Проблема ідентичності у сфері особистої діяльності вірян і офіційної діяльності конфесій

19 травня 2015, 14:50 | Релігієзнавчі студії | 0 |   | Код для блогу |  | 

Максим Крупський,

секретар відділу суспільних зв'язків і релігійної свободи Адвентистської церкви в Україні

Максим КрупськийЯкщо б хтось намагався систематизувати різновиди чуток, йому довелося б провести за цим заняттям не одну годину: абсолютно недостовірні, частково недостовірні, правдоподібні чутки, чутки-бажання, чутки-лякала, розлучні, агресивні чутки тощо. Ніщо так не шкодить репутації та не спричиняє таку прірву у взаємовідносинах, як чутки – неперевірена, недостовірна інформація. Наприклад, під час військових дій у Північній Африці (Друга світова війна) нацисти для спонукання мусульман до співпраці поширювали серед арабського населення фальшиву чутку про прийняття Гітлером ісламу.

Як щодо державно-конфесійних або міжконфесійних відносин? Чи шкодить недостовірна інформація цим відносинам? Безперечно.

Спробуємо розглянути лише один бік надскладного питання про недостовірну інформацію у сфері діяльності релігій, яка тісно пов’язана з ідентичністю або з ототожненням.

Точка зору більшості людей щодо певної групи вірян або конфесії формується з допомогою як перевірених джерел інформації, так, на жаль, і з допомогою суб’єктивної інформації, правдивість якої викликає сумніви. Але ми маємо визнати неабияке значення особистості та її поведінки для формування суспільного сприйняття тієї чи іншої релігійної спільноти та її діяльності. Саме ототожнення цієї особи, її дій з певною конфесією для багатьох людей є механізмом формування поглядів як на віровчення, так і на релігійну практику цієї конфесії. Наскільки це справедливо і до чого призводить?

Ототожнення окремої особи з цілою спільнотою є одним з найбільш вживаних механізмів формування поглядів людей не тільки в релігійній сфері. У політиці, в культурі ми досить часто зіштовхуємося з поглядами, сформованими саме таким чином. Наприклад, досить часто про життя дітей “нових” українців (так званих олігархів) судять за статтями в «жовтій» пресі, чуткам в Інтернеті, не беручи до уваги, що образ дитини, у якої є все і яка думає, що їй усе дозволено – це не повний, а в більшості випадків, і недостовірний імідж, похідний від ототожнення частки з цілим. Що це порушує закони логіки та не відповідає дійсності. Але, зазначимо ще раз, саме таким чином формуються погляди.

Наступний аспект – це дії вірянина, які спонукують оточуючих вважати його поведінку за певне правило, норму для його релігійної спільноти. Наприклад, коли вірянин, озвучуючи свої релігійні погляди, промовляє: «Моя церква вчить…», або, поводячи себе певним чином, заявляє: «Ми усі закликані діяти саме так».

Саме тут виникає проблема ідентичності, тотожності. Чи може особа або група осіб формувати погляд на релігійну спільноту в цілому? Відповідь проста: це відбувається постійно.

Ревні, фанатично налаштовані віряни, які вважають, що приносять користь релігійній спільноті своїми діями, нерідко завдають непоправної шкоди як міжконфесійним відносинам, так і суспільній точці зору на певну конфесію.

Але найбільшою проблемою, як на мене, є не цей «природний» механізм формування громадської думки. Проблема у міжконфесійних і державно-церковних відносинах постає, коли ЗМІ, органи державної влади, офіційні представники  конфесій ті релігійних організацій, інші особи реагують на інформацію, отриману від поодиноких постатей або невеликих груп віруючих, ототожнюючи:

  1. Релігійну спільноту з однією особою.
  2. Релігійну спільноту з нерепрезентативною часткою її членів.
  3. Релігійну спільноту з різними об’єднаннями (комерційними, некомерційними тощо), складеними з членів цієї спільноти.

Ми не закликаємо когось захищати репутацію конфесії від дій членів цієї конфесії. Тому що об'єктивно позиція, поведінка, звички вірянина можуть формуватися під впливом релігійного вчення  і відображати аспекти діяльності конфесії. Але за однієї умови – якщо зв’язки між віровченням, релігійною практикою і поведінкою вірян доведено

Мають місце випадки й навмисної провокації, паплюження певної релігійної спільноти в очах суспільства.

У більшості випадків НЕ діє наступна схема: 1) особа чинить протиправний вчинок, 2) ми взнаємо, до якої конфесії належить ця особа, які її релігійні уподобання, 3) ми формуємо свою думку про конфесію і засуджуємо її віровчення й практику як такі, що ними зумовлено протиправні дії особи.

