Апокаліпсис відкладається

18 серпня 2010, 14:23 | №11-12, листопад-грудень 1998 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. — 1998. — №11-12. — С. 24—30.

Євграф ДУЛУМАН,

доктор філософських наук, кандидат богослов’я

Ідентифікаційні коди і число Звіра: нічого спільного

Нещодавно Священний Синод УПЦ звернувся «до Президента, Верховної Ради, Уряду України, духівництва, чернецтва та до всіх вірних чад Української церкви» з посланням про появу в Україні... Антихриста. УПЦ заявляє, що вона «не без підстав» вбачає «здійснення апокаліпсичного пророцтва про печатку Антихриста, сприймаючи запроваджувані в Україні ідентифікаційні номери як вказане святим апостолом і євангелістом Іваном Богословом число звіра (13:17-18)». На підтримку своєї позиції УПЦ залучила простих віруючих, організувала публічні демонстрації, частина з яких передавалася по радіо й була показана по телебаченню. УПЦ поширює серед віруючих і невіруючих об’ємну брошуру на цю тему під назвою «Кодування. Ознаки.»

Якщо поглянути на справу з нерелігійної точки зору, то ідентифікаційні номери гарантують повсюдний і справедливий збір податків, закриваючи разом з тим джерела надходження незаконних прибутків. Ефективність номерів уже доведена практикою їх використання в усіх цивілізованих країнах світу. Зараз вони запроваджуються і в державах колишнього СРСР, проте в жодній з них існуючі там церкви та секти офіційно не оголошували їх ознаками настання царства Антихриста. Офіційно не протестувала проти запровадження ідентифікаційних номерів у Росії і Московська Патріархія, складовою частиною якої є УПЦ.

Звичайно, ідентифікаційні номери, як і будь-який елемент суспільного життя, може бути використаний проти інтересів певних осіб. Але інтереси бувають різні. Є інтереси, які варто рішуче захищати, а є й такі інтереси, здійсненню яких потрібно так само рішуче запобігати. Не випадково у країнах, де давно й ефективно користуються ідентифікаційними номерами, зараз інтенсивно виробляються технічні та правові засоби захисту населення від зловживань інформацією, яка може накопичуватися щодо особи за допомогою її номера. При такому підході вплутування Антихриста й числа апокаліпсичного звіра у вельми важливу й далеку від релігійних вірувань роботу може лише зашкодити справі.

Використання апокаліпсисів для трактування злободенних проблем сьогодення та передбачення найближчих подій має давню традицію. В іудаїзмі апокаліпсичні релігійні твори (що згодом увійшли до канону Святого письма християнства) ефективно використовувалися з цією метою ще з VIII ст. до п. є. Апокаліпсичні пророцтва та сподіваня іудеїв дали ідейний поштовх формуванню християнства в рамках самого іудаїзму. Не випадково Апокаліпсис Івана Богослова за одностайним висновком науковців є першим документальним свідченням початку формування християнства. Апокаліпсис, що друкується в кінці Нового Завіту, історично є першою новозавітною книгою.

В Апокаліпсисі Івана Богослова число звіра — це число людини і ні в якому разі не число якогось елемента суспільного життя чи, приміром, ідентифікаційного номера. За одностайним розумінням усіх християнських церков і сект, апокаліпсичний звір — це Антихрист, а число цього звіра є сумою букв написаного людського імені цього Антихриста. Як пояснюють апостольські послання та євангелія, поява Антихриста знаменуватиме собою Друге пришестя Ісуса Христа, Страшний суд і Кінець світу. При тому апостол Іван зазначає, що такий Антихрист уже з’явився в час написання ним свого послання (І Івана, 2:18, 22; 4:3; П Івана, 18:13, 24). Всі євангелісти, апостоли Петро, Павло та Іван одностайно твердять, що Друге пришестя Христа та наступні за цим події настануть ще за життя авторів книг Святого письма.

