Спогади Кирила Студинського: з побуту галицького семінариста кінця ХІХ ст. (ч.3.)

4 лютого 2016, 08:11 | Релігієзнавчі студії | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Підготував Ігор Чорновол

Продовжуємо публікацію (частини 1 і 2) спогадів Кирила Студинського з його семінарійного життя. Манускрипт презентованої частини мемуарів К.Студинського зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка Національної Академії Наук України в Києві. Повністю текст представляється вперше.

Кирило Студинський

В духовній семінарії у Львові (1887-1889). Ректор Олександр Бачинський

(продовження)

Дня 3.I.1889 умер на туберкульозу питомець Вол. Саламон на 20 році життя («Діло», 1888, ч.284). Його батько був теж питомцем львівської духовної семінарії і визначався прегарним басовим голосом. Замість висвятитись, вступив він до польського театру і закінчив вже, в кілька літ по смерти свого сина, своє життя як хорист львівської опери.

Відмітити мушу ще, що дня 2.Х.1889р. кинувся під залізничний потяг в Тернополі український богослов Йосип Древницький. Його товариш Євген Вітошинський (син славного організатора хорів) посудив Древницького про крадіж сподень, а цей не міг перенести сорому і покінчив самогубством.

Хор питомців брав за мого побуту участь не тільки в похоронах питомців, але й крилошанина Івана Величка (+19.VI.1889). Прошено теж хор питомців на польські похорони. Пам’ятаю, що в р. 1888 запрошено його на похорон гр. Скарбка до Дроговижа, та тут вийшла ненадійна халепа. Коли ми висіли на стації в Миколаєві, для питомців залишились вози з соломою без ніякого накриття. З огляду, що кожний з нас взяв на себе можливо найліпшу одежу, ми рішилися не поїхати на похорон. Митрополит Сембратович відправив панахиду із священиками, але без асисти питомців. Наш хор мусіли заступати з конечності дяки, що із своїми священиками до Дроговижа прибули. Ми вернулися до Львова вечером голодні, а ректор Олександр Бачинський не тільки не відказував на нас, але ще й похвалив, що пошанували свою гідність.

Зате брав хор питомців участь в похороні б. намісника гр. Альфреда Потоцького в Ланцуті дня 4 червня 1889р. З нами, питомцями в числі 25 осіб, їхав ректор Бачинський, що в цей спосіб хотів пошанувати пок. намісника за те, що він старався запопадливо про гроші на будову духовної семінарії і ставився до справи зичливо і енергійно. На похороні явилися митрополит Сильвестр Сембратович, єпископи Пелеш і Ступницький та усякі крилошани («Діло», 1889, ч.116).

Бідніших питомців вразило і кривдило те, що ректор Бачинський обтяв Reisegeld (Гроші на доїзд. – ред.) з 10 ґульденів на 5. Заощаджені ректором гроші мали піти на справлення меблів для нового будинку семінарії, зате бідніші питомці мусіли запозичатись, щоб мати змогу виїхати зі Львова. «Діло» (1889, ч.145) заатакувало ректора за цей вчинок, завважуючи, що «можуть повстати великі негодування між питомцями, котрі вже нераз наробили так много гамору, а все лиш – можна сказати – задля нетактовності о. ректора».

Хоч навіть нині важко перевести характеристику о. Ол. Бачинського на становищі ректора, то все ж таки хочу подати невеличкий жмут спогадів, що кинуть нове світло на особу покійного.

О. Олександр Бачинський був родом із Сороцка, з селянської, але шляхотської сім’ї. Батько звавсь Гавриїл, а мати Анна з Калиняків. Уродився Олександр 24.III.1844, ходив до нормальних шкіл в Теребовлі (1851-1853), до нижчої ґімназії в Тернополі (1855-1859). П’яту і шосту клясу кінчив в Бережанах (1859-1861), а сьому і осьму в Тернополі (1861-1863). Богослов’я покінчив у Львові 1867 року. Одружившись з Євгенією Филиповською, дочкою о. Івана, пароха Гусятина, і Емілії Чировської, висвятився дня 15.XII.1867р. Був зразу приватним сотрудником в Новосілці-Ленчівці Підгаєцького повіту до смерти пароха Григорія Чировського, діда дружини (умер 19.V.1868р.). Опісля став там адміністратором парохії до кінця 1869р., а дальше завідателем Новосілки-Кут, докиль в р.1872 не перенісся на адміністрацію до Підвербців Жуківського деканату. Дня 5.VIII.1872р. умерла його дружина в Гусятині, де відвідувала своїх батьків, на холеру.

