Нове навчальне джерело про релігійну тематику в медіях

10 липня 2017, 21:15 | Релігієзнавчі студії | 0 |   | Код для блогу |  | 

Ігор Скленар,

доцент факультету журналістики
Львівського національного університету ім. Івана Франка

Алла Бойко. Релігійна журналістикаНаприкінці 2016 року на базі Інституту журналістики Київського національного університету ім.Т.Шевченка вийшов друком підручник «Релігійна журналістика» (К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2016. – 307 с.) перший з такою назвою в сучасному журналістикознавстві України. Її автор – професор названого вишу, один з провідних українських дослідників релігійної журналістики Алла Бойко, в доробку якої  – наукові праці, чисельні статті, присвячені здебільшого православному сегменту релігійної періодики, а також стану й проблемам релігійної тематики в світських мас-медіях. По суті цей підручник логічно продовжив наукові пошуки авторитетної дослідниці, зроблені ще в 2009 році в книзі - конспекті лекцій «Релігія в мас-медіа»[1].

Одним з приводів для його написання є непрофесійне висвітлення і подання релігійної інформації в українських ЗМІ, про що автор зауважує у своїй передмові: «Українські журналісти лише починають підходити фахово до висвітлення релігійних проблем, тому поки що цю тематику в медіа подано неповно, непереконливо, іноді із прикрими помилками. Нарікають на працівників ЗМІ і віруючі, і науковці-релігієзнавці. Як результат, – аудиторія не сприймає інформацію про релігію, оскільки вона публікується не професійно, отже, нецікаво; журналісти не пишуть про релігію, оскільки аудиторія не зацікавлена в цій темі» (С.4). Авторка роками «колекціонує» приклади непрофесійного подання інформації про релігію. Зрештою, багато з нас можуть часто на прикладі журналістських виступів переконатися в тому, як в найвпливовіших сьогодні медіа – на телебаченні і в інтернеті – навіть якесь релігійне свято називають неправильно, не кажучи вже про тлумачення його змісту.

Свій виклад матеріалу д-р А.Бойко базує на великому обсязі наукової і навчальної літератури, який охоплює релігійні мас-медіа і релігійну інформацію в мас-медіях. Чотири частини підручника органічно пов’язані між собою за тематикою.

В 1 розділі «Релігійна тематика і проблематика в медіа: загальна характеристика» авторка одразу робить чіткий поділ між інформацією про релігію і темами й проблемами, які випливають із цієї сфери у журналістських виступах. Це відкриває дорогу для подальшого розуміння сформульованих у навчальному виданні питань. Проф. А.Бойко пропонує розподіляти релігійну інформацію за такими блоками: богословська (теологічна) журналістика, релігійно-історична журналістика, релігієзнавча журналістика, релігійно-політична журналістика, релігійно-правова або правозахисна. Проф. А.Бойко відмежовує від цих журналістик релігійні медіа та Інтернет. Чітко сформульовані релігійні теми й проблеми є показані на прикладі окремих публікацій, з допомогою завдань користувач зможе їх самостійно аналізувати. Більше того, авторка пропонує практичні вказівки для того, щоб конкретну релігійну тему (наприклад, релігія/влада) реалізувати у відповідному жанрі журналістики.

Гуманітаріям у навчальному процесі може стати в нагоді стислий огляд релігійних медій у різних частинах світу, зроблений в 2 розділі видання, і водночас тут є й короткий аналіз стану цих медій в контексті відносин «Церкви-держава».

Якщо розвиток християнських медій Західній Європі в 2-ій половині XX ст. був невід’ємно пов’язаний із розвитком демократій, то в Східній Європі у зв’язку із пануванням атеїстичної ідеології існувала фактично заборона на функціонування релігійних медіа, а сьогодні, на думку дослідниці, «розвинена мережа конфесійних медіа сприяє активному й толерантному діалогу, який складається з ланок держава церква – соціум і допомагає нормальному функціонуванню суспільства» (C.107). Авторка підручника окремо аналізує медіа Ватикану – міні-держави, яка, як відомо, надає важливого значення інформації як засобу донесення католицького віровчення. Далі у своєму викладі автор «переміщається» на американський континент, де релігійна ситуація порівняно з Європою є трохи іншою, а «релігія посіла четверте місце серед тем американських ЗМІ, традиційно поступившись політиці, міжнародним відносинам та економіці» (С.116).  А.Бойко звертає увагу тут на два основних питання: релігійна тематика в новинних програмах і проблеми релігії на телебаченні. Розглядаючи стан релігійних медіа в Російській Федерації, де, згідно з дослідженням автора видання, в період 1990-2014 рр. зареєстровано майже 900 друкованих видань, проф. А.Бойко звертає увагу на те, що їх засновники характеризують як релігійні або духовно-моральні (С.124). На тлі багатоконфесійної ситуації в Росії авторка аналізує православні, католицькі, мусульманські, буддійські ЗМІ з акцентом на домінантній ролі перших.

