Діяльність Костянтина-Кирила на українських землях

21 липня 2016, 14:53 | Релігієзнавчі студії | 0 |   | Код для блогу |  | 

Петро Кралюк

Незважаючи на т.зв. «велике переселення народів», що припало на середину І тис. н.е. і яке супроводжувалося навалою кочових племен зі Сходу та руйнуванням існуючих культурних осередків у Європі, на українських землях все ж збереглися деякі міста-держави, засновані стародавніми греками. Зокрема, це стосується Херсонеса, а також міст Боспорського царства. Всі вони і в плані економічному, і в плані культурному були пов’язані зі Східною Римською імперією (Візантією), яка стала державою, де домінував грецький етнос. Тому зміни, що відбувалися у Візантії, так чи інакше знаходили відгук у Північному Причорномор’ї.

Уже в перші віки нашої ери тут поширюється християнство. Головним християнським осередком став Херсонес, що був центром однієї з давніх християнських єпархій. Відомо, що єпископи херсонеські брали участь у роботі перших вселенських соборів. Херсонес належав до міст, де «зустрічалися» різні культури. Коли в середині І тис. н.е. на українських землях починають домінувати слов’янські, протоукраїнські племена, в Херсонесі «зустрілися», з одного боку, візантійська культура, що спиралася на античну спадщину, і молода культура слов’янська. Не випадково місто згадується в різноманітних розповідях про хрещення східних слов’ян. Найбільш відома з них «корсунська легенда», в якій розповідається, що саме в Корсуні (Херсонесі) князь Володимир прийняв християнство.

Свв. Кирило і Мефодій, світлина зі сайту КМЦХерсонес фігурує і в розповідях про Костянтина-Кирила – творця слов’янської азбуки. Із житійної літератури відомо, що походив цей діяч з міста Солунь (сучасні Тесалоніки), яке знаходилося на межі між грецьким та слов’янським світами; тут жили слов’яни, що стали етнічним субстратом для майбутнього Болгарського царства, й греки. У місті часто траплялися змішані сім’ї. Саме в такій сім’ї народилися брати Костянтин-Кирило та Мефодій, яким судилося стати християнськими просвітителями на слов’янських землях і яких часто іменують «апостолами слов’ян». Особливо «солунських братів» шанують на Балканах, зокрема в Болгарії, де їх вважають своїми.

У молоді роки Костянтин опинився в столиці Візантії, Константинополі, де отримав чудову освіту. У його житії так розповідається про це: «Коли прийшов до Царгорода, віддали його вчителям, щоби вчився. І за три місяці опанував усю граматику і до інших учень приступив. Навчався ж і Гомера, і геометрії, і у Лева і Фотія діалектики, і всіх філософських вчень, до того ж і риторики, й арифметики, й астрономії, і музики, і всіх інших еллінських вчень. Та так опанував їх усі, що жоден з них так не опанував». Ці слова варто прокоментувати. Очевидно, Костянтин засвоїв «еллінські вчення», тобто надбання культури Античності. Туди входили твори Гомера, які спеціально вивчалися в давньогрецьких школах й служили граматичними взірцями, філософські вчення, математичні дисципліни, зокрема геометрія, діалектика (як мистецтво дискусії) і риторика, а також музика й астрономія, котрі, на думку піфагорійців та платоніків, відображали світову гармонію.

Наставниками Костянтина-філософа були видатні візантійські мислителі Лев Математик та Фотій. Останній з часом обійняв становище константинопольського патріарха. Лев прихильно ставився до античної філософії й точних наук. Щодо Фотія, то це був інтелектуал високого рівня. У його праці «Миріобібліон» («Бібліотека») є посилання на майже 280 античних авторів. Фотію був ближчий раціоналізм Аристотеля, ніж містичний неоплатонізм. Головну увагу він звертав на проблеми мови, на те, як найкраще описувати реальність та виражати стани мислення. Тому його правомірно вважати представником візантійської схоластики. Навчаючись у Лева Математика й Фотія, Костянтин мав змогу ознайомитися з набутками давньогрецької культури, античною й візантійською філософською думкою.

Житійна література говорить, що на Костянтина звернув увагу логофет – високопоставлений візантійський чиновник, який відав фінансами, поштою, зовнішньою політикою, контролем над провінціями й був хранителем патріаршої печатки. Цю посаду обіймав Феоктист – тодішній регент при малолітньому імператорові Михайлові ІІІ. Феоктист надав Костянтину широкі повноваження. Виконуючи дипломатичні завдання, Костянтин побував у Сирії та Хазарії, брав участь у релігійних диспутах, що мали на меті навернення «язичників» у християнство.