Від квітня 1873 р. бачимо вже о. Олександа Бачинського на становищі проповідника в церкві св. Юра у Львові, а від вересня 1873р. іменовано його віце-ректором духовної семінарії. Останні функції сповняв він до 1.V.1881 року.

Був теж о. Бачинський редактором «Руського Сіону» і там у ч. 20 за рік 1880 помістив статтю «Записки римлянина» (о. д-ра Миколи Малиняка), що була критикою львівської духовної семінарії. Як тільки стаття появилася друком, візвав до себе о. Бачинського митрополит Йосип Сембратович і запитав, хто писав «Записки римлянина»? О. Бачинський не дав відповіди. «То я Вас суспендую», сказав митрополит.

Оповідав мені о. Бачинський, що було це в четвер, а в п’ятницю дістав декрет суспензії від віце-ректури з полишенням платні на мешкання.

Намісника Альфреда Потоцького не було тоді у Львові. Коли опісля митрополит звернувся до нього і жадав усунення о. Бачинського, дістав відповідь: «Скільки забажає о. Бачинський, стільки мешкатиме в семінарії і отримувати зарплатню».

В грудні 1880 р. помер парох Болехова о. Трембицький. Отець Бачинський вніс подання на парохію і, хоч було 29 кандидатів, він дістав презенту і 1 травня заінсталювався. Була це парохія цісарського надання. Новий парох Болехова подякував намісникові, а коли прощався з віце-президентом [намісництва] Лєблєм, почув слова: «Не кажу прощавайте, а допобачення»!

В листопаді 1882 р. уступив митрополит Йосип Сембратович. Коли оголошено конкурс на становище ректора духовної семінарії, о. Бачинський подання не вніс. Др. Юліян Пелеш, ректор Віденської духовної семінарії, відмовився від кандидатури на ректора у Львові, а адміністратор архиєпархії єп. др. Сильвестр Сембратович візвав о. Бачинського листом, щоб негайно зголосився до намісника. Цей спитався: «Чи бажаєте стати дійсним, чи провізорочним ректором?» О. Бачинський відповів: «Резервую собі Болехівську парафію і прошу про провізорію. Якщо вважатиму, що з своїми обов’язками не справляюся, повернуся до Болехова».

Будинок семінарії, вщент зруйнований під час бомбардування Львова німецькою авіацією 1939 р. І.Котлобулатова. Львів на фотографії. Львів, 2006. С.281
Будинок семінарії, вщент зруйнований під час бомбардування Львова німецькою авіацією 1939 р. І.Котлобулатова. Львів на фотографії. Львів, 2006. С.281

Як тільки о. Бачинський обняв ректорат, за найважнішу ціль поставив собі довести до нового будинку семінарії. Шефи львівського і віденського будівництва Гавришкевич і Сетті оглянули старий будинок і дораджували добудувати другий поверх коштом 150 тисяч ґульденів. Намісник Потоцький оглянув теж будинок і здав звіт цісареві, на що монарх відповів, що треба «злу зарадити». Намісник відповів, що через добудову другого поверху «злу не зарадиться».

Намісник доручив Гавришкевичеві виготовити план нового будинку коштом 300 тисяч ґульденів, які парламент ухвалив. В р. 1886 видав цісар розпорядок, щоб приступити до будови і остаточно з початком жовтня 1889р. віддано будинок до вжитку питомців.

На становищі ректора перебув о. Бачинський 10 років, по рік 1893, коли став крилошанином львівської капітули. Кілька разів говорено про нього, як про кандидата на владику, одначе ним не зістав. Зате з часом став архидияконом-мітратом, опісля архипресвітером капітули і на цьому становищі закінчив життя, проживши 91 літ.

