• Головна
  • Специфіка молодіжної православної свідомості в глобалізованому суспільстві...

Специфіка молодіжної православної свідомості в глобалізованому суспільстві

16.02.2006, 10:54

Процес релігійного відродження, що спостерігається сьогодні в Україні характеризуються швидким розширенням релігійної мережі, інтенсивним будівництвом культових споруд, широкою мережею духовних навчальних закладів різною конфесійної належності, а також інтерес до професії священнослужителя. Але вище перераховане є лише кількісними показниками "релігійного ренесансу".

Процес релігійного відродження, що спостерігається сьогодні в Україні характеризуються швидким розширенням релігійної мережі, інтенсивним будівництвом культових споруд, широкою мережею духовних навчальних закладів різною конфесійної належності, а також інтерес до професії священнослужителя. Але вище перераховане є лише кількісними показниками „релігійного ренесансу”. У цьому зв’язку постає питання: чи коректно говорити про релігійне відродження, без врахування його якісного наповнення. Україна багатоконфесійна держава з сильною християнською, здебільшого православною, традицією, чим і пояснюється той факт, що 59,5% (за результатами соціологічного дослідження, що проводив Фонд „Демократичні ініціативи” літом 2003 року) молодих людей ідентифікують себе з православ’ям. Зважаючи на цю обставину актуальності набуває дослідження світоглядних та духовних орієнтирів, соціальної позиції православної молоді.

Студенти духовних навчальних закладів є досить чисельною, освіченою та показовою категорією української молоді (відповідно за статистичними даними Державного комітету України у справах релігій в Україні станом на 1 січня 2005р. діяло 173 духовних навчальних заклади різної віросповідної належності та структури (від початкової ланки до закладів професійної освіти), чверть з яких належить православній гілці християнства). Тому зупинимо свою увагу на дослідженні цієї категорії молоді. Адже, саме на студентській лаві формуються світогляд, переконання майбутнього душпастиря. І від тих пріоритетів, які обере для себе сьогоднішній студент, залежить духовний настрій православних парафіян завтра.

Зростання популярності нової для України професії, потреба суспільства в дипломованих спеціалістах у сфері релігійно-духовних відносин виводить виявлені проблеми далеко за межі Церкви. Сьогодні теологія врешті-решт включена в перелік навчальних дисциплін і реєстр наук, з яких ведеться підготовка спеціалістів. Але оскільки стандарти православно-богословської освіти до цих пір ще не розроблені, то жодний духовно-навчальний заклад православних церков не має державної ліцензії, що робить підготовку священиків внутрішньо церковною вузькою справою, яку, як показує досвід, Церква самостійно вирішити не здатна. Мова йде зокрема про забезпечення висококваліфікованими викладачами богословських дисциплін, про якісні напрацювання і методику викладання, про включення до навчальних планів комплексу світських дисциплін (українська та іноземні мови, історія, всесвітня та вітчизняна культура, суспільні науки), наявність необхідних приміщень для занять, гуртожитків для студентів, бібліотечного фонду, сучасних засобів навчання тощо.

Зрозуміло, що успіх православ’я в Україні багато в чому залежить від якості духовної освіти. Православний архієпископ Димитрій (Рудюк), ректор Київської Духовної Академії і Семінарії УПЦ КП, розуміючи важливість такого підходу, наголошує: „Ми вже давно говоримо, що (в освітянській православній сфері – авт.) від кількості необхідно переходити до якості. Ми повинні відмовитися від того, що на сьогодні така велика кількість студентів і вихованців навчається у наших церковних навчальних закладах. Від цього Церква не збагачується, навіть навпаки – отримує певний баласт. І зрозуміло, що з цим "баластом" потрібно боротись. Ісус Христос учив, що “багато покликаних, а мало вибраних”, тому ми повинні ще з самого початку намагатися відібрати тільки таких майбутніх студентів і вихованців, які б дійсно принесли користь для нашої Церкви. Наша Церква також є в процесі становлення, відродження, і вона потребує освічених священнослужителів, і тому звичайно, що з кожним роком ми намагаємося зменшити, все-таки, наш набір. І це не дивно. Головне зробити його якіснішим, поглибити правила вступу” [5].

