Чому князь Роман Мстиславич не прийняв королівську корону?

14 березня 2017, 17:54 | Релігієзнавчі студії | 0 |   | Код для блогу |  | 

Петро Кралюк

Князь Роман Мстиславич є доволі відомою фігурою давньоруської історії. У багатьох роботах, підручниках він постає як об’єднувач Волині й Галичини, творець т. зв. Галицько-Волинського князівства. Насправді це державне утворення іменувалося Руссю, Руським князівством, а пізніше – королівством. Відповідно, його правителі іменувалися князями чи королями Русі.

Роман Мстиславич десь у 1204 році міг від Римського Папи Інокентія ІІІ отримати королівську корону. Проте він не став цього робити. Правда, майже через 50 років це зробив його син Данило.

Цей факт дав підставу для виникнення легенди про неприязнь Романа Мстиславича Римського Папи. У кінці XVI чи в XVII ст. з’явилася повість про посольство Папи до цього князя. Наведемо її частину в перекладі сучасною українською мовою:

«…Папа, почувши, що Роман побідив Угрів і Ляхів і всю Русь під себе привів, прислав до нього свого посла – намовляти його на свою латинську віру, обіцяючи йому городи і королем зробити на Русі. Роман сперечався з ним «од письма», але вони без сорому наставали з ласкавими словами. Одного разу, як той посол говорив Романові, який то Папа сильний і може його зробити багатим, сильним і славним мечом Петровим. Роман, витягнувши меча свого, сказав послові: «Чи такий Петрів меч у Папи? Коли має такий, може городи роздавати! А я поки свій маю при бокові, не хочу купувати чимось іншим, тільки кров’ю, так, як і батьки, і діди наші розмножували Руську землю!»

Михайло Грушевський, який спеціально розглядав цю повість, вважав, що хоча цей твір писаний у XVI чи в XVII ст., але його основа значно старша. «….образ могутнього Романа, – писав дослідник, – міг бути використаний на осоромлення латинських замислів на православну віру ще за часів Данилової унії з Римом. Образ його батька, що, крім свого меча, не шукав інших засобів на розширення своїх земель, мав би послужити докором Данилові та його прибічникам, що унією української церкви хотіли купити поміч католицьких держав для оборони від Орди. На сім ґрунті, мабуть, і виросла постать Романа як протектора православної церкви, що послужила притокою до укладення пізніших грамот його імені для православних інституцій (напр., звісна така грамота князя Романа і його княгині «Анастасії» для Київського Печерського монастиря)».

Не можна не погодитися з дослідником, що ця повість мала легендарний характер. Також варто погодитися, що вона виникла в XVI чи в XVII ст. як своєрідна реакція на прокатолицькі кроки князя Данила. Однак сумнівно, що її основа виникла ще за Данилових часів. Осудження цього князя за уніатські кроки щодо католиків не було актуальним ні в тодішні часи, ні в пізніші, аж до кінця XVI ст., коли різко постало питання унії Православної й Католицької церков в Україні та Білорусії. Тоді й з’являється відповідна атмосфера, яка сприяла появі легенди про антикатолицькі настрої Романа Мстиславича, котрий ніби протиставлявся «уніату», своєму сину Данилові.

«Антикатолицький» образ князя Романа виявився прийнятний для російських авторів. Історик XVIIІ ст. Василь Татіщев дав доволі позитивну характеристику цьому можновладцеві. Ця характеристика перейшла й до інших російських істориків. У 1870 році російський поет Олексій Толстой навіть написав вірш «Роман Галицький», у якому використав легенду про відмову Романа Мстиславича від королівської корони. Вірш по-своєму показовий. Тому наводимо його:

«К Роману Мстиславичу в Галич послом
Прислал папа римский легата.
И вот над Днестром, среди светлых хором,
В венце из царьградского злата,
Князь слушает, сидя, посольскую речь,
Глаза опустив, опершися на меч.
И молвит легат: «Далеко ты,
О княже, прославлен за доблесть свою!
Ты в русском краю
Как солнце на всех изливаешь щедроты,
Врагам ты в бою
Являешься божиим громом;
Могучей рукой ты Царьград поддержал,
В земле половецкой не раз испивал
От синего Дона шеломом.
Ты храбр, аки тур, и сердит, аки рысь, –
Но ждет тебя большая слава,
Лишь римскому папе душой покорись,
Святое признай его право:
Он может по воле решить и вязать,
На дом он на твой призовет благодать,
На недругов - божье проклятье.
Прими ж от него королевскую власть,
К стопам его пасть
Спеши – и тебе он отверзет объятья
И, сыном коль будешь его нареком,
Тебя опояшет духовным мечом!»
Замолк. И, лукавую выслушав речь,
Роман на свой меч
Взглянул – и его вполовину
Он выдвинул вон из нарядных ножон:
«Скажи своему господину:
Когда так духовным мечом он силен,
То он и хвалить его волен,
Но пусть он владеет по-прежнему им,
А я вот и этим, железным своим,
Доволен.
А впрочем, за ласку к Червонной Руси
Поклон ему наш отнеси!»