Якби хто не хотів оцінювати о. Бачинського, чи позитивно, чи від’ємно, то мусить признати, що це була людина визначна і небуденної міри. Закидали йому, що був суворий. Це правда. Але суворим був він також для себе і для своїх дітей. Вкінці, щоб удержати лад в семінарії, треба було людини енергійної, запопадливої та із залізною рукою, бо карність між питомцями розстроювали внутрішні та зовнішні причини.

Для питомців ректор о. Бачинський не був приступний і це витворювало для нього опінію некорисну. Не отворив він свого серця перед ними і держав їх від себе здалека. Через те називано його «Бонзою». Питомці боялися його, як вогню. За найменшу провину міг питомець почути зловіщі слова «маєте екслюзію», а ректор переводив її негайно. А хоть видалення з семінарії тривало не довше, як один семестр, то все ж таки воно було болючою карою для бідніших хлопців.

Питомці сторонили від нього, оминали його та щойно пізніше, коли стали священиками, могли вони пересвідчитися, яке благородне серце било в цієї, на позір зимної, людини. Як людина залізної праці і непохитної вдачі, вмів о. Бачинський виробити собі значення та впливи і через те міг на становищі референта консисторії, а з часом крилошанина, помогти кожному, що до нього звернувся за поміччю. Була в нього бистра пам’ять. Кожного питомця, коли його раз побачив, знав по імені і по прізвищу. Визначився теж бистрим даром помічання і за першим поглядом, при першій зустрічі він міг оцінити моральну вартість і здібності кожного питомця. Якби він умів був зближитися до молоді та нав’язати з нею зв’язки, не можна би було собі бажати кращого ректора понад нього. Одначе неприступність витворила між ним і питомцями провал, що не дався усунути, як довго молодь була в семінарії.

А все ж та суворість мала свої добрі наслідки, бо питомці чимраз менше грали в карти, про що давнішими роками не можна було сказати. Так само менше було шкартів, хоть, як зимою 1889 р. виступала у львівській опері Марія Павликівна, ми з Остапом Нижанківським, Садовським і Купчинським були сливе на кожній виставі. Вертались ми до семінарії через новий будинок. Білети мали дешеві, бо купували місця на третьому балконі, куди око наставників нас доглянути не могло. Підрізали ми теж грати у нашій партеровій кімнаті, щоб евентуально можна було вертатись домів крізь вікно.

Суворість отця ректора можна було виминути. Годинами сидів він в огороді біля будинку, який ставлено, і годинами приглядався поступам при роботі. Любив теж, щоб питомці сюди заходили, бо ж будинок був його мрією і якби не він, хто знає, чи ще й нині духовна семінарія не містилася би у старому приміщенні, звогченому і загрибленому.

Будинок Греко-Католицької семінарії – тепер корпус географічного факультету Львівського національного університету ім. І.Франка. Фото І.Чорновола
Будинок Греко-Католицької семінарії – тепер корпус географічного факультету Львівського національного університету ім. І.Франка. Фото І.Чорновола

(далі буде)

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 17 січня 2020, 20:34

      Ось, наприклад, були ж серед них отакі видатні й широко відомі та високоосвічені священнослужителі і душпастирі-інтелектуали, як ті ж протоієрей Олександр МЕНЬ чи митрополит Антоній СУРОЗЬКИЙ... :)

    • velovs@ukr.net | 17 січня 2020, 18:50

      Знову тут піднімається це "календарне питання"!!! Складається таке враження, що КОМУСЬ дуже вигідно й потрібно постійно і повсякчас - і, причому, часто-густо просто ШТУЧНО, чи не на рівному

    • velovs@ukr.net | 17 січня 2020, 18:39

      Так що: ВСІ "московські попи" такі? Чи серед них - все-таки - є і якась кількість правдивих "слуг Божих"? :)

    • velovs@ukr.net | 17 січня 2020, 18:36

      Так що: СОДОМИТСТВО - це таки ГРІХ?! :)

    • lerer10225@com.ua | 17 січня 2020, 14:12

      Нахабству мососковських попів і їх прибічників немає меж і совісті вони не мають і Бога не бояться, бо вся їхня віра - це не віра в Христа Бога, а віра в свою безгрішність і виправдання своєю

    Популярні статті місяця