У Державному комітеті у справах релігії (№ 9)

25 серпня 2010, 14:19 | №9, вересень 1997 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. — 1997. — №9. — С. 25—29.

Офіційний вісник

Зустріч з православними єпископами української діаспори

Наприкінці серпня цього року в Україну прибула делегація Постійної Конференції українських православних єпископій поза межами України. Делегацію, до складу якої увійшли архиєпископ Чикагський і Західної єпархії Всеволод, єпископ Південної Америки Єремія та єпископ Торонтський Юрій, прийняв Президент України Л. Д. Кучма. Делегацію також було прийнято в Державному комітеті України у справах релігій. Під час зустрічей обговорювалось широке коло питань, що стосуються допомоги Україні з боку її діаспори, збереження національної ідентичності українців поза межами Вітчизни, здійснення культурно-просвітницької праці церков та їх харитативної діяльності, особливо щодо потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Обговорювалась також проблема гармонізації міжцерковних взаємин в Україні, намічалися шляхи, здатні сприяти подоланню розколу в Українському православ’ї.

Православні єпископи української діаспори також брали участь в роботі II Всесвітнього Форуму Українців.

Під час прийому в Держкомрелігій архиєреї поінформували керівництво Комітету про роботу II з’їзду Постійної Конференції Українських православних єпископів поза межами України у місті Гент (Бельгія), а також про сучасний стан Українських православних церков діаспори.

Найчисленнішою з-поміж них є Українська православна церква в Канаді, що нараховує 3 єпархії, 280 парафій та 162 священики. Резиденція предстоятеля (нині це митрополит Василій Федак) знаходиться у Вінніпезі; тут же діють консисторія, семінарія святого Андрія та видавничий відділ.

Українська православна церква в США має 108 парафій, 111 священиків та 7 дияконів. Предстоятелем церкви є митрополит Константин (Баган), її центр розташований у Баунд-Бруці, штат Нью-Джерсі. Тут працюють духовна семінарія святої Софії, культурний центр, видавничий відділ, бібліотека й музей. При УПЦ США діють Об’єднане сестрицтво, Українська православна ліга та Товариство святого Андрія Первозванного, яке надає допомогу потребуючим в Україні з 1992 р., а також молодіжний табір Всіх Святих.

Українська православна церква в Західній Європі має двох єпископів, парафії і священиків, відповідно: 13 і 8 — у Великобританії, 6 та 7 — у Німеччині, 5 та 3 — у Франції, 2 парафії та 2-х священиків — у Бельгії.

Українська православна церква в Південній Америці діє в Аргентині, де має 6 парафій, які охоплюють 4 тисячі вірних, а також братство Святої Покрови; у Бразилії, де окрім 15 парафій з 15 тисячами вірних працюють Об’єднання Українських православних сестрицтв, Православна ліга молоді та 4 прицерковних зали народної творчості; у Парагваї, де 7 парафій об’єднують 10 тисяч вірних і діє братство святого Юрія, та у Венесуелі, де існують 3 парафії. Очолює церкву єпископ Єремія (Ференс), чий осідок знаходиться у Куритибі (Бразилія).

Українська православна церква в Австралії та Новій Зеландії має 9 парафій і 9 священиків. Вона знаходиться в юрисдикції архиєпископа Нью-Йоркського і Вашингтонського Антонія (Щерби).

Українські православні церкви в діаспорі підлягають юрисдикції Константинопольського (Вселенського) патріархату.

 

Про міжнародну діяльність і зовнішні зв’язки релігійних організацій України

Сприяння розвиткові міжнародних зв’язків релігійних організацій України, їхній участі у всесвітніх та європейських форумах, рухах і організаціях, діловим та духовним контактам з одновірцями за кордоном є одним з важливих напрямків діяльності Державного комітету в справах релігій. Мірою відкриття Україною світу і відкриття України для світу стає дедалі більше значення міжнародних контактів церков і релігійних спільнот, а самі вони стають масштабнішими й інтенсивнішими.

