Святійший Патріарх Київський і всієї України Мстислав

26 серпня 2010, 15:52 | №12, грудень 1990 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. - 1990. - №12. - С. 10-14.

У попередньому номері ми обіцяли репрезентувати читачеві особу владики Мстислава (в миру Степана Івановича Скрипника), обраного патріархом Київським і всієї України на I Соборі Української Автокефальної Православної Церкви,

Як відомо, у жовтні, нарешті, став можливим приїзд святійшого патріарха Мстислава на Україну. Його перебування на рідній землі й виступи перед громадськістю супроводжувалися в пресі розмаїтими коментарями, зробленими часом і з крайніх позицій.

Редакція нашого журналу вирішила опублікувати стислу хроніку цих подій та виступи патріарха, поважаючи право читача робити про все власні висновки. (Скорочення у виступах зроблено тільки в тих місцях, де розвиток, деталізація думки диктувалися потребою усного виступу чи ситуативними обставинами).

Святійший Патріарх Мстислав (в мирі Степан Іванович Скрипник) народився 10-го квітня 1898 р. в Полтаві. Батько його був з роду полтавських козаків — Іван Скрипник. Мати — рідна сестра Симона Петлюри, полтавського козацького роду.

Родина Скрипників була вельми побожна. Дитячі та юнацькі роки Владика провів у рідному місті Полтаві, де й закінчив Першу класичну гімназію. У школі й дома сформувався його національний світогляд.

Як старшина Армії УНР С. Скрипник потрапив після відступу до Польщі до сумнозвісного табору інтернованих в Каліші. Звільнений із того табору, він виїздить на Волинь, але звідти його польська влада усуває. Тоді він переїздить до Галичини і працює в українських культурно-освітніх установах.

Року 1930 став депутатом до польського сейму від волинського українського населення аж до 1939 року. Прославився депутат Степан Скрипник своїми виступами в сеймі — відважно обороняючи українські православні церкви. Крім того, С. Скрипник був постійним членом президії в Товаристві ім. Петра Могили в Луцьку, був засновником і головою товариства “Українська школа” в Рівному, де він постійно перебував.

Року 1940 Степан Скрипник був заступником голови Холмської Єпархіяльної Ради, на чолі якої був Митрополит Іларіон. А восени 1941 р. обрано С. Скрипника заступником голови Української Церковної Ради на Волині і зв’язковим цієї Ради зі Всеукраїнською Церковною Радою в Києві.

Бувши на той час уже вдівцем, вирішує присвятити решту свого життя рідній Церкві. У квітні 1942 р. приймає дияконство, стає священиком. На початку травня того самого року постригається в ченці, приймаючи ім’я Мстислав. 12-го травня уже архипастирська номінація, а 14 травня — хіротонія на єпископа Переяславського. Хіротонія була довершена в Андріївському Соборі в Києві.

Від червня 1942 року починає Владика Мстислав об’їздити Україну — Переяславщину, Кременчуг, Лубни, Хорол, рідну Полтаву, Харків... У серпні німецька окупаційна влада забороняє Владиці Мстиславу служити й навіть перебувати в Київському генерал-губернаторстві як на лівому, так і на правому березі Дніпра. За непослух отримує наказ виїхати геть. І так безнастанні заборони, переїзди — аж до жовтня, коли Владику німці арештують у Рівному, везуть до в’язниці гестапо в Чернігові, а звідти до такої самої в’язниці в Прилуках, де й перебуває аж до весни 1943 р., звідки його перевозять до Києва; тут, нарешті, звільняють його наприкінці квітня, але забороняють виїздити поза межі Києва і відправляти богослужіння.

Далі Владика продовжує виконувати доручення Митрополита Полікарпа — супроводити через Австрію й Німеччину евакуйоване духовенство з родинами та пізніше розміщувати всіх у більш безпечних місцях.

