Богородице, Діво, радуйся

26 серпня 2010, 10:49 | №10, жовтень 1996 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. — 1996. — №10. — С. 25–27.

Галина БОНДАРЕНКО

Культ Богородиці в Україні

В історії релігії культи жіночих божеств — одні з найдавніших. Велика Богиня кам’яної доби, Ізіда, Кібела, Гея, рожаниці, грудасті жінки-глеки трипільців, кам’яні скіфські баби —то все представниці сонму жінок-богинь, чиї імена та зображення дійшли до наших днів, Вони не загубились у віках, хоч давно вже забулись і зникли належні їм почесті.

Християнізація України, як відомо, не була швидкою та легкою. Долаючи опір язичництва, нова віра часто зливалася з ним, асимілюючи окремі давні культи, звичаї, обряди. Так, зокрема, сталося з Богородицею. Вшанування нашими предками жіночих духів, божеств стало благодатним грунтом для виникнення й поширення в Україні її культу.

Серед язичницького київського пантеону князя Володимира згадується лише один ідол жіночого божества — Мокоші, походження якого й досі остаточно не з’ясовано. Літописи оповідають і про «треби» берегиням, і про звичай варити кашу рожаницям. А фольклорні пам’ятки зафіксували вірування українців у Долю, пошанування п’ятниці, яку вважали днем, присвяченим Мокоші.

Аналіз поширених у народі апокрифів про Богородицю, легенд і переказів, описаних звичаїв та обрядів, що відправлялися на так звані богородичні свята, дає підставу стверджувати, що пошанування її стало природним для наших предків.

Звичайно ж, поширення культу Пречистої Діви, окрім давніх язичницьких вірувань, спиралося насамперед на церковні оповідання про її життя. За свідченнями отців Церкви, Богородиця була середнього зросту, мала золотаве волосся, темні брови дугами, прямий ніс, трохи видовжене обличчя, тонкі пальці. У 4 роки батьки відвели маленьку Марію в Єрусалимський храм для виховання. Тут вона зростала, перебуваючи час у молитвах, читанні святих книг, займаючись шитвом. Вона правила іншим за приклад сердечної смиренності, цнотливості та стриманості в розмові.

У 14 років, коли вже не стало її батьків, Марія вирішила присвятити своє життя Богу. Саме тому вона заручилась із благочестивим старцем Йосипом — майстром-теслею, щоб обом їм не йти всупереч громадській думці того часу, яка вважала шлюб найбільшою цінністю для жінки.

Ніхто із жителів убогого провінційного містечка Назарета, звичайно ж, не здогадувався й не сподівався, що бідна і незнана дівчина, хоч і царського роду — з коліна Давидового, стане в неповних 15 років матір’ю Христа — Спасителя людей. Однак з волі Божої «слово стало тілом». Попереду в молодої матері — недовгий людський вік, сповнений радощів за свого Богосина та страждань, що, «мов гострий меч, проймуть її душу». А поки ще Божий дух пробуває в ній до народження дитини, натхнена ним Діва складає пісню подяки Богові. Згодом вона стане канонічним текстом Євангелія: «Величає душа
моя Господа, і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм» (Луки, 1:46-55).

В українських легендах, як відомо, зустрічається сюжет про створення жінки з квітки мальви (на відміну від чоловіка, зліпленого з глини). Після того, як перший чоловік обрав собі таку пару, Творець зробив з жінки-квітки Богородицю. Цікаво, що ця легенда перегукується з постулатом Католицької церкви про непорочне зачаття Богородиці. З XII ст. католики відзначають відповідне «окреме» свято, яке не визнається Православною церквою.

Богородиці присвячувалося багато храмів. Так, у всіх Запорізьких січах головною завжди була церква Покрови пресвятої Богородиці. У XIX ст. Покровські монастирі існували в багатьох великих містах України — в Києві, Харкові, Черкасах та ін. Повсюди було чимало Покровських церков, церков Різдва Богородиці та присвячених Введенню Богородиці у храм. Серед ікон Пречистої найбільще шанувались Володимирська (за переказом, намальована самим апостолом Лукою), Казанська, Тихвинська.

