Релігія і влада

26 серпня 2010, 11:41 | №7, липень 1996 | 0 |   | Код для блогу |  | 

Людина і світ. — 1996. — №7. — С. 23.

«Круглий стіл» під такою назвою зорганізували Фонд Конрада Аденауера та Український центр економічних і політичних досліджень

У роботі «круглого столу» взяли участь ієрархи українських православних та Римо-Католицької церков, члени парламенту, керівники Державного комітету в справах релігій, політики, науковці, журналісти. Увагу доповідачів було сфокусовано на проблемах, зрештою, традиційних для такого роду зібрань. А саме: законодавство про свободу совісті та необхідність його вдосконалення; податкова політика держави стосовно релігійних організацій; повернення Церкві відчуженого від неї майна; забезпечення історичним церквам доступу до загальнонаціональних телевізійних каналів; питання присутності Церкви в школі і, зрештою, проблема, до якої раз за разом повертаються православні ієрархи, — обмеження активності закордонних проповідників і місіонерів. Постійним тлом виступів на цю тему залишається міжцерковний конфлікт, заполітизованість релігійного життя, однобічна підтримка владою на місцях тієї чи іншої конфесії, упередженість і несправедливість при вирішенні майнових прав релігійних громад у регіонах з боку тамтешнього керівництва. Досить сказати, що 43% рішень з цього приводу, які було оскаржено в судовому порядку, суди зрештою скасували.

Церковні діячі з гіркотою констатували, що фінансовий стан релігійних об’єднань нині є навіть гіршим, ніж за радянських часів. І цим великою мірою треба «завдячити» податковій політиці держави щодо Церкви. Ситуація й справді абсурдна. Адже ніхто з депутатів Верховної Ради чи представників виконавчої влади начебто не заявляв про намір задушити Церкву фінансовим зашморгом. Ні, навпаки, всі клянуться у найкращих почуттях до релігійних інституцій, охоче користуються їхньою допомогою в часи скрути. Але кожен, хто був присутнім на зустрічах політичного керівництва з релігійними лідерами України, підтвердить: ось уже п’ять років поспіль на них ідеться про одне й те саме. І найгостріші проблеми церковно-державних взаємин, на жаль, ніяк не стануть набутком минулого.

Що ж саме засвідчив нинішній «круглий стіл»? Те, що Українське представництво Фонду Аденауера і Український центр економічних та політичних досліджень намагаються створити свого роду контактну зону, в рамках якої може відбутися врегулювання значної кількості проблем міжконфесійних взаємин. Тож подяка представникам цих інституцій Манфреду Льоману та Олександрові Разумкову з боку присутніх була цілком щирою. «Круглий стіл» засвідчив також, що певні зрушення у відносинах між церковними ієрархами можливі і навіть уже відбуваються. Проте дуже багатьом церковним діячам жорстка конфронтація з іновірцями й досі видається важливішою, аніж власна духовна праця. Скерованість на компрометацію конкурента, нетерпимість і брак толерантності часом давалися взнаки й на цьому зібранні.

Водночас зауважимо, що питання «релігія і влада» не може зводитися до переліку претензій — хай навіть здебільшого справедливих — Церкви до держави. Церква дуже довго була лише об’єктом державно-церковних взаємин; очевидно, для неї настав час перетворитися на повноцінного суб’єкта цих відносин. Адже Церква на всьому посткомуністичному просторі користується величезною довірою народу. В Литві, наприклад, урядові довіряє 31% опитаних, а Церкві — 80%. Попри деяке охолодження польського суспільства до єпископату, який звинувачують у тріумфалізмі та прагненні до тотального контролю життя вірних, довіра костьолові залишається надзвичайно високою. Що ж до України, то згідно з опитуванням центру «Демократичні ініціативи», Церкві стабільно довіряють більше, ніж усім іншим інституціям.

Отже, потенціал довіри, що його має Церква, примушує замислитися над її відносинами з владою. Адже Євангеліє, яке встановлює дистанцію між християнами і можновладцями, не постулює аполітичності. Навпаки, байдужість до навколишнього життя не відповідає євангельському духові — він закликає виборювати справедливість і свободу. Але в який саме спосіб реалізувати цю необхідність, — Євангеліє лишає на розсуд самих християн.

Тож принципові питання, на які мають відповісти церкви України, слід було б сформулювати таким чином. За яких умов може і повинна підтримувати Церква владу і які дії влади вона не може підтримати ні за яких умов? Якою мірою Церква може бути присутньою в політиці і де та межа, за яку вона не має права переступити? Якими будуть принципові засади взаємин Церкви з владою в найближчі роки? Поки що ці питання залишаються без відповіді. Але, напевно, дуже скоро вони опиняться на чільному місці, і те, як відповість на них Церква, багато в чому визначатиме ставлення до неї вірних у майбутньому.

Система Orphus
Рейтинг
0
0