Після виникнення християнства антихристами, позначеними числом апокаліпсичного звіра, оголошувалися тисячі історичних осіб: єретики Керінф (І ст.) та Арій (IV ст.), пророк ісламу Магомет (VII ст.), деякі папи римські, французькі королі Піпин Короткий (IX ст.) та Карл Великий (X ст.), шведський король Карл XII і його сучасник російський цар Петро І, Наполеон, Ленін, Сталін, Мусоліні, Гітлер та наші сучасники Михайло Горбачов (Горбі), Кісінджер, сімейства Ротшильдів та Рокфеллерів, віце-президент США Альберт Гор, комп’ютерний магнат Гейтс та ін. У згаданій брошурі УПЦ позначеними печаткою Антихриста оголошено брюссельський комп’ютер НАТО, торгові коди на товарах, всі види реклами, де зустрічається число 666. Американські тлумачі Апокаліпсиса вбачають присутність Антихриста та число його звіра в сучасній пропаганді сексу в кіно, телебаченні та бульварній літературі. Вони підкреслюють, що число 666 слід читати як «sіх, sіх, sіх» (шість, шість, шість). А «шість» грецькою мовою, якою було написано Апокаліпсис, начебто читається як «секс, секс, секс»…

Нам немає зараз необхідності аналізувати всі спонукальні мотиви та методологію привласнення числа апокаліпсичного звіра тим чи іншим історичним особам, спроби знайти ознаки присутності Антихриста в тих чи інших історичних подіях. Ми звернемося до тексту книги «Апокаліпсис, або Одкровення Івана Богослова». Проте не будемо шукати в ньому ознак нашого часу, хоча варто зазначити, що автор, описуючи сучасні йому події, місцями вдається до найширших узагальнень і в окремих випадках вгадує ритм розвитку загальнолюдської історії. Але про це — іншим разом і в іншому місці. Зараз же звернемо увагу на те, що мав на увазі сам автор Апокаліпсиса, коли писав про звіра та його число 666. Ми не будемо тлумачити Апокаліпсис, а лише намагатимемось адекватно зрозуміти автора. А для цього слід спробувати подивитися на єдину пророчу книгу Нового Завіту очима її автора. Отже, звернімося до часів написання Апокаліпсиса.

***

Тут — Мудрість!
Хто розумний, той нехай порахує число звіра,
бо це число людини.
І число його — шістсот шістдесят шість.

Апокаліпсис, глава 13, стих 18

У кінці 60-х рр. І ст. на острові Патмос в Егейському морі відбував заслання Іоханан — натхненний речник іудейської релігії і войовничий єврейський націоналіст. Він користувався великим авторитетом серед євреїв, що жили в діаспорі (розсіянні) на південно-східній території сучасної Туреччини. Тоді вона називалася Ассія (Азія).

В якій історичній обстановці жив і творив Іоханан, автор Апокаліпсиса — найзагадковішої, найпоетичнішої та найвпливовішої книги Нового Завіту?

З часів Іудейської війни (165-143 рр. до н. є.) проти сирійського володаря Антиоха Єпіфана і до 60-х рр. н. є. у євреїв були добрі стосунки з властями Римської імперії, васалом якої на той час стала Іудея. Проте з приходом до влади імператора Нерона (54-68 рр. н. є.) стосунки ці вкрай загострилися. Нерон був ярим антисемітом. У 64 р. він, посилаючись на необхідність реконструювати та оновити Рим, наказав його підпалити. Передавали, що під час пожежі він вийшов на балкон царського палацу, сів у крісло, взяв у руки лютню й заспівав урочисту пісню, насолоджуючись незвичайним видовищем. Римляни обурились, і Нерон був змушений звалити провину на чужинців, яких до злочину начебто підбурив якийсь єврей Хрест (Сhrestus). Євреїв вигнали з Рима й почали переслідувати по всій імперії. Про ці події розповів римський історик Гай Транквіл Светоній ( 70-140 рр.) у своєму творі «Про життя дванадцяти цезарів». Згадка про Хреста видається сучасними християнськими богословами за свідчення видатного вченого про історичне існування Ісуса Христа.

У тому ж таки 64 р. Нерон наказав своєму прокураторові в Іудеї Гесію Флору усунути іудеїв з органів місцевого самоврядування та збільшити податки на них. Євреї збунтувалися й перебили римський гарнізон, що увійшов було до Єрусалима. Намісник Сирії Гай Целестій Галл вирішив силою свого війська примусити іудеїв підкоритися наказам імператора. У відповідь населення всієї Іудеї згуртувалося й завдало нищівної поразки римлянам. Нерон був людиною імпульсивною, отож вирішив знищити євреїв до ноги. Він поставив на чолі спорядженого в Римі великого війська уславленого полководця, римського консула Тита Флавія Веспасіана й у 66 р. послав його на розправу з бунтівниками. Римські війська почали очищати Палестину від євреїв: чоловіків вбивали та брали а полон, а решту виганяли з насиджених місць. У 68 р. Веспасіан взяв у смертельну облогу Єрусалим, мешканці якого, заховавшись за мурами міста, чинили відчайдушний опір.

