Лик Ісуса

26 серпня 2010, 10:58 | №10, жовтень 1996 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. — 1996. — №10. — С.2–7.

Борис САПУНОВ,

доктор історичних наук

Кого зображали художники всіх часів, звертаючись до образу Христа?

Уже два тисячоліття інтерес людей у всьому світі прикуто до особи Ісуса Христа. Його життя й діяльність досліджувались у безлічі богословських і атеїстичних праць, про нього написано багато художніх творів і створено величезну кількість його зображень. Останніми роками з’явились навіть кінофільми, присвячені земному життю Бога, і опера «Суперстар». Проте ані ізографи, які писали ікони, ані художники і скульптори, які створювали картини і скульптури, мозаїки і фрески із зображеннями Спасителя, ніколи не ставили перед собою завдання відтворити його справжню, автентичну зовнішність.

Християнські іконописці та художники Нового часу бачили у Христі передусім Бога, незбагненного для людської свідомості й тим паче зображення. Богословів не цікавили конкретні людські риси обличчя Ісуса — адже вони тимчасові, минущі, а духовний світ Спасителя вічний. З другого боку, атеїсти й невіруючі, заперечуючи самий факт існування Бога, не ставили перед собою завдання відтворити справжній вигляд того, кого «не існувало».

А проте завдання це надзвичайно цікаве. Цілком очевидно, що зовнішній вигляд людини несе відбиток її духовного світу. Будь-який письменник починає розповідь про свого героя з описання зовнішності — це допомагає розкрити його характер. В оповідях євангелістів не раз підкреслювалось, що Ісус постійно називав себе Сином Людським. Він як людина жив серед людей, спілкувався з ними, їв і пив, радів і страждав. Його проповіді слухали тисячі людей, з ним бесідували апостоли. Його допитував Понтій Пілат, римський намісник в Єрусалимі, прокуратор Іудеї. Як виглядала людина, що стояла перед грізним суддею? Якщо нам вдасться відтворити справжній вигляд Ісуса, ми зможемо глибше проникнути не тільки в таємниці його духовної сутності, а й психологію доби народження Нової ери.

Відомий богослов нашого часу Павло Флоренський у релігійно-естетичному трактаті «Іконостас» (1922) стверджував, що «образи, створені іконописцями, близькі до сновидінь». Ще 1905 р. академік Н. П. Кондаков в історичному та іконографічному нарисі «Іконографія Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа» виділив кілька етапів розвитку образу Христа. Він відзначив, що вже в кінці II ст. нової ери почав формуватися так званий «історичний» тип, що зберіг деякі справжні риси реального образу Ісуса. Згодом духовна цензура ретельно знищила всі близькі до оригіналу його зображення. У IV ст. історичний тип замінюється на «ідеальний», в якому Ісуса зображають у вигляді «доброго пастиря», що повністю втратив будь-які конкретні риси реального Христа. У IV-V ст. виникає третій, так званий «символічний» тип. Відбувається повний відрив від праобразу: замість людини зображується її символ — то у вигляді якоря (символ спасіння), то у вигляді риби (грецька назва якої звучить як абревіатура слів «Ісус Христос Бога Син» — Ісhtys) або дельфіна, що, за античними та середньовічними уявленнями, був втіленням людинолюбства.

Еволюція іконографії Христа була зумовлена глибокими перемінами в житті й у релігійно-філософських та художніх поглядах ранньохристиянського суспільства. Нікейській собор 325 р., що прийняв Символ віри, зосередив духовні сили християнства на сприйнятті божественної сутності Христа. Його портретні риси, як тимчасові і скороминущі, втратили значення в очах іконописців і парафіян. Богослови вчили, що сприймати і зображати Боголюдину людському розуму не дано. Ізограф може написати тільки такий образ Ісуса, яким уявляє його у своїй свідомості.

