Закарпатська Реформатська Церква: історія та особливості розвитку

23 жовтня 2017, 15:46 | Релігієзнавчі студії | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Оксана Ферков

Закарпатська Реформатська Церква – офіційна назва церковної організації реформатів-кальвіністів на території Закарпатської області України. Це етноконфесійна церковна організація, адже більшість членів є угорцями, історично походить із часів Реформації в Угорщині.

Реформація на Закарпатті

Реформація протікала не однаково в усіх частинах раньомодерної Угорщини. Певні особливості спостерігалися у північно-східній окраїні держави. Значний вплив на характер реформаційних процесів мала соціальна та етнічна структура місцевого населення, політичні процеси тощо.

XVI ст. було чи не найскладнішим століттям історії Угорщини: слабка королівська влада, постійна боротьба між магнатськими угрупуваннями, турецька загроза, політичний поділ країни тощо. Із ганебною поразкою угорської армії під Могачем у серпні 1526 р. країна опинилася на межі зникнення. В умовах політичної боротьби та громадянської війни, тотальної розрухи і морального виснаження Реформація почала свій переможний шлях угорськими теренами і добралася до найвіддаленішого північно-східного куточка держави – земель, які сьогодні є Закарпатською областю України. Своєрідний історичний розвиток та поліетнічне населення регіону впливало на хід і характер Реформації.

Мартин Лютер

Мартин Лютер

Нове релігійне вчення у формі лютеранства з’явилося на території Угорщини ще до поразки угорців під Могачем (1526 р.) [17,44].

Звісно, у Реформації були як прихильники, так і противники. Так, у 1523 році Державні станові збори оголосили вчення Лютера єретичним [3,384].

Перший етап Реформації в Угорщині припадає на 1521-1540 рр. [9,8]. Нове вчення пропагували священики та монахи: Імре Озораї, Матяш Деваї Біро, Міхай Старої, Іштван Сегеді Кіш. Духовенство виступало насамперед проти целібату та за покращення свого соціального статусу.

Перший регіон, де з’являються послідовники Мартина Лютера, це населені німцями північно-угорські та трансільванські міста [14,137]. Інший осередок поширення реформаційних вчень – німецьке оточення королеви Марії Габсбурзької, дружини Людовика ІІ. Вихователь короля Георгій Бранденбурзький та двоє придворних священиків – Конрад Кордатус і Ян Генкель визнавали вчення Лютера. Їхній приклад мав незначний вплив на аристократів і середню шляхту, бо через неприязнь до Г.Бранденбурзького, як керівника габсбурзької партії, шляхта з підозрою ставилося до нового вчення. У 1521 р. Іштван Вербоці закликав короля не допускати проникнення цієї єресі в Угорщину.

Подібно до інших країн Європи в Угорщині на процес поширення вчень Лютера впливали політичні, соціальні та релігійні фактори. Разом з цим існував сприятливий ґрунт у вигляді гуманістичної традиції, особливо при дворах магнатів – Петера Перенї, Жігмонда Турзо та інших вельмож.

Блискавичному поширенню реформаційних вчень у Північно-Східній Угорщині сприяло те, що на землях, підпорядкованих Егерській єпархії, після поразки угорської армії під Могачем запанувала анархія, аристократи і єпископи вели суперництво за владу. Не було сталого контролю над діяльністю церковних округів, приходів та вірниками. Сприйняття або ж відмова від Реформації у більшості випадків залежала від місцевого великого землевласника. Склалася практика покровительства.

Петер Перенї

Петер Перенї

Історична традиція першим угорським магнатом, який сповідував лютеранство, вважає Петера Перенї – всевладного володаря Північно-Східної Угорщини [4,20]. Втім, характер протестантизму Перенї на ранніх етапах суперечливий. Відомо, що у своєму місті Шарошпотоці в 1537 р. він ще відвідував службу в римо-католицькій церкві. Ймовірно Перенї, подібно до інших магнатів та й священиків, прагнув очищеної віри. Деякий час він приймав у своєму дворі проповідників, зокрема, Матяша Деваї Біро. Для підтримки Реформації Перенї вдавалися до різних засобів, навіть до зброї. Петер Перенї та його син Габор зруйнували три католицькі монастирі: у Шарошпотоці, Шаторалйауйгелі та Требишові. Монастир у Шарошпотоці перетворили у протестантську школу.

Двір Перенї, реформатори, які перебували при ньому вплинули на поширення нової ідеології у сусідніх з Шарошпотоком територіях, у тому числі на володіння Другетів. Відомо, що Ужанський наджупан Ференц ІІІ Другет був одружений із Ержебет Перенї. Його брат Георгій також прийняв нову віру, про нього писали – «душею і тілом був вірний реформації» [12,53].

