Леонтіївський рух – секта, чи нове дихання в православ’ї?

У 60-х роках ХХ ст. у пресі Рівненської області починає з’являтися інформація про діяльність бродячого проповідника Леонтія і його послідовників, які отримали назву леонтіївці. Вважається, що Леонтіївський рух виник як самостійне, самобутнє явище, зумовлене обставинами тогочасної епохи.

Пересічні українці знають або, можливо, чули про поділи в Православній Церкві, автокефалію, канонічну чи не канонічну Церкву. Але крім цих поділів у Православ’ї, зокрема України, існують рухи віруючих, які мають за мету оновити Церкву, повернутись до першопочатків.

У 60-х роках ХХ ст. у пресі Рівненської області починає з’являтися інформація про діяльність бродячого проповідника Леонтія і його послідовників, які отримали назву леонтіївці. Вважається, що Леонтіївський рух виник як самостійне, самобутнє явище, зумовлене обставинами тогочасної епохи.

Шугаєва Людмила Михайлівна, доктор філософських наук, у своїй дисертації ділить такі утворення у Православній Церкві на два типи: хіліастично-есхатологічні течії і харизматичні. Леонтіївці віднесені саме до харизматичного напрямку через ряд причин:

• харизмою наділений засновник цього руху Леонтій Грицан (серед трьох дарів, т. зв. харизм, йому притаманні були дари одкровення та дари зцілення і чудотворення);
• переважання колективних дій над індивідуальними (спільні молитви, слухання Божого Слова);
• зв’язок з Православною Церквою (на відмінну від секти, яка є закритим утворенням);
• наголос у вченні леонтіївців робиться на благодаті Святого Духа та ін.

Виникнення цього руху в православ’ї зумовила низка причин:

• кризовий стан традиційного ортодоксального православ’я, яке вже не задовольняло певну частину віруючих;
• секуляризація суспільства і глобальні тенденції, які посилили містичні настрої про наближення кінця світу;
• тодішня радянська влада сприймалась як прихід антихриста та ін.

У перспективі головним чинником розвитку і поширення сект православного походження виступає фактична нездатність Православної Церкви до оновлення і адаптації в умовах постмодерного суспільства, що означає втрату впливу православ’я на певну частину парафіян.

Для повного розуміння цього явища потрібно познайомитися з біографією засновника.

Леонтій Герасимович Грицан народився у 1899 р. у с. Нова Мощаниця Здолбунівського району Рівненської області у багатодітній селянській сім’ї. Батьки Герасим та Марія були малоземельними господарями. З дитинства Леонтія привчили шанувати святу Церкву, привили пануюче серед волинського селянства – побутове розуміння Божої сутності.

Єдиний донині біограф Леонтія Грицана В. Покровський стверджує, що початок його самостійної діяльності припав на 1933 р., коли після чергового паломництва він прийняв рішення залишити домівку і йти мандрівним проповідником.

До 1939 р., коли Західну Україну було включено до складу Радянського Союзу, Леонтій Грицан вже став серед волинського селянства авторитетним проповідником. Як правило, його проповіді лунали на міських площах, папертях храмів, у місцях зосередження людей. Під час війни Леонтій Грицан не припиняв діяльності і своєрідним центром її став Липківський монастир у Гощанському районі Рівненської області.

Грицан висловлював пророчі заяви стосовно можливих трагічних подій. Вони знаходили ґрунт для впливу, оскільки частими тоді були каральні експедиції німецьких військ за участю польських та азіатських поліційних формувань. Підтвердження цьому знаходимо і в документах радянської доби.

Леонтій був тричі засуджений за антирадянську діяльність та бродяжницький спосіб життя. Вперше його було заарештовано у 1946 р., і засуджено до п’яти років заслання. У травні 1954 р. проповідник був засуджений до 10 років позбавлення волі та на 5 позбавлення громадянських прав. У січні 1956 р. мандрівний проповідник вийшов достроково на волю. У 1958 р. його було знову заарештовано і засуджено до 10 років таборів. Покарання Леонтій відбував у Мордовії Російської федерації. Саме там він прийняв постриг у ченці з рук Олексія,  архиєпископа Краснодарського, який відбував покарання разом з Леонтієм. Чернече ім’я Леонтія – Серафим, у пам’ять про Серафима Соровського.

