Віталій Дубенський як поет-ісихаст

2 березня 2017, 07:38 | Релігієзнавчі студії | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Петро Кралюк

Маловідомою є постать поета-ченця Віталія Дубенського, який залишив після себе книгу під назвою «Діоптра…», що вперше побачила світ у 1612 році. Повна назва цього видання звучить так – «Діоптра сиречь зерцало. Альбо изображеніе язвістное живота человіческаго в мирі. От многих Святых Божественных писаний и отческих догмат сьставленная. На словенский язык вічное памяти годным отцем Виталіем ігуменом в Дубні переложена и написана»[1]. Видана вона була ченцями Святодухівського монастиря Віленського братства.

Відомий список «Діоптри…» 1604 р., який, вважається, зняли з оригіналу твору. Назва тут книги дещо інакша. Там, зокрема, вказується, ігуменом якого монастиря був Віталій. Це – монастир Чесного Хреста[2]. У той час у Дубно існував Спаський монастир, заснований князями Острозькими, що мав статус архимандритії. До нього належали два монастирі – Чесного Хреста в Дубні, де настоятелем, як бачимо, був Віталій, й Воскресенський у селі Підбірче[3].

Монастир Пресвятої Трійці у Дубно. Зображення 1845 р.

Є документи, які стосуються діяльності Віталія. Настоятелем зазначеного монастиря Святого Хреста він став у 1603 р. Тоді князь Василь-Костянтин Острозький видав презенту на ігуменство «священоіноку ієродиякону Віталію, що в благочесті подвигається». Це сталося після того, як від цього ігуменства відмовився служебник Олександр Путяницький[4]. У той час керівництво монастирями часто здійснювали люди світські. Адже монастирі мали земельні володіння, які приносили чималі доходи. Цими «хлібами духовними» нерідко й користувалися світські люди. Віталій же очолив монастир, будучи духовною особою. Схоже, це сталося, коли йому було немало років. На той час він зарекомендував себе як чернець-аскет. Князь Василь-Костянтин Острозький, який надав йому презенту, намагався в своїх володіннях створити монастирські осередки, в яких зосереджувалися освічені люди і які, відповідно, такими людьми очолювалися. До таких осередків, зокрема, належав Дерманський Троїцький монастир[5]. Тому вибір Віталія на ігуменство в Дубенському монастирі Чесного Хреста не видається випадковим. Він, судячи з передмови до «Діоптри…», зарекомендував себе як проповідник й перекладач з грецької та латинської мов[6].

Про вченість Віталія, його зорієнтованість на релігійне просвітництво, вважають деякі дослідники, опосередковано свідчить згадка в листі Івана Вишенського до стариці Домникії. Там полеміст, захищаючись від закидів на свою адресу про те, що він не вчився і забороняє іншим учитися, пише таке: «Я не ганю граматичне вчення і ключ до пізнання складів та речень, як деякі гадають і так кажуть: «Оскільки сам не вчився, через те нам заздрить і забороняє». Таке, знаю, перш за все пан Віталій, волинський казнодія, кидав. Але від цього я зовсім не печалюся і байдуже мені до наклепу й приниження, і не соромлюся брехні, яку накладає на мене заздрість»[7]. Дослідники вважають, що Іван Вишенський мав на увазі саме Віталія Дубенського, автора «Діоптри…»[8] Адже писався лист до стариці Домникії в 1605 р. – тоді, коли Віталій зарекомендував себе як проповідник. Однак насторожує те, що Іван Вишенський називає свого опонента «паном». На той час Віталій був ігуменом монастиря Чесного Хреста. Сумнівно, що Іван Вишенський не знав про його статус. Тому таке іменування , яке, радше, личить для світської особи, видається дивним. Можливо, Іван Вишенський мав на увазі якогось іншого Віталія. Хоча вказівка «волинський казнодій» ніби вказує на нього. Та як би не було (чи вказував Іван Вишенський на Віталя Дубенського в своєму листі до стариці Домникії, чи ні), але безсумнівно, що автор «Діоптри…» належав до освічених людей.