Варто зазначити, що вірш писався в той час, коли Галичина знаходилася в складі Австро-Угорської імперії. Однак на ці землі претендувала Росія. Росіянам потрібно було доводити «російськість» і «православність» цих земель. А образ «антикатолицького» Романа Мстиславича для цього непогано надавався.

Інше питання, наскільки цей образ відповідав історичним реаліям. Насправді аналіз історичних фактів говорить, що його важко назвати адекватним.

Передусім варто зазначити, що князь Роман Мстиславич походив зі змішаної родини. Його батько Мстислав Ізяславович належав до руських князів і дотримувався православ’я. А ось матір’ю Романа була Агнеса, дочка польського князя Болеслава Кривоустого. Відповідно, вона була католицького віровизнання. Польський хроніст Вінцентій Кадлубек навіть писав, що молоді роки Роман провів у Польщі. Хоча це є малоймовірним. Проте родинні зв’язки з польськими правителями давали йому підстави звертатися до них і навіть втручатися в польські справи.

Роман Мстиславич неодноразово бував у Польщі, а також у Німеччині, де демонстрував шанобливе ставлення до католицької віри. Наприклад, у синодику монастиря святого Петра в Ерфурті є запис, що він зробив грошову пожертву на користь цієї обителі. Такі пожертви він, схоже, робив і на користь інших католицьких монастирів.

Після того, як близько 1199 року Роман Мстиславич, оволодів галицьким престолом, залишивши за собою й володимирське княжіння, він став важливим гравцем на загальноєвропейській арені. У 1200 році цей князь відрядив посольство до Візантії.

У той час Роман одружується вдруге. Про його нову дружину до сьогодні ведуться дискусії. Проте вірогідно нею стала Анна, яка походила із візантійського імператорського дому. Якщо справді так сталося, то престиж Романа Мстиславича в очах руських князів, а також європейських правителів помітно зріс. Самі ж візантійці трактували його як зверхника Русі, називаючи «ігемоном».

У 1203 році хрестоносці, які переважно походили із Франції та Фландрії, підбиті на авантюру дожем Венеції Енріко Дандоло, взяли Константинополь. Тодішній візантійській імператор Олексій ІІІ Ангел змушений був шукати притулку. Є свідчення польського хроніста Яна Длугоша й більш пізнього українського Густинського літопису, що імператор подався до князя Романа в Галич. Такі твердження виглядають доволі вірогідно.

У той час римський папа Інокентій ІІІ, намагаючись скористатися падінням Візантії, почав укладати унії з Православними Церквами (зокрема, така унія була укладена з Болгарською Церквою) й надавати королівські корони впливовим православним правителям. Подібна пропозиція була зроблена Роману Мстиславичу. Проте останній, як уже говорилося, від неї відмовився.

Чому так сталося? Варто враховувати, що в той час католицький світ не був єдиним. А в період Середньовіччя не раз виникали непорозуміння між Римськими Папами й правителями Священної Римської імперії (Німеччини). Склалося так, що Роман Мстиславич опинився в таборі противників тодішнього Римського Папи Інокентія ІІІ. Так, його союзниками в Німеччині були представники аристократичного роду Гогенштауфенів, які були опозиційно налаштовані до римського понтифіка. А у Візантії його союзниками став імператорський рід Ангелів, що зазнали сильного удару від хрестоносців, підтримуваних Римським Папою.

Прийняття корони з рук Папи Римського для Романа Мстиславича означало зраду своїх союзників. Він не захотів цього робити. І це, до речі, робить йому честь. У цій ситуації, як бачимо, не йшлося про релігію. Йшлося про політику.

Загалом можемо констатувати, що князь Роман Мстиславич не виявляв ніяких антикатолицьких настроїв, радше, навпаки. А його неприйняття королівської корони з рук Папи Римського Інокентія ІІІ було викликане політичною кон’юнктурою, а не якимись релігійними міркуваннями.

Система Orphus
Рейтинг
0
0

Останні коментарі

  • Василий Петров | 18 листопада 2017, 00:49

    Всякое царство, разделившееся само в себе, опустеет; и всякий город или дом, разделившийся сам в себе, не устоит. И если сатана сатану изгоняет, то он разделился сам с собою: как же устоит царство

  • батюшка | 17 листопада 2017, 21:58

    молодці місцеві хоч і на емоціях, але відстоюють своє, видно натерпілись від Московського Патріархату

  • батюшка | 17 листопада 2017, 21:41

    Московський Патріархат в Україні знову викрив своє брехливе нутро

  • velovs@ukr.net | 17 листопада 2017, 20:00

    Поглянув, але НІЧОГО, на жаль, не побачив...

  • velovs@ukr.net | 17 листопада 2017, 19:27

    Як наголоджується в Слові Божому, диявол - злобний брехун і наклепник та батько всілякої лжі. Так що, як виглядає, всі ці облудно-наклепницькі медіа-чинники УПЦ МП та, загалом, їхні

Популярні статті місяця