У 1968 р. Грицан повернувся з табору, а 17 січня 1973 р.  помер. На похоронах духовного керівника були присутні тисячі його послідовників. Хоча і влада в обличчі уповноважених у справах релігії і КГБ настільки старанно слідкувала за процесом поховання, що не один зі священнослужителів області не міг з’явитися на похоронах, оскільки міг бути знятим з реєстрації.  У цей день були зняті всі маршрути автобусів з цього напрямку.

Через те, що сам Леонтій не виклав свого особистого досвіду в письмовій формі, єдиним джерелом для оцінки його богословських поглядів і практики є свідчення його сучасників і послідовників, а також історії з його життя, збережені в народному переданні

Про себе Леонтій говорив наступне у листах: «Господь послал дар мне, а я шлю его вам. Храните и дорожите»; «Не я вам говорю эти слова, но говорит Господь. Тот, кто отважится приблизиться ко мне по-настоящему, — умягчится и обновится…, получит радость». Тобто Леонтій вважав себе пророком, посланцем Божим, котрому Бог відкриває істинний шлях до спасіння.

Державу, що утискувала релігію, Грицан уособлював із сатаною. Леонтій закликав не працювати в колгоспах на «сатану», не брати державні документи і не ставити печатки, оскільки це «печать сатани». Закликав у проповідях не брати участь у виборах. Особливо активно Леонтій закликав не відвідувати культурно-освітні заклади: клуби, кіно, театр, які теж, на його думку, були «сатанинськими», не пускати дітей до школи, кидати все і йти ходити за ним. Леонтіївці забороняли багатодітним сім’ям отримувати грошову допомогу від держави. Зареєстровані випадки відмови.

Поступово біля мандрівника утворювалося коло шанувальників, що постійно розросталося. Для них він встановив особливі правила життя і поведінки. Як свідчать архівні джерела, для леонтіївців було характерним особливе вшанування чернецтва й обряду покаяння, харчові заборони, а саме – абсолютна заборона вживати м’ясо, утримання від шлюбу і подружнього життя, що видавалося за вияв істинного благочестя і святості.

Цікавою є система проповідників, створена самим Леонтієм, який обрав 12 послідовників, яких назвав «апостолами», і благословив їх на проповідь. Ці проповідники не централізовані та не мають чітко інструктованої єрархії.

І до цього часу на роковини і щопівроку з дня смерті Леонтія влаштовуються панахиди, на які збирається 2-3 тисячі паломників не лише з України, а й з Молдови, Росії, Грузії.

Так, у с. Рогачів Рівненського району Рівненської області є церква, яку на власний кошт і на кошти своїх парафіян збудував протоєрей Микола Володимирович Данилюк, який вважається продовжувачем справи Леонтія, пропагандистом його вчення. Громада юрисдикційно належить до УПЦ Київського Патріархату. Дослідниця леонтіївців – Людмила Шугаєва – побувала у Рогачеві, спілкувалася з парафіянами отця Миколая. Церква у Рогачеві має на своєму подвір’ї щось на зразок мініатюрного монастиря, у якому проживають послушники і послушниці. Форма спілкування між протоєреєм і послушниками дуже нагадує спілкування між ченцями і настоятелем монастиря.

Викликає деякий подив і форма жіночого одягу. Власне, форми як такої немає, але жінка має бути одягнена так, щоб відкритим залишалось лише обличчя. На богослужіння у Рогачів їдуть люди з усієї України, особливо у дні православних свят. Усі вони є послідовниками Леонтія. Потрапити на богослужіння і поспілкуватися з протоєреєм Миколаєм непросто. Зазначає Людмила Шугаєва: «Як нам сказали парафіяни, батюшка нутром відчуває, з ким йому спілкуватися, а з ким ні. На час наших відвідин отець Миколай – виганяв нечестивого, який начебто вселився у тринадцятилітню дівчину». Тобто, ідеалізація Леонтієм монастирів і чернечого життя в цілому до деякої міри властива і його послідовникам.

Такого ж типу церква діє і в селі Городок, поблизу м. Рівне. Вона також перебуває під юрисдикцією УПЦ КП. За роки своєї діяльності Леонтій вибудував своєрідну єрархію релігійної громади. Своїх помічників і помічниць він називав апостолами і мироносицями, а простих парафіян – дітками.