В зв’язку із цим виникає ряд питань, скажімо: чи ведуть духовні навчальні заклади професійний відбір молоді? що сьогодні собою представляє студентство духовних навчальних закладів? яка якість їх підготовки? чи здатний молодий священик відповісти на виклики сучасності та ін. З метою отримання об’єктивної інформації про світоглядні орієнтири та соціальну позицію студентів духовних навчальних закладів проведено унікальне опитування (за напівструктурованими анкетами) серед слухачів православних семінарій і богословських факультетів. Це – переважно молодіжна аудиторія. Його матеріали і стали соціологічною базою для даної статті. Загалом опитано 64 респонденти (Дослідження проводилося серед студентів Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (філософсько-теологічний факультет (УПЦ КП), Тернопільської духовної семінарії (УПЦ КП), Тернопільської духовної семінарії (УАПЦ), Рівненської духовної семінарії (УПЦ КП), Чернівецького православного духовного інституту (УПЦ МП)). Респондентам пропонувалося відповісти на ряд питань, які поділялися на два блоки: закриті і відкриті. Зрозуміло, що відкриті питання значно складніші за своєю суттю, оскільки тут можливий варіант різних відповідей, а там респонденти вперше замислюються над запропонованим. Але в той же час відповіді на ці питання є найбільш інформативними для аналізу світоглядної позиції особистості.), що дає можливість на основі аналізу їх відповідей окреслити основні тенденції змін світогляду православної молоді, її ціннісні установки, орієнтири студентів духовних навчальних закладів православного спрямування.

Отож, розглянемо основні тенденції, що спостерігаються в світоглядних установках та орієнтирах студентів духовних навчальних закладів.

Отже, перше запитання в запропонованій анкеті стосувалося мотиву професійного вибору. У відповідях респондентів неодноразово прозвучали думки, що вступ до духовного навчального закладу – це не просто професійне самовизначення людини, а вибір особливого способу життя, призначення, покликання, життєвої стратегії: служити Богу, досягти не лише особистого спасіння, але й допомогти це зробити іншим. Якщо вибір будь-якого виду світської професійної освіти спирається насамперед на раціональну мотивацію, то вибір релігійної освіти обумовлений ірраціональними почуттями (прагнення наблизитися до Бога, заслужити спасіння).

На запитання: „Якими професійними якостями повинен володіти спеціаліст у Вашій галузі діяльності?” слухачі духовних шкіл були досить однозначні в своїх судженнях та міркуваннях, наголошуючи на всебічно розвиненості особистості: „Майже всіма науками, тому що священик повинен бути готовим до різних випадків в житті, адже він встановляється над народом і відповідає за нього перед Богом”, „Я вважаю, що я вчуся не лише для себе, а й для людей, які не мають такої можливості, тому в мене повинні бути присутні всі якості, притаманні цій галузі діяльності”.

Відтак, апріорно молоді люди оцінюють весь комплекс наук та професійних якостей як обов’язкові елементи для повноцінної професійної діяльності в обраній ними галузі діяльності. Але з наступних відповідей респондентів стає зрозуміло, що цей „увесь комплекс професійних якостей” далеко не всі респонденти використовують в реальному житті і серед них не спостерігається прагнення до розширення.

Насамперед, це проявляється у тому, що у сучасної молоді зникає прагнення більше знати, розширювати знання про свою віроповчальну доктрину, не кажучи вже про інші релігійні традиції. Адже знання невичерпне, а відтак виникає запитання: для чого? Враховуючи неоднозначність відповідей, добре знання основ віровчення своєї конфесії вважають за необхідний елемент у своїй професійній діяльності – 76,6% майбутніх священнослужителів; знання інших релігій – має смисл та цінність для 46,9%, наявність комплексу знань з психології та педагогіки – вагоме для 39,1% респондентів; поінформованість про останні події релігійного життя важливе для 37,5%, вміння слухати та майстерність спілкування вибрали для себе 50,0%, належні знання з інших сфер гуманітарних наук – беруть за основу 18,8%, а терпимість й повагу до віруючих інших віросповідань – 37,5%.

Щодо поінформованості молодої православної еліти у сучасній релігійній ситуації в Україні та світі: тенденції змін і проблеми, пов’язані з цим, постійно цікавлять лише одну третину (32,8%) майбутніх священнослужителів, 39,1% респондентів цікавляться зазначеним періодично, чверть (25,0%) – інколи, зовсім не цікавляться означеним – 3,1%.

