Візантійські ремісники в давньому Києві

26 серпня 2010, 11:44 | №7, липень 1996 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. — 1996. — №7. — C. 16-18

Василь ПУЦКО

У 1940 р. при археологічних розкопках у північному районі Херсонеса було виявлено цікаву знахідку. Це був бронзовий двораменний хрест розміром 24 х 9,5 см з деякими відсутніми деталями. З чільного боку хрест, відлитий в односторонній ливарській формі, прикрашений рельєфними зображеннями святих. Слов’янські написи з іменами цих святих привернули до себе увагу тим, що вони відтворені у віддзеркаленому вигляді: адже їх було вирізьблено на формі у «позитиві». Деякі зображення виконано у техніці ажурного лиття. Такий тип хреста відомий у Візантії та на Заході вже починаючи з VII — VIII ст., а з XII ст. він знову набуває популярності, — бачимо його, зокрема, на давньоруських актових печатках. Херсонеська знахідка вирізняється, одначе, ускладненими формами завдяки долученню двох фігур предстоящих та чотирьох півфігур ангелів. З огляду на тип і розмір хреста можна припустити, що він використовувався як кіотний; приклади й нині можна зустріти в побуті російських старообрядців.

Більшу частину чільної сторони херсонеської знахідки заповнює фігура розіп’ятого Христа. Вона має видовжені пропорції, голова нахилена до правого плеча, стегна вкриває зібрана у дрібні складки тканина. Хресне древо позначено лише вгорі і внизу, де, біля підніжжя, бачимо зображення голови Адама (це західна інтерпретація; на Сході звичайно зображали череп). Ліворуч під великим раменом на кронштейні у вигляді рослинного паростка – постать скорботної Діви Марії; паралельно до неї мала бути вміщена постать Івана Богослова, але вона не збереглася. Загальній іконографічній схемі відповідають також півфігури двох скорботних ангелів; два інших ангели, розташовані вище, утворюють композицію «етімасії» — приготованого престолу з хрестом та знаряддями страстей.

Унікальною особливістю цього хреста є залучення до його іконографічної схеми зображень святих. На верхньому рамені розташовано півфігури князів Бориса і Гліба з хрестом у правиці і лівою рукою в жесті адорації, а також Василія Великого і Григорія Богослова. Поряд — написи з літерами, розташованими колонкою. На кінцях великого рамена бачимо півфігурні зображення апостолів Петра і Павла. Нарешті, внизу на повен зріст репрезентовано святителя, якого супровідний напис називає Лазарем.

Пласкуватий рельєф зображень позначений витонченою пластичністю. М’яка лінія тіла розіп’ятого Христа, обличчя Богородиці, складки одягу — все засвідчує високий рівень майстерності. Те, що супровідні рельєфні написи відтворено у віддзеркаленому вигляді, можна було б пояснити неуважністю ремісника, якби саме така особливість не була притаманна широковідомій моделі київських хрестів-енколпіонів. Доречно нагадати, що зразки таких хрестів знайдено у Херсонесі неподалік від згаданого хреста.

Те, що на хресті бачимо образи апостолів Петра і Павла, а також святителів Василія Великого й Григорія Богослова, зрозуміло з огляду на їх виняткову популярність у християнському світі. Але погруддя князів Бориса і Гліба свідчать насамперед на користь замовлення, безперечно, оформленого в Києві, в околиці якого — Вишгороді знаходився осередок їх культу від часу перепоховання. Залучення до іконографії хреста образу Лазаря Четвероденного можна пояснити символічним значенням цього образу як майбутнього загального воскресіння, що було вельми доречним у разі виробу для усипальниці. А можливо, замовники керувались патрональним мотивом, що, втім, нині практично неможливо довести.

Херсонеська знахідка цінна й тим, що репрезентує модель хреста, відому в одному-єдиному примірнику. Це, проте, не означає, що модель не вийшла за межі творчого експерименту. Наприкінці XIX ст. два невеличких уламки такого самого хреста було знайдено на Княжій горі (Подніпров’я) й передано до музею українських старожитностей В. Тарновського у Чернігові. Несподіваною виявилася недавня знахідка бронзового хреста, цілком подібного до херсонеського, в руїнах будинку в кримському Судаку.

