„Новий вік” ознака занепаду чи початок сходження?

26 серпня 2010, 11:21 | №8, серпень 1996 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. — 1996. — №8. — С.35-38.

Олена КАРАГОДІНА,

кандидат медичних наук

Що таке «Новий вік» ? І що являє собою цей рух в Україні? Звідки і як з’явився він у нас і чого слід сподіватися від нього в найближчому майбутньому? Гадаємо, що відповіді на ці запитання могли б допомогти розібратися в тій непростій ситуації, що її називають «релігійним бумом», або «містифікацією суспільної свідомості» в посттоталітарному суспільстві. Отже, про феномен «Нового віку» — його минуле, сьогодення й, наскільки це можливо, — майбутнє в новому, XX! столітті.

До «Нового віку», або «Нового часу» відносять нові релігійні і духовні течії, що з’явились у країнах Західної Європи та Північної Америки й досить швидко стали масовим суспільним явищем. Цей термін вперше було використано ще на початку XX ст. для характеристики теософського й антропософського вчень. Сучасні групи «Нового часу» успадкували основні концепції теософії О. П. Блаватської: вони проповідують ідеї єдності всього сущого й закономірної зумовленості подій у житті людини і всесвіту, уявлення про ієрархічність світобудови з пануванням Абсолютного Розуму над світом енергії, руху і матерії. О. Блаватська вважала, що людство є ступенем у загальній ієрархії, учасником еволюції та інволюції, що відбувається по висхідній спіралі. Століття тому автор теософського вчення стверджувала, що людство переживає п’ятий етап свого розвитку П’яту расу, яка заступила попередні, більш мудрі генерації. Їх мудрість дійшла до нас у вигляді потаємного езотеричного знання. У надрах П’ятої раси визрівають передумови для перетворення на Шосту, більш досконалу духовно й фізично расу. Новий виток спіралі розвитку людства сучасні послідовники О. Блаватської пов’язують з ерою Водолія епохою розквіту іншої форми свідомості, вдосконалення людини та гармонійної перебудови світу. Тому й діяльність «Нового часу» спрямована на розвиток прихованих здібностей особистості, духовне зростання, перетворення суспільства шляхом перетворення світогляду окремих індивідів. Хоча «Новий вік» існує вже близько 30 років, серед дослідників цього явища й досі немає єдиної думки про те, які саме групи формують цю течію і які справжні причини його виникнення. Англійський соціолог релігії А. Баркер відносить до груп «Нового віку» численні комуни, які проповідують вегетаріанство, «повернення до землі», землеробство на основі органічних технологій, натуральне господарство, рух «зелених», а також велику кількість неоязичницьких, окультно-містичних та спіритичних організацій. Той факт, що діяльність «Нового віку» .спрямована на перетворення й розвиток особистості, дає підстави зарахувати до цієї течії і рух гуманістичного потенціалу — низку напрямів сучасної психотерапії, мета яких — розвиток творчих здібностей на основі реорганізації особистого досвіду й досягнення рівня «емоційної компетентності», тобто подолання конфлікту між раціональним та емоційним компонентами особистості.

Фундатор Інституту вивчення американської релігії Д. Мелтон називає концепції «Нового віку» сплавом окультних знань з доктринами і практиками, характерними для східних і західних релігій. До окультних уявлень, на його думку, належать і феномени екстрасенсорного сприйняття, зокрема телепатія, ясновидіння, духовне зцілювання й передбачення майбутнього.

Польський релігієзнавець В. Павлючик вважає «Новий вік» міленарійним (від «міленіум» — тисячоліття) язичницьким культом, оскільки його прихильники проповідують ідею можливості спасіння ще за життя. На противагу ортодоксальному християнству з його вірою в потойбічність божественного, міленаризм проголошує священне внутрішньо притаманною земному буттю властивістю.