Близько 860 р. Костянтин відвідав Херсонес. Відповідно з т.зв. Паннонською легендою, він у Херсонесі «знайшов Євангеліє і Псалтир, руськими письменами писане, і людину, що розмовляв тією мовою, і вів розмову з ним…».

Це свідчення отримало неоднозначне трактування. Та все ж чимало дослідників сходяться на тому, що згадана книга була написана протокирилицею, яка поступово формувалася в слов’ян під впливом грецької писемності. Можливо, саме «херсонеський епізод» наштовхнув Костянтина на думку про створення унормованої писемності для слов’янського населення. Тому в житійній літературі спеціально звертається увага на цей момент.

Проте з Херсонесом Костянтина пов’язував не лише згаданий епізод. Тут він віднайшов мощі четвертого римського папи, одного із перших християнських мучеників Климента. Частину мощів Костянтин пізніше забрав із собою до Моравії, потім переніс до Риму, де їх поклали в церкві св. Климента, в якій поховали Костянтина.

Також, перебуваючи на українських землях, Костянтин намагався поширити християнство серед хозар, правляча верхівка яких сповідувала юдаїзм. Схоже, відголоски цих дискусій отримали пізніше відображення в давньоукраїнському літописанні, зокрема «Повісті минулих літ». Так, у цьому літописному тексті є розлога «Промова філософа», яка приписується Костянтину. Ця «Промова…» є місіонерською проповіддю-зверненням до правителя із закликом прийняти християнство. Ця проповідь, згідно літописній версії, була виголошена перед князем Володимиром Святославовичем. Але не виключено, що це могла бути своєрідна переробка проповідей, які Костянтин міг виголошувати перед хозарськими правителями.

Перебування Костянтина в Північному Причорномор’ї, зокрема в Херсонесі, стало прелюдією його моравської місії. Напрацювання Костянтина на українських землях отримали свій розвиток і продовження у Моравії.

Моравська місія «солунських братів» почалася в 862 р. У той час князь Великоморавської держави Ростислав, бажаючи захистити себе від німецької експансії з Заходу, вирішив піти на союз із Візантією. Попросив візантійського імператора Михайла ІІІ й патріарха Фотія відрядити в Моравію християнських місіонерів, які б впровадили тут літургію народною мовою.

Костянтин прибув у Моравію разом зі своїм старшим братом Мефодієм. Останній деякий час служив воєводою в Македонії, а пізніше став ченцем монастиря Поліхрон на березі Мармурового моря. Не виключено, що «солунські брати» добиралися у Великоморавську державу через українські землі, зокрема через Карпати і Закарпаття. Принаймні на цих землях поширені легенди про перебування тут «солунських братів». 

У 863 р. Костянтин, за свідченням житійної літератури, уклав для моравців слов’янську абетку. Можливо, це була глаголиця, оскільки кириличне письмо сформувалося трохи пізніше в Болгарії.

Після цього Кирило разом з братом Мефодієм переклав Євангеліє з Апостолом (Діяння та Послання  апостольські), Псалтир та низку богослужбових книг старослов’янською мовою, що забезпечувало проведення на цій мові літургії.

«Повість минулих літ» так розповідає про їхню просвітницьку діяльність:

«Бо коли слов’яни [вже] жили охрещеними, то князі їхні – Ростислав, і Святополк, і Коцел – послали [послів] до цесаря Михайла, кажучи: «Земля наша охрещена, а нема в нас учителя, який би учив, і повчав, і витолковував святі книги. Не розумієм, бо ми ні грецької мови, ні латинської. Ті ж нас учать так, а інші інак, тому-то не розуміємо ми написання букв, ані значення їх. Пришліть-но нам учителів, які можуть нам розказати [про] книжні слова і їх суть.

Це почувши, Михайло-цесар скликав філософів усіх і переказав їм усі речі слов’янських князів. І мовили філософи: «Єсть муж у Солуні, на ім’я Лев, і є в нього сини, що розуміють мову слов’янську, – і вчені два сини в нього, і філософи». Це почувши, цесар послав [посланця] по них у Солунь до Льва, кажучи: «Пошли до нас негайно обох синів своїх, Мефодія і Костянтина».

Це почувши, Лев негайно послав їх. І прийшли вони оба до цесаря, і сказав їм цесар: «Осе прислала до мене Слов’янська земля, просячи учителя собі, який би міг витолкувати їм святі книги. Бо сього вони хочуть». І умовлені вони були цесарем, і послали їх у Слов’янську землю…

Коли ж ці оба прийшли, [то] почали вони створювати письмена азбуковні слов’янські і переклали Апостол і Євангеліє. І раді були слов’яни, що почули [слова] про велич божу своєю мовою. А після цього переклали вони Псалтир, і Октаїх, і інші книги».