Активізуються обміни делегаціями, поїздки на навчання, паломництва; звичною стала практика проведення релігійних конгресів, конференцій та семінарів за участю іноземних священнослужителів і проповідників. Тільки у першому півріччі 1997 р. управлінням міжнародних зв’язків Держкомрелігій офіційно погоджено 878 звернень, які стосувались в’їзду в Україну 1759 іноземних громадян (за весь 1996 р, такий дозвіл було надано 2635 іноземцям). Водночас 565 іноземцям було надано підтримку в реєстрації та продовженні віз (за весь 1996 р. такої підтримки було надано 538 іноземним громадянам). Як відомо, згідно з законом, клопотання про запрошення іноземців — священнослужителів, місіонерів, проповідників тощо — порушують релігійні організації, чиї статути зареєстровані в Україні відповідно до чинного законодавства. Після погодження з державним органом, який зареєстрував цей статут, іноземці можуть займатися відповідною релігійною діяльністю в тих релігійних організаціях, котрі власне й запросили їх в Україну.

Найбільше запрошень іноземців з-поміж всіх релігійних організацій надійшло у першому півріччі цього року (втім, як і в минулому) від Всеукраїнського Союзу об’єднань євангельських християн-баптистів. Держкомрелігій підтримав клопотання Союзу про запрошення 1070 іноземних громадян з 21 країни (887 осіб з США, 81—з Німеччини, 28 — з Канади, 22 — з Великобританії, 21 — з Фінляндії та ін.).

Підтримані також клопотання про запрошення до нашої країни 268 одновірців з 22 країн світу з боку Союзу Церков християн віри євангельської (п’ятидесятників), 131 іноземного громадянина з 16 країн — з боку Української унійної конференції адвентистів сьомого дня тощо.

Чим займаються ці особи? Викладають в теологічних навчальних закладах: семінаріях школах, коледжах; опікуються громадами і парафіями, що не мають пастора або священика, — адже в деяких церквах, наприклад Римо-Католицькій, підготовка священика триває 6—8 і більше років, і їх просто не вистачає. Іноземці беруть участь у різноманітних наукових, богословських заходах, благодійницьких і культурні акціях. Вони також грають активну (часом навіть вирішальну) роль у будівництві церков і молитовних будинків. Скажімо, цими днями відразу 40 іноземців реконструюють в Одесі молитовний будинок євангельських християн-баптистів. Чимало протестантських церков Заходу надсилають своїх членів на допомогу братам і сестрам зі споріднених громад у нашій країні. Крім того, іноземці приїздять в Україну на запрошення релігійних організацій і для супроводу гуманітарних вантажів. Тільки в першому півріччі цього року Комітет 116 разів надавав релігійним організацій підтримку в безподатковому митному оформленні гуманітарних вантажів (упродовж минулого, 1996 року таких випадків було 87).