Другетам вдалося поширити протестантизм на підвладні їм землі, навіть ненадовго протестантськими формально стали деякі русинські села.

Отже, нове релігійне вчення завойовує простори і просочується до північно-східних комітатів Угорщини. У поширенні реформаційних ідей в Північно-Східній Угорщині брали участь різні суспільні прошарки, але останнє слово залишалося магнатами і шляхтою. Доки для шляхти протестантизм був засобом зміцнення позицій у політиці, то для простих людей став вірою і стилем життя.

У 1540-і рр. за прикладом великих землевласників до реформації приєдналося середня шляхта та селяни. Другети беруть під свою опіку протестантську громаду Ужгорода [13,137].

Варто знати, що відмінності між римо-католицькою і новою протестантською вірою, обрядами — були незначні, по-суті непомітні. Літургія змінювалася поступово, впродовж десятиліть. У більшості церков залишався внутрішній інтер’єр з вівтарями, розп’яттям, багатим оздобленням, тощо.

Перші представники швейцарського напрямку протестантизму в Угорщині з’явилися тоді, коли лютеранство завоювало вже чималі простори. Це була остання чверть 1540-х рр. Радикальним послідовником Цвінглі в Угорщині був Мартон Калманчехі Шанта.

Перший історик Ужгорода Карой Мейсарош саме йому приписує формування першої громади протестантів в Ужгороді у 1546 р. та швидке поширення протестантизму в околицях [9,42]. Проте, повідомлення К.Мейсароша неточні. Калманчехі працював в Ужгороді ймовірно у 1551 р., а з наступного року він вже в Берегові. Говорив про дешеву, скромну віру і церкву, часто наголошував, що йому достатньо одягу, який на ньому, а за роботу просить таку оплату, за яку може прохарчуватися. Існує думка, що саме він ініціював собор у грудні 1552 р. Зібрання підтримало пропозиції швейцарських реформаторів стосовно деяких таїнств (причастя, сповідь, вівтарі). У 1556 р. Калманчехі повернувся до Дебрецена, недовго займався проповідницькою роботою, а в грудні 1557 р. помер. [6,96]

Відомо, що у 1555 р. в Ужгороді працював проповідник-магістр Петер, він популяризував лютеранство. Інше джерело повідомляє, що у 1556 р. Гашпар Другет прийняв до міста протестантського проповідника ім’я якого невідоме, він втікав від переслідувань отців-католиків. Невдовзі виникли общини протестантів в навколишніх селах: Бартфі, Часловцях, Чічері, Доборуській, Горянах, Коритнянах, Латорицьких Реметах, Капушанах, Паладї, Собранцях, Тибаві, Сенні, Тарновцях, Доманницях, Невицькому, Радванці, Минаї, Ярку та ін. [15,114-119].

У другій половині XVI ст. було чимало населених пунктів, де священики проводили службу згідно зі швейцарським варіантом протестантизму. На кінець 70-х рр. XVI ст. із 30 католицьких вікарій Ужанського головного деканату не залишилося жодного. Монахів різних католицьких орденів вигнали із Капушан, Ужгорода та з інших містечок. Майно, церковний інвентар, будівлі переходили протестантам.

Певну симпатію здобув радикальний напрямок протестантизму – унітаризм. В Ужанському комітаті послідовним проповідником цього напрямку був Лукач Егрі [13, 545]. У 1566 р. на соборі в містечку Гонц розгорілася полеміка між ним і Гашпаром Каролі. Собор прийняв ряд важливих канонів. Хоча в Ужанщині ці канони в цілому прийняли. Незважаючи на різке протистояння між Егрі та Каролі, Егрі запросили на посаду проповідника Ужгорода. Невдовзі його обрали деканом церковного округу.

У роки перебування Егрі в Ужгороді унітаризм завойовував прихильників. У поглядах Егрі відчувався вплив анабаптизму. Він відкидав таїнство хрещення дітей, забороняв усілякі клятви, заохочував спільність майна общини. За такий радикалізм Егрі здобув чимало ворогів. У січні 1568 р. на соборі в Сіксо, а 24 серпня у Шарошпатаку розглядали справу Егрі і врешті проголосили його погляди єретичними і звільнили з посади, примусили залишити Ужгород. Новим деканом обрали Ґергеля Сікасаї, який у другій половині 1568 р. прийняв рішення Дебреценського собору 1567 р. про канони кальвіністської церви [13, 548]. Спільно з трьома іншими притисянськими округами Ужанський деканат прийняв швейцарський напрямок протестантизму у формі кальвінізму, який переважає до нині серед угорського населення цього регіону.