Складним у розумінні та сприйнятті релігійної доктрини для студентів виявився догмат про Святу Трійцю та апостольські писання. Але варто зауважити, що саме значення та смислове наповнення терміну „доктрина” для слухачів духовних шкіл склало певну проблему, хоча за визначеннями православного богослова Іларіона (Алфеєва) „Догмат – основа життя православного християнина. Все наше богослужіння побудовано на догматах. Священик, який не знає догматів, подібний лікарю, який не знає основ медицини. Але відсутність інтересу до догматики у деяких представників нашого духовенства і православного студентства нерідко стає причиною повної богословської безграмотності”[2].

Деяке сум’яття викликало питання про наявність життєвого кредо та розкриття при цьому тих принципів, якими молоді люди керуються у своєму житті. Більшість виявили неготовність відповісти на поставлене питання. Відзначимо, що серед тих, хто дав відповідь, переважають релігійні настрої у відповідях, що є цілком зрозуміло, з огляду на об’єкт дослідження: „Отримати високу освіту і пізнати всі істини Православного життя і вчення святої Церкви”; „Старанно виконувати всі Божі Заповіді”; „Існувати на землі, вірувати в ім’я Ісуса Христа, здобути професію і мати релігійну родину і сім’ю”; „Принцип мого життя ходити в Церкву, надіятись в першу чергу на Бога, вірувати в нього і любити його, і все буде по його волі”; „Завжди бути вірним і чистим душею перед Богом”; „Допомога людям у їх життєвих проблемах”; „Якомога більше осягнути того, чого вимагає від нас Бог”; „Будьте досконалі як Отець Ваш Небесний”; „Не роби іншим того, чого не бажаєш собі”; „Оптимістично сприймати всі події”; „Допомогти людям у пізнанні Бога”; „Жити по справедливості”; „Через терня до зірок”; „Служити Богу, поважати і любити людей; „Спасіння душі”; „Не зупинятися” та ін.

Сенс свого життя молоді семінаристи вбачають у наступному: „Щоб за це коротке життя заслужити життя вічне. Рятуйся сам і навколо тебе врятуються тисячі”; „Любити Бога і ближнього”; „Служити Богу і не шкодити Людям, які мене оточують”; ”В спасінні своєї душі”; „Всецілому відданні служінню Богу і дотримання його заповідей”; „Вірно і чесно служити Богу”; „Бути потрібним людям”; „Тому, що життя є тимчасове, коротке, то потрібно за своє життя досягнути високого рівня знань про Бога”; „Щастя в особистому житті і процвітанні країни”; „Не загубити, а найбільш розвинути талант даний Богом”; „В моральному вдосконаленні себе”; „Прожити це життя гідно”; „Залишити добрий знак на землі, навчитися і згодом передати знання іншим хто їх потребує”; „В дітях”; „Добрий пастир душу свою покладе за вівці”; „... щоб отримати спасіння, тобто набути святості, бути досконалим”; „Робити людям добро не чекаючи взаємовіддачі”; „Прожити життя гідно і по заповідях”; „Служити Богові і людям”; „У пізнанні Бога”; „У любові”; „У творенні добра”.

Отже, сенсоутворюючі намагання майбутнього духовенства умовно можна поділити на дві групи: перша, у якій домінує спрямованість виключно на свою особистість а інша – поєднує елементи колективізму, орієнтація на сім`ю, родину, суспільство, країну.

Життєвий ідеал наявний лише у 37,5% молодих людей, на противагу у 54,7% він не сформований. Зважаючи на об’єкт нашого дослідження, закономірними є відповіді респондентів: „Сам Господь і його угодники”; „Бог, Святе Письмо, святі Отці”, „Святі мученики”; „Ісус Христос”; „Справжній достойний священнослужитель, який свого хреста несе достойно до кінця своїх днів”; „Матір”; „Бог”; „...він не певна особа, а якісь певні властивості окремих осіб”. Аргументами на користь відсутності ідеалу є наступні думки: „Не сотвори собі кумира”; „У мене немає життєвого ідеалу, всі люди грішні і я також, ідеальний лише Господь, але треба слухати в першу чергу лише священика”; „Життєвого ідеалу в мене немає, а є ідеал духовний – Господь”.