Листи, які надсилав Леонтій зі свого заслання послідовникам, бережно зберігаються послідовниками та вважаються святими. Земля з його могили прочанами, які приїжджають сюди для поклоніння, вважається цілющою. Відбувається ритуальне прикладання до пам’ятника прочан, з метою зцілення, практика вигнання нечестивого з хворих священиками, які вважають себе послідовниками Леонтія. Усе це свідчить про те, що постать Леонтія містифікується.

На сьогоднішній день протоєрей Миколай з Рогачівської церкви клопочеться про канонізацію і перезаховання Леонтія. Ідею священика Миколая підтримував і Корецький жіночий монастир в особі настоятельки Наталії, але після її смерті настрої в монастирі змінилися на кардинально протилежні. Проти перезаховання і канонізації Леонтія виступають представники Почаївської лаври.

Із самого початку виникнення леонтіївщини у вченні була присутня яскраво виражена містична сторона, яка виявлялася у вигнанні нечестивого з людини, вода, якою омивали ноги Леонтію, вважалася цілющою; її рекомендувалося пити, обмивати хворі частини тіла; після його смерті цілющою стала вважатися земля з могили.

Досить поширеними серед леонтіївців є світлини засновника руху. Грицан висилав свої фотографії своїм духовним дітям, коли був в ув’язненні. Зокрема, прихильники руху ставлять їх до іконостасу і моляться перед ними. Серед прихильників Леонтія зараз на Рівненщині розповсюджується книжечка-тріяничок. З одного боку її зображені православний хрест і підпис «Спаси и сохрани» і з текстом 90-ого псалма, а всередині, замість традиційного зображення Спасителя, Божої Матері та Святого, у центрі – Леонтій, а з боків – Херувима та Кирил.

Представники УПЦ КП заперечують існування леонтіївського руху в лоні їхньої Церки. Проректор Рівненської Духовної семінарії протоєрей Тарас Волянюк зазначає, що це швидше явище в лоні УПЦ (МП), а не Київського Патріархату.

Так, у 1992 р. тодішній архиєпископ Рівненський і Острозький Іриней виїжджав на могилу Леонтія для його вшанування.

Проте 18 травня 2001 р. відбулося засідання Синодальної богословської комісії УПЦ (МП) про ставлення до особи мандрівного проповідника Леонтія та його послідовників. У висновках зазначено: «Шанування Леонтія як самого Господа Саваофа, вияв йому почестей, що належать одному Богу, а також надання його особі сотеріологічного значення є запереченням православного вчення про Святу Трійцю і спасіння нею людського роду. Це єретичне вчення знецінює і руйнує основу нашого спасіння, закладену Ісусом Христом. Ті, хто підтримує це псевдовчення, відлучили себе від Святої Православної Церкви. Хоча зовнішньо вони до Неї і належать, невидимою дією Святого Духа вони від Неї вже відсічені. Так само неприпустимо бачити в Леонтії будь-якого із святих пророків».

УПЦ оцінила позицію певної частини послідовників Леонтія щодо заборони на вживання м’ясної їжі, як критерію благочестя і норми життя, глибоко помилковою та неправомірною. У «Висновках» зазначалося, що обмеження в їжі не складає кінцеву мету християнського життя, а служить лише засобом для її спасіння.

Щодо заклику до відмови до вступу в шлюб через близький кінець світу, як і сприйняття шлюбного життя як свідчення відсутності благочестя і прагнення до недозволеного, є перекрученням християнського вчення про гідність шлюбу як Богом установленого Таїнства. У «Висновках» зазначається: «Шлюб і сім’я, поряд із чернецтвом, є одним із шляхів досягнення Царства Божого… Святість, благочестя визначається не обраним християнином шляхом його земного життя, а виконання заповідей Божих, що призводить до смирення за допомогою благодаті Божої».

У висновках Синодальної комісії також рекомендується правлячим архиєреям єпархій Рівненської області заборонити проповідувати, повчати та благословляти людей хресним знаменням чи класти руку на їх голови послідовникам Леонтія.