На кінець XVI ст. у перехресті полеміки поступово сформувалися протестантські церковні організації.

Становище протестантської церкви ускладнювалося тією обставиною, що не було єдності між кальвіністським і лютеранським напрямком. Дуже швидко лютеранство втратило вплив на угорськомовне населення. Полеміка виникла між ортодоксальними лютеранами і так званими криптокальвіністами (послідовники Меланхтона). У 1577 р. укладено лютеранське віровчення [14,138]. Його метою було об’єднання двох напрямків протестантизму, але результат був зворотній. До гострої полеміки долучилися реформати притисянських районів. Ситуація загострилася такою мірою, що кальвіністи і лютерани остаточно розділилися на окремі церкви. Виняток становили Ужанський та Земплінський комітат, де два напрямки ще тривалий час існували в єдності. В Ужанському комітаті лютерани і кальвіністи підпорядковувалися одному декану. А з 1670 р. переважна більшість лютеран стали підпорядковуватися Шаришському лютеранському деканату. Ті парафії, які не приєдналися до цього деканату, швидко влилися у реформатські общини регіону.

У перші роки XVIІ ст. сталася конверсія Георгія ІІІ Другета [див. 20]. За різними даними вже у 1600-1602 р. в Невицькому замку жили отці єзуїти і часто перешкоджали діяльності протестантських проповідників. Коли граф Другет зрікся протестантизму — став безжалісно переслідувати місцевих протестантів. За його наказом було зруйновано церву, парохію і школу біля Ужгородського замку. Втім, дещо пізніше він збудував для реформаторів на місці сучасної римо-католицького храму дім молитви і надав приміщення для школи та будинку проповідника. Про це реформатська громада отримала дарчу тільки у 1685 р.

Ян Другет Гомоннай

Ян Другет Гомоннай

Після руху Іштвана Бочкаї і віденського миру (1606) та визнання свободи віросповідання, хоч не надовго настали спокійні часи для протестантів усієї Угорщини. Невдовзі до містечка Гуменне прибувають декілька отців-єзуїтів. Другет не тільки дає дозвіл на місійну діяльність у своїх володіннях єзуїтам, але й домагається заснування тут монастиря Ордену Ісуса та відкриття школи при ньому. Отож, єзуїти, застосовуючи мабуть найефективніший засіб рекатолизації – освіту і виховання, швидко «приборкують» темпи реформації (хоча зупинити і викорінити вчення вже було неможливо – автор).

1640 р. єзуїт Шамуїл забрав від реформатської церкви Ужгорода право збирання десятини. Громада поскаржилася князю Геогрію Ракоці, який вирішив справу на користь протестантів. У 1695 р. граф Мікош Берченї конфіскував приміщення реформатської церкви і школи. Навіть священику довелося просити притулку у жителів міста, деякий час мешкав у Д.Горвата. Існують докази неодноразового переслідування та й навіть побиття священика представниками влади [1,397].

Реформатська громада через своїх представників звернулася до князя Ференца Ракоці ІІ за підтримкою. Князь 6 жовтня 1705 р. розпорядився віддати ужгородським протестантам католицьку церкву. Але вже у 1710 р. церква знову опинилася у руках єзуїтів. Протестанти проводили свої богослужіння в селі Радванка, де діяла філія реформатської громади. Аладар Горват передав реформатам свій будинок, де проводилися проповіді. У 1773 р. протестантський священик Імре Дєрі отримав дозвіл від імператора на повернення до Ужгорода і формування протестантської церковної громади. Тільки у 1783 р. він перебрався до міста. Не маючи храму, реформати протягом наступних трьох років проводили богослужіння у будинку дрібного шляхтича Міхая Бота.

Реформатська громада аж до 1789 р. існувала у скоромних умовах, аж коли імператор Йосип ІІ надав дозвіл на будівництво церкви. Пройшло декілька років доки почалося зведення церкви. 16 травня 1793 р. закладено фундамент церкви. Через три роки було зведено головну частину церкви (з низькою вежею), а в 1818 р. добудовано високу вежу. Свій сучасний вигляд церква отримала у 1905-1906 рр.

Сучасний вигляд реформатської церкви м. Ужгород

Сучасний вигляд реформатської церкви м. Ужгород

Після Тріанону (1920 р.) сформовано Закарпатське єпископство Реформатської Церкви. 1921 р. збори реформатських громад Підкарпатської Руси ухвалили рішення про утворення автономного Реформатського єпископства (округу) [11,18]. Єпископом обрано Белу Берток. У 1939 році Реформатська Церква Закарпаття увійшла до Угорської Реформатської Церкви як автономне єпископство.