Студенти виявили різноманітні коло інтересів: „І музика, і співи, психологія людини, точні науки, електрика, різьба по дереву, виховання дітей”; „Художня література, техніка”; „Здебільшого комп’ютерами, різними новітніми технічними досягненнями”; „Я – художник”; „Головне – це Божі науки”; „Музикою, філософією, політикою”; „Спортом”; „Мене цікавить все потроху, але основну увагу я приділяю Богослов’ю”; „Політикою”; „Комп’ютерами, бо без них тепер не можливо жити в даному суспільстві”; „Сподіваюся осягнути всі науки, хоча б поверхово”; „Ремонтом автомобілів”; „Цікавлюсь життям” тощо.

Не має однозначності у відповідях студентів у поглядах на будову всесвіту. Думки респондентів практично однаково розділилися на три групи. Перша – стверджує, що світ обмежений у просторі (34,4%), друга – заперечує зазначене (32,8%), третя – вагається з відповіддю (31,3%). Близько половини слухачів (48,4%) вважають, що світ обмежений у часі, 21,9% міркує протилежно і 29,7% не в змозі відповісти на це питання. Переважаюча більшість (81,3%) респондентів твердять, що світ створений: „Створений Богом Отцем і сином і Св. Духом, нічого не створюється саме по собі”; „Світ не існує вічно, всьому прийде кінець, крім Бога”; „Існує в часі, бо створений Богом, якщо має початок, то матиме і кінець, тобто не є вічним”; „Світ існує вічно і створений Богом”; „Створений Пресвятою Трійцею”. А 3,1% респондентів упевнені, що світ існує вічно. Зустрічалися і досить оригінальні відповіді: „Повністю погоджуюсь з вченням Церкви”. Останнє можна розглядати таким чином, що людина з певних причин не хоче виходити за рамки встановленні Церквою, або ж не має власної точки зору на зазначене.

Бога слухачі духовних шкіл, враховуючи неоднозначність їх відповідей, уявляють як Найвищу Духовну силу, Творця світу (90,6%), як уособлення Добра, Любові, Мудрості (57,8%), як закономірність, гармонійність, доцільність, що існують в природі і спрямовує розвиток світу та людства (21,9%), вищу уособлену, людиноподібну істоту (4,7%), а для 3,1% – це понад будь-яке поняття і визначення, найвище знання у світі, істина.

Варіант відповіді, що людина – це частина і продукт Природи, не вибрав для себе жоден респондент. А з твердженням, що людина – це творіння та дитя Бога погодилося – 89,1%. Людину як співтворця Бога, в справі створення світу розглядають 9,4%.

Гріх православні студенти характеризують наступним чином: „Свідоме порушення Заповідей Божих”; „Вчинок, думка чи бажання, що суперечать волі Божій”; „Погані справи, які робить людина, чи словом чи ділом, чи думкою, людина постійно грішить, але вона повинна вміти каятися в своїх гріхах”; „Наша провина перед Богом, недотримання Закону Божого, яким ми повинні керуватися”; „Порушення Заповідей Божих, Закону Божого чи совісті”; „Із світської точки зору – це аморальна поведінка або порушення етичних норм життя людини”; „Смерть душі”; „Викривлення істини”; „Вчинки, які можуть зашкодити іншим”; „Гріх заважає людині вільно спілкуватися з Богом”; „ Гріх – це беззаконня”; „Гріх – це хвороба душі”; „У гріху перебувають всі люди, але не всі шукають способу очищення від нього”; „Невиконання Божих Заповідей і настанов”; „Дія спрямована проти людини чи Бога”.

Цінність релігії майбутні священнослужителі вбачають у наступному: „Релігія потрібна для удосконалення людини”; „Релігія цінна для мене тим, що я завдяки їй утверджуюсь у собі”.

Вірять у життя після смерті 82,8% опитаних, заперечують його – 12,5%, не визначилися – 4,7%. Існування раю визнають 95,3%, не знають про нього 4,7%. Існування пекла визнають 93,8%, не знають – 6,3%. В безсмертя душі вірять 90,6% респондентів, не вірять – 3,1%, не знають – 6,3%. Чудотворну силу святих реліквій (мощі, ікони) сприймають 92,2% опитаних, не сприймають – 3,1%, не визначилися – 4,7%. У православ’ї, як і в кожному іншому релігійному напрямку, є чітко розроблена догматична частина, що стосується вище зазначених питань. Ми можемо стверджувати, що у середовищі майбутніх священнослужителів наявний відсоток молоді, який не сприймає або не знає віроповчальних основ своєї конфесії.