Це нелогічно, непослідовно і не мало б діяти. Якщо б ми офіційно керувалися таким методом визначення «шкідливої» релігії, то перед нами стояло б просте завдання – відвідати місця позбавлення волі в нашій країні, визначити, члени якої конфесії чинять найбільше протиправних дій, і поставити цю релігійну спільноту поза законом. Але знову ж, це нелогічно, протиправно, хибно.

Проте ЗМІ систематично слідують подібній схемі у випадках, коли протиправні дії мають бодай уявний стосунок до так званих “нетрадиційних” релігійних спільнот, відносно нових на території України релігійних утворень. Вишукують прецедент антисоціальної поведінки вірянина такої конфесії, формують сюжетну лінію, де обов’язково авторитетна особа промовляє: «Вони усі такі», підводять до “залізобетонного” висновку про небезпеку віровчення та діяльності релігійної спільноти.

Слідування подібній схемі можна за всіма ознаками кваліфікувати як «умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» [1, ст. 161]. Це дефініція Кримінального Кодексу України.

При з'яві в руках журналістів негативної інформації про діяльність державних органів, комерційних організацій схема утворення «сенсації» буде дещо іншою. Якщо хтось зі співробітників бізнесових структур або держчиновників чинить щось протиправне, журналісти (інколи наполегливо) намагаються зустрітися з представниками державних органів або організацій, щоб отримати коментар або заявити про вчинену протиправну дію. Логічно? Послідовно? Звичайно. Отримавши відмову дати коментар або обіцянку розібратися в ситуації, можна рухатися далі.

Чому ж подібна схема не використовується при висвітленні діяльності більшості (!) конфесій в Україні? Правова незахищеність релігійних меншин, їхнє небажання відстоювати у судах свою репутацію, дефіцит інших «неофіційних» важелів впливу на ЗМІ робить ім’я релігійних меншин ідеальною розмінною монетою для створення чергової страшилки або розвінчання.

Яким чином реагувати на інформацію, якщо спосіб її отримання вказує на бажання спровокувати конфлікт або оприлюднити недостовірну інформацію?

Хочу запропонувати декілька кроків, які сприятимуть міжконфесійному діалогу в Україні в світлі піднятої теми.

1. Хоча в Законі України «Про свободу совісті і релігійні організації» [2] досить слабко викладена тема представництва у релігійній сфері, але, керуючись нормами Цивільного Кодексу України [3, ст. 237] і враховуючи той факт, що більшість релігійних спільнот є юридичними особами, можна запропонувати певну послідовність дій як реакцію на протиправні дії вірянина або таку його поведінку, яка загрожує міжконфесійному порозумінню та миру.

a. Визначити, чи є ця особа представником релігійної спільноти й чи має вона право (й якщо так, якою мірою) представляти інтереси цієї спільноти.

b. Отримати пояснення від представників церкви, релігійної організації з приводу конкретного випадку.

c. Дізнатись офіційну позицію певної релігійної спільноти з приводу схожих ситуацій.

d. Зробити висновки й аргументовано представити ситуацію суспільній увазі.

e. Урахувати, що існує чимало невеликих груп, які намагаються паразитарно використовувати бренди більших (старіших, авторитетніших) конфесій. Досить часто саме такі невеликі релігійні спільноти та їхні віряни ототожнюються з іншими конфесіями, що шкодить адекватному сприйняттю суспільством як традиційних, так і молодших релігійних об’єднань.

2. Слід ураховувати різноманітність підходів до членства в релігійних організаціях. Деякі вважають своїми вірянами усіх, хто хоча б раз побував на літургії, а деякі приймають у своє коло тільки після ретельної підготовки неофіта. Це не може не впливати на здатність особи формувати власні погляди на віровчення та релігійну практику церков і релігійних організацій. Якщо від імені церкви робить заяви людина, яка лише епізодично відвідала богослужіння, то навряд чи її судження мають якусь цінність для формування збалансованого погляду суспільства на певну релігійну спільноту. Факт членства (з ключовими умовами, які ця конфесія застосовує до своїх послідовників) повинний бути доведений, щоб уникнути провокацій від недоброзичливців.

Служителі більшості конфесій мають посвідчення або довідки, що їм доручено керувати релігійною спільнотою на певній території, що також суттєво обмежує можливість робити висновки про загальну позицію церкви в Україні (або в світі), досліджуючи поодинокі випадки.

3. Зазвичай у суспільстві навіть політикам і зіркам шоу-бізнесу вибачають багато помилок і погрішностей. Логічно, що в релігійній сфері люди часто очікують від вірян вищого за середні показники рівня моральності, духовності. Однак усюди люди залишаються людьми і час від часу можуть невдало висловлюватись або поводитись незрозумілим для інших чином.