Євреї, як водилося в тогочасному світі, вважали себе богообраним народом, Божими улюбленцями. Всі свої біди вони сприймали як Божу кару за порушення його заповідей. Але Бог, врешті-решт, не може допустити знищення євреїв, бо тоді сам залишиться без обраного ним же народу. В іудейській Біблії, яка називається Танахом, написано, що в часи найбільшої скрути Бог змилується над євреями й пошле їм Мошіаха (Месію, Помазаника, Христа), який знищить їхніх ворогів і відновить Іудейське царство в землі обітованій — Палестині. У Торі написано, що таким Мошіахом у них уже був біблійний Мойсей; біблійні книги Царів та Хроніки видають за Мошіаха ізраїльського царя Давида; у книгах пророків Аггея та Захарії месією оголошується Зоровавель, під проводом якого євреї у 536 р, до н. є. вийшли з вавилонського полону й відбудували Єрусалим та храм у ньому; в другій половині II ст. до н. є. пророк Данило та автор двох неканонічних маккавейських книг оголосили Мошіахом (Христом) керівника антисирійського повстання Іуду Маккавея. Тепер, за часів римської окупації, настав час, коли Бог обов’язково має послати іудеям чергового Мошіаха, щоб врятувати богообраний народ від римлян. Іудеї Палестини та діаспори жили в напруженій атмосфері остраху та очікування Божого втручання в події на грішній землі. Ісус Христос пророкував:

«Коли ж побачите Єрусалим, оточений військами, то знайте, що його спустошення наблизилось. Тоді ті, що в Іудеї, нехай тікають у гори; а ті, що будуть у самому місті, нехай вийдуть з нього; ті, що будуть на полях, нехай додому не повертаються. Це настали дні кари, коли все те, про що написано [в Біблії], здійснюється. Горе в ці дні вагітним та тим, хто грудьми дітей годує. Бо на землі будуть великі нестатки і гнів проти народу іудейського. Він загине під лезами мечів і піде в неволю поміж інші народи. Інородці топтатимуть Єрусалим аж допоки не вичерпається .означений їм час. З’являться знаки на Сонці, на місяці і на зірках. На людей накотиться тривога ,на землі, страх від шуму та хвиль на морі. Люди будуть завмирати від страху в очікуванні того, що накочується на увесь світ, бо й сили небесні руйнуватимуться. Тоді побачать Сина Чоловічого [1], що йтиме у хмарах з силою і славою великою. Коли ж все це стане збуватися, то розпростайтесь і підніміть свої опущені голови...» (Луки, 21:20-28).

У такій атмосфері творив свій Апокаліпсис Іоханан, який увійшов до християнської традиції під іменем Іоанн; ми теж будемо називати його так. Іоанн був людиною з художнім баченням світу й добре володів пером. На нашу думку, вій найталановитіший письменник серед авторів решти біблійних книг І (про що завжди забувають) глибокий знавець та шанувальник Старого Завіту, Танаху. Він мислив образами Старого Завіту й писав його словами; зображувані ним події подавалися як переосмислені висловлювання Старого Завіту. Досить сказати, що з 404 речень усього Апокаліпсиса 278 є прямими старозавітними цитатами. На самому початку твору він повідомляє, що засланий на острів Патмос за пропаганду слона Божого й особливо — за пропаганду пришестя Христа (1:2, 9). Поряд з описанням наближення пришестя Спасителя іудеїв — Христа Іоанн присвятив багато пристрасних рядків уже існуючому в той час ворогові єврейського народу, з яким буде воювати І якого переможе Христос. Цього ворога автор Апокаліпсиса за прикладом 7-ої глави книги пророка Даниїла зображає у вигляді химерного звіра «з сімома головами та з десятьма рогами. На рогах у нього було десять вінців [2], а на головах — імена богохульні [3]. А звір, що я його побачив, був схожим на барса, ноги ж у нього — як у ведмедя, а паща у нього — як у лева. Дракон дав йому свою силу і престол свій і владу велику. Одна з голів його була забита на смерть, але смертельна рана вилікувалась [4]... Йому призначено вести війну проти святих і перемогти їх. Йому дана влада над всіма племенами і людьми, над всіма мовами і народами. Йому поклоняться всі, що живуть на землі» (13:1-8).

