Мирослав Лабунька: "...Читатимуть покоління українців"

26 серпня 2010, 14:47 | №11-12, листопад-грудень 1992 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. — 1992. — № 11-12. — С. 2-3

Нинішнього року широко відзначалося 100-ліття від дня народження кардинала Йосифа Сліпого, який 40 років очолював Українську греко-католицьку церкву в роки її найтяжчих випробувань. У першому номері журналу ц. р. у матеріалі «Страшніше було б не прийняти цей хрест» ми ознайомили читачів з його життям, подвижництвом, мучеництвом протягом 18 років у радянських тюрмах, концтаборах, на засланні. І ось щойно виповнилася воля покійного висловлена в Заповіті: його тлінні останки повернулися в Україну, у Львів, під мури храму Святого Юра.

Про постать кардинала Йосифа Сліпого і про його Заповіт головний редактор журналу «Людина і світ» Микола Рубанець попросив розповісти відомого українського історика, професора з Філадельфії (США), члена редколегії журналу «Людина і світ» Мирослава ЛАБУНЬКУ.

— Мирославе Олексійовичу, Ви особисто знали блаженнійшої пам’яті кардинала Йосифа Сліпого, багато років співпрацювали з ним. Яким Ви запам’ятали його як церковного діяча, як борця за відродження незалежної України, як людину!

— Вперше ми зустрілися з бл. п. патріархом і кардиналом Йосифом Сліпим після його прибуття із заслання в Рим у 1966 році. Враження незабутні. Після стількох років тюрем, каторги й заслань, у нього (і це видно було) збереглися дуже ясний і критичний розум, величезна пам’ять і, я би сказав, необмежена цікавість про все знати, довідатись, пізнати людей, які відігравали певну роль, особливо в науці. Його особливістю було зацікавлення справами науки.

Друге, що теж справило на мене колосальне враження, це коротенька розмова на теми політики. Я знав, що він завжди дуже реалістично оцінював ситуацію, в якій опинився наш народ, Україна. Зокрема, в період протистояння і боротьби двох імперіалізмів — німецького й російського у формі Радянського Союзу. Після війни він часто розмірковував, як буде виглядати майбутнє Європи. Я, наприклад, тоді вважав, що небезпекою для українців знов може стати германофільство. Адже Україна, особливо Західна, довго була зв’язана культурно з німецьким світом. І я це згадав. Бл. п. Йосиф Сліпий відповів, що я переживаю дарма. Наголосив, що зараз — а то була середина шістдесятих — йде боротьба за провід в Європі між Англією, Францією та Німеччиною. І не знати, чия візьме. Та, на його думку, не виключено, а найбільш вірогідно, що саме німці, Німеччина матимуть значний вплив (його слово — «сказання») на українську справу. І коли падала берлінська стіна, мені згадалося це передбачення, якого тоді ніхто не міг зробити. А він бачив, що це країна, це держава, це народ, які матимуть в Європі «багато до сказання».

Бл. п. Йосиф Сліпий був і великим будівничим. Можливо, це навіть традиція такої родини — маєтної, працьовитої. І коли він приїхав у Рим, відразу сказав, що треба будувати. Під час тієї зустрічі ми говорили про Український католицький університет імені святого Папи Климента (УКУ). Я висловив сумнів, чи варто все починати, чи дамо раду цій справі. Бл. п. Йосиф Сліпий відповів, що він свідомий труднощів; що університет не будується за тиждень чи за місяць, навіть за рік; що це займе десятки років, нехай і 30-40. Але це є, як він наголосив, конечність, і треба починати.

Висловив тоді також критичну заувагу про попередні покоління і про ситуацію, що була, зокрема, характерна для Західної України, Львова. Польські власті робили все можливе, щоб там не було української вищої школи. У цьому вони чинили перешкоди і бл. п. Йосифу Сліпому. Коли йому не дозволили організувати університет, зробив академію. Але наступним кроком мав бути університет. Він вважав: трагедією української інтелігенції було те, що вона виховувалась у чужих школах. Через те її опір чужому пануванню не був таким, яким повинен був бути. Цього б не сталося, сказав кардинал, якби вони не наносили чужих «ізмів» із чужих шкіл. І підсумував: тільки у своїй вищій школі може вирости національно свідома й готова до опору чужим впливам українська інтелігенція.