Очевидно, при виготовленні цього примірника було застосовано глиняну ливарську форму, внаслідок чого отримано нечіткі деформовані зображення. Порівняння херсонеської та суданської знахідок свідчить, що перший хрест послужив прямим зразком для останнього: всі його дефекти механічно перейшли в копію. Ця цікава спроба відтворити вишуканий взірець припадає, судячи з усього, на XIV ст., коли ремісники на неосяжних обширах Золотої Орди копіювали чимало зразків київської металопластики періоду її розквіту. Типовими для цього часу є численні знахідки хрестів-енколпіонів зі стертими, надто узагальненими рельєфами — так, наче вироби розплавилися під час пожежі. Звичайно, того не міг зробити час, отже, йдеться про грубе копіювання за допомогою глиняних ливарних форм.

Всі зазначені особливості іконографії й стилю, притаманні бронзовому хресту з Херсонеса, мають певні аналогії у творах візантійського мистецтва періоду XII — XIII ст., а манера виконання не полишає сумніву щодо причетності до його створення якогось вельми кваліфікованого царгородського ремісника. Слов’янські написи на хресті не суперечать такому висновку: їх цілком міг виконати візантієць, оскільки кириличні літери за формою принципово не відрізняються від грецьких. Можна припустити, що річ виконано в Києві на початку XIII ст., невдовзі після того, як Константинополь захопили хрестоносці. Тоді чимало візантійських майстрів змушені були шукати притулку в інших православних державах: на Балканах і в Київській Русі.

Аналіз херсонеської знахідки дає змогу дійти висновку, що за стилем та манерою виконання вона має багато спільного з виробами київських ремісників першої чверті XIII ст., і насамперед тих, що дотримувалися царгородської мистецької традиції. Це був період, коли грецькі майстри залишили в київському художньому ремеслі найпомітніший слід.

Якраз на той час припадає початок виготовлення бронзових нагрудних хрестів-енколпіонів з віддзеркаленими у рельєфі слов’янськими написами. Спробі датування їх 1239-1240 pp. заперечує знахідка в археологічному шарі Старої Рязані стулки адаптованого варіанту зі зчищеними написами. Отже, такі хрести з’явилися дещо раніше. Відомі кілька примірників енколпіонів, причому відлитих у кам’яних формах, із Херсонеса. Типологічними прикметами цього витвору, що звичайно складається з двох окремо виготовлених стулок з округлими медальйонами на кінцях, є розташування в одному з перехресть розп’яття, а в другому – Богородиці Асунти (тобто вознесеної). Впадає в око те саме поєднання видовжених і приземкуватих силуетів, як і на кіотному хресті; вільні ділянки поверхні так само заповнені рельєфними написами, та й сам рельєф дуже подібний за характером. Схоже, що перед нами витвори однієї майстерні, якщо не справа рук одного ремісника.

Як відомо, іконографічний образ Асунти з долонями, зведеними в жесті адорації, набув найбільшого поширення на Заході. Знаний, одначе, він і у Візантії, про що, зокрема, свідчить вишукана яшмова камея з вирізьбленим іменем імператора Никифора III Вотаніата (1078 — 1081). Більша частина камей з таким зображенням належить, проте, до кінця XII чи початку XIII ст. Тож образ Богородиці Асунти на київських енколпіонах цілком вписується в рамки візантійської мистецької традиції. Супровідну до зображення фразу «Святая Богородице помагай» слід тлумачити не в контексті загрози татарської навали, а як цитату з Чину панагії. Йдеться про порядок піднесення богородичного хліба на трапезі на спомин про з’яву вознесеної Богородиці апостолам, яким, за переказом, і належить ця фраза. Принагідно зауважимо, що саме згаданим періодом датується й найдавніший з відомих візантійський різьблений зі стеатиту панагіар, у написі на якому згадано ім’я імператора Олексія ІІІ Комнина Ангела (1195-1202). Функціональне призначення бронзового хреста-енколпіона не виключало можливості його використання для збереження богородичного хліба. В такому разі присутність образу Асунти на енколпіонах знаходить своє пояснення.