Навесні 1947 р. Собор Єпископів УАПЦеркви підніс Владику Мстислава до стану Архиєпископа, а восени того ж року він виїхав до Канади, щоб там очолити УАПЦ, мавши ще з весни того року запрошення від консисторії з Вінніпега. Три роки працює Владика — як Архиєпископ Вінніпега і всієї Канади. Згодом він перейшов до Української Православної Церкви США (1950 р.).

З ініціативи Владики Мстислава у США відбувся року 1950 Собор Поєднання Української Православної Церкви. З властивою йому енергією Владика Мстислав швидко ввійшов у життя цієї Церкви, оживив українознавче навчання при парафіях.

Завдяки Владиці Мстиславу Церква набула маєток недалеко від Нью-Йорка — в місцевості Бавнд Брук. Тут постав відтоді осередок усього життя УПЦеркви США, туди перенесено Консисторію та інші установи. Тоді-таки — в 1950-і роки — тут побудовано за проектом визначного церковного архітектора Юрія Кодака (це син письменника Степана Васильченка) величний храм — Церкву-Пам’ятник, а коло неї відкрито український пантеон — православний цвинтар, на котрому, вже значно розширеному, знайшли собі місце вічного спочинку визначні й заслужені особи нашого церковного й національного життя, причому не тільки з-поміж тих, що упокоїлись у США, а й у Канаді та інших країнах світу. Ростуть і збагачуються тут цінний український музей, бібліотека, видавництво з власною друкарнею. Українська православна духовна семінарія Святої Софії, постійно виходить заходами Владики Мстислава місячний журнал “Українське Православне Слово”.

5 червня 1990 р. у м. Києві на І соборі УАПЦеркви владику Мстислава обрано Патріархом Київським і всієї України. Святійший завжди дбав і дбає про поєднання українських православних Церков у всьому світі. Не зважаючи на свій поважний вік, не припиняє своєї діяльності — не тільки в церковному, а й світському житті.

Візит Святійшого Патріарха Київського і всієї України Мстислава на Україну — велика подія не тільки в релігійному, а й у громадському житті українського суспільства.

(За матеріалами газети “Наша віра”, № 7, 1990 р., Київ).

Київ.

У столичному аеропорту Бориспіль владику Мстислава радо вітали тисячі людей, що приїхали його зустріти майже з усієї України.

Маршрут патріарха пролягав вулицями Києва до собору св. Софії, де відбувся молебень. Далі патріарх Мстислав звернувся до присутніх на Софійському майдані з привітальною промовою.

Наступного дня відбулася урочиста літургія в церкві св. Апостола Андрія Первозванного.

Перебуваючи в Києві, патріарх зустрічався з Головою Верховної Ради УРСР Л. М. Кравчуком, був почесним гостем II Всеукраїнських зборів Народного Руху України.

З виступу Патріарха Мстислава на II Всеукраїнських зборах Народного Руху України в Києві

Боже великий, Боже терпимий!

Ми, нерозумні діти твої, у покорі сердець наших приходимо до Тебе і схиляємо голови наші.

Отче, прости провини наші та провини батьків, дідів і прадідів наших. Прийми нас нині, благаємо Тебе, молитву нашу щиру і подяку нашу за безмежне милосердя Твоє до нас. Вислухай наші молитви, прийми благання змучених сердець народу нашого. Благослови нашу Батьківщину Україну, волю та щастя їй дай. О премилосердний Господи, усім, хто вдаються до Тебе, ласку Твою подай. Благаємо на Твоє, Боже, добре серце за братів і сестер наших, що ще на засланнях, у в’язницях, на тяжких роботах перебувають, караються і мучаться, за вдовиць і сиріт, за калік і за немічних. І за тих, що Твого милосердя та допомоги Твоєї потребують. З’єднай нас усіх в єдину велику Христову сім’ю, щоб усі люди на землі і люди нашого народу, брати наші, славили величне Твоє ім’я спільно — завжди, повсякчас і навіки вічні...

Сьогодні я стою перед великою громадою вірних. Великою громадою, що з’єдналася теж іменем Бога на устах далі здобувати волю і правду для нашого народу. Це радісна, це щаслива хвилина.

...Ви взяли на себе великий тягар. Рух об’єднаний тягарем несення тих усіх труднощів, що стоять ще перед нашим народом. Я думаю, що ви лише своєю працею, своєю появою, своїм умінням уже чимало зробили. І я через це з великим зворушенням стою тут з пошаною перед тими, хто був провідниками оцього здвигу, хто довів до того, що Рух сьогодні є дуже популярним, і там, на тих закордонних уже, сьогодні мовлячи, відтинках, де наш нарід буває.

Що б ми хотіли від політичних громад? Щоб вони зрозуміли роль Церкви в житті нашої нації, щоб вони не думали, що то лише десерт є після їди. Мої дорогі, то є скарби на скарби, без яких вам жодна пожива на добро не піде. Церква — це є та середина або середовище, навколо якого наростає моральна сила. І так треба розуміти всім, передовсім провідникам нашого народного життя.

Але треба це розуміти і тим людям, які мають відвагу очолювати Церкву, нести за неї відповідальність. Передовсім, що стоять на чолі духовного життя... Бо без помочі і зрозуміння ролі Церкви ми тільки спізним, подовжимо наш шлях до повного незалежного життя. Повірте мені.

Мені 93-ій рік іде. Я був на всіх етапах того життя. Від тих Універсалів, що отут доводилося чути і мені, на площі Софіївській. Через те у мене до вас глибока пошана. Я схиляю голову перед вами всіма, що змобілізувалися для служби Богові і нашому народові.

...Робимо ми для того, щоб криниця була завжди повна гарної цілющої води.

Львів.

З самого ранку місто було готове до зустрічі святійшого гостя.

Місця офіційного прийому — Успенська церква та храм св. Петра і Павла,— були уквітчані гірляндами. На майдані перед аеропортом зібралися тисячі людей з хоругвами і синьо-жовтими прапорами.

Біля трапу святійшого патріарха зустріли ієрархія УАПЦ, очолена митрополитом Йоаном, та представники місцевої влади, від імені якої патріарха Мстислава привітав на львівській землі Вячеслав Чорновіл.

Патріарх звернувся до людей зі словами подяки й, зокрема, сказав: “...Я повертаюсь з Христом, в ім’я Христа і для Христа до свого многостраждального народу, якому я віддаю решту свого життя”.

Далі всі вирушили хресним ходом до церкви св. Петра і Павла, де відбувся урочистий молебень.

Наступного дня в Успенській церкві відслужили урочисту літургію. Після літургії в оперному театрі відбулася урочиста церемонія зустрічі Його Святості з львів’янами.

З виступу Патріарха Мстислава на зустрічі з Львів’янами

Слава Ісусу Христу! Христос з нами! Мої любі й дорогі, я привіз передовсім вам привіт від тих ваших братів і сестер, що їх недоля українського народу розсіяла по всьому світі...

Мені любо бути у Львові. Зі Львовом зв’язана частина мого життя, молодого життя, молодих часів, часів, що надійшли одразу після визвольних змагань. Мене тут Галичина приютила, мені Галичина мою вірну гарну дружину подарувала, яка спочиває на Личакові з маленькою дірочкою в голові (ви розумієте, внаслідок чого її не стало). І я вже потім з дітьми сам крокував у життя...

Я хочу вам з тих вражень, з тих спогадів, які пригадуються, згадати ім’я великого митрополита Андрея Шептицького. Він розумів положення нас, православних, під Польщею. Він розумів, коли в роках 1937—1938 горіли церкви, коли їх розрушували бульдозерами, коли 148 найдавніших церков українського народу на Волині, Підляшші та Поліссі зминалися, з них залишалися груди недопалків, коли вже попіл розвівався. І от, власне, в тих часах нашого народу я, молодий тоді ще громадський діяч, знаходив повне розуміння великого митрополита.

Я хочу згадати ще інший момент, який свідчить, який заохочує, який керує тих, що хочуть чесно служити народові й дивитися з перспективи вдаль далеко, бо нас чекають ще більші випробування, Я хочу згадати митрополита Сліпого. Сліпий, знайшовшись на американській землі після тяжких років свого перебування на засланнях, у тюрмах Сибіру, знайшовшись у Сполучених Штатах Америки, прийшов до православного Єрусалиму на чужині, який збудували наші люди, прийшов, щоб дати щирий вислів подиву до тієї праці, праці для Христа і для української нації. Побачивши, як виявилось це в тому українському Єрусалимі, починаючи від тієї величної церкви-пам’ятника на честь 7 мільйонів жертв великого голоду 1932—33 років, побачивши ті книгозбірні, що ми збирали по цілому світі, розкидані наші пам’ятники історичні, для прикладу хоч би взяти клейнод І. Мазепи, який один з наших великих вчених професор Роман Смальсовський знайшов на торговиці в Антверпені. Ми все те підбирали. Для чого, мої дорогі? Я не буду згадувати про інші клейноди, наприклад, про скарбець срібний з катедри св. Софії. Ми його знайшли, ми його переховуємо, ми переховуємо все те і помножуєм у нашій праці, коли йде про збагачення наших культурних вартостей для цілої України, для світу.

Ми вважаємо, що в житті народу в цю пору ми потрібні. Церкви — то серцевина українського народу. Коли коло наших церков не буде наростати оте все добре, творче з-посеред людей, ми тоді будемо тяжкий ще шлях мати до повної незалежності, повної самостійності нашої многостраждальної нації. Я з приємністю стверджую, мої дорогі, що з розуміння нашого представництва, з розуміння того, що ми є нація, яка витерпіла дуже багато, вже був би сором іншим легковажити нашим терпінням... Той мудрий у житті, хто скорше дає, той мудрий, хто може менше дає, але дає з повноти свого серця, той, хто вміє керувати народом з глибоким розумінням величини обов’язку перед Богом і перед великим народом.

Ваше зібрання і ваше з’єднання піде більше на славу нашої многостраждальної Батьківщини. Тож бережи вас Боже! Нехай Господь Бог вас ще більше з’єднає, бо то сила наша. Любов гори перевертає, крицю ламає любов. То я кличу до одного: любімося. Уважайте, комусь вигідно, щоб ми не тільки на церковному, а й на багатьох інших відтинках нашого життя не були кращими, хотіли брати якусь перетинку на шляху нашого крокування до ліпшого репрезентування нашої нації, бо від цього дуже багато залежить перед цілим світом. Отже, я прошу розуміти — я приїхав із зеленою галузкою і до братів католиків, і до братів моїх православних.

Тернопіль.

Оскільки із сіл і містечок, через які пролягав шлях патріарха до Тернополя, виходили громади віруючих і біля кожної з них Його Святість зупинявся і благословляв, то прибув він до обласного центру на кілька годин пізніше.

У супроводі тернопільчан гість попрямував до найстаршої святині міста — церкви Воздвиження Чесного Хреста.

Цьому храмові 450 років. Він пам’ятає Б. Хмельницького і М. Кривоноса. Тут відбувся молебень, після чого патріарх Мстислав поблагословив тернопільчан і звернувся до них із вітальним словом.

На закінчення патріарх Мстислав сказав: “Господь вас обрав бути першопрохідцями у справі відродження і України, і найдорожчої скарбниці нашого народу, якою є Церква. Церква Апостола Андрія Первозванного, Церква, що уже діє понад 1000 років”. Наступного дня у храмі Різдва Христового відбулася урочиста літургія.

Система Orphus
Рейтинг
0
0