«Етика спільноти» Стенлі Хауерваза

10 січня 2019, 16:11 | Релігієзнавчі студії | 0 |   | Код для блогу |  | 

Анатолій Денисенко

Стенлі Хауерваз (Stanley Hauerwas), якого я називаю «останнім з живих» з тієї самої відомої трійці постліберальних теологів, є одним з найбільш відомих сучасних американських християнських мислителів. Відомим є він, перш за все тим, що присвятив своє академічне життя дослідженню постліберальних поглядів тих чи інших етичних проблем і вніс вагомий внесок в дослідження моральних питань. В своїх книжках він намагається відкинути стале твердження Просвітництва про те, що етика – це набір моральних ідеалів і цінностей. На противагу цьому, Хауерваз стверджує, що християнська етика займається визначенням морального світогляду історичної спільноти (церкви) і втілює цей світогляд в життя своїх членів.

Стенлі Хауерваз (Stanley Hauerwas)

Хауерваз є представником Єльської теологічної школи, до якої належали такі постліберали, як Ханс Фрей (1922-1988) та Джордж Ліндбек (1923-2018). Якщо коротко, то постліберальна теологія є реакцією на теологічний лібералізм (який ми пов’язуємо з такими мислителями, як: Фрідріх Шлеєрмахер, Адольф фон Гарнак та Альберт Річлі). Початком постліберальної теології  можна ввжати критику теологічних засад модерну самим Карлом Бартом (1886-1968). Постліберальна теологія, за своєю природою, є не фундаціоналістською, внутрішньо-текстуальною (підлаштовує світ під Слово Боже, а не Слово Боже під світ), соціально орієнтованою, схильною до плюральності та різноманітності, відкритою до щедрої ортодоксії (шукає відновлення ортодоксальної віри). 

Свою автобіографію Стенлі Хауерваз виклав в книзі «Дитя Ханни: теологічні мемуари» (2010). Він народився в методистський сім’ї в Техасі. Його батько був каменярем. Ще підлітком,  в 15 років, Стенлі, присвятив життя служінню. Займатися теологію він почав через те, що думав, що начебто це принесе йому спасіння. Хауерваз був першим в своїй родині, хто вступив до коледжу. Залишив техаську цеглу він засів за книги в Південно-західному університеті, в якому приділялася увага гуманітарним наукам під керівництвом методистської церкви. Коли він зайнявся університетською освітою, він вже не ідентифікував себе як християнина, але і не схилявся на сторону атеїзму. Після читання книги відомого американського протестантського спеціаліста по етиці Річарда Нібура «Значення Одкровення» (1941) він вирішив вступити до Єльської теологічної школи і перевірити чи дійсно те, про що писав Нібур, є правдою. Шлях до цілі зайняв багато років, протягом яких Хауерваз почав критично відноситися до традиції Нібура,  наслідуючи ідеї менонітського теолога Джона Говарда Йодера (1927-1997). Він здобув кілька наукових ступенів по теології та філософії, які згодом переросли в докторський ступень. Викладав в коледжі Августана, Ілінойс, в Університеті Нотр-Дам, Індіана та в Університеті Дюка, Північна Кароліна, де він займаd позицію професора теологічної етики з 1983 року. В 2014 став професором кафедри теологічної етики в Університеті Абердіна.

В 2001 році, журнал Таймс визнав Хауерваза найкращим американським теологом року, хоча сам Хауерваз вважає, що поняття «найкращий» аж ніяк не може бути застосованим до теолога. Під час останніх виборів президента Америки, він наголошував на тому, що Дональд Трамп насправді символізує те, чим є американська громадянська релігія, втілюючи в собі спотворену теологію. Насправді Хауерваз є дуже неоднорідним теологом. Він американський патріот, який сповідує «не популярний» пацифізм (з початку 1980-х), виступає противником евтаназії та абортів, проявляє анти-капіталістичні почуття, вважає, що Бог, якого «примушують» благословляти Америку і стояти на її боці, не є Богом Ісуса Христа. Він вважає, що сучасне християнство перетворилося на таку собі форму психотерапії та стало підґрунтям націоналістичної ідеології. Хауерваз звинувачує своїх попередників та сучасників по «теологічному цеху» в тому, що вони зробили церкву «невидимою», прирівнявши її до «Америки», а віру перетворили на форму автотренінгу.

Християнство має навчити своїх прихильників бачити світ таким, який він є насправді. Як пише про себе Хауерваз: «я провів життя, намагаючись переконати тих, кого цікавить етика, що характер та чесноти є ключовими поняттями для будь якого адекватного опису правильного життя». За Хауервазом природа етики лежить всередині конкретної спільноти, яка і розробляє внутрішні моральні цінності. Бути моральним означає знати моральні погляди конкретної історичної (в нашому випадку, християнської) спільноти, приймати ці моральні цінності і практикувати їх всередині цієї спільноти.

Сам Хауерваз є дуже ортодоксальним, з точки зору теології, але в той самий час, і дуже критичним по відношенню, як до консервативного бібліцизму так і до теологічного лібералізму. Проблема з консерватизмом в тому, що концепт християнського спасіння знаходиться під впливом так званого «американського індивідуалізму та демократичних ідей». Лібералізм теж не влаштовує Хауерваза, бо він, як теолог, схиляється до не апологетичної теології. Теологія для нього більше не є примиренням постулатів віри та наукових фактів. Віра не є більша власним вибором, а готовністю зодягнути своє «я» в існуючі сюжети про спасіння та святих.   