Нарешті, далеко не найбільша за чисельністю група іноземців, яка вирушає в Україну за запрошеннями релігійних організацій, прибуває сюди з метою поширення власного віровчення. Але саме діяльність місіонерів з-за кордону у громадській думці часом ототожнюється з працею в нашій країні всіх віруючих іноземців (як, втім, і в інших посткомуністичних країнах), і це викликає хворобливу реакцію. Чому? Інколи в цьому звинувачують «релікти тоталітаризму» в суспільній свідомості населення країн колишнього «соціалістичного табору», закритість, підозру щодо чужинецьких впливів тощо. Очевидно, певний сенс у цих твердженнях існує. Можна певною мірою погодитись також і з тим, що спротив іноземній місії з боку традиційних церков зумовлений не в останню чергу побоюванням конкуренції. Але разом із тим не дуже схвальне, м’яко кажучи, сприйняття іноземних місіонерів неважко помітити в громадській думці і навіть у діях органів державної влади багатьох країн Західної Європи. Можна припустити, що йдеться про побоювання за долю етнічної та культурної ідентичності, загроза втрати якої турбує не тільки країни Центрально-Східної Європи, але й увесь континент. До того ж не завжди дії іноземних місіонерів є взірцем бездоганності й такту. Відомий американський місіонер, президент «Асоціації духовного відродження» Пітер Дейнека, згадавши, що нині у країнах колишнього Радянського Союзу працює від 800 до 1000 західних організацій, переважно протестантських, засвідчив: «Деякі західні місії припускались морально сумнівних або шкідливих дій, наприклад, нападів на Православну Церкву, поширення християнської літератури у неграмотних перекладах... Будь-яка опозиція іноземним місіонерам повинна кликати їх до роздумів і нагадувати про необхідність тактовності в питаннях відмінностей між культурами» (Див.: Логос. Диалог Восток—Запад. Брюссель—Мюнхен—Москва. — 1995. — С.148—149).

Було б, звичайно, дуже несправедливим вбачати в діяльності закордонних місіонерів в Україні тільки негативні тенденції. Про їх участь у поширенні духовної літератури, у різноманітних соціальних проектах справедливо сказано й написано багато добрих слів. Але є й чимало нарікань на їхню діяльність, фіксуються також порушення законодавства з їхнього боку (в минулому році, зокрема, — 19 випадків). Зрозуміло, що Держкомрелігій повинен реагувати й реагує на це відповідно до наявних у нього повноважень. Іноді самі релігійні організації не досить прискіпливо вивчають діяльність і погляди тих, кого вони запрошують в Україну, і вимушені інколи клопотатись про скорочення строку перебування в нашій країні осіб, які пропагують вчення, несумісні не лише з віровизнанням тієї чи іншої конфесії, але й із загальнолюдськими принципами.

У своїй роботі з іноземцями, які запрошуються в Україну релігійними організаціями, Держкомрелігій, природно, активно співпрацює не тільки з Міністерством закордонних справ, а й із дипломатичними представництвами іноземних держав в Україні. І, треба зазначити, в переважній більшості випадків знаходить з ними спільну й конструктивну мову. Це тим більш важливо, що не завжди й не всюди українці, які живуть за межами України, мають всебічні і повноцінні умови для гідного виразу своїх релігійних почуттів.

Це стає особливо помітним на тлі політики Української держави, чиї досягнення у справі захисту свободи совісті взагалі і релігійних свобод національних та релігійних меншин — зокрема високо цінуються міжнародним співтовариством. Дану обставину відзначили і відповідний документ ухвалили предстоятелі церков і керівники релігійних спільнот на одному з цьогорічних засідань Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.

Видається, не варто пояснювати, що сприяння міжнародним зв’язкам релігійних організацій — це не тільки «в’їзд», але й «виїзд». Сотні представників різних церков України щороку виїжджають за кордон на навчання, на прощі, для участі у конференціях, релігійно-суспільних форумах. Треба визнати: до України в’їздять нині більше, ніж виїздять від нас. Повною мірою це наслідок економічної ситуації, а також прикрого розділення на релігійному грунті, яке не додає авторитету церквам нашої країни. Але в кожному разі міжнародна активність релігійних організацій України розвивається динамічно, і, поза сумнівом, вже зараз вона сприяє дедалі більш впевненому утвердженню України на міжнародній арені.

Георгій ШАПОВАЛ,
заступник голови Держкомрелігій

 

Про соціально значиму діяльність релігійних організацій України

Милосердя та доброчинність — це праця, яка стоїть понад конфесійними й церковно-юрисдикційними розділами. Прихильники практично всіх вірувань вбачають у допомозі нужденним, стражденним, важкохворим, потребуючим та іншим людям, які опинились у скруті, свій релігійний обов’язок.

