Братський рух та його роль у розвитку богословської думки

25 квітня 2017, 11:06 | Релігієзнавчі студії | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Петро КРАЛЮК

У кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. в українських та білоруських містах при православних створюються братські організації. Братства виникали як традиційні інституції мирян, що мали на меті допомогти утримувати православні храми. На початковій стадії вони переважно об’єднували міщан. Найдавнішим братством вважається Львівське Успенське, яке заявило про себе в другій половині 80-их рр. ХVІ ст. У той час українських православних міщан почали активно витісняти міщани-католики. Хоча ця боротьба мала в своїй основі економічні чинники, пов’язані з посиленням конкуренції в умовах активізації торгівлі, все таки вона велася під релігійними гаслами, часто виражалася в протистоянні православних і католиків. Особливо ця боротьба загострилася в середині 80-их рр., після введення в католицькій церкві нового Григоріанського календаря.

Успенська церква у Львові - осередок ставропігійного братстваБратства, як правило, не зводили свою діяльність до діяльності релігійної. Вони здійснювали представництво українських православних міщан на сеймах, відстоювали їх політичні, культурні й майнові інтереси, вписували протести до міських книг тощо. Більше того, намагалися впливати на українське суспільне життя, захищали вільності українців, їхнє право на торгівлю, ремісничу діяльність, посідання державних посад і т. ін. Братчики мали власний суд, спільну скарбницю, власність, утримували школи, бібліотеки, друкарні, шпиталі. За власним розсудом, часто ігноруючи церковну владу, обирали проповідників та священнослужителів, наймали вчителів, друкарів. Тобто намагалися стали автономними структурами в православній церкві, що ставало причиною їхніх конфліктів з єрархами. Відомі конфлікти львівських братчиків з єпископом Гедеоном Балабаном, який навіть чинив насильство над ними, відлучав від церкви братських лідерів[1].

«…В житті українського міщанства, – писав Михайло Грушевський, – братський рух як з одного боку мав характер національної оборони від чужих замахів, так з другого мав тенденцію до утворення правлячого українського осередка»[2]. За зразком Львівського братства, яке підтримувало тісні зв’язки з Острозьким осередком, були створені братські організації в Рогатині, Галичі, Любліні, Замості, Бресті, Києві, Луцьку, інших українських містах, а також на теренах Білорусії. Варто відзначити, що одним із засновників Київського братства був гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, вихованець Острозької академії, а біля витоків братства Луцького стояв Ісакій Борискович, керівник Дерманського осередку.

Умовно можна виділити два етапи розвитку братського руху в Україні. Перший – до Берестейської унії 1596 р., другий – після неї. На першому етапі провідна роль належала Львівському братству. Тоді до братських організацій переважно входили представники міщанства.

Після Берестейської унії виникає необхідність єдності всіх антиуніатських сил для боротьби з католицькою експансією. За таких умов формується новий тип братств, які об’єднували поряд з міщанами також представників православного духівництва, української шляхти й козацтва. Такими братствами стали Київське та Луцьке.

Фундацію Київського братства відносять до 1615 р. У тогочасному Києві міщанство було слабке, погано організоване. У братстві воно відігравало другорядну роль. Інтерес до заснування братства виявили православні шляхтичі. Вони виступили не лише співзасновниками цієї організації, а й надали їй значну матеріальну підтримку (мається на увазі фундушевий запис на користь братства Гальшки Гулевичівни). Окрім шляхти, інтерес до цієї справи виявило православне духовенство, яке відмовилося приймати унію. Значна його частина зосереджувалася в Києво-Печерській лаврі. Але чи не найголовнішу роль у даному випадку відіграло запорізьке козацтво. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, «записавши військо в братство, дав йому не тільки право, але й обов’язок виступати у всіх братських справах у ролі його членів, коротко – зав’язав братство як козацьку експозитуру, козацьке представництво в церковних і національних справах»[3].

Київське Богоявленське братство

У певному сенсі Київське братство та його школу можна вважати продовжувачем традицій Острозької академії. Серед викладачів Київської братської школи було чимало випускників академії Острозької, зокрема відомий Мелетій Смотрицький.

Київське братство стало інституцією, яка в своїй діяльності значною мірою виражала інтереси козаків. Не випадково саме ректору школи Київського братства Касіяну Саковичу належали «Вірші на жалісний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622). Це був один з перших творів в українській літературі, в якому проводилась думка, що козаки є продовжувачами традицій Київської Русі як оборонці християнства й свого рідного краю.

Паралельно з Київським в 1517 р. організовується братство Луцьке. Сюди не сягали козацькі впливи, тому його соціальне обличчя було дещо іншим. Воно фактично компенсувало втрату на Волині Острозького культурного осередку, який почав занепадати на початку ХVІІ ст.

Провідну роль у заснуванні братства відіграли представники волинської родової аристократії. Хоча його діяльність забезпечували луцькі міщани, котрим братчики-шляхтичі передали низку своїх повноважень. Частину братчиків становили духовні особи, на яких покладалися культурно-релігійні функції[4]. Грушевський розглядав Луцьке братство як «організаційний центр тутешньої української шляхти і міщанства»[5].

Дослідники неодноразово звертали увагу на реформаційні моменти в діяльності братських організацій. Правда, ця «реформаційність» мала свою специфіку, нерідко поєднуючись із православним консерватизмом. Зрештою, і західні реформатори апелювали до традицій (передовсім ранньохристиянської). Хоча братчики не дійшли до ідеї «порятунку особистою вірою», вони, подібно протестантам, акцентували увагу на внутрішній релігійності, віддаючи їй перевагу перед зовнішньою благочестивістю. «Якщо про церкву тілесну маємо старатися, – говорилося в «Постанові про спільножительстві в Луцькому братства», – тоді про внутрішню, духовну набагато більше»[6].