В 3-му розділі зроблено загальну характеристику конфесійних ЗМІ в Україні. Оперуючи соціологією про приналежність українців до т.зв.традиційних Церков, дослідниця всебічно розглядає стан ЗМІ православних й католицьких Церков. Для дослідників історії журналістики початку XXI ст. тут стане в нагоді типологізація релігійної преси й інших ЗМІ за різними критеріями. Оскільки цей аспект релігійної журналістики дотичний до моїх наукових пошуків, то я відкрив для себе новий пласт церковних видань й веб-ресурсів за останнє десятиліття в Україні. Вони на сьогодні хоч виходять нечисельними накладами або мають незначний веб-перегляд (за винятком РІСУ, «Релігія в Україні»), все ж на переконання д-ра А.Бойко, виконують в українському суспільстві духовно-просвітницьку місію.

Окремо охарактеризовано медіа протестантських Церков в Україні, зокрема, Церкви євангельських християн-баптистів, адвентистів сьомого дня та ін., медіа мусульман, буддистів, індуїстів,  юдеїв, представників неорелігій в державі. В українському науковому корпусі текстів, присвячених релігійній журналістиці, такий системний аналіз медіа  т.зв.нетрадиційних Церков й релігійних організацій зроблено вперше. Новизною підручника є міфологеми в українських ЗМІ щодо новітніх релігійних рухів в передостанньому підрозділі цієї частини підручника. Саме це є також неабиякою практичною цінністю для тих журналістів, які висвітлюють в медіа теми, присвячені діяльності Свідків Єгови, мормонів, «Посольству Божому» і подібним до них неорелігіям.

На кінець 3-го розділу д-р А.Бойко аналізує атеїстичну тематику в українських медіа в історичному зрізі й сучасності і це, на наш погляд, відкриває для користувача підручника світогляд тих, хто не вірить в трансцендентне.

Текстовий матеріал 2-го і 3-го розділів супроводжується широким ілюстративним матеріалом – обкладинками релігійних друкованих видань, логотипами європейських й американських медіа.

Практична реалізація в медіа знань про релігію є «родзинкою» останнього розділу. Тут заторкнуто, зокрема, професійні стандарти журналістики із конкретизацією їх аспектів та перенесенням в площину релігійних тем; окремо висвітлено етноконфесійну проблематику. Використовуючи базу попередніх наукових текстів, автор доповнює їх порадами професійних журналістів, які є авторитетними в релігійній тематиці, зокрема, із зарубіжних видань. Положення  проф. А.Бойко підкріплені чисельними прикладами із українських медіа, частина з яких, на нашу думку, показує сумну ситуацію щодо неточності й некомпетентності багатьох журналістів щодо висвітлення теми релігії. Десятки прикладів заголовків газетно-журнальних публікацій, які автор підбирала протягом останнього десятиліття, ілюструють цю некомпетентність.

Цінністю довідкового матеріалу в самому кінці підручника є можливість почерпнути основні поняття з релігієзнавства.

У своїй рецензії неодноразово вживав слово «вперше». Тому й критика в цьому випадку може бути зведена до мінімуму. Як редактор релігійних текстів маю інший погляд на написання окремих релігієзнавчих термінів чи понять, можливо, бібліографія наукових текстів про релігійну журналістику не включає якихось знакових праць за останні 3 роки, водночас ці критичні нотки не применшать тієї титанічної праці, яку, на нашу думку, зробила проф. А.Бойко. Вона полегшила студентам-журналістам, журналістам-практикам, релігієзнавцям, богословам, всім, хто цікавиться релігійною тематикою в медіа, шлях розв’язувати непрості питання з цієї сфери.

Ще один факт, який не дотичний до теми навчального видання, але заслуговує на його оприлюднення: А.А.Бойко не шукала собі додаткових лавр, коли поширювала електронний варіант підручника і в такий спосіб через соціальні мережі збирала кошти на лікування Юрія Скорика, воїна новітньої російсько-української війни, і це засвідчило її щиру громадянську позицію.


[1] Бойко А. Релігія в мас-медіа України: тексти лекцій / А. Бойко. – К,. 2009. – 158 с.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • Fr. Valerii | 21 вересня 2017, 19:06

      А чому б їм не святкувати їхній новий рік в Ізраїлі?

    • Fr. Valerii | 21 вересня 2017, 18:58

      Цікаво, чому крій єпископських риз УГКЦ скопіювала з риз в які вбираються єпископи МП?

    • Orest | 20 вересня 2017, 19:25

      Пора видавати серію детективних книг, заголовок підходить. Жанр - ну скоріш за все фантастичний детектив)) Якісь однобічні враження після читання данної писанини.

    • Orest | 20 вересня 2017, 19:19

      Як треба було затуркати людям голову, аби вони вірили в те що в них на плакатах?? Тільки кожного дня говорити те ж саме про УПЦ і народ дуріє, та починає вірити. Краще б факти якісь дали, чи закрили

    • enzian | 20 вересня 2017, 19:06

      Нехай їдуть марширувати до Москви.

    Популярні статті місяця