Із встановленням радянської влади починається занепад Закарпатської Реформатської Церкви. Нова влада проводила жорстокі репресії стосовно угорців і, зокрема, їхніх духовних керівників. У 1948 році Реформатська церква Закарпаття отримала автономію. Проте через відмову приєднатися до Союзу євангельських християн-баптистів спільнота зазнала репресій [18, 418.]. До таборів ГУЛАГу відправлено два десятки реформатських священиків Закарпаття. Тисячі угорців-кальвіністів влада забрала на так звані «маленькі роботи» [5]. Багато з них не повернулися з Донбасу.

За приблизними підрахунками впродовж 1944-1956 рр. бл. 40 тисяч закарпатців-кальвіністів активних віруючих та їхніх пасторів було депортовано до Сибіру [18,418]. У 1956 р. Закарпатська Реформатська Церква налічувала 90 громад, 67 пресвітерів і 95 тисяч вірників.

Не зважаючи на гоніння з боку влади та спроби «злиття» з Церквою Євангельських християн-баптистів Закарпатська Реформатська Церква вистояла. У 1980-х рр. вона об’єднувала 81 громаду і понад 60 тисяч вірників [18, 419.].

Крім протестантів–кальвіністів на території Закарпаття до 1950-х рр. діяли громади євангелістів-агостинців.

Євангелісти-агостинці – відгалуження протестантизму, засноване у 1530 р. Філіппом Меланхтоном у м. Агоста в Баварії. Це різновид лютеранства.

Послідовники цієї конфесії в Ужгороді згадуються у 1793 р. [19] У 1833 р. в Ужгороді куратором євангелістської громади став Якоб Лам – інженер лісової справи. У 1880-х рр. в Ужгороді було усього 111 євангелістів-агостинців (насел. понад 11 тис.).

Вони практично долучилися до утримання реформатської церви і священика. У середині ХІХ ст. до Ужгорода почали приїздити євангелістські священики із Паздича (Земплінський комітат) – отці Ліндтнер, Фарбакі, Шімкович, Козлої. Через відсутність власної церкви вони і надалі проводили богослужіння в реформатській церкві [19].

Вигляд церкви євангелістів-августинців у 1930-х рр. та сучасний вигляд

Вигляд церкви євангелістів-августинців у 1930-х рр. та сучасний вигляд

У 1906 р. ужгородська євангельська громада отримала власного священика – Аладара Маргочі. Він розпочав катехизацію молоді, здійснив місійні подорожі до В.Березного, Перечина, Тур’ї Ремет. Кількість вірників зросла, на 1910 р. їх було в Ужгороді 240 осіб (з 16 тис.).

Маргочі ініціював збір коштів та пошуки зручної території для майбутньої церви. За проектом Ернеста Ковача у 1914 р. розпочалося будівництво, але у роки війни воно зупинено і аж до 1924 р. не відновлювалося. Аж коли міська влада зобов’язала євангелістів добудувати церкву. Спорудження завершила фірма «Гамош і Штерн» під керівництвом архітектора Бейли Федора у 1925 р.

Інтер’єр євангелістської церкви Ужгорода до приходу радянської влади

Інтер’єр євангелістської церкви Ужгорода до приходу радянської влади

Із встановленням радянської влади євангелістів не оминули переслідування і репресії. У 1946 р. церкву було закрито. Релігійну громаду ліквідовано. Останній священик общини Іштван Матейдес у 1945 р. разом з багатьма іншими угорцями краю був відправлений до свалявського збірного табору.

Приміщення церкви було передано УжДУ, спочатку для бібліотеки, а потім спортзалу. Історична споруда руйнувалася і втратила первинний вигляд, насамперед внутрішній інтер’єр. У 1990-х рр. міська влада передала церкву громаді християн-адвентистів сьомого дня, яка відремонтувала і облаштувала за своїми релігійними правилами.

Після 1991 року ЗРЦ переживає піднесення. Діють реформатські ліцеї, дитячий будинок, притулок для літніх людей, реабілітаційний центр для тих хто хворіє на алкоголізм, дияконічний центр для бідних тощо. На території Закарпатської області нараховується понад 120 тисяч прихожан-кальвіністів, діє 114 реформатських громад, що увійшли у три церковні округи: Ужгородський, Берегівський і Виноградівський [18, 420.]. Найчисельніша в місті Ужгород, де крім угорського богослужіння, ведеться і українське.