Розмаїття теоретичних побудов «Нового часу» схематично можна звести до таких складових: 1) поєднання елементів традиційних світових релігій та запозичень зі східних філософій; 2) паранаукові, метафізичні або парапсихологічні концепції, які включають уявлення про принципову (науково обгрунтовану) можливість подолання матеріальних перепон, простору і часу шляхом телепортації, існування інопланетних цивілізацій, спілкування з «піднесеними вчителями» або вищими сутностями, уявлення про єдиний біоенергоінформаційний простір, властивості біополя тощо; 3) окультні доктрини, серед яких найбільше значення мають уявлення про всезагальні зв’язки між елементами всесвіту (планетами, металами, коштовним камінням, рослинами й частинами людського тіла), між смислом слова і його начертанням у кабалі, на яких грунтується окультне вчення про аналогії; 4) уявлення про психічні особливості людини, можливості їх практично безмежного розвитку шляхом раціонального пізнання, дозараціонального досвіду й цілеспрямованого використання певних психотехнічних прийомів.

Від того, яким саме чином та чи та складова впливає на практику даної течії, наскільки вона теоретично відпрацьована, істотно залежить характер і «соціальне обличчя» групи. В Україні нині є кількадесят напрямків, що їх можна зарахувати до руху «Нового віку»: Теософське товариство, товариство «Жива етика», «Наука розуму», «Діанетика», товариство психотехнічної культури «Вогненна квітка», «Симорон» тощо.

Два останні більшою мірою орієнтовані на розвиток особистісного потенціалу шляхом використання психотехнічних прийомів, хоча їхня практика має в підґрунті досить струнку «теоретичну платформу» метафізичного типу. Слідом за Р. Емерсоном «Наука розуму» відмовляється від ідеї персоніфікованого Бога, сприймаючи божественне як Абсолют, єдиний дух, осягнення якого можливе в молитві та медитації. «Діанетика» претендує на граничну технологічність і навчає прийомів само і взаємодопомоги, Вона обіцяє досягнення успіхів у науці, бізнесі, управлінні, але за цим стоїть віра в реінкарнацію, перевтілення «тетану», або духу й можливість звільнення духовного начала з полону матеріалізму. «Екстрасенсорне зцілювання» має своїм джерелом головним чином паранаукові (парапсихологічні) уявлення, але включає й такі компоненти, як магія, молитви, психотехніки.


Вичерпний опис груп «Нового часу» — завдання майже нездійсненне, оскільки вони не тільки навдивовижу багатобарвні й дуже динамічні, але й потребують не раціонального, а радше інтуїтивного осягнення.

Упродовж останніх 3-5 років, скажімо, езотерична частина доктрини течій «Нового часу» в нашій країні постійно «поглиблюється», виявляються дедалі стародавніші й потаємніші джерела знань. Цьому сприяє видавничий бум, розвиток контактів із закордонними езотеричними угрупованнями. Активізуються спроби тлумачити «таємну мудрість» за допомогою сучасних наукових уявлень. З позиції офіційної науки ця тенденція має вигляд суто умоглядних, абстрактних пошуків подібності між прадавнім і сучасним науковим знанням.

Як теоретична платформа, так і практика «Нового віку» збагачуються за рахунок відомостей, одержаних інтуїтивним або екстрасенсорним шляхом. Ще О. Блаватська вважала можливим осягання «божественної мудрості» за допомогою спілкування з духовними вчителями через особливі канали. Сьогодні «контактери» отримують інформацію у вигляді слухових та зорових образів, прямих або символічних відповідей на поставлені запитання, шляхом автоматичного письма — і, як правило, повідомлення є неконкретними й потребують «розшифровки» і переосмислення.

Практики «Нового часу» змінюються і внаслідок дедалі ширшого синтезу технік особистісного зростання, до яких належать медитативні прийоми східних культів, різноманітні техніки сучасної психотерапії. Вони безперервно оновлюються за рахунок їх комбінування і творчого реформування.

Слід також відзначити, що «Новий вік» поповнюється групами, які виникають мовби поза колом його проблематики. Такими, наприклад, є рух івановців або «Екстрасенсорне зцілювання», які спершу мали переважно оздоровчу спрямованість, а останніми роками набули характеру світоглядних систем окультно-містичного типу. Якщо врахувати подібні тенденції, то стають зрозумілими труднощі описання цих рухів у статиці, — процеси їхнього розвитку відбуваються з дедалі більшим прискоренням, за принципом геометричної прогресії.

