Мальтійський орден

26 серпня 2010, 11:42 | №7, липень 1996 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. — 1996. — №7. — С. 19-22

Наталія КОЧАН,

кандидат філософських наук

Мальтійський орден — найстаріший католицький духовно-лицарський орден, передісторія якого сягає 1023 р. Саме тоді купці з Південної Італії заснували в Палестині благодійне братство для надання притулку й захисту прочанам, що приходили до Святої Землі, допомоги хворим і нужденним. Від назви цього закладу (шпиталь, hospitale) походить і перша назва ордену — госпітальєри.

Перший такий шпиталь постав у Єрусалимі — якраз навпроти Гробу Господнього; невдовзі подібні притулки виникли і в інших містечках новозавітного Сходу. Згідно з ідеалами християнського західноєвропейського лицарства XI ст., у госпітальєрів первісні обітниці чернечого аскетизму — вбогості, послуху і цноти — дуже скоро тісно переплелися з духом тогочасної войовничої романтики — захисту Гроба Господнього і християнських святинь від невірних. Після завоювання у 1099 р. Єрусалима хрестоносцями орден, члени якого надавали якнайширшу допомогу пораненим воякам, здобув визнання папи Римського й назву «Лицарський орден госпітальєрів св. Іоана Єрусалимського», або коротко — іоаніти.

Лицарський дух жертовних звитяг іоанітів в ім’я Господнє дедалі більше брав гору над милосердям Христа ради госпітальєрів, а військові цілі, здавалося, невідворотно заступали доброчинні. На час, коли мусульмани витіснили християн зі Сходу (1291 p.), орден уже був могутньою й багатою організацією із здобутими переважно воєнним шляхом величезними землеволодіннями та маєтностями. Досить зазначити, що на початку XIV ст. прибутки ордену-держави іоанітів у 18-20 разів перевищували прибутки французького короля, сягаючи 35 млн. франків. Змушені залишити Святу Землю, госпітальєри 1306 р. придбали о. Родос, заснувавши тут острівну державу, яка понад двісті років залишалася форпостом християнства на Сході. Однак, поступаючись зростаючій силі турецького війська, госпітальєри з часом змушені були піти і з Родосу.

1530 р. орден одержав від імператора Священної Римської імперії Карла V у ленне володіння острів Мальта. За це чернече воїнство мусило охороняти Середземне море від турків та африканських корсарів; члени ж ордену дістали нову назву — мальтійські лицарі. Найвидатнішою подією часів перебування ордену на Мальті стала його перемога над турецьким військом у 1565 p., коли гарнізон із 700 лицарів і 7500 солдатів витримав чотиримісячну облогу сорокатисячного оттоманського війська. Та хоч би якою блискучою зовні була ця перемога, мальтійцям виявилося не під силу зупинити руйнівні процеси, що тривали від кінця XVI і впродовж усього XVII ст. в самому лицарському середовищі: моральний занепад, постійні чвари та усобиці, суперечки між різними національно-територіальними одиницями ордену — «мовами», падіння авторитету великого магістра... Внутрішньої напруги додавало зростаюче невдоволення мальтійців втручанням у справи ордену інквізиції, порядкуванням у ньому єзуїтів.

У XVII ст. українські землі дивовижним чином виявилися пов’язаними з історією Мальтійського ордену. Останній з роду князів Острозьких — Януш, католик за віросповіданням, у 1609 р. заснував на користь своєї доньки Єфросинії, одруженої з Олександром Заславським, майорат. У разі якби рід урвався, майорат мав бути перетворений на командорство Мальтійського ордену. Але всупереч заповіту князя Острозького й попри численні протести з боку керівництва ордену цей майорат перейшов наприкінці XVII ст. у власність князів Сангушків.

Залагодити справу вдалося лише у другій половині XVIII ст., коли спеціальний уповноважений ордену звернувся з відповідним клопотанням безпосередньо до російської імператриці Катерини II. Зрештою на українсько-білоруських та польських землях, які по розборах Речі Посполитої відійшли до Росії, було засновано велике пріорство Мальтійського ордену. Незабаром ордену було передано ще й усі маєтності єзуїтів у Польщі.