Література:

  1. Az Ungi református egyházmegye. Adalékok az Ungi református egyházmegye történetéhez / Szerk. Haraszy Károly. – Nagykapos: Heiman Vilmos nyomdéja, 1931.
  2. Bucsay Mihály. A protestantizmus története Magyarországon. 1521-1945 / M. Bucsay. – Budapest: Gondolat,1985.
  3. Corpus Juris Hungarici. Tyrnavia: Typis academici per Leopoldium Berger, 1734.
  4. Dienes Dénes. Tanulmányok a Tiszáninneni református Egyházkerület történetéből / D. Dienes // Historia ecclesiastica, 2011/1. – p.3-68.
  5. Gulácsi Lajos. A mélységből a magasba / L. Gulácsi. – Munkács, 2005 // http://mek.niif.hu/03500/03531/html/index.htm
  6. Horváth János. A reformáció jegyében. A Mohács utáni félszázad irodalomtörténete / J.Horváth. – Budapest: Akadémiai kiadó,1953.
  7. http://refua.tirek.hu/cikk/mutat/akerulettortenete/
  8. Kónya Annamária, Kónya Péter. Szlovák reformátusok a XVI-XVIII. században / A.Kónya. – Sárospatak, 2013.
  9. Mészáros Károly. Ungvár története a legrégibb időktől máig / К. Mészáros. – Pesten: Ráth Mór Könyvkereskedés, 1861.
  10. Péter Katalin. A katolikus megújulás és protestáns reformáció / K. Péter // Péter Katalin. Papok és nemesek. Magyar müvelődéstörténeti tanulmányok a reformációval kezdődő másfél századból. Budapest, 1995. – p.8.
  11. Peyer-Müller Fritz. A Kárpátaljai Református Egyház története a két világháború között – kitekintéssel a jelenre / Fritz Peyer-Müller. –Budapest, Református Zsinati Iroda Tanulmányi Osztálya, 1995.
  12. Réz László. A Drugethek és Homonna reformációja / L. Réz. – Sátoraljaujhely, 1899.
  13. Szabó András. Egri Lukács „megtérése” (Az antitrinitarizmus Északkelt-Magyarországon) / András Szabó // Irodalomtörténeti közlemények, 1984 / 5-6. – C.553-557.
  14. Ungvár és Ungvármegye / Szerk. Csikváry Antal. – Budapest, 1940.
  15. Zoványi Jenő. A reformáció Magyarországon 1565-ig / J.Voványi. – Budapest, 1986.
  16. Zsilinszky Mihály. A Magyarhoni protestáns egyház története / M. Zsilinszky. - Budapest, 1907.
  17. Краткая история Венгрии. С древнейших времен до наших дней / Отв. Ред. Т.Исламов. – Москва: Наука, 1991.
  18. Любащенко В. Кальвіністська церква в Україні // Любащенко В. Реформація і протестантизм: український контекст / В.Любащенко. – Київ: Саміт-Книга,2017. – С.401-423.
  19. Філіп Л. Ужгородська церква євангелістів // газ Ужгород, 8 березня 2013 р.
  20. Ферков О. Окатоличення Дьордя ІІІ Друґета Гуменянського як приклад релігійних конверсій дворянства Верхньої Угорщини / О.Ферков // Наукові записки Ужгородського університету. Серія: історично-релігійні студії. Випуск 5. – Ужгород, 2016. – С.125-135.
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • Михаил | 24 листопада 2017, 23:29

      Что за идиотская манера все менять и переделывать?! Все от бесовщины и чертовщины! Второй Ватиканский Собор отменил службу на латыни, эти французы "Отче наш" коверкают. Еретики!

    • dutchak1 | 24 листопада 2017, 20:49

      «…..В УПЦ (МП) знають, що закон змінити вони не в силах, свою політику вони проводитимуть й надалі, а тому розуміють, що процес перетікання невдоволених громад продовжиться. У Церкві вирішили піти

    • velovs@ukr.net | 24 листопада 2017, 19:46

      Р. Р. S. Cебто, що тоді якраз на теренах України ВІРА в БОГА її людності була ЗНАЧНО масовішою і міцнішою, аніж на решті Совдепії!

    • velovs@ukr.net | 24 листопада 2017, 19:39

      Р. S. До речі, серед тих означених - добре яскраво-ілюстрованих і переконливих основних причин, чому сталінська комуно-більшовицька влада вчинила в Україні той супержахливий злочин

    • velovs@ukr.net | 24 листопада 2017, 16:03

      Як відомо, у першій половині ХХ ст. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні був уже ДРУГИМ - після масштабного винищення вірмен і ассирійців в Османській імперії - і значно більшим, за числом жертв,

    Популярні статті місяця