Видатний письменник-проповідник XVIII ст. Антоній Радивиловський присвячує Богородиці чимало своїх оповідань, сюжети яких перегукуються з народними переказами. Серед них — розповідь про образ Богородиці, вкритий краплями роси. Побачивши його в одній церкві, люди дуже здивувались. Але священик (або праведник) пояснив, що це — краплі поту Божої Матері, яка з усіх сил утримує караючу руку свого Сина, спрямовану проти грішників, — і вірні тут же покаялись. Цікавим є також оповідання про те, як одна дівчина навчила пташку співати «Радуйся, Маріє». Одного дня «драпіжная» (розбійна, хижа) птаха спіймала співочу пташку, але тут же впала замертво, коли та проспівала свою славу Богородиці. (Див.: В. І. Крекотень. Оповідання Антонія Радивиловського. — К., 1983. —С.215, 240, 261).

У народному календарі богородичні свята — так звані пречисті займали важливе місце. Особливо шанували їх жінки. 28 серпня, на першу Пречисту — день Успіння Богородиці (близько 48 р. після Р. X.) поминали померлих матерів та бабусь, розстилаючи на могилах рушники й відбуваючи тут поминальний обід. (Див.: Г. П. Маковій. Затоптаний цвіт. — К., 1993. — С.168). Після свята дівчата звільнялися від важкої роботи. Про це говорить приказка: «Прийшла перша Пречиста — стає дівка речиста».

Друга Пречиста — Різдво Богородиці (21 вересня) було своєрідним жіночим днем. Дівчата сплітали вінок і несли до церкви «на престол Богородиці» — щоб швидше вийти заміж. Діти вітали матір зі святом, даруючи їй невеликі гостинці, — хто хустинку, хто ложку. На другу Пречисту починали засилати сватів, тому дівчата на виданні сиділи ввечері вдома, їх дожидаючись. Бездітні жінки просили в Богородиці милості — мати дитя й замовляли в церкві службу та давали обід для бідних.

Найурочистішою з усіх пречистих була Покрова (14 жовтня) — свято на честь перемоги християн під заступництвом Богородиці над невірними. Це було водночас і жіноче, і козацьке свято. Козаки, сподіваючись на заступництво Божої матері в бою, охоче давали гроші й закладали Покровські церкви. Для тих, хто будувався, добрим знаком вважалось увійти в хату до Покрови, щоб Богоматір захистила і дім, і родину від усякого зла. Дівчата молилися святій Покрові про вдале заміжжя, сподіваючись на яке покривали ікону Богородиці хусткою чи власноруч витканим та вишитим рушником. До Покрови тривало недовге бабине літо, а відтак земля вже вкривалась чи листом, чи снігом.

Пошанування Богородиці проходить через усі обряди календарного циклу. На Різдво співали колядки про митарства святої родини з немовлям Ісусом. За народними переказами, саме Матінка Божа придумала першу крашанку та писанку — щоб забавляти малого Ісуса. Коли народжувалась дитина, заступництва для неї прохали в Богородиці. З іконами Ісуса Христа та Богородиці молоді брали шлюб. Ці ікони мали обов’язково бути в кожній хаті. Людина, яка хворіла й бажала собі легкої смерті, просила про це також Богородицю. Ім’я Богородиці найчастіше згадується і в українських замовляннях та заклинаннях — давньому, язичницького походження, фольклорному жанрі. Молитва до Богородиці вважалася такою ж обов’язковою щоденною молитвою, як і «Отче наш».

Серед чудотворних та ікон, що обновляються, найчастіше зустрічаються ікони Богородиці. Сучасні дослідники енергетичних явищ пояснюють ці факти силою віри людей, що моляться саме цій іконі. Вони впевнені в тому, що звеличена Духом Святим, знесена на небо земна жінка зрозуміє їх краще й не відмовить у заступництві.

Під благодатну опіку Пречистої Діви віддають себе міста та держави. Народний переказ стверджує, що Києву не загрожує ніяка серйозна небезпека до того часу, поки з-під куполу Софійського собору благословлятиме його зображена там Оранта — Богородиця-заступниця. На закінчення хотілося б нагадати таку євангельську думку: «Діва (Єва) вигнала нас з раю, через Діву (Марію) ми отримали життя вічне — чим осуджені, тим і звеличені» (Св. Іоанн Золотоуст).

Система Orphus
Рейтинг
0
0