Нелегко також охарактеризувати «Новий вік» у термінах «позитивний — негативний» або оцінити персональну й соціальну значущість цього феномена. Навіть причини його бурхливого зростання дослідники оцінюють неоднозначно. З одного боку, «Новий час» розглядають як вияв кризових явищ у суспільстві, з другого ж — висловлюється думка, що діяльність цих організацій — то є паростки духовних практик майбуття.

Прихильники «кризової теорії» пов’язують розквіт «Нового віку» з кризою в економіці, науці, ідеології, традиційних церквах. Вони стверджують, що «нововічний» рух є одним з виявів духовного занепаду, зневіри, глухим кутом, і, отже, слід протидіяти подальшому його розвиткові.

На думку ж опонентів, що також враховують кризові явища в суспільстві, рух «Нового часу» — це початок позитивних перемін у соціальному й духовному житті. У рамках цієї концепції криза науки розглядається як результат її обожнення, надання одержаним науковим шляхом фактам статусу абсолютної істини, ілюзій щодо безмежних можливостей раціонального знання. «Новий вік» передбачає альтернативу — синтез раціонального й інтуїтивного, ірраціонального знання, перспективу гуманізації науки, її перетворення на основі холістичних (від англ. whole — повний, всеосяжний. Скажімо, холістична медицина виходить з того, що слід лікувати не хворобу, а організм у цілому. — Прим, ред.) принципів.
Позитивна оцінка «Нового віку» грунтується на обстоюванні ним доктрини особистої відповідальності: кожна людина відповідає за те, що вона робить. Оскільки ж окрема особа — часточка Абсолюту, то кожен відповідає за все, що діється у світі.

«Новочасні» ідеї проникають у світську освіту, бізнес, маркетинг, породжують видавничий феномен. Згідно з даними американських соціологів, серед сучасних американців представники «Нового часу» — це здебільшого багаті, добре освічені люди, невдоволені традиційними віровченнями.

Негативне ставлення до нових релігійних течій взагалі й «Нового віку» зокрема відбиває інтереси й емоційні оцінки різних соціальних груп. Християнська церква вважає доктрини «Нового віку» єретичними й пов’язує виникнення цього руху з багатолітньою критикою християнства. Психологи та психіатри говорять про патогенний вплив нових культів, про практику примусового «промивання мізків» щодо членів цих організацій. Батьки стверджують, що їхні діти зазнають дії «психотронної зброї», «зомбуються» лідерами нових релігійних течій. Проблема «програмування» членів нових релігійних організацій, що виникла в середині 80-х років, і досі є предметом запеклих суперечок. Так, представницька комісія Американської психологічної асоціації у 1987 р. дійшла висновку, що теорія «промивання мізків» не має задовільного наукового обгрунтування. Пізніше ця думка не раз зазнавала критики. І хоч у низці досліджень і було виявлено позитивний зв’язок між релігійністю, переживаннями містичного характеру й такими показниками, як рівень соціальної адаптації і рівень задоволеності життям, останнім часом деякі російські психіатри дедалі частіше говорять про згубний вплив нових конфесій на психічне здоров’я.

Противники «Нового віку» використовують для характеристики нових релігійних течій такі поняття, як «тоталітарні секти», «квазірелігія», «культи», що мають явно негативне забарвлення. Це зумовлено, зокрема, й тим, що ці терміни здавна відображали ставлення офіційної церкви до нових конфесій. Згідно з оксфордським словником англійської мови, слово «культ» (від лат. cultus — поклонятися, шанувати) увійшло в обіг у XVII ст., а відтак знову в середині XIX ст. на означення відособленої релігійної групи. Воно вкорінилося в теологічній лексиці й нині вживається для характеристики відмінних від ортодоксального християнства течій. Так, християнський теолог У. Мартин визначає культ як групу людей, що об’єднались навколо чиєїсь інтерпретації Біблії. Їхні погляди на основоположні доктрини християнської віри, а надто ті, котрі стосуються твердження, що Бог став людиною в подобі Ісуса Христа, суттєво відрізняються від ортодоксального християнства.