Під звіром автор розуміє імператора Нерона, «звірине» його описання запозичено з книги пророка Даниїла (7:4-7). А сім голів з десятьма рогами Іоанн «побачив» сам. На це його наштовхнула реальна тогочасна подія.

Після відправлення в Іудею свого вірного полководця Веспасіана Нерон остаточно втратив підтримку верхів Риму, і преторіанці, імператорські гвардійці, скориставшись слушною нагодою, вчинили заколот. Покинутий усіма Нерок втік на Балкани до свого вільновідпущеника, де його скоро знайшли преторіанці. Будинок оточили. Усвідомлюючи безвихідь становища, Нерон попросив свого колишнього раба допомогти йому покінчити життя самогубством. З жалем вигукнувши: «Який великий артист гине!» — він приклав гострого меча до свого горла, і раб натиснув на його руку...

Після смерті Нерона військова еліта Рима та провінцій розпочала боротьбу за імператорський престол. Осторонь інтриг стояв і продовжував виконувати накази покійного імператора наймогутніший на той час і найнебезпечніший для богообраного народу Веспасіан. Іоанн зображає його у вигляді «другого звіра, що виходив із землі, і мав два роги як у барана, а говорив як дракон, Він діє владою, що одержав від першого звіра, і поневолює землю та її мешканців, щоб вони поклонилися звірові першому, в якого загоїлася смертельна рана» (13:11-12).

Іоанн мав на увазі, що Нерон оголосив було себе богом, наказавши по всій імперії молитися перед його статуєю, занести її до Єрусалимського храму, правити перед нею службу та приносити жертви. Оскільки Святе письмо іудаїзму зобов’язувало євреїв під час богослужіння пов’язувати собі на праву руку та на лоба філактерії — ящички з пергаментом, де були тексти з Тори, — то Іоанн, передбачаючи наступні події, пише, що другий звір «зробить так, щоб всім: дорослим і малим, багатим і бідним, вільним і рабам було покладено знак [5] на праву руку чи на їх лоба, щоб ніхто не зміг купити чи продати, окрім тих, хто матиме знак чи ім’я (першого) звіра або число його імені» (13:16-17). Автор же Апокаліпсиса називає ім’я першого звіра тим зі своїх читачів-іудеїв, хто вміє читати («хто розумний»). «Тут мудрість, — пише він. — Хто розумний, той нехай порахує число звіра, бо це число людини. І число його — шістсот шістдесят шість» (13:18).

Іудеям неважко було вирахувати число цієї людини-звіра: то був римський імператор Нерон. Адже в часи написання Апокаліпсиса ще не було арабських цифр, і числа в усіх мовах греко-римської імперії позначалися відповідними літерами алфавіту. Отож якщо написати по-єврейськи ім’я «Нерон», то сума числових значень його букв і дорівнюватиме числу звіра. Слід сказати, що в тогочасному єврейському богослов’ї надавалось величезного значення сумі чисел кожного написаного слова. Методом відкриття прихованого змісту Тори стала гематрія — зіставлення числового значення споріднених або незрозумілих слів. У II ст. до н. є. методи гематрії було зведено в систему, що дістала назву «кабала». Отже, Іоанн знав, для кого писав і кому відкривав свої секрети.

Зробимо маленький відступ. Апокаліпсис було написано на самому початку зародження християнства. Після того протягом 2-3 століть у християнському середовищі з’явилося багато наслідувань цієї книги. Коли християнство остаточно відірвалося від іудаїзму, ставши самостійною й ворожою йому релігією, то проіудаїстський Апокаліпсис Іоанна Богослова було оголошено книгою єретичною. Після IV ст. її разом з кількома десятками інших книг Святого письма перестали читати під час богослужінь [6], їх більше не тлумачили й не переписували. За свідченням видавців Нового Завіту з німецького об’єднаного Біблійного товариства, тексти й цитати з Апокаліпсиса ввійшли в обіг лише у II—IV ст., а згодом — після VII ст. [7]. Річ у тім, що в 692 р. християнська церква «передумала» і прийняла рішення про включення Апокаліпсиса до книг Святого письма. Проте це вже був не той Апокаліпсис, що його написав Іоанн на острові Патмос, і навіть не той, що був поширений серед християн у III—IV ст. н. є. У первісному Апокаліпсисі, за свідченням видатного діяча раннього християнства Іринея Ліонського (140-202 рр.), число звіра дорівнювало не 666, а 616. Це ж число зафіксовано в перших перекладах Апокаліпсиса латинською мовою (ІІІ-IV ст.). У 542 р. відомий католицький богослов Цезарій з Арля [8] теж цитує Апокаліпсис з числом 616.