Хрестовоздвиженський храм - осередок Луцького братства

Замість «порятунку особистою вірою» братські теоретики висунули ідею про колективну відповідальність духівництва і мирян у справі «спасіння». У згадуваному документі Луцького братства вказувалося: «Як члени двоїстого тіла церкви Христової, а ні світські без духовних, а ні духовні без світських у справі спасіння людського досконало й достатньо бути не можуть, і для того в єдність любові й рівність поваги вступили ми»[7]. Отже, щоб спастися, мирянам священнослужителі так потрібні, як і священнослужителям – миряни. Ця ідея орієнтувала світських людей на активну участь у церковному житті подібно до протестантської ідеї «порятунку особистою вірою».

Як уже зазначалося, братчики виявляли самостійність у церковно-організаційних справах, навіть намагалися поставити під свій контроль духівництво. У Луцькому братстві, наприклад, встановився звичай обирати ігумена братського монастиря. Діяльність братчиків не обмежувалася церковно-організаційними питаннями, вона поширювалася на релігійно-ідеологічну сферу церковного життя. Представники братського руху виступали за те, щоб миряни могли інтерпретувати Біблію й богословські твори.

У середовищі братчиків існував інтерес до теології. Про це свідчить «Інвентарний опис бібліотеки Львівського братства» від 1601 р. Серед книг переважали біблійні та богослужбові тексти[8]

Свідчень про систематичне навчання в братських школах філософії ми не маємо. Однак статути братських шкіл показують, що їхні учні мали змогу засвоювати елементарні філософські знання. У «Порядку школьному» (1586) Львівського братства записано: «Повинен буде дидаскал учити і на письмі… подавати від граматики, риторики, діалектики і від інших зовнішніх поетів, і від Євангелія, від книг апостольських»[9]. Відповідно, в школі давалися ази філософствування й богословствування. Щодо діалектики, то під нею в той час розумілася логіка Аристотеля. Не випадково в бібліотеці львівських братчиків знаходився «Органон» цього автора. Зрештою, логіку учні могли вивчати за перекладеними книгами, наприклад, за «Діалектикою» Іоанна Дамаскіна.

Те, що учні братських шкіл вивчали філософію та теологію за перекладними текстами, говорить «Порядок шкільний» Луцького братства (1624). Після вивчення трьох мов (грецької, старослов’янської та «простої» руської мови), говорить цей документ, учні мають приступити до вивчення вищих дисциплін – діалектики й риторики. Спеціально зазначається, що ці «науки по слов’янськи перекладені; руською мовою написано діалектику і риторику та інші філософські твори, належні до школи»[10]. Поряд з цим вивчалися та інтерпретувалися біблійні тексти, що можна трактувати як теологічні студії. 

Отже, незважаючи на обмежені матеріальні можливості, брак кадрів, у братських школах спостерігалося намагання плекати теологічну культуру. Це можна вважати помітним кроком до професійного богословствування, яке з часом утвердилося в Києво-Могилянській академії.


[1] Про це більш детальніше див.: Пам’ятки братських шкіл на Україні. – К., 1988. – С. 17-24.

[2]Грушевський М. Історія української літератури. – К., 1995. – Т. V, кн. 2. – С. 35.

[3]Грушевський М. Історія української літератури. – Т. VІ. – С.30-31.

[4]Склад Луцького Хрестовоздвиженського братства відображений у його Пом’янику, який дійшов до нашого часу. Див.: Пом’яник. Волинське крайове Братство святого Апостола Андрія Первозванного (Луцьке Хрестовоздвиженське). Від року Божого 1618-го і далі. – Луцьк, 2000.

[5] Грушевський М. Історія української літератури. – К., 1995. – Т.VІ. – С. 301.

[6] Памятники, издаваемые Киевской комиссией для разбора древних актов. – К., 1898. – Т. 1. – С. 39.

[7] Там само. – С. 36.

[8] Памятки братських шкіл на Україні. – С. 30-33.

[9] Там само. – С. 40.

[10] Там само. – С. 45.

Система Orphus
Рейтинг
0
0

Моніторинг ЗМІ

Останні коментарі

  • Paraeklezyarh | 14 листопада 2019, 12:55

    "Число тих, хто вважає себе віруючими". Цікаво, віруючими в що ? Які критерії для терміну "віруючий" ? Не зрозуміла й різниця між термінами : "атеїст" і "невіруюча

  • lerer10225@com.ua | 14 листопада 2019, 11:23

    Підтримую! Це ще один крок по відходу від московської традиції впертолобої не переходити на правильний календар, що прийняв весь світ, під приводом дуже " правильної " віри...

  • enzian | 14 листопада 2019, 09:58

    Якщо цей чиновник справді не розуміє руйнівної ролі РПЦвУ і її небезпеки для України, йому не місце в службі безпеки.

  • velovs@ukr.net | 13 листопада 2019, 18:59

    Напевно, що вже наспіла нагальна потреба у ВРЦіРО настійно домагатися і вимагати зустрічі особисто з президентом Зеленським для СЕРЙОЗНОЇ, КОНКРЕТНОЇ і КОНСТРУКТИВНОЇ розмови!!!

  • velovs@ukr.net | 13 листопада 2019, 16:55

    А отут дещо цікаве щодо щеплення дітей: ---------- https://www.youtube.com/watch?v=7Y6uiR33J00