Однак висока освіченість не заважала Віталію стояти на позиціях аскетизму й несприйняття суєтного світу, про що й свідчить «Діоптра…» Ігуменство відволікало його від чисто духовних справ. Доводилося займатися й справами матеріальними. Так, Віталій у травні й вересні 1607 р. був присутній у Острозі на судовій суперечці між монастирем Чесного Хреста, якого він представляв, та дубенським міщанином Харком Григоровичем[9]. Сумнівно, що його приваблювали такі справи. Радше він втікав від них.

Із передмови до «Діоптри….» можна зрозуміти, що в останні роки життя Віталій покинув Волинь і перебрався в Литву, прибувши до Вільна[10]. Чому це сталося – можемо лише гадати. Найбільш імовірно, це було пов’язано зі смертю князя Василя-Костянтина Острозького в 1608 р. Віталій, можна так зрозуміти, втратив свого покровителя. Він вирішив шукати для себе середовище, де можна було б знайти прихисток і реалізовувати свої творчі плани. Чи не найкраще це можна було зробити у Вільні, де існувало сильне православне братство.

Там, певно, Віталій і знайшов вічний спокій. А вже після смерті віленські братчики надрукували його «Діоптру…» Ця невелика книжечка мала щасливу «видавничу долю». Окрім видання в Єв’ю (сучасне місто Вівес у Литовській республіці) в 1612 р., вийшли ще її видання в тому ж Єв’ю в 1642 р, Кутеїні в 1651 та 1654 рр. та Могилеві в 1698 р. Можемо твердити, що книга користувалася популярністю, а її ідеї виявилися близькими для певного кола людей – передусім православних традиціоналістів.

Книги під назвою «Діоптра» зустрічаються в грецькій літературі. Наприклад, є така книга Филипа Пустельника (Салітарія). Вона, до речі, була видана в 1604 р. в перекладі латинською мовою в Інгольштадті. Чи використовував цю книгу Віталій, однозначно твердити не можемо. Але, безперечно, він користувався грецькими й латинськими аскетичними творами, в т. ч. й творами прихильників ісихазму. Віталій демонструє ісихастське несприйняття світу й осуджує його реалії. Книга складається з трьох частин – «О прізрении мира», «О нравех мира», «Якоподобаєтпрізрєвшим суєту мира сєго достойно работати Іс. Христу». Це повчальний аскетичний твір, де йдеться про зневагу до матеріального світу, про те, які в цьому світі порядки (звісно, із їхнім осудженням) і, нарешті, про те, як повинна себе поводити людина, що зневажила суєту світу і хоче служити Христу. Прозовий текст чергується з невеликими віршами-гномами.

Дослідники не знайшли аналогів у грецькій літературі «Діоптри…» Віталія. Тобто можемо говорити про оригінальність цього тексту. Хоча, зрозуміло, Віталій черпав ідеї з відповідної літератури, яка походила переважно з грецького православного середовища.

Іван Франко, якому належить перша наукова розвідка про «Діоптру…» Віталія, досить стримано оцінював літературну вартість цього твору. Говорячи про вірші, вміщені в цій книзі, він зазначав, що «…вони не виявляють у їх автора поетичного таланту ані оригінальності, не підіймаються ніде понад рівень шаблонованої аскетичної моралізації, та проте не слід зовсім забувати про них як про одну з найдавніших (перед 1612 роком!) проб українського віршування, а надто як пробу висказування в короткій віршованій формі певних моральних правил, життєвих обсервацій…»[11]

Можна погодитися із такими міркуваннями. Справді, сьогоднішнього читача вони не вразять. І все ж, на наше думку, Франко занадто критично підходив до віршів Віталія, оцінюючи їх, радше, з позицій вимог кінця ХІХ ст., ніж з позицій початку XVII ст. Уявлення про те, якою має бути поезія, в різні часи – тим паче в такі віддалені – помітно різнилися. До того ж для Віталія віршування було «технічним прийомом», щоб популяризувати думки про аскетичний спосіб життя. Це була така собі «поезія розуму», а не «поезія серця», чи то почуттів, яка цінувалася в Нові часи.

