Панорама

26 серпня 2010, 11:18 | №8, серпень 1996 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. — 1996. — №8. — С.44-45.

Візит ефіопського патріарха

Надію на неодмінне об’єднання в майбутньому православних України висловив предстоятель стародавньої Ефіопської церкви патріарх Павло під час свого триденного візиту до Києва. Патріарх відвідав українську столицю на запрошення глави Української православної церкви, що в юрисдикції Московського патріархату, митрополита Володимира (Сабодана). Делегація Ефіопської церкви відвідала православні святині Києва, взяла участь у літургії в Києво-Печерській лаврі, зустрілася з віце-прем’єр-міністром України Іваном Курасом.

61-річний патріарх добре знає, що таке розколи, смути і внутрішні негаразди в церкві, чудово розуміє всю міру складності посткомуністичної ситуації. Висвячений понад 20 років тому в єпископи без згоди прокомуністичного уряду, Павло 7 років перебував в ув’язненні. Після звільнення у 1983 р. виїхав до США, де навчався у Крествудській православній семінарії, і повернувся на Батьківщину після падіння режиму. 5 липня 1992 р. владику Павла було обрано патріархом Ефіопської церкви. Але його попередник, усунений з патріаршої кафедри за співробітництво з комуністами, зберігає за собою чимало прихильників, що робить ситуацію в церкві напруженою і нервовою.

Павло — п’ятий патріарх церкви, яка багато в чому є унікальною. Одна з найдавніших, створена ще апостолом Матвієм, вона разом із Вірменською, Коптською, Сирійською та Маланкарською церквами належить до сім’ї так званих нехалкидонських церков, тобто тих, які не визнали дефініцію Халкидонського собору 451 р. про подвійну — божественну і людську — природу Ісуса Христа. Ці церкви називають також стародавніми східними, або монофізитськими (у перекладі з грецької — однієї природи).

Християнство в Ефіопії почало поширюватися ще в середині IV ст., а в XV ст. церква досягла, на думку багатьох істориків, зеніту у своєму розвиткові: створювалася й поширювалася духовна література, вирувала богословська думка, монастирі перетворилися на важливі інтелектуальні центри, а місіонерська праця ставала дедалі активнішою.

Зіткнення з португальськими католицькими місіонерами в XVI ст. стало справжнім випробуванням для Ефіопської церкви і призвело до багатовікової ізоляції, з якої вона тільки відносно недавно почала виходити. Але, можливо, цим, крім усього іншого, можна пояснити збереження церквою безпрецедентних для християнства обрядових практик. Наприклад, обрізання, дотримання харчових заборон, притаманних іудаїзмові, святкування не тільки неділі, але й суботи. Фахівці вважають, що це свідчить про прихід християнства в Ефіопію безпосередньо з Палестини. Навіть літочислення в Ефіопській церкві є інакше: воно відрізняється від прийнятого в більшості країн світу і можливо навіть, що патріарх Павло на 6 років молодший того віку, який йому приписують офіційні комунікати.

Упродовж століть усі єпископи Ефіопської церкви були коптами і призначалися Коптським патріархатом. Лише 1951 р. митрополитом було обрано етнічного ефіопа, а 1959 р. Ефіопська церква стала автокефальною й обрала першого патріарха. Нині вона має 14 єпархій, 15 тисяч храмів і велику кількість вірних — за даними церкви, близько 30 млн. (за підрахунками Всесвітньої ради церков, щоправда, — 16 млн.).

Ілля ІІ: „Не убий!”

Свого часу глава Грузинської православної церкви Ілля II, прагнучи попередити спалах громадянської війни, пообіцяв відлучати від церкви тих грузинів, які піднімуть зброю проти співвітчизників. Нещодавно предстоятель знову нагадав суспільству, що не миритиметься з порушенням шостої заповіді. Цього разу патріарх зажадав від парламенту країни скасування смертної кари і вилучення з Кримінального кодексу Грузії вищої міри покарання. Він також звернувся до уряду з проханням про помилування осіб, які вже засуджені до смертної кари і очікують виконання вироку.

Ілля II, який наступного року відзначатиме 20-ліття свого патріаршого служіння, церкви розпочалося не на зламі 80—90-х рр., а 1977 року, коли її очолив 44-річний Ілля, і навіть говорять про «культ патріарха», «друге хрещення» Грузії і переповідають, що особисто патріарх упродовж одного дня охрестив у Батумі дві тисячі осіб.

Але чи вистачить цього авторитету для скасування смертної кари за умов шаленого розгулу злочинності в країні? Не менше цікавить нас і те, чи підтримають глави православних церков Східної Європи ініціативу патріарха — католікоса усіх грузинів?

Що ховається в архівах Ватикану?

Американський єврейський комітет закликав Апостольську столицю відкрити архіви часів II світової війни. Адже дотепер іще залишається дуже багато загадкового і просто нез’ясованого в політиці Ватикану тієї доби. Зрозуміло, що не лише єврейські історики прагнуть вивчити діяльність Святого престолу в період, коли нацистами здійснювалося планомірне винищення європейського єврейства. Документи архівів мають покласти край фальсифікаціям і спекуляціям довкола проблеми «католицька церква і європейське єврейство в роки II світової війни», — але ці документи дотепер могло бачити лише гранично вузьке коло особливо втаємничених. Єврейська громадськість добивається також видання понтифіком спеціальної енцикліки, спрямованої проти антисемітизму. Така енцикліка готувалася в оточенні папи Пія XI, але він помер взимку 1939 р., так і не підписавши документ. Не зробив цього і папа Пій XII (хоча ті, хто бачив проект енцикліки, вважають, що це було правильне рішення: він був витриманий у дусі мислення, притаманного часові до II Ватиканського собору, і деякі його положення нацисти цілком могли б використати у своїй расистській пропаганді). Отже, слово лишається за нинішнім папою.

Система Orphus
Рейтинг
0
0