Релігійні вірування циган

26 серпня 2010, 14:23 | №5-6, травень-червень 1995 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. — 1995. — №5. — С. 20-23.

Олексій ДАНИЛКІН,

старший науковий співробітник Білоцерківського державного краєзнавчого музею

Минуле циган — одна з найтаємніших сторінок в історії народів світу. Зрештою, вчені дійшли висновку, що їхньою прабатьківщиною є західна частина Індійського півострова. Ймовірно, що звідти протоцигани вирушили у свою подорож у IV або V ст. н. е., хоча існують припущення й щодо більш раннього виходу.

Перша згадка про циган на території Європи датується 1322 роком. Про це розповідають записки двох монахів-францисканців — Симона Симіоніса та Хуго Освіченого, які бачили на острові Кріт людей, що жили в шатрах і дотримувалися обрядів грецької православної церкви. В Греції, перед тим як потрапити в інші країни Європи, вони отримали назву «аттіганос» («атсинганос»), що означає віщун, ясновидець.

Після нашестя турецьких військ на Балкани 1418 р. цигани протягом 11 років розселяються по всій Європі.

Перший у світі антициганський указ був виданий 8 січня 1499 р. в Іспанії Ізабелою Кастільською та Фердинандом Арагонським. У королівстві переслідували носіїв чужих традицій, мов, звичаїв, релігії. Під удари інквізиції підпали не тільки іновірці, а й католики неіспанського походження. Цей декрет забороняв циганам спілкуватися рідною мовою. Їх називали віщунами, єретиками.

Після цього було ухвалено ще понад сто різноманітних законодавчих актів, спрямованих проти циган. Найвідоиішим з-поміж них була «Прагматична санкція» Карла III, видана 19 жовтня 1783 р., офіційна назва якої була дуже промовиста — «Заходи присікання та покарання за бродяжництво так званих циган». У деяких країнах циган було дозволено — на відміну від злочинців—переслідувати навіть у храмах. За виселення їх за межі країни неодноразово висловлювались єпископи Франції. А в Австрії регламент Марії-Терезії вимагав «відібрати у циган дітей і передати їх на виховання християнам» та «заборонити шлюби між циганами». В Російській імперії парафіяни не дозволяли циганам відвідувати храми. Але бували випадки, коли дехто з тих, що вели осілий спосіб життя, відмовлялись від миру і йшли в монастирі; їхні імена посіли своє місце серед відомих діячів культури. Проте осіб, що присвятили себе служінню Богу серед циган нараховувалось буквально одиниці. Принагідно зауважимо, що і в наш час духовних осіб серед циган в Україні небагато. (Нам відомі два священики-цигани з Донецької області, які користуються великою повагою парафіян).

Перша згадка про циган на території України датується початком XV ст., а перше їхнє поселення тут знаходилося в Ужгороді. Згодом (до 1691 р.) міська влада виселила їх на околиці міста, де вони створили нові поселення. Перші цигани-поселенці жили осіло.

Пізніше в Центральну Україну переселяються цигани з Польщі. За часів Богдана Хмельницького вони оселяються в районах, де був попит на ковальський та зброярський промисли. Цигани з Польщі мали свій специфічний релігійний світогляд, але водночас дотримувались католицької обрядовості. Однак з часом, мешкаючи у православному оточенні, вони перебирають і православний обряд.

В Україні за останніми даними проживає 12 етнічних груп циган: серви, келдераре, ловаре, кримці, сінті, унгріко, рома, словацькі цигани, расєйці, кишинівці, урсари. До цього списку можна ще додати групу циган-біженців із зони військових дій в Закавказзі. Кожна з цих груп дотримується релігійних обрядів того населення, серед якого вона живе. Але релігійний світогляд членів кожної групи — це зороастризм з елементами або католицизму, або православ’я чи ісламу (залежно від панівної на певній території релігії та історичних колізій).

Здавна циганські роди складалися з двох груп родичів — осілих та кочовиків, ще було одним з вирішальних чинників формування їхніх релігійних уявлень.

Світогляд кочовиків лишався язичницьким. Для всіх груп циган, окрім кримців, характерне використання талісманів, оберегів, що могли захистити їх від нещасть і хвороб. Одним з видів таких оберегів є ікона. Культ ікони в кочових циган був культом берегині сім’ї. У кожній кочовій кибитці знаходилась невеличка ікона. Найкращим місцем для неї вважалася жіноча частина кибитки у кінці фургона. Розміщення ікони на лівому (за рухом) внутрішньому борту кибитки пояснюється тим, що за повір’ями циган ікона захищає від хвороб ліву, де серце, частину тіла того, хто керує кіньми, його ліву руку, яка тримає пугу — символ глави сім’ї та господаря.