Нам передусім цікаве змістовне наповнення «Діоптри…» Віталія. Аналіз дає підстави говорити, що це був твір ісихастського характеру. Автор говорить, що основою достойного життя є надія на Бога[12].

Відповідно, людська діяльність, а особливо діяльність чернеча, повинна стати ненастанним служінням Ісусу Христу[13]. На перший погляд, у таких міркуваннях немає нічого незвичного, це є типовий православний погляд на світ. Ось один із віршів Віталія, де йдеться про любов до Ісуса Христа:

«Понежетя Христос любовне призываєт
И райскаявратаусердъноотверъзаєт,
Оставльшепротиивная вся помышленія,
Благи твори пути своя и мышленія.
Не пристращайся сіни благ живота сего,
Но вся купно презирай, єлика суть єго.
Да ся за сіє небесных благ не лишити,
Их же въбудущом животі насладиши.
Пребывай, яко на пути, въ животі сем,
Да ся Ісус Христом, господем нашим, по сем
Въцариши. Єму же вічная слава,
Съ отцем, и духом святым, честь и деръжава»[14].

Саме Христос, вважає Віталій, є надійним другом людини, на якого можна покластися[15].Не світові, а Богові, Ісусу Христу, закликає служити Віталій, трудитися задля нього. Саме це забезпечить «вічну славу»:[16].

При цьому любов до Бога, Ісуса Христа однозначно пов’язується із втечею від суєтного, мирського світу:

«Біжи, біжи въ землю обітованъную,
Святымотъ віка уготованъную,
Да ся къ пристанищу прійтисподобиши,
ИдежеХристовых ся благ насладиши»[17].

Взагалі ідея «втечі від світу» червоною ниткою проходить через усю «Діоптру…»[18]. Власне, до такої втечі закликали ісихасти. Ця ідея зустрічається в Івана Вишенського, інших представників традиціоналістського напрямку в українській суспільній думці ранньомодерного періоду. Знаходить вона також у творчості й діяльності Григорія Сковороди.

Як типовий ісихаст, Віталій демонструє несприйняття видимого світу. Закликає закривати очі, щоб не бачити його зваб, затуляти вуха, щоб не чути звуків. Бо зваби світу ведуть до пекла[19].

Віталій спеціально протиставляє світ божественний, якого уособлює Ісус Христос, світу земному, гріховному:

«О яколучшеєст Христу работати,
И c ним въгорънихобителєхцарствовати,
Нежели ради мирьскоилютоиработы
Познати глад и тунє своя изъливатипоты.
Тім же ты чужими бідами накажися,
Жестокагоигамирьскагохранися
И игоХристово носи любезънійшеє,
Выну, якоувясломногоцінънійшеє»[20].

Отже, Христове ярмо (іго) є легким – на відміну від того ярма, яке накладає на людей мирський світ. Воно не робить людей пасивними (лінивими), навпаки веде до духовних трудів[21]. Слідування ж шляхом праведності вимагає зусиль – носіння Христового іга[22].

Віталій навіть дає рекомендації, як повинен трудитися праведник:

«Отверъжиубо сон и нераденіє,
Възълюбисвятых путь, труд и бъденіє»[23].

Принагідно варто відзначити, що ісихасти розробили систему «духовних трудів». Важливим її елементом було нічне «бдєніє», коли аскет відмовлявся від сну й молився. Саме таке «бдєніє», на їхню думку, наближало людину до Бога. Не важко помітити, що саме про це й веде мову Віталій.

Закономірно, що автор «Діоптри…» змальовує земний світ у непривабливому світ[24].

Взагалі для Віталія земний світ – лицемірний: він, являючи нам красу, насправді є суєтним, негарним:

«Коль праведно нарицаєтъся сей мир
Въбожественъномписаніи лицемір,
Іжевъсіюду красоту нам являєт,
Внутръюду же суєту съкрываєт»[25].
Взагалі цей світ не варто любити:
…Убо все въ мирітъщетнолюбленіє,
Суєта и духа озлобленіє»[26].