На жаль, повністю масштаби цієї праці ми не можемо осягнути. По-перше, не всі доброчинні проекти, сказати б, потрапляють до узагальнюючих статистичних звітів; по-друге, багато хто з віруючих, особливо ченці й черниці, не бажають повідомляти про свою милосердницьку працю, посилаючись на релігійні переконання й небажання «сурмити перед собою, творячи милостиню»; і, по-третє, милосердя взагалі важко виміряти цифрами. Адже не просто відповісти, хто саме зробив більше: той, хто завіз в Україну декілька тон медичних препаратів, чи той, хто впродовж багатьох місяців, навіть років опікувався безнадійно хворою людиною.

У всякому разі, за даними Комісії з питань координації гуманітарної допомоги, яка діє при Кабінеті Міністрів України, 50% її загальної кількості отримано з-за кордону по лінії релігійних організацій. Показовою щодо цього є Донецька область, де через релігійні організації минулого року було розповсюджено 60% гуманітарної допомоги; загальний же її обсяг склав понад 280 тис. доларів США та 160 тис. німецьких марок.

Релігійні організації та центри в цілому успішно працюють на ниві добродійності, подаючи необхідну допомогу нужденним, дітям, хворим та інвалідам, у лікарнях, сирітських домах та місцях позбавлення волі. Загалом згадана робота великою мірою здійснюється релігійними місіями, яких в Україні нині понад 100 і які в переважній більшості працюють під егідою протестантських церков.

Працюють вони і при православних церквах. Багатьом відома велика доброчинна праця, яку здійснюють священики й парафіяни Кирилівської православної громади Української православної церкви Києва, особливо стосовно опіки над психічнохворими та неповносправними. При Українській православній церкві Київського патріархату функціонують місіонерське товариство «Милосердя» та міжнародний благодійний фонд «Братство милосердного Самарянина», які подають допомогу багатодітним сім’ям Харківського району Києва через відповідне товариство, дитячій лікарні м. Васильків, що на Київщині, сімферопольському дитячому садку «Сонечко», ветеранам війни та праці заводу КІНАП (Київ). Активним у соціальній сфері є Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів. Його Центром християнського співробітництва передано тисячі тон гуманітарної допомоги комітетам багатодітних сімей, дитячим лікарням, у будинки для перестарілих та інвалідів. Ним засновані й утримуються християнська клініка в Києві, християнський госпіталь в Одесі; будується інтернат на 120 ліжок для оздоровлення дітей а Ялті. Діаспора одновірців подає гуманітарну допомогу через Фонд допомоги дітям Чорнобиля; баптисти з Європи допомагають медичним закладам України в оздоровленні дітей у літніх християнських таборах; баптисти з Америки — медичним закладам Християнської медичної асоціації в межах України.

В листопаді 1996 р. створено Український християнський фонд, одним із фундаторів якого є Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів (президент Г. Комендант). Засновники фонду сподіваються акумулювати близько 4,5 млн. доларів США, котрі передбачається спрямувати на будівництво в Києві медико-реабілітаційного центру для хворих, які постраждали від аварії на ЧАЕС, лікування хворих за кордоном, оздоровлення дітей, навчання за межами України талановитої молоді.

Благодійна організація «Міжнародна опікунська допомога» (США), що співпрацює з Всеукраїнським союзом християн віри євангельської (п’ятидесятників), упродовж двох років виконує програму з лікування тяжкохворих, у тому числі за кордоном. Згадана організація взяла на себе зобов’язання протягом 5 років постачати лікувальним закладам України обладнання й медикаменти.

Українська унійна конференція адвентистів сьомого дня отримала з-за кордону медичне устаткування та медикаменти, які передані пологовим будинкам, лікарням та сирітським будинкам, на суму 234 тис. доларів.