А тепер з’ясуємо, звідки взялося це число. Офіційний титул Нерона був «Nero Caesar», Неро Кесар. В єврейському алфавіті не було й немає голосних літер; при написанні слів голосні або пропускаються, або позначаються діакритичними знаками під чи над приголосними. Звук «о», наприклад, позначається літерою «в» (вав) з точкою над нею. Таким чином, титул Нерона іудеї у той час писали: «НРВ КСР». Ті з євреїв, хто вмів читати, підставляючи замість букв цифри, міг підрахувати «число» імператора Нерона таким чином: літера «н» (нун) означає число 50; літера «р» (реш) — число 200; літера «в» (вав, з верхньою точкою) — число 6; літера «к» (куф) — число 100; літера «с» (самех) — число 60.

Таким чином, підрахувавши суму н+р+в+к+с+р (50+200+6+100+60+200), одержуємо апокаліпсичне число 616. Так і було написано в первісному тексті Апокаліпсиса. Отож первісні християни з євреїв добре знали, про кого мовиться у книзі. Свої знання вони передавали християнам з язичників (неєвреїв). Греки же писали титул Нерона не «Неро Кесар», а «Нерон Кесар». Ось чому з III ст. у списках Апокаліпсиса число звіра вже дорівнює 666. Отак воно й увійшло до канонізованого в 692 р. тексту Апокаліпсиса.

Нам тепер непросто розшифровувати закодоване Іоанном у 60-х роках І ст. ім’я апокаліпсичного звіра. У самого Іоанна теж виникали сумніви відносно ясності коду «616», а тому він вирішив ще раз прояснити ситуацію. У главі 17 ангел показує йому видіння («в дусі») — блудницю, яка сидить на вже відомому нам з 13 глави звірі з сімома головами та десятьма рогами. Побачивши таке, Іоанн «дуже здивувався» (17:6), і ангел пояснив йому зміст видіння: «Чого ти дивуєшся? — промовив ангел. — Я розкрию тобі таємницю жінки і звіра, на якому вона сидить; звіра, що має сім голів та десять рогів. Звір, якого ти бачив, він був, а зараз нема. Він вийде з безодні [9], але врешті-решт відправиться на погибель. А люди, чиї іме¬на не записані в Книгу життя ще до початку Всесвіту [10], здивуються, побачивши звіра, що колись був, потім не стало, а тепер знову з’явиться. Це стане зрозуміло тим, хто має розум і мудрість. Сім голів — це сім гір, що жінка сидить на них, і це в той же час сім царів: п’ять з них упало, один (шостий) вже є, а наступний (сьомий) ще не прийшов, — коли ж прийде, то недовго пробуде. А звір, що вже був і його не стало, то він — восьмий з числа семи; він той, що йде на погибель. А десять рогів, що ти бачив, — то десять царів, котрі царства свого ще не прийняли, але на деякий час приймуть владу разом зі звіром. Всі вони однодумці, силу і владу вони віддадуть звірові... Води, що ти бачив їх, де сидить блудниця, — продовжував ангел, — то народи й маси людей, різні племена та язики... А жінка (блудниця), яку ти бачив, — то місто велике, що панує над царями земними» (Апокаліпсис, 17:7-18).