87,5% майбутніх священнослужителів твердо переконані, що їх релігійна традиція – єдине правдиве джерело знань про Бога, 4,7% – протилежної думки, не можуть визначитися – 7,8%. 85,9% респондентів стверджують, що ніколи не поміняють свою релігійну традицію, а 6,3% не виявляють такої упевненості. Така ж кількість вагається з відповіддю. Потребу в спілкуванні з людьми інших релігійних традицій відчувають 32,8% опитаних, не відчувають нічого подібного – 48,4%, вагаються – 18,8%. Слухачі вважають, що багато релігійних традицій мають цінні знання про Бога (42,2%). Протилежної думки дотримуються 29,7% опитаних, не визначилися в цьому – 28,1%. Більша половина опитаних (57,8%) вважає, що інші релігійні традиції – другорядні порівнянні з їх власною, заперечують це – 18,8%, не визначилися близько однієї четвертої (23,4%). Думку про те, що різні релігійні традиції можуть вести людей до Бога, підтримують 18,8% молодих людей, заперечують – 48,4%, не знають – 32,8%. Для 45,3% респондентів існують певні рамки як далеко вони можуть зайти при вивченні іншої релігійної традиції, позбавлені цього – 31,3%, не задумувалися над подібним – 23,4%.

Про те, що знання про Бога найбільш повно досягаються через мою релігійну традицію, заявляють – 73,4% слухачів, не згодні – 7,8%, не знають – 18,8% опитаних. “Всі релігії навчають тієї ж самої істини” - стверджують лише 17,2% опитаних, заперечують – три четвертих православної молоді (75,0%), не знають – 7,8%. Підтримують думку, що Бог відкриває істину в більш ніж одній релігійній традиції – 28,1%, заперечують – 46,9%, не знають – 25,0%. Знання більш ніж однієї релігійної традиції збільшує власну духовність 46,9%, ні – 34,4%, вагаються – 18,8%. Знання більш ніж однієї релігійної традиції тільки ініціює сум’яття в голові засвідчують – 29,7% опитаних, так не думають – 42,2%, не знають – 28,1%. 64,1% люблять спілкуватися з питань релігії з людьми інших традицій, не люблять зазначеного – 18,8%, не визначилися –17,2% респондентів. “Люди різних релігійних традицій не повинні спілкуватися один з одним”, - так заявляє 17,2%, не схвалюють таку думку – 56,3%, не знають – 6,6%. Про те, що релігійна віра допомагає перемагати суперечності і проблеми життя заявило 90,6% опитаних, а також зберігати внутрішній спокій та душевну рівновагу – 95,3%.

Результати нашого дослідження переконують в тому, що сьогодні, в умовах релігійного плюралізму, актуалізується багато проблем, зокрема необхідності виховання студентів духовних навчальних закладів в дусі терпимості та відкритості щодо інших конфесій. Необхідно враховувати, що майбутнім священнослужителям доведеться не тільки жити в багатоконфесійному суспільстві, а й безпосередньо спілкуватися з представниками інших, відмінних від їхньої власної, культур. Для цього корисним видається запрошення представників різних конфесій на зустрічі з студентами, плідний обмін думками та досягнення порозуміння на тому рівні, на якому це можливо. На нашу думку, досить позитивним для формування культури мислення і поведінки було б навчання чи стажування студентів за кордоном.

Неоднозначні відповіді респондентів були отримані на запитання про міру впливу молодої людини на хід власного життя. Зокрема 6,3% респондентів заявило, що вони на нього зовсім не впливають, 7,8% впевнені, що впливають у меншій мірі, 40,6% визначають вплив, як опосередкований, 21,9% –стверджують, що впливають у більшій мірі, а 14,1% упевненні, що повністю впливають. Відтак, у середовищі майбутніх священнослужителів панують неоднорідні оцінки щодо можливостей людини планувати своє життя і реалізовувати ці плани.

Під впливом сучасних секулярних процесів виникає новий тип релігійності, так звана „шукаюча” віра, яка містить різні етапи хитань, переходу із однієї Церкви в іншу, від однієї віроповчальної доктрини до іншої. Звичними є ситуації одночасної приналежності до різних релігійних груп та традицій. Означена тенденція має місце і серед студентів духовних навчальних закладів. За результатами дослідження, 28,1% респондентів заявили, що мають релігійні практики більш ніж в одній релігійній традиції, заперечують останнє 46,9%, не здатні визначитися 25,0%. Беручи до уваги те, що кожна релігійна традиція претендує на єдиноістинність, дещо дивним виглядають такі заяви майбутніх священнослужителів.