У «Діоптрі…» автор намагається вести мову про конкретні вади світу. Одним із них він називає діяння, які є лихими, шкодять людям[27].Вказує він і на такий недолік – як намагання досягнути старшинства, отримати владу[28].

Проте земний світ представлений у «Діоптрі…» фрагментарно й поверхово. Це можна зрозуміти. Адже Віталія, як ченця й прихильника ісихазму, мало цікавив реальний світ. Для нього це був антисвіт, якого треба сторонитися.

Автор «Діоптри…» спеціально наголошує на тлінності світу. Говорить, що вічним є лише Бог[29]. Тлінність світу обумовлює й смертність людини, тіло якої й належить до цього тлінного світу. Звідси ще одна ідея «Діоптри…» – пам’ятай про смерть[30]. Провадячи своє земне життя, людина повинна думати про кончину й, служачи Богові, прагнути потойбічного спасіння.

У Віталія є навіть розлогий вірш, де він говорить про блаженну людину, яка постійно думає про смерть:

«Блажен, иже ся выну о смертипоучаєт
И тоявъ мирі всю́ду по вся часы чаєт,
Утропомышляєт ся въвечер не жити
И пакивъвечер наутрієкъ тому не быти.
Блажен, иже на суєтная не упова,
Но на исход діла своя уготова.
Сегò зло получéніє не сря́щет,
Єгда смерть люютая готова обрящет.
Блажен, иже ся таков быти труждаєт,
Таков въ час смертныйобрістисяжелаєт.
Сей получить за трудыизъгнаніє
Вічного покоищадостояніє»[31].

Взагалі попри несприйняття світу в «Діоптрі…» зустрічаємо своєрідний гуманізм:

«Таковчловєк быти от многихвъміняється,
Каков єст сей, съ ним же он съдружається.
Ащели хощеши, брате, чловєкапознати,
Совітуюю ти, дружествуєговънимати.
Всяко бо животноєподобноє любити
Себінавыче и съ ним хощет ся дружити»[32].

Як бачимо, Віталій закликає не лише любити людей, а взагалі всіх живих істот. У принципі, подібне людинолюбство чи навіть «живолюбство» притаманне було прихильникам ісихазму.

Основні ідеї «Діоптри…» викладені в такому вірші:

«Нижекто Христу любезныйбываєт,
Разві сей іже мир презираєт.
Никто же может бога любити,
Аще себе, мир не хощетпрезріти.
Посем, любимичемой, познаєши,
Аще любов свою къ богу стяжаєши.
Єгдапрежде мира ся отречеши,
И въ слід Христов, день и нощ, течеши.
Тімъ же, єлико бога возълюбиши,
Толико вся земленънаяпрезриши.
Не хощет бог имітираздвоєно
Въ нас сердце наше, нижеразділено,
Hoціловсегдахощетсъдеръжати.
Тімъ же не достоить нам погубляти
Преблагагосокровищатолика,
Презираємподъсолнцем вся, єлика
Суть прелестна, духа утішеніє
Получим и житія съверъшеніє»[33].

Отже, аналіз «Діоптри…» дає підстави твердити, що її автор дотримувався ісихастських поглядів. Ці погляди і знайшли вияв у означеному творі. Тобто в особі Віталія маємо поета-ісихаста. Взагалі ісихазм був поширеним явищем у середовищі тодішніх православних українських традиціоналістів. Зокрема, на позиціях ісихазму стояв згадуваний Іван Вишенський. Якщо останній справді дискутував із Віталієм Дубенським, то це стосувалося не питань світоглядних, а питань, які стосувалися освітньої діяльності. Можливо, Віталій, який непогано знав латину й греку, наполягав на вивченні цих мов і взагалі високо цінував філологічну освіту, в чому Іван Вишенський особливо сенсу не бачив.