Французька революція, зі своїм потужним антиклерикальним запалом, поклала край існуванню Мальтійського ордену в країні. Ухвалою Конвенту від 19 вересня 1792 р. його було позбавлено всіх володінь у Франції, а членів ордену вигнано за межі держави. 1798 р. центр госпітальєрів — Мальту зайняли війська єгипетського експедиційного корпусу Наполеона.

У ці скрутні для Мальтійського ордену часи на допомогу йому прийшов російський імператор Павло І, знаний своїми непрогнозованими вчинками. У 1797 р. Павло І дав дозвіл заснувати в Росії, начебто замість польського пріорства, що існувало перед тим, нове велике пріорство Мальтійського ордену. Згідно з імператорським привілеєм ордену надавалися «всі ті відзнаки, переваги й почесті, якими знаменитий орден цей користується в інших місцях, за поваги та прихильності государів». Імператор особисто взяв на себе контроль за додержанням мальтійськими кавалерами вимог орденського статуту.

Мальтійський орден у Росії став частиною «англо-баварської мови» (відтоді вже — англо-баварсько-російської). Він складався з двох пріорств: римсько-католицького (на утримання 13 його командорств щороку виділялося понад 300 тис. польських злотих) і російсько-православного (98 командорств). У 1798 р. імператорським маніфестом було встановлено «на користь російського дворянства орден св. Іоана Єрусалимського».

Легке, без жодного спротиву з боку «захисників», здобуття Мальти наполеонівським військом викликало підозру у зраді з боку великого магістра ордену; на цій підставі його було позбавлено сану. Натомість великим магістром 16 грудня 1798 р. стає імператор Павло І. Царське вбрання оздоблюється ознаками нового сану — мантією, короною, мечем і хрестом... Імператор сподівався використати переваги, що їх надавало звання великого магістра, задля об’єднання сил європейських держав у боротьбі проти революційних народних рухів. Резиденцію ордену (конвент) було перенесено до Петербурга. У Кронштадті споряджався флот для відвоювання Мальти, яку, однак, у 1800 р. захопили англійці. Невдовзі, у 1801 р. загинув і сам Павло І.

Наступник Павла І на російському престолі імператор Олександр І відмовився від звання великого магістра ордену, але зберіг за собою титул його протектора. Втративши впливових зацікавлених покровителів, орден у Росії дуже скоро почав занепадати. Імператорський указ 1817 р. припинив його діяльність у межах Російської імперії: «... після смерті командорів ордену св. Іоана Єрусалимського їхні наступники не успадковують звання командорів ордену і не носять знаків ордену, з огляду на те, що ордену в Російській імперії більше не існує».

З початком XIX ст. орден втрачає свої чималі маєтності в багатьох країнах Європи, найбільше ж — на німецьких землях. У 1834 р. капітул ордену було перенесено до Рима, і відтоді впродовж багатьох десятиліть його доля тісно пов’язується з Римською курією. У 1839 р. папа Григорій XVI відновив велике пріорство Обох Сицілій. Австрійський канцлер Меттерніх зорганізував пріорство Ломбардсько-Венеціанське. У 1852 р. пруський король Фрідріх-Вільгельм IV відродив діяльність ордену в Бранденбурзі.

Протягом першої половини XIX ст. в Європі неодноразово виникали найрізноманітніші, проте щоразу безрезультатні проекти щодо повернення ордену його колишньої політичної ваги. У другій половині XIX ст. орден, нарешті, набув більш сталих (притаманних йому й донині) обрисів, перетворившись на велику міжнародну духовно-благодійну організацію, діяльність якої охоплювала на той час переважно католицькі й протестантські країни Європи і яка закладала свої місійні осередки у країнах Близького Сходу.

Мальтійський орден сьогодні — найменша суверенна держава у світі, яка декларує свій нейтралітет. У 1960 р. між урядом Італії і Мальтійським орденом було укладено угоду, яка врегулювала їхні взаємні зобов’язання і права. Капітул Мальтійського ордену в Римі займає площу 2 кв. км – це резиденція великого магістра на віа Кондотті, 68, та вілла на Авентінському пагорбі. Його володіння користуються правом екстериторіальності.