Природно, що Н. П. Кондаков намітив лише схему еволюції іконографії Ісуса Христа. На практиці же картина була складнішою. Ще в IV і V ст. було створено зображення Ісуса, в яких збереглися окремі риси Його реальної зовнішності. У випадково вцілілих пам’ятках тієї доби Христа зображено крупним, сильним чоловіком з коротко підстриженою нероздвоєною бородою, довгим, до плечей каштановим волоссям, з тонким, прямим і довгим носом. Такі зображення збереглися на саркофазі з Латеранського музею в Римі, в мозаїчній композиції Ровеннської капели V ст., у крипті (підземній церкві) катакомби св. Доменіани ІV-V ст. Певною мірою до цього типу примикає зображення Христа в російській композиції «Спас, мокрые брады». На іконах цього ізводу в Христа великий тонкий і прямий ніс, волосся до плечей. Першу згадку про подібну композицію зафіксовано в історика Церкви Євгарія (після 393 р.). У римській церкві в ім’я св. Констанци (394 р.) збереглися дві мозаїки із зображеннями Ісуса, близькими до «історичного» типу. Схожу картину можна побачити в янтарній мозаїці базиліки в ім’я Іоанна Предтечі в Латерані у Римі, датованій 458 р. Особливе місце серед зображень Ісуса «історичного» типу посідає Спаситель на іконі з монастиря св. Катерини на горі Синай. Вона була виконана в кінці V — на початку VI ст. у традиціях пізньоантичного реалістичного мистецтва й, цілком вірогідно, зберегла деякі портретні риси Спасителя.

У Росії іконографія Христа змінювалась так само, як і у країнах Західної Европи, хоча тут і простежується деяке запізнення в часі. У середині XVII ст. російський іконопис відійшов від традицій візантійського письма. Епоха московського бароко, перебравши на себе функції нездійсненої у середині XVI ст. російської моделі Відродження, створила свій ідеал краси, в тому числі й у іконописі. Теоретичну основу образотворчого мистецтва Нового часу обгрунтував ізограф XVII ст. Симон Ушаков. Він знайшов на диво точний образ, який передає характер творчості іконописця. Сучасною мовою його знахідку можна визначити як відчутне на дотик втілення віртуальної реальності. Він учив, що картина, створена художником, — то аналог відображення в дзеркалі об’єктивної реальності. Воно мовби існує, передає точну подобу людини, її позу, порух — і водночас цього зображення не можна торкнутися, його немає у світі реальних об’єктів.

Пізніше в Академії мистецтв релігійні сюжети стали втілювати реалістичними методами. Перед академіками постало дуже складне завдання — як зображати Христа? Особливо гостро ця проблема сприймалась у середині XIX ст. У 30-х роках Ф. Бруні створив чудову картину «Моління про чашу». Численні її відтворення були в багатьох сім’ях ще до Великої Вітчизняної війни. Двадцять років працював над образом Ісуса в картині «Явлення Христа народу» О. А. Іванов (1837-1857). 1872 р. І. М. Крамськой закінчив монументальне полотно «Христос у пустелі». 1887 р. В. Д. Полєнов написав «Христа і грішницю» («Хто без гріха?»), а 1890 р. М. М. Ге — картину «Що є істина?» на євангельський сюжет допиту Христа Понтієм Пілатом.

Мистецтво Нового часу, порвавши з традиціями Середньовіччя, поставило людину на вищий щабель в ієрархії земних цінностей. У зображеннях Христа воно прагнуло передати його людську красу й божественну суть.

Так кого ж зображали художники всіх часів і народів? Образ, породжений їх сновидіннями? Свої уявлення про Боголюдину? Можливо. Але майже ніколи — Сина Людського, який ходив по землі, вчив тих, хто його слухав, страждав на хресті. Фільми, вистави, опери про нього не сходять з екранів і театральних сцен. Отож перед режисерами й художниками постає цілком конкретне питання: як має виглядати актор у цій ключовій ролі? Чи зможе його зовнішність бодай віддалено передати наші уявлення про Христа?

Спробуймо відповісти на це вельми складне, але цікаве запитання,

Хоч як це дивно, але в текстах усіх чотирьох євангелій немає жодного слова про зовнішній вигляд Учителя. А проте учні близько чотирьох років супроводжували Ісуса, їли й пили з ним, слухали його проповіді. Елементарна логіка, властива всім людям, говорить про те, що вони повинні були на все життя запам’ятати, як виглядав їх Учитель. Проте згадки про це немає жодної. І це тим більш дивно, що вони відзначали навіть окремі, часом незначні штрихи його поведінки, які не розкривали його характеру й не були потрібні в їхніх розповідях про Христа.

У церковній традиції склалася легенда, що Ісус був невисоким на зріст і фізично слабким. Ці уявлення про зовнішній вигляд Христа якоюсь мірою спирались на євангельську оповідь про те, що він помер на хресті через три чи чотири години після розп’яття. Євангелісти відзначили подив з цього приводу Понтія Пілата, який добре знав, що розіп’яті мучились на хресті кілька днів.

Противник Христа і християнства знатний римлянин Цельс, відвідавши в 150 (чи 178) р. місця, де проповідував Спаситель, писав, що «Ісус був маленький на зріст і з таким негарним обличчям, що воно викликало відразу». Йому вторував сучасник, юрист і християнський письменник Тертуліан (народ. 160 р.): «Зовнішність його (Ісуса. —Б. С.) була позбавлена будь-якої краси і привабливості». Проте у християнській традиції ці несхвальні відгуки було переглянуто під кутом тези про те, що тіло тлінне, а душа вічна.