Таке різке засудження діяльності Леонтія і його послідовників в УПЦ (МП) не всі сприйняли однозначно. Священик церкви УПЦ (МП) у Новій Мощаниці під час розмови з Людмилою Шугаєвою  влітку 2004 р. сказав, що мову можна вести про канонізацію, але в жодному разі не про перезаховання Леонтія. При цьому він наголосив, що висловлює як власну точку зору, так і думку своїх парафіян.

Водночас, у міру віддалення від часу його смерті, у середовищі послідовників Леонтія зростала пошана до нього і визрівало усвідомлення, що він був людиною незвичайної, особливої святості. Сучасний рух послідовників Леонтія у своєму ставленні до ідей Леонтія, його практики є неоднорідним, тому що по-різному ними сприймається його особистість.

Теперішні послідовники Леонтія розділяються між собою за ступенем його шанування. Одні вважають, що він був дуже благочестивою людиною, шанують його як старця, який володів дарами зцілень. І оскільки він помер у мирі з Церквою, то за нього, безумовно, необхідно молитися і поминати його за церковним богослужінням.

Інші шанують його як великого святого старця, пропагують його вчення про заборону на споживання м’ясної їжі, небажаності вступу в шлюб і обов’язкового стримування від подружнього життя через близький кінець світу.

Нарешті, треті сповідують найбільш крайні погляди, вважаючи Леонтія за Бога Саваофа. У цих послідовників існує впевненість, що саме вони зберегли в непошкодженому вигляді спадкоємність вчення і практики свого вчителя в повному вигляді. Вони шанують його зображення так само, як Спасителя, навіть поміщають його фотографію у храмах, у вівтарях поряд з святими іконами. Дехто вважає Леонтія за пророка Іллю чи когось з інших пророків.

Для всіх трьох вищезгаданих груп властиве паломництво до могили Леонтія.

Для двох останніх груп характерне усвідомлення себе, на відміну від інших, справжніми, повноцінними віруючими, що неминуче пов’язано зі звеличуванням себе і відокремленням від інших православних, що вже є однією з ознак секти.

Настоятель чоловічого Межирицького монастиря архимандрит Феодор (Мельнийчук) вважає, що Леонтій був подвижником, який боровся за чистоту православної віри. Його потрібно почитати як подвижника та подорожуючого старця. Є багато крайнощів, одні поклоняються йому, що є гріхом, але і категоричне засудження особи Леонтія, теж є не меншим гріхом. І вважає, що несправедливо називати леонтіївців сектою, адже вони не пропагують відділення від Церкви, визнають єрархію та шанують святих. Вони навпаки вчать вірити та жити згідно з канонами.

Думок за та проти Леонтія та леонтіївського руху є більше ніж достатньо, але той факт, що він був непересічною особистістю, заперечити не може ніхто.

Список використаної літератури

1. Борщевич Володимир Трохимович. Мандрівний проповідник Леонтій Грицан і його послідовники
2. Висновки Синодальної Богословської комісії УПЦ МП про ставлення до особи мандрівного проповідника Леонтія, що жив у Рівненській області та його послідовників, 18 травня 2001 р. // Офіційна інтернет-сторінка Львівської єпархії УПЦ.
3. Шугаева Л. Народные православные харизматы. Истоки и особенности вероучения православного харазматического религиозного объединения леонтиевцев
4. Монах Венедикт (Лимар). Дві сторони однієї медалі, або мисливці за благодаттю / монах Венедикт (Лимар). – Рівне, 2007. – с. 164.
5. Шугаєва Л.М. Трансформація й особливості релігійних об’єднань інокентіївців, підгорнівців, леонтіївців // Релігія і церква в історії України. – Полтава: АСМІ, 2006. – С. 535-545.
6. Ю. Новак. Рівненщина – колиска Леонтіївського руху. // Інформаційно-аналітичний журнал «Рівненщина релігійна» № 1, 2012, с. 24.
7. Ю. Новак. Леонтіївський рух як прояв православного сектантства. Збірник «Студентських наукових записок», 2012 р.

Світлини з книги "Дві сторони однієї медалі, або мисливці за благодаттю / монах Венедикт (Лимар)"

Наталія КУЛІНІЧ,

студентка магістратури НУ "Острозька академія"