Попри невисокий рівень віршів Віталія в них відчувається «живий струмінь», виразне авторське «я». На це звертав увагу Іван Франко, пишучи, що автор «Діоптри…» «…все-таки зумів навіть на чужій канві, проявити доволі виразний образ свого внутрішнього «я» і свого часу. Перебравши ті незугарні вірші, ми віднайшли в їх основі живу симпатичну людину…»[34]. Певно, не лише ісихастські ідеї, популярні в середовищі православних традиціоналістів, а й також ця симпатичність сприяли поширенню «Діоптри…» Віталія. Не випадково вона витримала кілька видань й стала популярною лектурою.

 


[1] Віталій. Діоптра… - Єв’ю, 1612.

[2]Перетц В. Н. Отчет об экскурсии семинария русской филологии в Житомир 21-26 октября 1910 года // Университетские известия. – 1911. – № 9. – С. 25.

[3]Довбищенко М. Волинська шляхта у релігійних рухах (кінецьXVI–перша половина XVII ст.). – К., 2008. – С. 674.

[4]Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). – К., 1990. – С. 86.

[5]Лопацька Н. Дерманський Свято-Троїцький монастир // Острозька академія. Енциклопедія. – Острог, 2010. – С. 102-105.

[6]Віталій. Діоптра… – Арк. 1 нн.

[7]Вишенський І. Твори / пер. з книжної української мови В. Шевчука. – К., 1986. – С. 173.

[8]Шевчук В. Муза роксоланська. Українська література XVI – XVIIIстолять: У двох книгах. – К., 2004. – Кн. перша. – С. 223.

[9]Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). – С. 86.

[10]Віталій. Діоптра… – Арк. 2 нн.

[11]Франко І. Зібрання творів: У 50-ти т. – К., 1981. – Т. 31. – С. 158-159.

[12]Віталй. Діоптра… - Арк. 82.

[13]Там само. – Арк. 75 зв.

[14]Віталй. Діоптра… - Арк. 120 зв. – 121.

[15]Там само. – Арк. 71 зв.

[16]Там само. – Арк. 73.

[17]Там само. – Арк. 75.

[18]Там само. – Арк. 2 зв., 91, 94 зв., 98 зв., 110.

[19]Там само. – Арк. 66 зв.

[20]Там само. – Арк. 77 зв.

[21]Там само. – Арк. 79 зв.

[22]Там само. – Арк. 80 зв.

[23]Там само. – Арк. 76.

[24]Там само. – Арк. 5 зв.

[25]Там само. – Арк. 6.

[26]Там само. – Арк. 13 зв.

[27]Там само. – Арк. 115; а також 116, 116 зв.

[28]Там само. – Арк. 22.

[29]Там само. – Арк. 90.

[30]Там само. – Арк. 106, 108, 108 зв., 109.

[31]Там само. – Арк. 104 зв. – 105.

[32]Там само. – Арк. 100.

[33]Там само. – Авт. 2 зв.

[34]Франко І. Зібрання творів: У 50-ти т. – Т. 31. – С. 171-172.

Система Orphus
Рейтинг
0
0

Останні коментарі

  • Василий Петров | 18 листопада 2017, 00:49

    Всякое царство, разделившееся само в себе, опустеет; и всякий город или дом, разделившийся сам в себе, не устоит. И если сатана сатану изгоняет, то он разделился сам с собою: как же устоит царство

  • батюшка | 17 листопада 2017, 21:58

    молодці місцеві хоч і на емоціях, але відстоюють своє, видно натерпілись від Московського Патріархату

  • батюшка | 17 листопада 2017, 21:41

    Московський Патріархат в Україні знову викрив своє брехливе нутро

  • velovs@ukr.net | 17 листопада 2017, 20:00

    Поглянув, але НІЧОГО, на жаль, не побачив...

  • velovs@ukr.net | 17 листопада 2017, 19:27

    Як наголоджується в Слові Божому, диявол - злобний брехун і наклепник та батько всілякої лжі. Так що, як виглядає, всі ці облудно-наклепницькі медіа-чинники УПЦ МП та, загалом, їхні

Популярні статті місяця