Мальтійський орден має дипломатичні відносини на рівні послів з більш як п’ятдесятьма державами світу, серед них з Францією, Італією, Португалією, Сан-Маріно, Ватиканом, Гаїті, Аргентиною, Нікарагуа. З деякими державами укладено міжнародні угоди, з іншими здійснено обмін деклараціями. Ряд країн, не маючи офіційних дипломатичних відносин з орденом, підтримують з ним постійні контакти. Мальтійські кавалери акредитовані при ЮНЕСКО, Міжнародному комітеті Червоного Хреста, Всесвітній організації охорони здоров’я, Верховному комісаріаті у справах біженців при ООН та інших поважних міжнародних установах.

Мальтійський орден має власну конституцію, право, національний гімн, громадянство (існують паспорти), випускає марки, карбує монети (ескудо, тарі, грани).

Згідно з сучасною структурою ордену всі його члени поділяються на три основних ранги: лицарів «справедливості», монахів та лицарів «покори». Окрім того, існують почесні лицарі та дами. За своїм складом Мальтійський орден елітарний: його членами є переважно добре відомі політичні та громадські діячі, представники великого бізнесу.

Серед них знаходимо імена Оскара Гогенцоллерна, шведського короля Густава-Адольфа VI, короля Бельгії Бодуена, колишнього президента Франції Валері Жискар д’Естена, колишнього держсекретаря США і головнокомандуючого об’єднаними силами НАТО в Європі Олександра Хейга, екс-директора ЦРУ Вільяма Кейсі. Мальтійські кавалери, як правило, не прагнуть афішувати своє членство в ордені. Багато хто з них входить до складу таких замкнутих привілейованих організацій, як «Тристороння комісія», «Більдерберзький клуб», котрі до певної міри визначають економічний і політичний клімат у світі. Звісно, що подібного роду персональний склад Мальтійського ордену не може не живити чуток про співпрацю деяких його членів з розвідувальними службами тих чи інших країн, що час від часу дістають своє відображення на сторінках західної преси. Сьогодні, як і раніше, можна з певністю говорити про аристократичний характер ордену, — навіть після того, як, згідно з його новим статутом 1961 р., до ордену було дозволено приймати осіб незнатного походження. Аристократи крові допустили у своє коло аристократів духу, еліту політичного й економічного світу, інтелектуалів.

Очолює орден і державу пожиттєво обраний Великою державною радою великий магістр. Обрання на цю посаду має бути додатково підтверджене папою, попри те, що Ватикан ще 1983 р. офіційно визнав суверенітет госпітальєрів і між обома державами встановлено дипломатичні відносини.

Суверенний Мальтійський лицарський орден сьогодні — це 5 пріорств, 3 субпріорства і 35 національних організацій загальним числом більш як 10 тисяч лицарів та 1 мільйон асоційованих членів. Структура ордену централізована: хоча національні асоціації й наділені певною автономією, їхні рішення мають бути апробовані в центрі.

Мальтійський орден проводить у сучасному світі велику роботу в традиційній для нього сфері: фактично виконує функції Червоного Хреста, здійснює благодійну діяльність. Орден утримує близько 200 лікарень, велику кількість будинків для літніх людей, невеличкі медичні пункти в багатьох країнах світу. Так, на теренах колишньої Західної Німеччини діє близько 30 різноманітних орденських установ та їхніх філій у більш як 100 містах, в Австралії — 20 установ майже у 30 містах, в Іспанії — 20 у 80 містах, в Аргентині – 10 у 45 містах тощо. Представництва ордену діють у Беніні, Болівії, Китаї, на Кубі, в Ірані, Ізраїлі, Люксембурзі, Малаві, Нігерії. Дуже багато мальтійських установ медичного, санітарного та благодійного спрямувань існує у США, Італії, Польщі, Португалії, Швейцарії, Ірландії. Після «Армії спасіння» Мальтійський орден — найбільша у світі благодійна організація.