Автор Апокаліпсиса словами ангела пояснює читачам, що блудниця (жінка на семиголовому з десятьма рогами звірі) — то велике місто Рим (в єврейській і грецькій мовах назви міст жіночого роду). В наступній главі автор уподібнює Рим великому Вавилону. Рим тоді був столицею багатонаціональної держави. А біблійний Вавилон — то для іудаїзму передусім символ різномовності. У першій біблійній книзі розповідається, ідо люди надумалися було побудувати вежу до самого неба. Бог не хотів того і «змішав їм мови», щоб вони не змогли порозумітися між собою (Буття, 11:1-11). В наступних оповідях автор Апокаліпсиса уподібнює Рим блудниці, жінці, матері, що сидить на звірі, на великих водах — тобто на Середземному морі й (у переносному значенні) на багатьох народах. Рим у ті часи лежав на семи горбах, що часто згадувалися в легендах про заснування міста Ремом та Ромулом — вигодуванцями вовчиці. Завдяки цьому в Римській імперії слова «Рим» і «Місто на семи горбах» були тотожними. А тому для тогочасних читачів Апокаліпсиса було більш ніж зрозуміло, про який Вавилон та про яке місто на семи горбах йдеться.

В Апокаліпсисі пишеться, що сім голів можна розуміти також як сім послідовних царів Вавилонської блудниці, тобто як сім імператорів Римської імперії. Серед них автор помістив і звіра зі смертельною раною на голові та кабалістичним числом 616. Отож давайте розпочнемо рахунок до семи.

Першим римським імператором було оголошено Октавіана Августа (27 р. до н. є. — 14 р. н. е.), другим був Тіберій (14-37), третім — Калігула (37-41), четвертим — Клавдій (41-54), п’ятим — Нерон (54-68), шостим — Гальба (68-69) і сьомим — Вітелін (січень — липень 69).

Перечитавши наведений вище фрагмент Апокаліпсиса, почнемо уточнювати. З перелічених семи імператорів Риму (семи голів звіра) «п’ять упало» (померло), «один є» — йдеться про шостого імператора Гальбу. Його оголосили імператором війська, що перебували в Іспанії та Галлії (Франції). Досить уже старий сенатор не мав підтримки в самому Римі, проти нього виступили війська, розміщені в Германії, вимагаючи посадити на трон свого легата Вітелія. А римські преторіанці в той час обрали імператором улюбленця Нерона сенатора Сальвія Оттона. Безумовно, фрагмент Апокаліпсиса з числом звіра писався тоді, коли імператором ще був Гальба, але його усунення вже не викликало сумніву. Про наступного імператора автор Апокаліпсиса завбачливо пише: «...а наступний (сьомий) ще не прийшов, коли ж прийде, то недовго пробуде». У автора було достатньо можливостей «знати наперед», що сьомий імператор (а ним міг стати Вітелій або Оттон, яких уже було названо, але офіційно жоден з них ще не посів престол) «недовго пробуде». Для Іоанна це було очевидно, оскільки саме тоді в Малій Азії з’явився... сам імператор Нерон! Пізніше з’ясувалося, що то був Лже-Нерон, колишній раб і підставний двійник Нерона, дуже схожий на покійного імператора: він так само мав похмурий вигляд, вмів писати вірші та грати на лютні... Було оголошено, що римський імператор зцілився від смертельної рани голови. З десяток дрібних місцевих правителів східної частини Римської імперії підтримали Лже-Нерона, а малоазійські гарнізони римських військ визнали його за свого імператора. Зібравши в кулак війська, Лже-Нерон перед вирішальним наступом на Рим зосередив свої війська на Кітносі, одному з островів Егейського моря, що поруч з островом Патмос, на якому відбував заслання та писав Апокаліпсис іудей Іоханан. Атмосфера переможної ходи «воскреслого» Нерона вплинула й на остров’ян, — ось звідки його впевненість, що сьомий імператор «недовго пробуде».

Коли ми читаємо в Апокаліпсисі, що п’ятеро імператорів упало (померло), а восьмим буде «один із семи», то при цьому слід мати на увазі «одного з п’яти» [11]. Як видно з тексту Апокаліпсиса, восьмий цар (імператор) з числа попередніх дістав смертельне поранення, отже, належить до тих п’яти, які вже померли.