Констанція, сестра візантійського імператора Константина, у IV ст. Нової ери знайшла серед багатьох ікон одну, котра, як їй здалося, увічнила справжній образ Христа. Щоб переконатися у правильності свого здогаду, вона написала відомому тогочасному богослову Євсевію. На прохання височайшої особи підтвердити її припущення Євсевій відповів різким «Посланням». Він дорікав сестрі імператора за її бажання віднайти «справжній лик Ісуса», називаючи це язичницьким звичаєм збирати портрети родичів. Він вичитував її за «рабське шанування образу Ісуса Христа», закликав зректися традицій пізньоелліністичного реалістичного мистецтва й зосередити увагу на «сприйнятті внутрішнього змісту істинного і достойного образу, баченого тільки Отцем!» «Зобразити Христа людський живопис не в силах», — стверджував знаний богослов.

Цей лист Євсевія став програмним документом усього християнського образотворчого мистецтва аж до наших днів. Згаданий трактат Павла Флоренського по суті лише повторює тезу Євсевія. Створювалось враження, що на запитання, поставлене на початку статті, відповісти неможливо. Але...

1905 р. у вже згаданій праці Н. П. Кондаков опублікував три документи, які містять описи зовнішності Ісуса. Умовно їх можна назвати так: «Послання до візантійського імператора Феофіла», датоване 829-843 рр., «Сказання ченця Єпіфанія» (початок IX ст.) і лист проконсула Лентула імператору Тіберію та римському сенату (І ст.). Ці твори, відомі лише вузькому колу спеціалістів, не привернули уваги ні богословів, ні атеїстів. Опублікувавши ці документи, Н. П. Кондаков не вказав їх походження; неясною залишається й історія їх текстів. Вчені досі не переконані у вірогідності інформації, що міститься в них. Завжди існував сумнів, чи не є ці твори пізніми фальшивками. Цілком очевидно, що звичайні методи аналізу з арсеналу текстологів, філологів та істориків у даному разі не можуть бути застосовані. Необхідно шукати інші, нетрадиційні методи дослідження. Завдання, що постало перед ученими, нагадувало завдання слідчого, який має визначити достовірність показань свідків певної події. Існує спеціальна галузь криміналістичної науки, що займається перевіркою вірогідності свідчень. У ній розроблено систему методів перевірки часто суперечливих свідчень очевидців. І у нас, і за рубежем ця галузь науки завоювала загальне визнання, і її висновки вважаються об’єктивними.

Оскільки всі три автори стверджували, що вони склали описи зовнішності Ісуса зі слів очевидців, спробуймо визначити ступінь їх вірогідності, послуговуючись методами сучасної юридичної науки і практики.

По-перше, слід з’ясувати, який зв’язок існує між трьома розглядуваними повідомленнями, — тобто походять вони з одного джерела чи з трьох різних? Чи не повторюють вони одне одного?

Уважне зіставлення інформації, що міститься в цих творах, приводить до висновку, що всі вони походять з трьох (або більше) незалежних джерел і текстуально не повторюють одне одного. По-друге, теорія показань свідків вимагає з’ясувати, чи були інформатори зацікавлені об’єктивно викласти те, що бачили? Чи не було їм вигідно прикрасити або, навпаки, негативно змалювати зовнішність особи, про яку вони давали свідчення?

Вивчення творів приводить до однозначного висновку: всі три автори (або ті, хто складав ці тексти) не вкладали у свої твори емоційних оцінок — ні негативних, ні позитивних. Явна їх безсторонність свідчить про те, що вони зробили об’єктивні записи про зовнішність Христа.

По-третє, необхідно встановити, наскільки свідчення трьох авторів збігаються (або не збігаються) між собою. Чи немає в них внутрішніх суперечностей? Скажімо, «високий брюнет» в одного виявиться «низеньким блондином» в іншого?

Порівнюючи описи трьох авторів за всіма позиціями, висновуємо, що вони збігаються, в них немає жодної суперечливої характеристики, є тільки доповнення й уточнення. Якщо об’єднати показання трьох незалежних свідків, то людина, котру називали Ісусом Христом, виглядала так:

Зріст: дуже високий як на ті часи, — близько 180 см. Це відзначили всі три автори.

Посадка голови: постава: злегка нахиляв голову, тримався не зовсім прямо.