На диво широким був ареал розповсюдження цього бронзового витвору: не обмежуючись землями України-Русі, він охоплює Крим, Поволжя, Північний Кавказ, Румунію, Болгарію, Угорщину, Польщу, Німеччину, Італію. Кіотний хрест був набагато менш популярним: давалася взнаки ціна виробу, приступна небагатьом. Тоді ж у Києві з’являється ще одна модель хреста-енколпіона з тими самими зображеннями, але помітно архаїзована за стилем і без написів. Очевидно, це була продукція іншої майстерні (можливо, тієї, з якої вийшла низка керамічних ікон, досить подібних за манерою виконання).

Продовжуючи розмову про елітарний напрям у київському художньому ремеслі початку ХІІІ ст., слід неодмінно згадати про бронзовий хрест-енколпіон з рельєфними зображеннями, зразок якого було знайдено поміж Княжою та Маріїною горами у Подніпров’ї. Площину однієї стулки заповнює розп’яття, на іншій бачимо юнака Івана Богослова у позі скорботи; обабіч нього херувими. Розп’яття здається намальованим чорнилом і пером, хоча насправді воно виконане в рельєфі. Пропорції фігури видовжені і при цьому цілком неузгоджені, що викликає асоціації з маньєризмом. Зображення апостола, навпаки, вишукане за пропорціями, чудово змодельоване, і лише докладне зіставлення обох зображень переконує в тому, що, попри значні відмінності, вони виконані одним і тим самим ремісником.

Художнє литво навряд чи було предметом вузької спеціалізації певних майстрів. Інакше не доводилося б спостерігати такої подібності манери, яка споріднює, наприклад, ажурну бронзову підвіску від хороса із зображенням князів Бориса і Гліба та їх зображення на різьбленій кам’яній іконі з Солотчинського монастиря поблизу Рязані. Київське ж походження обох творів слід вважати доведеним. Проте і цього напряму торкнулися архаїзуючі тенденції.

Архаїчний стиль посідав у київській металопластиці XIII ст. досить помітне місце, й іноді вироби цього часу досягають великої подібності до творів пластичного мистецтва XI ст. Часом це утруднює можливості стилістичного аналізу, призводить до помилок у датуванні. За приклад може правити модель хреста-енколпіона строгої форми, прикрашеного рельєфними зображеннями етімасії і Богородиці Оранти, євангелістів та їх символів (ареал поширення таких витворів досить обмежений). Існував іще один варіант цієї моделі, особливістю якого є погрудне зображення Христа з символами євангелістів довкола. Єдиний нині відомий зразок цікавий тим, що другу його стулку було втрачено, і ремісник вирішив виготовити подібну. Як модель він використав розп’яття, розраховане на укріплення на дерев’яній основі, що засвідчують штирі на зворотному боці витвору. Розп’яття не відповідає розмірам хреста-енколпіона, і ця різниця досить помітна. Знаючи, що на чотирьох кінцях мають бути зображення євангелістів, ремісник, за браком місця, чудовим епіграфічним уставом написав лише їхні імена. Цей твір можна вважати унікальним, — проте, звичайно, не за стилем. З цього погляду він нічим суттєво не відрізняється, скажімо, від хреста-енколпіона з рельєфними розп’яттям і Богородицею в молінні, з Христом угорі та ангелами обабіч, згідно з вимогами найдавнішої іконографічної схеми Покрови.

Загальне враження від таких творів київської метало-пластики спонукає удатись до порівняння з романським художнім стилем, тим більше, що часом їх споріднюють й іконографічні мотиви. Зокрема, цього важко не помітити на відомому за пізнішою копією так званому хресті Авраамія Ростовського. Одначе «романізований» стиль притаманний, виявляється, також творам царгородської пластики близько 1200 р. Про те ж, що в Києві в цей період працювали навіть різьбярі з візантійського придворного кола, переконують їх твори, знайдені у Подніпров’ї. Отож київська метало-пластика візантійського походження – це лише одна сторінка літопису, що розповідає про діяльність грецьких ремісників у стародавньому Києві.

Система Orphus
Рейтинг
0
0