Коли Іоанн писав про восьмого імператора, то й не підозрював, що його пророцтво буде аж «перевиконано». 15 січня 69 р. прибічники Оттона вбили Гальбу, шостого імператора. Автор Апокаліпсиса цього ще не знав, а тому ми можемо стверджувати, що свою книгу він написав у 68 р. І ст. — тобто після смерті Нерона й до смерті Гальби. Невдовзі після цього війська Вітелія розбили прибічників Оттона, сьомого імператора, і восьмим імператором став Вітелій. Навесні 69 р. Вітелій захопив Лже-Нерона; його спалили в череві мідного бика. Проте чвари в Римі, як і по всій імперії, не вщухали. В події вирішив втрутитися Веспасіан (за 17 главою Апокаліпсиса — другий для іудеїв звір). Перебуваючи в Олександрії, він 1 липня 69 р, оголосив себе імператором. Його одностайно підтримали римські війська, розташовані в Єгипті, Сирії та Іудеї. Прибічники Веспасіана вбили Вітелія. У 70 р. Веспасіан доручив керування військом в Іудеї своєму синові Титу, а сам відбув до Рима, де став правити як дев’ятий імператор Римської імперії.

Сучасні дослідники, серед них і богослови, дійшли одностайного висновку, що апокаліпсичний звір та його код 666 (чи рівнозначний йому 616) — то римський імператор Нерон часів написання книги Іоанном. Так, у католицькому виданні Біблії українською мовою в передмові до Апокаліпсиса можна прочитати: «Апокаліпсис написано для тогочасних людей і воднораз для всіх грядущих поколінь. Перед очима автора — тогочасний світ: Римська імперія і панівне поганство, яке вважало імператорів богами і їм поклонялося. На тлі тих умов автор змальовує всі переслідування, які спіткають церкву Божу... Окрім зовнішнього переслідування, тип якого являє собою Нерон-гонитель у символі звіра, що виступає з моря, супроводитимуть церкву і внутрішні (звір із землі) труднощі». В тому ж виданні Біблії до 13 глави зроблено таку примітку: «Десять рогів — це десять васалів римського імператора. Сім голів — це сім імператорів, починаючи від Августа». У спільному протестантсько-католицькому виданні Біблії сучасною німецькою мовою богослови роблять до тексту 13:18 Апокаліпсиса зауваження, що під числом 666 мається на увазі імператор Нерон (Kaiser Nero) [12]. Кардинал Греко-Католицької церкви у своїх коментарях до українського тексту Нового Завіту, виданого у Львові в 1994 р., пише, що «вартість чисел відноситься до Нерона» (с. 632, 638). А у вірменській християнській літературі Антихриста та звіра з числом 666 з IV ст. і до наших днів називають Нероном.

З VII ст. — часу канонізації Апокаліпсиса первісне автентичне розуміння тексту та окремих його фраз забулося, було засмічене недоречними вставками та не властивими Іоханану висловлюваннями. Та попри це Апокаліпсис зажив новим життям, будучи найбільш чутливою до злободенних додій книгою Святого письма. І чільне місце в ньому посіло магічне число 666...


1 „Сином Чоловічим” (Сином людським) у Старому й Новому завітах названо того ж Мошіаха.
2 Diadimata — діадема, вінці, корони.
3 Blasfimias — не пахучі, смердючі.
4Нижче автор Апокаліпсиса зазначає, що смертельна рана у першого звіра була від меча (13:14).
5 Charagma — знак, відмітина. У тлумаченнях фахівців та серед простих віруючих здебільшого перекладається як печатка, що невірно. „Печатка”, „печать” у грецькій мові передається словом sfragis, звідки походить термін „сфрагістика” — наука про печатки.
6 За традицією у православній, католицькій, вірмено-григоріанській та інших історично давніх церквах Апокаліпсис і тепер не читається в церквах.
7 The Greek New Testsment Introduction… Stuttgart, 1993, P. 6 — 52.
8 Там само, с. 862, наукові примітки до тексту 13:18 Апокаліпсиса. Тут же зазначено, що в давніх списках зустрічаються числа 665 і навіть 646, що можна, на мою думку, вважати похибками переписувачів.
9 Безодня, біблійною мовою „шеол” — могила, країна смерті, потойбічний світ.
10 Записаними у Книгу життя ще до початку Всесвіту вважаються лише богоугодні євреї.
11 У нас є досить підстав стверджувати з науковою достовірністю, що в первісному тексті Апокаліпсиса так і було написано: „восьмий з п’яти”. Значно пізніше неуважні переписувачі або занадто „вумні” редактори виправили це місце оригіналу на безпідставне й нелогічне „восьмий з семи”.
12 Die Bible und Neues Testament. Pattloch Verlag, 1991. Neues Testament, S. 297.

Система Orphus
Рейтинг
0
0