Подібне однозначне тлумачення слова «культ» не враховує багато значущості поняття. Цей термін віддавна вживався на позначення специфічної форми богослужіння або ритуалу, властивого певній традиції. Крім того, поняття культу як об’єкта шанування й поклоніння може характеризувати й феномени світського життя (наприклад, «культ особи», що очолює державу або політичний рух).

На думку англійського соціолога Д. Саліба, позначення релігійних рухів терміном «культ» припускає ставлення до них як до небезпечних, продажних, розпусних і псевдорелігійних. В результаті сама тільки згадка про «нові релігійні культи» автоматично породжує невдоволення, страх і навіть паніку, викликаючи бажання мобілізувати й спрямувати вплив громадських організацій і традиційних релігійних конфесій на обмеження й заборону діяльності нових угруповань.

Ще більш негативного відтінку набуває визначення неортодоксальних релігійних рухів як «тоталітарних культів і сект». Мається на увазі, що нові релігійні організації поневолюють своїх прихильників, маніпулюють їхньою свідомістю та поведінкою, перетворюючи їх на «роботів зі скляними очима». Тут можна зауважити, що проблема взаємовідносин релігійної віри і свободи особистості аж ніяк не є новою. Це питання докладно розглядав, зокрема, Е. Фромм у своїй праці «Психоаналіз і релігія». Він виділяв такі ключові відмінності між авторитарними й гуманістичними релігіями:
— в авторитарних (у сучасному контексті — тоталітарних) релігіях віровчення акцентує визнання людиною вищої сили, що керує її долею й вимагає послуху, шанування та поклоніння. Капітулюючи перед силами, що перебувають поза нею, людина втрачає незалежність і цілісність як індивід, але набуває відчуття захищеності, уникаючи самотності;

— гуманістичні релігії ставлять у центр людину і її волю. Щоб зрозуміти себе, своє ставлення до інших і власне місце у всесвіті, людина мусить розвинути свій розум, осягнути істину, враховуючи водночас обмеженість своїх можливостей.

Вона повинна розвинути здатність любити інших, як і себе, й відчувати єдність усіх живих істот. Загалом Е. Фромм вважає, що в релігії (у широкому її розумінні) реалізуються корінні потреби людини: потреба в системі орієнтації (або сенсі) і потреба у служінні. Якщо виходити з такого особистісного значення релігії, то з психологічної точки зору розділення релігійних і світських ідеалів не має сенсу, — оскільки і ті, й інші можуть бути як тоталітарними, так і гуманістичними. Про істинний характер переконань людини можна судити лише на підставі того, наскільки вони сприяють розкриттю творчих сил, здійсненню свободи вибору й спроможні стати реальною відповіддю на потребу людини в рівновазі й гармонії зі світом. Таким чином, поза аналізом персональної значущості релігійних переконань і того, які саме зміни внесли віра та релігійна практика в життя конкретної людини, як сам віруючий визначає ступінь своєї внутрішньої свободи в рамках даної конфесії або групи, використання понять «авторитарність» або «тоталітарність» не є цілком коректним. Мабуть, в ідеалі взагалі варто було б відмовитись від вживання термінів «тоталітарні секти і культи», «деструктивні секти», «квазірелігії» як у науковій літературі, так і в публіцистиці, замінивши їх нейтральним визначенням на зразок «нові» або «нетрадиційні релігійні течії», а там, де це необхідно, — поняттям «групи або рухи «Нового віку». Та попри оцінки дослідників феномен «Нового віку» існує і розвивається. Перелічені вище складники його теоретичної концепції можуть бути описані як окремі її компоненти лише досить умовно. Всі вони містять уявлення про єдність усього сущого, про реальність існування «вищих сил», про можливість екстрасенсорного осягнення надприродного і впливу на нього людини. Цікаво, що ці ідеї виникли ще за глибокої давнини і в основі своїй практично не змінились, незважаючи на вдосконалення раціонального знання і матеріальний прогрес. Напевне, їх походження пов’язане з психічними особливостями людини, які за останні 25-30 віків не зазнали значних змін.

Система Orphus
Рейтинг
0
0