Центр громад Товариства свідомості Крішни в Україні здійснює ряд благодійницьких та милосердницьких програм. Це, зокрема, «Їжа життя», в ході якої щотижня роздається 4 тис. безкоштовних обідів для малозабезпечених громадян, інвалідів, людей похилого віку, хворих та багатодітних сімей (за списками райдержадміністрацій). Інша програма — «Дайте цим людям шанс» — спрямована на повернення до повноцінного життя в’язнів виправно-трудових колоній.

Праця на ниві благодійництва здійснюється в усіх областях України. Зокрема, в Чернігові функціонує стоматологічний кабінет, відкритий християнською місією «Дорога до спасіння». У Закарпатській області відділення благодійного товариства «Блага вість» з с. Заріччя Іршавського району за сприяння райдержадміністрації влаштувало 23—24 квітня 1996 р. у райцентрі справжнє свято. Відбулися великий концерт, євангельські читання, усім чорнобильцям, що проживають на території району, вручено подарунки, духовну літературу, продовольчі набори (по 13 кг), медикаменти. Іршавській районній лікарні, де знаходяться на лікуванні громадяни, що потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, передано медикаменти та продукти харчування.

В Тернопільській області діє низка громадських організацій, що сприяють піднесенню духовності суспільства, розподіляють гуманітарну допомогу з-за кордону. Це — благодійна християнська асоціація «Надія», обласне християнське благодійне товариство «Бетефа», благодійна християнська асоціація «Україна для Христа», обласна міжконфесійна добровільна Християнська місія милосердя «Віфлієм». Вони забезпечують безплатним харчуванням і обслуговують дітей-сиріт, інвалідів і перестарілих.

Релігійними громадами протестантського віровизнання Миколаївської області проводиться значна робота з літнього оздоровлення дітей. Обласне об’єднання євангельських християн-баптистів та місія «Християнин» створили дитячі табори відпочинку. Вони також заснували реабілітаційний центр для наркоманів, обладнують помешкання для осіб без постійного житла.

На жаль, трапляються випадки втручання представників окремих владних структур, посадових осіб в розподіл гуманітарної допомоги. Непоодинокі факти зволікань з отриманням, транспортуванням та організацією її охорони. Держкомрелігій підтримує клопотання релігійних організацій про надання пільг підприємствам і бізнесовим структурам, які постійно перераховують кошти на благодійницьку діяльність. Ставиться також питання зменшити оподаткування християнської літератури, устаткування для медичних та інших закладів, що надходить як гуманітарна допомога через мережу благодійницьких структур церкви, а також автотранспорту для благодійницької некомерційної діяльності.

Актуальним для православних церков є нагромадження необхідної матеріальної та фінансової бази для проведення благодійницької діяльності. Так, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет вважає за доцільне, щоб Кабінет Міністрів України визначив перелік товарів продовольчого та промислового призначення, які підлягають митним зборам та податком на додану вартість (ПДВ), та квоти на їх імпорт в Україну. Водночас Держкомрелігій ініціював внесення змін до чинного законодавства щодо скасування ПДВ на виконання обрядів, здійснюваних релігійними організаціями, та на культову атрибутику, що реалізується в церквах, синагогах, молитовних будинках. Постановою Кабінету Міністрів України №1010 від 12 вересня 1997 р. було затверджено перелік культових послуг та предметів культового призначення, операції з надання і продажу яких звільнюються від обкладення податком на додану вартість.

Враховуючи фінансову та економічну скруту, яку нині переживає більшість релігійних організацій, Держкомрелігій працює над пропозиціями щодо внесення у податкову політику таких змін, які б реально заохочували релігійні організації до інтенсифікації милосердницьких і доброчинних проектів, розширення відповідних інституційних структур, що їх реалізовують, а також передбачили механізми спонукання підприємницьких та бізнесових структур до підтримки церковної благодійності.

Микола ПОДА,
начальник Управління релігієзнавчої та аналітичної роботи

Система Orphus
Рейтинг
0
0