Окрім ікон, що. належали кожній сім’ї кочового табору, тут обов’язково була й загальна ікона, табірна. Вона знаходилася в кибитці ватажка табору (циганською — вайда, баро шеро, пхуро рором) — поруч з його родинною іконою. За розміром табірна ікона була в три-чотири рази більша від інших.

З табірною іконою пов’язано безліч обрядів і ритуалів кочових циган. Біля неї проходили всі головні події в житті роду: весілля, похорони рідних, божіння та промовляння заклять, клятви, циганські суди (циганською — «крісс», «біндо»). Берегинею ікони була найстаріша і наймудріша в таборі жінка.

Для проведення ритуалу вона знімала з борту кибитки табірну ікону й підносила її до зібрання членів табору, де передавала в руки двох молодих неодружених хлопців, які, у свою чергу, підносили її до ватажка табору. Вайда ставив ікону перед зібранням, і тільки після цього могли починатися всі ритуальні дійства. Повернення ікони на постійне місце в кибитку вайди проходило у зворотному порядку.

Єдина уціліла табірна ікона на території України та колишнього СРСР була знайдена в Луцьку 1991 р. Належала вона кочовому табору етногрупи ловаре. Зараз ікона знаходиться в Білоцерківському державному краєзнавчому музеї.

У наш час у циганських оселях ікони розміщують за тими ж канонами, що і в українських хатах. Єдиною відмінністю є те, що цигани споряджують ікони не вишитими рушниками, а красивим тюлем.

Найважливішою особливістю релігійних поглядів циган є їхнє уявлення про боротьбу між добрими і злими силами. Вона може закінчитися перемогою однієї з них, незалежно від бажання людини та її втручання в хід подій. Добрі сили для циган — це такі, що сприяють їм у власних справах, злі — ті, що приносять невдачу та допомагають їхнім ворогам.

У кочових циган України великою пошаною був оточений культ вогню. З ним асоціювалися в минулому і тепер добрі сили природи, що оберігають сім’ю. Через те кочовики-цигани стежили, щоб вогнище, розпалене ними (а значить — і добрі сили), не згасало. Вогнище палало протягом ночі, оберігали його молоді нежонаті хлопці.

Великою ганьбою для сім’ї вважалося, якщо їхнє вогнище зачепить край жіночої спідниці (у циган-келдераре) чи оскверниться нечистими дровами або прокляттями родинному вогнищу сім’ї з боку ворогів (у циган-сервів).

У циган-кочовиків культ вогню був настільки шанованим, що табір не знімався з місця доти, доки вогнище не догоряло, навіть у тих випадках, коли треба було терміново рушати в путь.

Поклоніння вогню дійшло до нашого часу; його іноді можна спостерігати в нащадків кочовиків — осілих циган. Влітку у дворах сервів часто можна побачити невеличкі вогнища, навколо яких відпочивають господарі з гостями. І в наш час біля вогню циганки здійснюють магічні ритуали. Один такий ритуал автор спостерігав 1977 р. в м. Ніжині Чернігівської області. В оселі було зачинено ставні, щоб не проникало світло. На цегельному подіумі посеред кімнати було покладено лист заліза (приблизно 1,5X1,5 м), на якому заміжні жінки розпалили невеличке вогнище. Дивлячись на язики полум’я, вони «читали» свою майбутню долю та долю своїх рідних і близьких, прохали вогнище виконати їх бажання. Ритуал тривав аж доки вогнище згасло.

Цигани вірять також у безсмертя душі та потойбічне життя. В їхніх уявленнях про потойбічне життя відчувається істотний вплив православ’я й католицизму.

Але чи не найбільше релігійні погляди циган України всіх етногруп виявляються в їхній поховальній обрядовості. Цигани вважають, що небіжчик не помер, а пішов в інший світ, де триватиме його повноцінне життя.

У кочовий період історії циган в Україні померлого обов’язково проносили повз його шатро, де цигани виставляли миски та сковороди, аби задобрити спочилого. Ховали небіжчика швидко й відразу ж їхали якнайдалі від могили. Інколи, щоб розвіяти горе втрати, цигани починали співати, танцювати і сміятися. Такий обряд можна, хоча й дуже рідко, зустріти і в наш час.

Могила, яку споруджували і споруджують тепер цигани України померлим, має правити їм за повноцінне житло. Цигани-серви ховають небіжчиків у саркофагах, що являють собою викладені цеглою стіни та дно поховальної ями; туди опускається домовина. На стінки кладеться плита, яка засипається землею. В стінці ліворуч від голови покійника та над його головою роблять скляні віконця, щоб він міг спостерігати за світом, який залишив. Так само ховають своїх небіжчиків інші етнічні групи, що мешкають в регіонах переважного поширення православ’я. Там, де поширений католицизм, поховання мають подібну ж форму, але тут саркофаг (теж з віконцями) розміщують не в землі, а на її поверхні. Тобто ці саркофаги являють собою склепи.

