в Києво-Софіївському соборі. Вона була привезена в Україну із Греції лікарем Мозелем в половині XVII ст.
А тому, хоча є багато гіпотез щодо часу перенесення святих мощей у Київ, ми повинні зупинити свої погляди на великому князі Святополку-Михаїлу. Кому, як не йому, наверненому на шлях покаяння Києво-Печерською обителлю і спалахнувшому ревністю до збудування для свого упокоєння храму, має бути приписана турботливість щодо набуття для цього храму вказаної святині? Згадаймо, що нащадкам його не судилось князювати в Києві.
Приписати означену подію, тобто перенесення святих мощей у Київ, до часу обновлення обителі, на думку проф. Голубева, досить важко, навіть не можливо. Адже, чи могла братія монастиря, за декілька десятиліть, забути таку надзвичайно важливу подію й не зберегти ніяких відомостей про це? Якщо це виключається, то таке забуття можна пояснити виключно надзвичайними обставинами , і віднести тільки до часу спустошення та обезлюднення Києва й Михайлівської обителі. На нашу думку це цілком логічне пояснення цього нез’ясованого питання.
Літопис говорить, що Святополк жив спочатку в не законному шлюбі з невідомою й мав двох синів: Мстислава й Ярослава, і двох дочок: Сбиславу й Приславу. Коли Святополк став князем Київським (1093), то вступив у шлюб з дочкою половецького хана Тугоркана. Через два роки під час бою з половцями він вбив тестя, якого поховали в Києві в 1096 р.; можливо й вигнав його дочку. Між іншим, у Святополка ще в старості народжувались діти, коли йому вже було близько 50 р., зокрема сини Ізяслав і Брачеслав. Це були діти від нового шлюбу – можливо з грекинею, хоч і не дочкою імператора Олексія Комнина, а княжною якоїсь іншої царської фамілії, яких було не мало. Вона могла називатися Варварою і привезти мощі Великомучениці Варвари із Константинополя, але не раніше 1108 р., коли була збудована церква Святого Михаїла, де вони були покладені.
В. Лазарєв з цього приводу говорить: “Немає нічого неможливого в тому, що Святополк був одружений третім шлюбом на родичці Олексія Комнина, і що вона привезла серед інших багатих дарунків мощі тезоіменитої Великомучениці Варвари, які й були урочисто внесені у храм Архістратига Михаїла”. Також і Ю. Махновець вважає Варвару третьою дружиною князя Святополка. А прот. Юрій Мицик зазначає: “Перекази, які чув о. Феодосій (Софонович) від старих киян про те, як мощі святої Великомучениці опинились у Києві, на наш погляд, цілком відповідають істині”.
Після смерті князя Святополка його третя дружина жила з синами в Турові, який із поваги до свого двоюрідного брата дав його сім'ї Володимир Мономах. Тут існував Варваринський жіночий монастир ще до періоду спустошення. Можливо, ктиторкою його була княгиня Варвара, яка після смерті чоловіка мала великі статки.
Що ж до можливості іншим шляхом одержати Святополку вказані святі мощі, підкреслимо, що при тодішніх відносинах із Візантією це не являло труднощів, тим більше, що грецькі святителі, які приходили до нас, йшли на зустріч благочестивому бажанню русичів мати часточки святих. В Никоновому літописі під 1091 р. читаємо: “…того ж літа прийшов Феодор грек, митрополит… і приніс багато мощей святих”.
При відновленні Києво-Михайлівського монастиря мощі були винесені з-під сходів, які ведуть на хори, де вони зберігались під час постійних нападів. Мощі святої Великомучениці Варвари зразу ж поставили обитель на видне місце в ряду з іншими відомими монастирями міста Києва. Часткові свідчення про ці святі мощі, як головну святиню Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, ідуть від кінця XVI ст. Так Еріх Лясота в 1594 р. під час перебування в Києві теж говорить про них.
В історіографії майже немає ніяких свідчень про святі мощі до кінця XV ст.. Можна тільки здогадуватись, що вони, будучи захованими під хорами, розділяли загальну долю Києва і його монастирів. Доля ж ця була досить трагічною.