А тепер кілька слів характеристики, і як церковного, національного, громадського діяча, і як людину його особливо вирізняла, кажучи богословською мовою, одна чеснота — чеснота віри. Вона в нього була такою сильною, що мені важко уявити когось іншого, хто б вірив у свій народ, його можливості так, як бл. п. Йосиф Сліпий. Його вела віра, що право на незалежне державне життя мусить здійснитися, що цього заперечити українському народові не можна.

Разом з тим очевидно, що він вірив у свою Церкву. І вона витримала. Дозвольте нагадати, що під час сталінського терору ніхто з греко-католицьких єпископів не покинув своєї пастви, хоча міг виїхати, і ніхто не зрікся ні в тюрмах, ні на каторзі. Всі померли у своїй вірі. Про це мало говориться, але для Церкви це має колосальне значення. Вона витримала всі страждання. І це унікальна ситуація у XX столітті. Чому? Тому що УГКЦ — єдина інституція, яка витримала переслідування Сталіна і перетривала його.

Під час слідства, на показових судах зламалися владики інших церков, інших країн, а з українських греко-католицьких владик — ніхто. Навіть такі кати, як беріївські, не могли зламати бл. п. Йосифа Сліпого. А пробували і «добром», і злом. І руки ламали, і намовляли, і обіцяли золоті гори. Він же навіть у тюрмі й на засланні працював задля науки, задля майбутнього України. Так що це людина незламного характеру.

— Мирославе Олексійовичу, ви входили в комітет по відзначенню 100-річчя від дня народження бл. п. Йосифа Сліпого, чимало зробили і щодо ювілею, і щодо проведення спеціальних наукових конференцій, і, зрештою, для виконання його останньої волі.

— Так, ще два роки тому почалася мова про те, що цю його волю, висловлену в Заповіті, треба здійснити. Я дістав на це уповноваження від особистого виконавця волі бл. п. Йосифа Сліпого отця-ректора УКУ в Римі Івана Хоми. В 1990 році, коли я приїхав в Україну, я поставив питання про це і тут, у Києві, і у Львові. Треба сказати, що тоді небагато було прихильних на те, щоб перенести його тіло в Україну. Та я був іншої думки.

Минулого року, коли я також приїжджав сюди, разом з керівництвом відродженої Української греко-католицької церкви, зокрема з отцем-канцлером Іваном Дацьком, ми почали робити необхідні практичні кроки. Було створено комітет, і я спеціально приїжджав узимку, щоб переглянути зроблене, скоординувати дії. Я дуже щасливий, що ті перші кроки ще тоді зробив. І зараз пережив колосальне зворушення, коли його воля була виконана.

— Будь ласка, розкажіть детальніше, коли і як був написаний Заповіт бл. п. Йосифа Сліпого, про його зміст і значення для вірних Української греко-католицької церкви, для відродження незалежної України.

— Бл. п. Йосиф Сліпий написав і Заповіт, і спогади, які зараз готуються до друку. Він говорив мені, що не бажає друкувати їх за життя, хоча до нього було багато звернень, прохань з цього приводу.

Щодо самого Заповіту, то, наскільки мені відомо, він писав його поволі, під кінець свого життя, писав власною рукою, не диктував. Щоб це дійсно був Заповіт.

Щодо змісту документа, то він поділяється на дві частини. Одна — де він розповідає про себе, свою автобіографію. Але весь час в аспекті служіння церкві: чому я хотів стати священиком, як ним став, як співпрацював з бл. п. митрополитом Андреєм Шептицьким, чого навчився від нього, чого прагнув, що робив, чому саме те або те робив, чим керувався або до чого сам доходив. А друга частина — те, що він каже робити нам, тобто тим, хто живе сьогодні, є учасником і свідком подій, що сталися; і, звичайно, те, що він заповідає майбутнім поколінням. І ця частина також в аспекті добра церкви й українського народу.

У Заповіті було висловлено чимало міркувань щодо єднання, співжиття всіх українців; про те, що треба робити задля незалежної України; як, зокрема, розбудовувати науку, наукові центри, університети тощо.

Отже, ці два аспекти — особистий і національно-церковний, навіть точніше — національний та релігійно-церковний, які, до речі, тісно поєднані, але водночас і чітко прослідковуються, — саме вони визначають зміст і значення Заповіту.

— Нині Україна — незалежна держава, в якій вільно розвиваються всі церкви, зокрема й відроджена УГКЦ. Наскільки можемо говорити про здійснення побажань бл. п. Йосифа Сліпого!

— Знаєте, такого масштабу Заповіт не здійснюється за рік чи за п’ять. Його читатимуть і будуть задумуватись над ним покоління українців.

Система Orphus
Рейтинг
0
0