Ікона св. Кирила і Мефодія

Однак «солунські брати» перекладали не лише тексти суто богослужбового, а й релігійно-філософського характеру. Костянтин був автором також оригінальних трактатів. Йому, зокрема, належить «Писання на оборону правдивої віри», де він, дискутуючи з мусульманами, вдається до раціональних методів аргументації.

Велика Моравія, в силу різних обставин, зокрема тиску німецьких католиків, не змогла стати основним культурним осередком православно-слов’янського світу. Після смерті Костянтина та Мефодія його учні, зазнавши переслідувань, змушені були в 886 р. покинути цей край і переселитися до Болгарії. Остання, перейнявши естафету у Великої Моравії, стає на певний період головним культурним осередком православних слов’ян. Тобто справа «солунських братів» після їхньої смерті ніби повернулася на їхню батьківщину.

Правда, деяка частина учнів могла опинитися на території західних земель України, зокрема на Волині. Деякі джерела свідчать про існування в цьому регіоні у Х ст. кирило-мефодіївської традиції. Цікаво, що культ Кирила й Мефодія особливо поширений на Закарпатті – найзахіднішій частині українських земель. Відповідно, як уже говорилося, тут поширені легенди про перебування «солунських братів» на цих землях.

Хоча основна культурна діяльність Кирила й Мефодія здійснювалася за межами українських земель, вона мала для них значні наслідки. Тут з часом утвердилася старослов’янська писемність, з’явилися книги, перекладені старослов’янською мовою. Костянтина й Мефодія високо цінували в Київській Русі. Тут, як уже говорилося, склалася легенда, що ототожнювала Костянтина з образом грека-філософа, який, згідно «Повісті минулих літ», брав участь у виборі релігій князем Володимиром. Також у цьому літописному зводі детально описувалася діяльність «солунських братів». Окрім того, до нас дійшло 50 списків Пространного Житія Кирила. Цей агіографічний твір, судячи з усього, мав давньоруське походження.

Шанованим у Києві був культ св. Климента, для утвердження якого зробив чимало Костянтин. Частину мощів цього святого було перенесено Володимиром з Корсуня до Києва й покладено в Десятинній церкві – першому християнському храмі побудованому після Володимирового хрещення Русі. Климентові було присвячене «Слово на поновлення Десятинної церкви». Священнослужителю цього храму належав твір «Чудо св. Климента об отрочаті». Однією з головних ідей вказаних пам’яток є утвердження суверенності й величі Русі та її столиці Києва.

Отже, наведені факти дають підстави вважати «солунських братів», які фактично мали болгарське походження, причетними до давньоукраїнської культури. Можна сказати так: вони стали одним з перших містків, що пов’язали давню  Болгарію з давньою Руссю-Україною.

Свв. Кирило і Мефодій, скульптурна композиція на території Києв-Печерської лаври. Світлина зі сайту
(Свв. Кирило і Мефодій, скульптурна композиція на території Києв-Печерської лаври. Світлина зі сайту "День")

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • Михаил | 15 вересня 2019, 19:39

      Рыжий Зоря, как всегда врет, выдаёт желаемое за действительное, и не дружит с головой и юриспруденцией. С его пту-шным образованием очень сложно понять, что такое обеспечительные меры, накладываемые

    • velovs@ukr.net | 15 вересня 2019, 15:41

      А що заважає, зокрема, представникам "традиційних" християнських конфесій в Україні - православним, римо- та греко-католикам доєднатися до святкування цього Всеукраїнського Дня подяки

    • velovs@ukr.net | 15 вересня 2019, 07:30

      Може, якийсь "святейший" і дійсно (де-факто) буде проти. Але ж на то є чітка й однозначна БОЖА ВОЛЯ і ПЛАН-ЗАДУМ. Й тому ХТО, врешті-решт, здатен і направду зможе завадити і не допустити їх

    • barni | 15 вересня 2019, 05:27

      Взагалі то, є три ОСНОВНІ гілки християнства це католики, православні і протестанти і говорити про визнання т.зв "угкц", ну на край смішно. А щодо об"єднання - хто ж проти, але

    • Ігор Затятий | 14 вересня 2019, 19:28

      Що за "Київська Русь", а також Московська, Новгородська, Африканська та Антаркидна (для пінгвінів). Недоумки -"Київська держава"

    Популярні статті місяця