Соціальна орієнтованість — виразна ознака діяльності ордену. Впродовж другої половини XX ст. госпітальєри не випускали з поля свого зору проблеми країн, що розвиваються, — Азії, Африки, Латинської Америки, де проживає більше половини загальної кількості католиків. Тут вони допомагають долати соціальні недуги, хвороби, епідемії. Неможливо перелічити всі великі й малі лікарні й дитячі садочки, диспансери й літні табори, навчальні центри з підготовки медичного персоналу та технічних кадрів, що належать Мальтійському ордену. Для фінансування цих програм орден заснував у Римі два спеціальних фонди «За Бога» — при Міжнародному університеті соціального навчання та при інституті «Вілла Назарет».

Особливим напрямом роботи ордену від початку XX ст. стала також боротьба з проказою, надання допомоги хворим на цю недугу. Зусиллями госпітальєрів відкрито й утримується чимало лепрозоріїв, спеціальних диспансерів. Орден заснував науково-дослідний центр у Парижі, при якому з 1928 р. функціонує велика лікарня. Щороку виділяються кошти на утримання Інституту медичних лепрологічних досліджень, а також відповідних клінік в Азії (М’янма), Африці (Сенегал, Габон, Заїр, Уганда, Мадагаскар) і Латинській Америці (Гватемала, Бразилія).

Надаючи великого значення реалізації соціальних програм як запоруки спокою і стабільності у світі, Мальтійський орден приділяє пильну увагу подіям у незалежних державах — колишніх республіках СРСР, прагне знайти шляхи дійового сприяння їм у перехідному посткомуністичному періоді розвитку. Той, хто уважно стежить за подіями міжнародної політики, пригадає, як ще у 1979 р. «Тристороння комісія» спробувала налагодити контакти з Радянським Союзом з метою з’ясувати коло пов’язаних з подіями в Афганістані та Польщі проблем, однак наразилася на рішучу відмову з боку тодішнього керівництва держави. Лише у січні 1989 р. авторитетна й представницька делегація «Тристоронньої комісії» змогла прибути до Москви з візитом для уточнення суті проголошеного М. Горбачовим принципу «нового політичного мислення». Воліє не згадувати про контакти з представниками Мальтійського ордену на початку своєї президентської кар’єри Б. Єльцин.

Джерело матеріальних ресурсів ордену, основу його доброчинності становлять прибутки від нерухомого майна в багатьох країнах світу: в самій лише Італії у 80-х роках воно оцінювалося у 450 млн. доларів. Поза тим, госпітальєри беруть активну участь у банківських операціях і торгівлі рухомим і нерухомим майном, одержують відсотки від вкладеного у промисловість капіталу, дістають чималі пожертви від різноманітних церковних і громадських організацій, приватних осіб.

Предметом пильної уваги Мальтійського ордену залишається релігійно-церковна, освітньо-виховна, культурна діяльність. Одним з провідних і широко-знаних закладів цього спрямування є зорганізоване 1936 р. «Товариство Лицарського дому Бубікон» (земля Верхній Цюрих, Швейцарія). Бубікон — це і музей лицарства, і реставраційні роботи з відновлення пам’яток середньовіччя, і місце зустрічей католицької молоді, і водночас — філія клубу бізнесменів «Ротарі». Бубікон — один з визнаних центрів екуменічних зустрічей представників християнських церков. Самовіддано працюють члени ордену і в Екуменічному інституті Ватикану, що в містечку Тантур в Ізраїлі. Цей інститут було засновано у 1971 р. поруч з великим медичним центром госпітальєрів.

Дивовижно, проте видається, що наприкінці XX ст. високі духовні, сповнені жертовної любові до ближнього цілі, які надихали перших госпітальєрів XI ст., не лише не загубилися у сум’ятті віків, а навпаки — зміцніли і, звільнившись від спокус світу цього, стали його очевидною реальною константою – моральним імперативом, що в ім’я Господнє вимагає безумовного служіння ближньому тут і тепер.

Система Orphus
Рейтинг
0
0