Якщо так чинить керівництво конфесії, воно має нести відповідальність за таки дії. Не завжди й найкращі аспекти віровчення вірянам удається втілити на практиці. Інколи потрібний час, щоб оцінити відповідність переконань і вчинків особи декларованим нею релігійним постулатам або, навпаки, побачити, як за зовні спокійним і пересічним життям вірянина ховається криза принциповості й релігійний формалізм.

4. Процитуємо православного богослова Олексія Осипова: «Церковь — это не дом отдыха, а больница, в которой страдающий духовными недугами (по словам аввы Дорофея, их три основных: славолюбие, сребролюбие, сластолюбие) может получить соответствующие рекомендации и лекарства. И ожидать, чтобы в этой лечебнице находились только здоровые люди, было бы странно» [4]. Ця теза актуальна стільки ж, скільки існує християнство.

Опікою будь-якої релігійної спільноти користується чимало осіб, що переживають життєву кризу (власне, вона й зумовлює релігійну активність багатьох), яка відбирає у них спокій, урівноваженість, мир. Це не виправдовує нічию протиправну поведінку, проте спонукає спеціалістів уважніше ставитись до складних ситуацій з участю (навколо)релігійних осіб. Саме тут, де церква потребує підтримки і розуміння зі сторони суспільства, коли намагається не втратити позитивний вплив на залежних і знедолених осіб, щоденно стикаючися з кризою в їхніх відносинах, тяжкими психологічними станами, ми бачимо, як ЗМІ, знайшовши сенсаційну новину, намагаються виставити на посміховисько як саму людину, так і конфесію, до якої вона (іноді фіктивно) належить.

5. Остання рекомендація – ретельний аналіз інформації, отриманої через Інтернет. Саме в Мережі бачимо кризу ідентичності людини взагалі, що не може не впливати на релігійну сферу. Недостовірна інформація, погляди осіб, які безпідставно заявляють про своє право говорити від імені конкретної релігійної спільноти, брутальний стиль спілкування, в тому числі відвідувачів релігійних Інтернет-ресурсів накладає відчутні обмеження щодо можливості сприймати онлайнову інформацію як підставу для далекосяжних висновків щодо якоїсь конфесії.

Біблія каже: «Мудрість краща від зброї військової, але один грішник погубить багато добра...» (Екл.9:18). Єдиний учинок вірянина може перекреслити багато позитивних досягнень і планів його релігійної спільноти. Навіть якщо це відбувається, то нехай помилку цієї особи не повторюють мудріші люди, які прагнуть добра і миру. Яким чином? Ретельно досліджуючи інформацію, пов’язану з діяльністю церков та релігійних організацій, не дозволяючи байкам або чорному піару з боку конкурентів релігійних меншин руйнувати міжконфесійні відносини. Дослухаючись до розуму і серця, вирішуючи, чи пов’язати прикрі випадки, помилки, протиправні дії однієї особи з іменем міжнародної конфесії з багатовіковою історією й багатомільйонною паствою. Не забуваючи, що люди залишаються людьми, й помиляється кожен.

Використані джерела:

1. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25-26. — Ст. 131.

2. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 20. — Ст. 277, із змінами та доповненнями.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 11. — Ст. 461.

4. http://www.raskol.net/content/tserkov-ne-dom-otdykha-bolnitsa

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • velovs@ukr.net | 20 вересня 2018, 18:29

      Підступно й провокативно збурюючи і нагнітаючи всі ці, по суті, параноїдально-мракобісні пристрасті, напругу і гучні протести довкола біопаспортів та інд. кодів, певні чинники в нашій державі,

    • velovs@ukr.net | 20 вересня 2018, 18:00

      По-перше: духовно-, культуро- і націєтворчою релігією українського народу та його держави - все-таки - є, передусім та головним чином, ХРИСТИЯНСТВО. У т. ч. Його Святе Письмо. ---- По-друге: Тора є

    • Fr. Valerii | 20 вересня 2018, 16:56

      Усі паспорті у вигляді книжки також пронумеровані, але ця "віруюча" від пронумерованого паспорту чомусь не відмовляється. Більше того вона сама попросила державу втрутитись в її особисте

    • enzian | 20 вересня 2018, 14:38

      Зважаючи на присутність у парламенті депутатів-мусульман і юдеїв, посля "Отче наш", заради дотримання принципу рівності, доведеться читати молитви з Тори і сури з Корану.

    • Halo | 20 вересня 2018, 13:53

      Порада в останньому абзаці дуже слушна. Бо братися виправляти цей тролінг онлайн самотужки - втрачений час та нерви. На те й розрахунок провокаторів.

    Популярні статті місяця