Покійники посідають чимале місце в циганському фольклорі. В жанрі «жахаючої новели» є персонажі, які живуть уночі, а вранці повертаються до могили. За віруваннями циган покійник може повертатися до своєї родини, тому кочові цигани швидко залишали могили й від’їздили на велику відстань, а осілі в наш час споруджують саркофаги, щоб покійник не приходив уночі додому й не турбував родичів. Досить стійким є повір’я, що порожня пляшка на святковому столі може викликати покійницю, і за цим уважно пильнують.

У циганському фольклорі чимало оповідань про стосунки з Богом та святими. Поширеною є легенда про те, як Бог дозволив циганам ворожити та обдурювати людей, а також про те, як цигани залишилися без землі й Бог дозволив їм кочувати. Ці легенди виникли в ті далекі часи, коли цигани зіткнулися з невідомою релігією й незрозумілим способом життя. Існує також легенда про те, як циган сховав у своєму волоссі цвях, який мали увігнати у голову Ісуса Христа під час його хресних страждань.

Досить поширеними в циган є оповіді про надприродні мотиви виникнення природних явищ. Так, у циган-сінті побутує уявлення про нечисту силу, що зробила Чорне море солоним. З грозою та дощем цигани-серви пов’язують майбутні нещастя. Якщо ці природні явища відбуваються під час весілля, то вважається, що такий шлюб не буде тривалим. Церкву цигани відвідують, як правило, тільки в дні великих свят. Вони досить рідко читають молитви (виняток становлять цигани, які сповідують баптизм). Молоді, які беруть шлюб, вінчаються в церкві.

З-поміж циган України виділяється етнічна група кримців. Вони жили в Криму й запозичили багато слів з гірського діалекту кримсько-татарської мови, а також деякі елементи ісламу. В часи репресій проти кримсько-татарського народу з Криму було депортовано також циган-кримців (офіційно, за паспортами, вони вважалися кримськими татарами).

Нині невелика кількість циган-кримців живе на всій території України. Вони дотримуються мусульманських звичаїв: не вживають алкогольних напоїв, не палять тютюн, постяться як мусульмани. Чи не найшанованішим їх звичаєм є подання милостині жебракам.

За ініціативою барона циганського селища в Мукачеві, депутата Мукачівської міської Ради Золтана Олаха, місцеві цигани з 1991 року відвідують баптистські зібрання. У Житомирі мешкає кілька циганських родин, які відвідують баптистські зібрання з 1985 року.

Водночас стародавні циганські уявлення лишаються дуже стійкими. Скажімо, вікна циганських будинків в Закарпатті не мають кватирок. Те саме можна спостерігати і в оселях сервів на Чернігівщині. Вночі вікон не відчиняють, бо в хату можуть увійти духи.

Дотримуючись своїх поглядів і ритуалів, цигани разом з тим приймають релігійні приписи й обряди, які побутують у місцевого населення. Вони відзначають Трійцю, Покрову, Різдво, Пасху. Деякі цигани-расєйці по п’ятницях постяться. На Великдень цигани святять паску, яйця. Пасок випікають стільки, щоб кожному члену сім’ї дісталося по одній. Циганські паски заввишки 30—40 см; для дітей випікають невеличкі пасочки. Їх прикрашають білою глазур’ю, поверх посипають кольоровими солодкими кришталиками.

Цигани хрестять дітей у 10—13 років. Кличуть у куми по декілька пар. Православні обряди побутують у циган етно-груп серви, ловаре, расєйці на Житомирщині, Півдні й Сході України. В деяких західних областях цигани дотримуються католицьких обрядів. У їхніх оселях ікони, на відміну від циган православної обрядовості, не прикрашають тюлем.

У сінях циганських осель Закарпаття довелось бачити вишиті циганками рушники з католицькою символікою та зображенням церков і храмів. Такі рушники виконують роль оберега від злих духів та поганих людей.

Останнім часом друкується чимало літератури циганською мовою. 1991 р. в Югославії вийшла друком перша Біблія циганською мовою. До цього були публікації окремих розділів Нового Завіту в журналі. «Пхраліпе» («Братство»), що видається Циганським парламентом Угорщини. В циганських газетах і журналах часто друкуються молитви й релігійні сюжети.

Щороку за традицією в ніч перед Різдвом Папа Римський читає молитви мовами народів світу. Серед них є й молитва та привітання циганською мовою.

Система Orphus
Рейтинг
0
0