У сучасному світі молода людина повинна сама приймати власні рішення, без втручання суспільства. Свобода сучасної людини є одночасно примусом вибору, де людині потрібні пропозиції та моделі рішень. Їх і пропонує релігія. Багато хто відчуває, що не існує абсолютної істини, особливо якщо йдеться про сенс життя й смерті, про добро і зло, свободу й відповідальність. Відтак, формується орієнтація на релігію як пошук, що вимагає від людини постійних сумнівів та переосмислення свого місця у світі, свого призначення, своїх стосунків з людьми й ставлення до Бога.

Різноманітні синтетичні світоглядні уявлення, які органічно поєднують у собі цінності як західних, так і східних культур, відбиваються у свідомості і православної молоді. Зокрема, доволі поширеною є віра у переселення душ (реінкарнацію). В те, що людина неодноразово народжується, але в іншому тілесному вигляді, вірять 12,5% слухачів православних духовних шкіл. Тішить, що 64,1% опитаних не поділяють таку точку зору, а ще 23,4% – не дали прийнятної відповіді. Зауважимо, що опитування проводилося серед студентів духовних навчальних закладів православного спрямування, а тому такі цифри є досить високим відсотком, адже зазначене положення йде в розріз з християнським віровченням. В існування телепатії та яснобачення вірить одна третина опитаних (29,7%), вагаються щодо існування таких фактів – 25%. Відтак, навіть серед молодої православної інтелігенції ми спостерігаємо захоплення позавіросповідною містикою (віра в спілкування з духами, астрологію, знахарство, магію), що поєднує у собі як релігійні, так і нерелігійні компоненти.

Нині поняття “християнство” загалом та “православ’я” зокрема зазнали помітної трансформації і певною мірою перетворилися на соціальну громадську та культурно-історичну самоідентифікацію. Релігія при цьому виступає не тільки як власне релігійна система, а й як звичайне культурне середовище, національний образ життя, де визначальну роль відіграє тісний зв’язок релігійної та національної самосвідомості. Це породжує ситуацію, коли в принципі нерелігійна людина, людина, яка сумнівається або просто не замислюється над питаннями віри, ідентифікує себе з певною конфесією чи домінацією. Зауважимо, що при проведенні дослідження ми були свідомі того, в юрисдикцію якої православної Церкви ми потрапили. Тому наше здивування викликало те, що опитувані нами студенти не змогли чітко визначити свою конфесійну приналежність. Звичайно, цей факт можна пояснити тим, що православ’я не є однорідним явищем, але тоді як бути з аспектом свідомого професійного вибору? Але ж це майбутній клір, тоді що й говорити про мирян. Міклош Томка розвиває думку, що „релігійним можна бути і поза Церквою. Але приналежність до чітко визначеної традиції, конкретної спільноти, організації сприяє участі в історичній традиції.”[6: 46]. Приналежність до традиції – не те саме, що приналежність до Церкви. Це не так зобов’язує, а тому й більше людей схильні казати „я православний”, аніж я належу до Православної Церкви”. Кількість осіб в українському суспільстві, за результатами соціологічного дослідження ”AUFBRUCH” (Міжнародний проект, ініційований професором Віденського університету Паулем Цулєнером – порівняльного аналізу релігійності населення та становища християнських Церков у 10 колишніх комуністичних країнах Центрально-Східної Європи після краху тоталітаризму.), котрі в культурно-релігійному сенсі вважають себе православними, удвічі більша за число тих, що вважають себе приналежними до (Православної) Церкви. Відповідно, це 53,8% і 24,6% [6: 122]. За даними іншого опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень та Центром соціальний моніторинг, 53% української молоді вважають себе віруючими, 26% тих, хто вагається між вірою і невір'ям, 7% - невіруючими, 1% - переконані атеїстів, 6% тих, хто зазначив свою байдужість щодо віри (варіант відповіді "мені все це байдуже"), та 8% таких, які не змогли визначити власної позиції з цього питання. Серед тих, хто вважає себе віруючими, православних - 68%. Зазначимо, що запитання анкети: "До якої релігії Ви себе відносите?" ставилося всім без винятку, незалежно від того як особа визначила своє ставлення до віри. У такий спосіб до православ'я себе віднесла третина з тих, хто ідентифікував себе невіруючим (29%), дві третини (58%) - хто вагається між вірою і невір'ям, 52% тих, хто взагалі не визначив своєї позиції щодо віри (варіант відповіді “важко відповісти”). Відтак, доволі часто свою належність до певної релігії декларують особи, які не мають релігійних переконань, не вважають себе віруючими, а виходять лише з факту обряду залучення до віри [1: 76-89 ].

