І ти колись боролась, мов Ізраїль

31 березня 2010, 16:56 | Авторська література | 0 |   | Код для блогу |  | 

Леся Українка

І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя! Сам Бог поставив
Супроти тебе силу невблаганну
Сліпої долі. Оточив тебе
Народами, що, мов леви в пустині,
Рикали, прагнучи твоєї крові,
Послав на тебе тьму таку, що в ній
Брати братів не пізнавали рідних,
І в тьмі з’явився хтось непоборимий,
Якийсь дух часу, що волав ворожо:
„Смерть Україні!”

Та знялась високо
Богданова правиця, і народи
Розбіглися, немов шакали ниці,
Брати братів пізнали і з’єднались.
І дух сказав: „Ти переміг, Богдане,
Тепер твоя земля обітована”.
І вже Богдан пройшов по тій землі
Від краю і до краю. Свято згоди
Між ним і духом гучно відбулося
В золотоверхім місті. Але раптом
Дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.
І знов настав єгипетський полон,
Та не в чужій землі, а в нашій власній.

А далі розлилось червоне море,
І розділилося по половині,
І знов злилось докупи й затопило –
Кого? Ой, леле! Новий фараон
Пройшов живий через червоне море,
Але їздець і кінь пропав навіки.
Співай, радій, ненависна чужинко,
Бий в бубни і лети в танок з нестяму,
Кінь і їздець в червонім морі згинув,
Тобі зостався спадок на покраси,
Бо зносиш ти України клейноди,
Святкуючи над нею перемогу.

Такий для нас був вихід із Єгипту,
Немов потоп. Заграло та й ущухло
Червоне море, висохло, й осталась
Безрадісна пустиня після нього,
І став по ній блукать новий Ізраїль,
По тій своїй землі обітованій,
Немов якась отара без причальна.
З отарою блукали й пастухи,
Вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.
Коли ж у них з’являвся дух величний,
Що вогняним стовпом палав у тьмі,
А вдень ішов, мов туча грізно-біла,
Вони не вірили своїм очам
І врозтіч розбігались манівцями,
І попадали ворогам в полон.

...Чи довго ще, о Господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?
Який ми гріх вчинили проти Духа,
Що він зламав свій заповіт великий,
Той, взятий з бою волі, заповіт?
Так доверши ж до краю тую зраду,
Розбий, розсій нас геть по цілім світі,
Тоді, либонь, журба по ріднім краю
Навчить нас, де і як його шукать.
Тоді покаже батько свому сину
На срібне марево удалині
І скаже: „Он земля твого народу!
Борись і добувайся Батьківщини,
Бо прийдеться загинуть у вигнанні
Чужою-чуженицею, в неславі”.
І, може, дасться заповіт новий,
І Дух нові напише нам скрижалі.

Але тепер? Як маємо шукати
Свому народу землю? Хто розбив нам
Скрижалі серця, Духу заповіт?
Коли скінчиться той полон великий,
Що нас зайняв в землі обітованій?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли загине н о в и й Вавилон?

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти