Заява Ради у справах релігій від 20 листопада 1989 року про ситуацію в Західній Україні

26 серпня 2010, 16:09 | №1, січень 1990 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. — 1990. — №1. — С. 8-9.

Останнім часом у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях посилився рух серед віруючих за реєстрацію об’єднань греко-католицького віросповідання, за створення для них відповідних умов для задоволення релігійних потреб. Ці питання стали однією з головних тем численних мітингів, маршів, молебнів у названих областях.

Рада у справах релігій при Раді Міністрів УРСР з розумінням ставиться до побажань віруючих греко-католиків, прагне знайти вирішення цієї непростої проблеми. Разом з тим не може не турбувати те, що справедливі бажання віруючих громадян певні сили намагаються використати в далеких від релігії цілях, для загострення політичної обстановки, розпалювання антигромадських настроїв. Саме вони нерідко задають тон у масових релігійних акціях, намагаються підштовхнути рядових віруючих до екстремістських дій, порушення існуючих законів, інспірують самовільне захоплення православних церков. Невдоволення віруючих греко-католиків антиперебудовні сили намагаються спрямувати в русло конфронтації, силового вирішення цієї проблеми, збудження ворожнечі між віруючими різних віросповідань.

Все це суперечить не тільки Конституції Української РСР, законодавству про культи, міжнародним правовим актам, але також і християнським настановам.

Такі дії шкодять інтересам усіх віруючих — православних і греко-католиків, порушуються їх права і свободи.

Рада у справах релігій при Раді Міністрів УРСР стурбована ситуацією, що склалась у названих областях, і вважає, що проблема повинна вирішуватись не через конфронтацію, свавілля чи мітингове голосування, а на шляхах взаємної згоди, поваги, компромісів і, головне,— в рамках існуючих законів. При цьому Рада виходить з того, що у правовій державі, яку ми будуємо, громадяни мають законне право вільно обирати релігію і сповідувати її не тільки індивідуально, а й колективно.

Рада у справах релігій офіційно заявляє, що при умові беззастережного дотримання Конституції УРСР і законодавства про культи греко-католики можуть користуватись усіма правами, встановленими законом для релігійних об’єднань в Українській РСР.

Протягом десятиліть навколо греко-католицької проблеми нагромадилось чимало складних, важких питань. Рада вважає, що вони повинні вирішуватись спокійно, зважено, з урахуванням інтересів віруючих всіх віросповідань, з участю зацікавлених сторін, на законних засадах. У цьому зв’язку будь-які протизаконні спроби вирішення тих чи інших питань будуть вважатися недійсними. Всі культові споруди, захоплені віруючими в обхід закону, повинні бути повернені в розпорядження місцевих Рад народних депутатів. Передача цих приміщень релігійними об’єднаннями буде здійснюватись у відповідності з установленим порядком.

Питання реєстрації тих чи інших релігійних громад будуть вирішуватись у відповідності з волевиявленням самих віруючих. Будь-які спроби вплинути на вибір віруючими віросповідання, на думку Ради, неприпустимі. З метою одержання достовірних даних про бажання віруючих створити релігійну громаду того чи іншого віросповідання пропонується провести в населених пунктах, де в цьому є необхідність, закрите опитування віруючих з гарантованим дотриманням норм демократизму і законності. Для забезпечення його об’єктивних результатів, запобігання спробам тиску на віруючих можна було б створити спостережні комісії чи групи з числа радянських працівників, громадськості, представників релігійних громад, неформальних об’єднань.

У питанні про реєстрацію того чи іншого релігійного об’єднання слід чітко дотримуватись норм закону і враховувати реальні потреби віруючих. Місцеві Ради народних депутатів, їх виконавчі комітети повинні уважно вивчити кожну заяву і в разі позитивного висновку вносити конкретну пропозицію про приміщення для проведення молитовних зборів.

Це буде сприяти дальшій демократизації державно-церковних відносин, забезпеченню свободи совісті громадян, реалізації нових підходів у вирішенні проблем, що виникають у сфері релігії.


***

Заяву коментує голова Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР М. П. Колесник

Вихід з тупика

Людина і світ. — 1990. — №1. — С. 8-10.

Перебудова державно-церковних відносин у нашій республіці пройшла немалий шлях, зробила важливі кроки в напрямі більш повної реалізації свободи совісті й дальшого зміцнення соціалістичної законності у цій сфері. Ради народних депутатів, їх виконкоми сьогодні ставляться до релігійних почуттів громадян з помітно більшою повагою і краще вирішують пов’язані з релігією питання. Як результат, за останні два роки кількість релігійних товариств на Україні зросла в 1,4 рази. Новоствореним об’єднанням віруючих передано в користування близько двох тисяч культових будинків, які раніше не використовувались. Подається допомога в будівництві нових храмів. Відкрито нові монастирі, духовні навчальні заклади. З’явилися церковні газети. Віруючі значно краще забезпечуються релігійною літературою, що видається як у нашій країні, так і за рубежем.

У свою чергу релігійні товариства та їхні духовні центри стали активніше включатися в розв’язання тих проблем, які турбують кожного з нас, усе наше суспільство. Віруючі люди, як і атеїсти, серйозно занепокоєні станом нашої економіки, ринку, спалахами міжнаціональних конфліктів, зростанням злочинності, наркоманії та інших моральних пороків. Всі ми однаково відчуваємо дефіцит доброти й уваги одне до одного. Релігійні організації, особливо Руська православна церква, церкви євангельських християн-баптистів і адвентистів сьомого дня, прагнуть своїми методами, силами і коштами підтримувати рух за милосердя, співчуття, сприяють зміцненню моральних устоїв, зростанню духовності народу.

Усі ці зміни, ясна річ, відбуваються не з чиєїсь особистої волі. І не тому, що нас критикують по зарубіжному радіо чи з трибуни іноземного парламенту. Вони — невід’ємна складова частина здійснюваної з ініціативи КПРС перебудови, демократизації, гуманізації всіх сфер життя й діяльності нашого суспільства. Нові, а точніше забуті ленінські підходи до релігійного питання нам потрібні, якщо ми хочемо піднести людську гідність на рівень найвищих цінностей. Їх треба наполегливо впроваджувати в життя. Інакше буде утруднена нормалізація відносин між людьми й етнічними групами, що неминуче позначиться на темпах і строках подолання кризових явищ. Без перебудови державно-церковних відносин, у кінцевому підсумку, неможливо створити по-справжньому правову державу.

На цьому шляху є, на жаль, і невирішені завдання, і штучно створені бар’єри. В одних випадках не задовольняються законні прохання віруючих: в других — релігійні товариства порушують законодавство про культи: у третіх — зловмисно змішується релігія зі шкідливою політикою. Прохання стосуються, в основному, передачі релігійним товариствам культових будинків, які використовуються не за прямим призначенням. Відмови щодо них мають звичайно тимчасовий характер (не так легко вивільнити будинок). Порушення законодавства про культи — це найчастіше ухилення від реєстрації діючих релігійних товариств. Такого роду порушення допускають п’ятидесятники, баптисти — прихильники так званої ради церков і свідки Єгови. Мотиви, природно, у кожного свої. Але суть їх однакова: зробити крок у відчинені державою двері не дозволяють їм „старші брати». Останнім часом у цьому середовищі міцніє бажання узаконити статус релігійних товариств.

Ця ж проблема у греко-католиків ускладнена зовнішніми обставинами, їх законне бажання спокійно піти до церкви, послухати проповідь, здійснити той чи інший релігійний обряд навколоцерковні „доброзичливці» зв’язали у міцний вузол з надуманими вимогами, необгрунтованими майновими домаганнями й далекими від народних сподівань політичними платформами. Вийшло замкнуте коло: права віруючих не задовольняються через цей „доважок”, а вузол затягується ще міцніше, бо страждають люди. Треба розрубати вузол! У цьому головний сенс заяви Ради у справах релігій, яку розповсюдили цими днями засоби масової інформації. Йдеться в ній про те, що католики східного або, за термінологією папи римського Іоанна Павла II, візантійського обряду можуть утворювати свої релігійні товариства, у встановленому порядку реєструвати їх, вирішувати питання про місце проведення молитовних зібрань, вільно відправляти свій культ. Єдине, що вимагається від віруючих, це додержання Конституції і законодавства про культи. Треба пам’ятати, що, відповідно до закону, релігійні товариства в нашій країні утворюються тільки для задоволення релігійних потреб громадян, не плутати грішного з праведним, а віддавати, як сказано в Євангелії від Марка, боже — богові, а кесареве — кесарю.

Запропонований у заяві Ради вихід з тупика греко-католики сприйняли схвально. І справа не в словах, які ми сьогодні чуємо з їх вуст, а в тому, що віруючі стали звертатись у виконкоми місцевих Рад народних депутатів із заявами на реєстрацію греко-католицьких релігійних товариств, висловлювати побажання і прохання, пов’язані з наступним створенням умов для проведення молитовних зібрань, піклуються про служителів культу і т. ін.

Повідомлення про заяву Ради, про цей гуманний крок Уряду нашої республіки дістало широкий позитивний резонанс за рубежем.

Не до вподоби воно припало тільки львівським „правозахисникам”, які звикли здобувати з греко-католицької проблеми вигоди, прикривати розмовами про свободу совісті власні далекі від релігії політичні амбіції. Вони не мають наміру втрачати цей зручний камуфляж і тому намагаються якщо не зупинити, то хоча б загальмувати процес формування і реєстрації греко-католицьких релігійних товариств. Як палицю в колесо вони висувають вимогу, щоб держава, перш ніж реєструвати релігійні товариства греко-католиків, визнала недійсними рішення Львівського церковного собору 1946 року, реабілітувала греко-католицьку церкву, компенсувала заподіяну їй шкоду.

Будь-якій неупередженій людині видно абсурдність цього ультиматуму. По-перше, радянська держава не має права і не втручатиметься у внутріцерковні справи, в тому числі і в діяння церковних соборів. По-друге, можна і треба розібратися і реабілітувати тих служителів церкви, які свого часу безвинно потерпіли (до речі, ця робота ведеться); але як можна реабілітувати церкву, яка, як релігійний інститут, ніколи не зазнавала кримінального переслідування? Нарешті, розмову про шкоду вони ведуть дуже туманно, що мається на увазі, не зрозумієш, Ясно простежується тільки їх гаряче бажання зберегти напруженість у релігійній обстановці, тобто продовжувати ловити рибку в каламутній воді.

У тому ж таборі звучать голоси: „Поверніть греко-католикам усі культові споруди, монастирські комплекси, навчальні й адміністративні приміщення, які колись належали їхній церкві!” Безперечно, в міру того, як утворюватимуться й діставатимуть статус греко-католицькі релігійні товариства та їхні інші релігійні організації, місцеві Ради народних депутатів сприятимуть їм в одержанні необхідної матеріальної бази, тобто передаватимуть у користування вільні й вивільнювані культові споруди, подаватимуть допомогу в будівництві нових храмів, придбанні інших приміщень і пристосуванні їх для релігійних потреб. Ці питання розв’язуватимуться не оптом, а кожне окремо, залежно від місцевих можливостей, з урахуванням інтересів інших діючих релігійних товариств.

Треба мати на увазі, що в нашій республіці всі молитовні споруди є власністю держави (див. статтю 28 Положення про релігійні об’єднання в УРСР). Отже, претензія на храм на тій підставі, що він був споруджений свого часу одновірцями, юридичної сили не має. На колишній греко-католицький храм однаковою мірою сьогодні можуть претендувати як греко-католики, так і православні жителі даного населеного пункту, оскільки й ті, й інші є прямими нащадками його будівельників. Єдиною законною підставою для користування культовою спорудою є відповідний договір, підписаний представниками виконкому районної (міської) Ради народних депутатів і засновниками релігійного товариства.

Такими є правова й моральна основи розв’язання проблеми культових споруд. Самоправство, залякування конкурентів та інші подібні методи боротьби за користування храмами зовсім неприпустимі ні з точки зору законів держави, ні з позицій християнства. Заклики видворяти православних „за Збруч”, що лунають на мітингах,— це злочинна провокація, яка може призвести до братовбивства. Це найгрубіше порушення Конституції СРСР і Конституції Української РСР, які категорично забороняють розпалювати ворожнечу та ненависть у зв’язку з релігійними віруваннями. Не випадково за фактом самовільного вторгнення греко-католиків у Преображенську церкву м. Львова, що перешкодило діючій там православній громаді відправляти свій культ (ст. 139 КК УРСР), порушено кримінальну справу.

Іноді запитують, чому в заяві Ради говориться тільки про релігійні товариства греко-католиків і жодного слова про їх церковний устрій? Але ж релігійна організація, як і храм, створюється, починаючи з фундамента, яким по суті своїй і є первинні об’єднання віруючих громадян. Коли складеться цей фундамент, тоді з’явиться й споруда, тобто церковна ієрархія. Якою вона буде, час покаже. Сьогодні можна з упевненістю сказати, що питання це розв’язуватиметься за церковними канонами і з урахуванням діючого в нашій країні законодавства. Можуть, звичайно, заперечити, чому, мовляв, йдеться про створення церкви, а не про визнання факту її існування. Є невелика, але істотна різниця між просто групою віруючих людей і релігійним товариством, яке дістало від держави статус. Керуючись своїми законами й положеннями Підсумкового документа віденської зустрічі, наша держава визнає суб’єктами права тільки ті релігійні товариства, які зареєстровані у встановленому порядку, і саме їм дає можливість організовуватись у відповідні ієрархічні структури.

Грудень 1989 року.

Система Orphus
Рейтинг
0
0