Зауважимо, таке ж соціологічне дослідження проводилося і серед студентів протестантських духовних навчальних закладів. У цьому зв’язку проведемо паралель, що студенти-протестанти володіють більш чіткими і структурованішими знаннями про місце своєї конфесії серед інших протестантських громад. Вони вже, чітко вказували на той релігійний напрям до якого вони належать. А ось серед майбутнього православного духовенства є ще й такі, які просто не знають, до якого патріархату належить їх навчальний заклад або ж взагалі це питання їх не турбує.

Надають оптимізму результати соціологічного дослідження, яке проведене улітку 2003 року Фондом „Демократичні ініціативи” серед української молоді. 59,5% респондентів, ідентифікують себе з православ’ям. За цих обставин 12,3% заявили про належність до УПЦ МП. Абсолютна більшість православної молоді – 47,2%, або 79% від загального числа православних – співвіднесла себе з УПЦ КП. Звісно, відсоток прихильників цієї Церкви був би значно нижчим, коли б респонденти могли вказати на свою свідомо позаюрисдикційність чи невизначеність у рамках православ’я. Однак прогресування тенденції щодо домінування києвоцентричної орієнтованості серед українських православних і, зокрема серед молоді, не викликає сумніву [6 :160-162].

Багатозначимим є той факт, що 93,8% слухачів духовних шкіл вважають за необхідне оптимізувати сьогоднішній стан державно-церковних відносин в країні. Покращення ситуації вони вбачають в наступному: в утворенні національної Церкви (46,9%); в забезпеченні толерантності міжконфесійних відносин (6,3%); у невтручанні держави у справи Церкви (18,8%); в підтримці державою діяльності лише традиційних церков (17,2%); в забороні діяльності нових релігійних течій (32,8%); в утворенні Єдиної Української Православної Церкви та не втягуванні Церкви в політику (17,2%).

На думку 37,5% православної молоді в Україні існує повна свобода совісті та рівність віросповідань перед законом. Протилежні міркування з цього питання висловило 48,4% респондентів, не визначилися – 14,1%.

Стан сьогоднішній міжконфесійних взаємин в державі оцінюють як нормальний – 18,8%, конфліктний – 71,9%, толерантний – 9,4%. На нашу думку на досить високий відсоток тих, хто оцінює ситуацію як конфліктну позначився, насамперед, розкол у Православ’ї України.

Отже, за сучасних умов у молодіжній православній свідомості спостерігається подвійна тенденція: з однієї сторони, посилюється процес секуляризації, втрата релігією свого соціального впливу на особистість, а з іншої – зростає багатоманіття форм релігійного життя. Таким чином, проблема релігійності, незважаючи на процеси секуляризації і десакралізації, продовжує залишатися вельми актуальною.

Список використаної літератури

1. Дудар Н.П. Релігійність в українському соціумі: детермінанти і характеристика сучасного стану: Дис. На здобуття наук. ступ. канд. соціологічних наук / 09.00.11/ Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАНУ. – К., 2002. – 264с.
2. Епископ Керченский Илларион (Алфеев). Православное богословие на рубеже эпох. – Изд. 2-е, дополненное. – К.: Дух і літера, 2002. – 536с.
3. Історія релігій в Україні: У 10-ти т. // Редкол.: А.Колодний (голова) та ін. – К.,1996-2004.Т.10 Релігія і Церква років незалежності України (за ред. проф. А.Колодного). – Дрогобич: Коло, – 2003. – 616с.
4. Сиверцев М. Межрелигиозный диалог в эпоху глобализации // Человек. - № 5. – 2002. – С. 76-87.
5. Складаний І. Інтерв'ю з ректором Київської духовної академії і семінарії владикою Димитрієм (Рудюком) // http://prot-evgen.nm.ru/pages/articles/0143.htm
6. Томка М. Релігія церква відродженої нації // Віра після атеїзму: релігійне життя в Україні в період демократичних перетворень і державної незалежності/ за ред. М.Томки і О.Турія. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2004. – с.46-148. [= Україна християнська, вип.10]

Наталія ГАВРІЛОВА

аспірантка Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України