В той час, як Ганс Фрей робив наголос на «наративі», Хауерваз пише про «історії». В принципі це одне й теж саме, але для Хауерваза, церква є продовженням історії дій та звершень Христа в цьому світі. Наша християнська історія, якою ми ділимося в церкві, скеровує нас по життю. Це говорить про те, що християни не мають своєї індивідуальної історії, вони приймають участь в історії християнства, яке продовжується та розгортається з часів Христа. Ісуса не потрібно розглядати, як соціально-морального вчителя. Він сам по собі і є це «соціально-моральне». Іншими словами, Христос не говорив на теми соціальної етики, Він був соціальною етикою. Для того, щоб християнам залишатися соціально та політично вагомими в цьому світі, їм потрібно бути сформованими історією Христа. Христологія не може бути відділена від еклезіології, як і сам Ісус від церкви. Спостерігаючи за сучасним західним суспільством можна зробити висновок, що воно керується ліберальними принципами, які гарантують свободу  кожному індивіду до тієї міри, допоки ця свобода не зазіхає на свободу іншого індивіда. Лібералізм прославляє толерантність, плюралізм та приватну автономію. Церква, за Хауервазом, керується іншою логікою. Її члени розуміють себе не як автономних індивідів, а як тих, хто зв’язаний з Богом, з традицією та з іншими.

Для того, щоб зрозуміти Хауерваза, слід пам’ятати, що він знаходився під впливом культурно-лінгвістичного прагматизму Ліндбека та етики чеснот Аласдера Макінтайра (1929). Він погоджувався з тезою Ліндбека про те, що сутність релігії не в пошуку правдивих чи хибних передумов, а в розвитку навичок мистецтва жити. Там де Ліндбек, з точки зору культурно-лінгвістичного аналізу, наголошує на тому, що розробка релігійної мови відкриває можливість до релігійного життя, Хауерваз робить наголос на «історіях» в середині християнської спільноти, які створюють можливість для різнопланового вираження різноманітного життєвого досвіду. Сам Ісус є історією, яка формує церкву. Таким чином церковна історія виступає політичною альтернативою існуючим соціально-політичним конструктам.

В кінці додам, що розпочинати знайомство з, поки що не настільки популярного на пострадянському просторі автором, можна з книги, яка нещодавно вийшла в черкаському  видавництві «Колоквіум». Це російський переклад останньої книги Стенлі Хауерваза «Листи хрещеникові» (англійське видання 2018 року). Книга складається з шістнадцяти листів, в яких Хауерваз міркує про різноманітні чесноти та їх значення. Мова йде про доброту, правду, дружбу, терпіння, надію, справедливість, мужність, радість, простоту, сталість, смиренність, гумор, помірність, віру, щедрість, характер. В книзі знаходимо настанови в чеснотах, які дорослий християнин дає спочатку маленькому хлопчику, а згодом і підлітку на ім’я Лорі (перший лист датується 2002 роком, останній, 2017). Автор приділяє увагу формуванню характеру таку ж саму увагу, яку йому, молодому каменяру, самому, колись приділяв батько, навчаючи, як класти цеглу. Цікаво, що в далекому 1985 році Хауерваз написав книгу «Характер та християнське життя», в якій розглядав природу християнського життя. Отже, в своїй останній книзі, Хауерваз вводить свого хресника в світ церкви де богослужіння є вправою в чеснотах – для розуму, рук, серця та душі. А чесноти, як відомо, є різновидами форми любові.

Джерела

  • Стэнли Хауэрваз. Письма крестнику. О христианских добродетелях. Черкассы: Коллоквиум, 2018.
  • Стэнли Хауэрвас. О важности переплетения слов, или размышления о том, как стать известным библеистом. 1-20. Росс Вагнер, Кейвин Роу, Кэтрин Гриб (ред.) Слово. Толкование. Жизнь. Черкассы: Коллоквиум. 20012.
  • William C. Placher, Postliberal Theology. 343-356 // David F. Ford (ed.) The Modern Theologians. An Introduction ti Christian Theology in the Twentieth Century. Second Edition. Cambridge: Blackwell Publishing, 2003.
  • Stanley Hauerwas. Hannah’s Child, A Theological Memoir. Grand Rapids: William B. Eerdmans Publishing Company, 2010.
  • Ronald T. Michener. Postliberal Theology. A Guide for the Perplexed. London: Bloomsbury, 2013.   
  • R.R. Reno. Stanley Hauerwas. 302-316 // Peter Scott and William T. Cavanaugh (eds.) The Blackwell Companion to Political Theology. Cambridge: Blackwell Publishing, 2004.
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • firemark | 23 березня 2019, 22:44

      михаил, ты за упц (обновленцев) или за воинствующих безбожников (1920...30гг)?

    • Михаил | 23 березня 2019, 13:22

      Верх лицемерия! Сидеть и глумиться в президиуме "собора" древней Софии, давить даже на самого Денисенко, чтобы состряпать какую-то никем не признанную псевдоцерковь "пцу",

    • Михаил | 23 березня 2019, 01:48

      35 статья Конституции растоптана и уничтожена! Государство грубейшим образом вмешалось в дела Церкви!

    • В. Ясеневий | 22 березня 2019, 22:35

      Да нет! Бес это уж слишком...Говорят, что даже и среди гэбешников былвали и нормальные люди, но это как исключение. А дебил - дебильный пост, это совсем то, что и есть на самом деле. Простите

    • sandy1966 | 22 березня 2019, 15:54

      МихУил, бес гэбешный, ты хоть посрать можешь ли сходить, чтобы не помянуть "Денисенко", которого ты даже тени не достоин???

    Популярні статті місяця