Обличчя: як у матері, трохи звужене донизу, гладеньке, без зморщок, з легким рум’янцем.

Ніс: тонкий, великий, прямий.

Брови: зсунуті, чорні, не надто вигнуті, майже прямі.

Волосся: кольору лісового достигаючого горіха, не дуже густі, не стрижені, нагадують колосся стиглого жита, довгі, рівні, до вух, —а ще кучеряві, розсипані по плечах.

Борода: темна, кольору пшениці, подібна до волосся, густа, роздвоєна.

Очі: глибоко посаджені, дуже чисті, жовті, світлі, блискучі, з мінливим виразом.

Плечі: вузькі.

Пальці рук: довгі, тонкі.

Словесний портрет, складений на основі трьох джерел, вийшов настільки професійним, що просто дивно, як могли стародавні автори такою мірою наблизитись до сучасних норм портретного описання!

Прискіпливі критики можуть зауважити, ніби немає впевненості в тому, що окремі елементи описів насправді стосуються однієї особи. Можливо, перед нами сумарний портрет кількох осіб, суміщених в одній людині? Щоб відповісти на це запитання, я звернувся за консультацією на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету до найкрупнішого спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи професора В. П. Петрова. Ознайомившись з «матеріалами справи», професор відразу сказав, що наведені характеристики стосуються однієї людини. І ця людина має характерні ознаки, бо вона була носієм синдрому Марфана.

За визначенням фахівців, синдром Марфана являє собою дефект сполучних тканин. При ньому людина має дуже високий зріст, довгі руки й ноги, довгі, тонкі й гнучкі пальці, незначне викривлення тулуба. Як уперше показав радянський генетик В. П. Ефроїмсон, цей синдром може давати позитивний ефект. Люди з синдромом Марфана вирізняються високим психологічним і фізичним тонусом. Вони виявляють високі розумові здібності, неабияку енергію й цілеспрямованість. Серед носіїв цього синдрому були А. Лінкольн, Н. Паганіні, Ш. де Голль, кілька відомих письменників. Для них усіх були характерні зовнішні риси, що їх згадані автори приписали Христу.

Після цієї консультації я переконався, що всі три джерела зберегли риси справжнього зовнішнього вигляду Христа. Ретельно виконаний словесний його портрет зробив можливою спробу створити фоторобот. Вдалося зв’язатися з експертом-криміналістом вищої кваліфікації В. М. Павловим, який і виконав цю роботу.

Технологію переведення словесного описання у графічний портрет відпрацьовано досить ретельно. Нею широко й успішно користуються як правоохоронні органи, так і заінтересовані інстанції.

Останнім часом багато писали про «портрет» Ісуса на Туринській плащаниці. Численні експертизи істориків, фізиків, ботаніків, нумізматів, проведені на найвищому рівні, майже довели її автентичність. На жаль, тільки «майже», бо фізики рішуче її заперечують. У даній статті ми не розглядатимемо проблему датування тканини Туринської плащаниці. Будемо виходити з припущення, що це — та сама тканина, в яку було загорнуто тіло страченого Спасителя.

Коли я просив зробити фоторобот Ісуса, то спеціально не показував криміналістам комп’ютерну проробку лику на Туринській плащаниці. Після виконання фоторобота з’явилася можливість порівняти обидва зображення Вчителя. Зображення ці схожі й несхожі. На фотороботі — чоловік у розквіті сил, який щойно почав свою проповідницьку діяльність. На плащаниці — він же через 5 років, після перенесених тортур і хресної страти. Збігається зріст: на плащаниці зберігся відбиток тіла високої, близько 180 см, людини. Всі, хто вивчав зображення на Туринській плащаниці, дійшли висновку, що розіп’ятий був літньою людиною. За євангельською традицією Ісусу на момент страти було 33 роки. У низці статей автор доводив, що Христос народився не в нульовому році, а років на чотири раніше. Тоді на час страти йому мало бути не менше 37-ми.

Після тортур і розп’яття людина могла відразу ж постаріти на добрий десяток років і виглядати літньою.

З усього викладеного можна виснувати: є серйозні підстави стверджувати, що синтезований портрет передає справжній лик Ісуса Христа на початку періоду його проповіді Нового Заповіту.

Література
1. Н. Никольский. Евангелие в памятниках иконографии. — С-Пб., 1892.
2. Н. Кондаков. Лицевой иконописный подлинник.// Иконография Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа. — С-Пб., 1905. — Т. І.
3. Норман Андерсон. Иисус Христос. Свидетельство истории. Пер. с англ. — С-Пб., 1905. (Репринт).

Система Orphus
Рейтинг
0
0